Категорія: Записи

Волонтер і колишній радник міністра оборони Сергій Стерненко опублікував кадри, на яких, за його словами, зафіксовано одночасний запуск шести російських балістичних ракет з однієї позиції поблизу кордону., передають Патріоти України.

За його словами, на оприлюдненому відео видно запуск шести балістичних ракет «досить близько від кордону».

Стерненко стверджує, що за попереднього керівництва Збройних сил України знищення російських пускових установок не отримувало належного пріоритету та забезпечення.

«Минулий Головком не ставив у пріоритет полювання на пускові установки та не давав відповідного забезпечення підрозділам, які били пускові. Така робота здійснювалася здебільшого у обхід Генерального штабу на горизонтальних зв’язках», – написав він у Telegram.

Він також зазначив, що проведення таких операцій потребує як належної організації, так і сучасних технологічних можливостей.

Звільнення Михайла Федорова могло бути не кадровим рішенням, а спробою прибрати політичного конкурента.

Чому його призначили в Міноборони, як рейтинги, тендери, конфлікт із Сирським і атаки Банкової склалися в одну комбінацію.

Чому план «спалити» Федорова не спрацював?

Хто додав аргументів президенту?

І чому після протестів рейтинг Федорова зріс?

00:00 – Який аргумент став головним для звільнення Федорова?

02:17 – Чому план усунути Федорова виник ще до Міноборони

03:53 – Як Зеленський почав прибирати політичних конкурентів

06:41 – Навіщо Федорова перевели до Міністерства оборони

09:17 – Як соціологія зламала початковий план Банкової

12:10 – Чому Федоров перетворився на політичного конкурента

14:17 – Як тендери й конфлікт із Сирським посилили рішення

18:13 – Протести, стрибок рейтингу та політичні ризики для Зеленського

Російські удари по логістичній інфраструктурі завдають бізнесу значних збитків, які з часом неминуче позначаться на вартості товарів для кінцевих споживачів. Водночас наразі різкого стрибка цін вдається уникнути завдяки високій конкуренції між продавцями, розповів УНІАН економіст Олег Пендзин, передають Патріоти України.

За його словами, нині ринок стримує подорожчання, оскільки достатня кількість конкурентних пропозицій не дозволяє ритейлерам оперативно перекласти всі втрати на покупців. Однак у перспективі це все ж відбудеться.

“Це шалені збитки для бізнесу, а бізнес в будь-якому випадку ці збитки буде перекладати на споживача. Рано чи пізно ритейл буде відшкодовувати збитки від нанесених ударів по логістиці через збільшення ціни на той товар, що ми будемо купляти. І це, безперечно, у стратегічній перспективі буде додатковим драйвером інфляції”, – пояснив Пендзин.

Експерт вважає, що найближчими місяцями вплив атак на логістику ще не буде надто помітним, однак ближче до зими, особливо якщо Росія посилить удари по енергетичній інфраструктурі, це знайде відображення у цінниках. Водночас Пендзин наголосив, що восени продукти харчування дорожчатимуть навіть без урахування російських атак на логістичні центри.

“Щоб у нас із вами не було ілюзій – чи лупить Росія по логістичних центрах, чи не лупить, ціни на продукти харчування восени в будь-якому випадку будуть зростати”, – сказав економіст.

Серед причин він назвав зростання собівартості вирощування сільгосппродукції, проблеми з експортом зерна через порти Чорного моря та фінансові втрати аграріїв, які також закладатимуться у кінцеву вартість продукції.

Тому, за словами експерта, не варто розглядати удари по логістиці як єдиний чинник майбутнього подорожчання. За його оцінкою, прискорення інфляції у третьому-четвертому кварталі очікується під впливом сукупності факторів, а втрати бізнесу від російських атак лише посилять цей процес.

В свою чергу, фінансовий аналітик Андрій Шевчишин вважає, що споживачам варто готуватись до відсутності чи обмеженої пропозиції деяких товарів або ж значного зростання цін, і для більшості буде збільшений термін доставки.

“Перелік цих товарів доволі широкий – від побутової хімії чи приладдя до кормів для домашніх тварин. Може бути обмежена пропозиція деяких харчових продуктів. Принаймні це найбільш логічно очікувати за умови продовження взаємних обстрілів”, – написав аналітик, порадивши мати запаси продуктів на кілька тижнів.

Він також зазначив, що потенційні економічні наслідки будуть негативними як з боку інфляції, так і з боку курсу, при цьому інфляційний тиск буде розтягнутий в часі.

“Частина споживання перейде на імпорт з довшим плечем і вищою вартістю зберігання. Вже зараз дрібні продавці кажуть про підвищення цін з боку гурту й постачальників”, – пояснив Шевчишин.

В рідній мові є слова, значення яких легко зрозуміти лише з контексту. А є такі, що звучать настільки незвично, що без словника не обійтися, як “каркоші”. Що воно означає та звідки походить Патріоти України розповідає з посиланням на “Горох”.

Є слова, які миттєво повертають у дитинство. “Каркоші” – одне з них. Багато хто пам’ятає, як тато чи дідусь садовили на каркоші, щоб було краще видно на святі, ярмарку чи під час прогулянки. Але чи замислювалися ви, що насправді означає це слово?

А хто не чув та не знає – розповідаємо, бо воно є у словниках. Бо не завжди сучасна молодь знає його значення.

Насправді “каркоші” – це давнє українське діалектне слово, яке означає “плечі”. Саме тому вислів “взяти на каркоші” чи навіть “закинути на каркоші” означає – посадити когось собі на плечі або нести на плечах.

Наприклад:

• “Батько взяв сина на каркоші.”
• “Дідусь посадив онука на каркоші, щоб тому було краще видно.”

Що таке “каркоші”: дивіться відео

Це слово добре відоме в західноукраїнських говірках і трапляється в українській літературі. Ним послуговувалися, зокрема, Іван Франко та Марко Черемшина.

• Андрусь .. приніс мене на коркошах. (Іван Франко).
• Під гору взяв дід внука на коркоші. (Марко Черемшина).

У сучасних словниках нормативною є форма “коркоші”. Водночас у живому мовленні деяких регіонів можна почути варіант каркоші чи навіть горгоші – це місцева фонетична форма того самого слова. Тому пишіть як у словнику, а казати можна як підказує серце і спогад з дитинства – у будь-якому звучанні вони дуже схожі і зрозумілі.

Звідки походить ж походить це дивне слово?

Етимологи пов’язують “коркоші” зі стародавнім праслов’янським коренем, що означав “шию”, “карк”, “верхню частину спини”. Споріднені слова й сьогодні існують у польській (kark – потилиця), чеській, словацькій та інших слов’янських мовах. Згодом значення в українській мові розширилося до плечей або верхньої частини спини.

Отже, якщо хтось запропонує “взяти вас на каркоші”, не дивуйтеся – йдеться зовсім не про якусь загадкову річ, а про звичайні плечі. Що це зручний, давній і цікавий для дитини спосіб перенесення, свідчить те, що придумали спеціальну переноску, яка зручно кріпиться на спині та фіксує малюка задля безпеки.

Переноска для малюка “на каркоші”: дивіться відео

Ну а слово “каркоші” – це ще один приклад того, як і наприклад, слово “очкур”, наскільки багатою й образною є українська діалектна лексика.

При уважному розгляді основні заходи, запропоновані авторами дослідження/програми «Українська економіка майбутнього», є згубними для нашої економіки та призводять до економічної катастрофи.

Світовий банк і Київська школа економіки на замовлення уряду України розробили економічний сценарій-прогноз під багатообіцяючою назвою «Українська економіка майбутнього». ZN.UA вказало на огріхи цього документа ще на етапі його розробки, наголосивши, що оновлений уряд не повинен публікувати це дослідження без ґрунтовної переробки. Втім, він таки побачив світ, що підтверджує — урядовців у цьому документі все влаштовує. У деяких аспектах, таких як аналіз інноваційної екосистеми, він справді виконаний ґрунтовно й містить адекватні рекомендації (щоправда, ключову роль спрощеної системи оподаткування в секторі інновацій ретельно проігноровано). Однак немає сенсу зупинятися на них, оскільки сам макроекономічний фундамент містить кричущі помилки, що роблять усе інше малорелевантним.

Перша помилка: посилання на досвід країн Центрально-Східної Європи

Перша помилка, яку постійно повторюють іноземні радники, починаючи з 1990-х, — це використання країн Центрально-Східної Європи як бази для порівняння.

Почнемо з якості інститутів — чинника, яким тридцять років тому нехтували, бо не вміли вимірювати його кількісно. Тепер у дослідженні купа графіків, що ілюструють драматичне відставання України в цій сфері, а праці, які доводять вирішальний внесок інститутів у економічне зростання, удостоїлися Нобелівської премії. Проте жодних висновків із цього в дослідженні не зроблено, крім звичних закликів боротися з корупцією (важливою, але не головною проблемою) і покращувати верховенство права шляхом здійснення судової реформи. Причому в оптимістичному сценарії чомусь вважається, що реформи принесуть результат негайно, а так не буває.

Верховенство права — справді головна проблема: за цим показником Україна перебуває десь посередині між Болгарією (найгіршою в Євросоюзі) та… Афганістаном. Зрозуміло, що за такого стану верховенства права і при цьому без конфуціанської меритократії зростання на 6% неможливе, як і вступ до Європейського Союзу. Але у визначеннях верховенства права, наприклад із Британської енциклопедії, або того самого індикатора Світового банку, який автори широко використовують, навіть не йдеться про судову систему за всієї її необхідності. Насправді поняття верховенства права набагато ширше й глибше, тому його встановлення потребує комплексного підходу на кшталт того, що допоміг свого часу Грузії, єдиній із пострадянських (не Балтійських) країн, наздогнати за цим показником хоча б Болгарію.

Дуже дивно й сумно, що Світовий банк, який колись був піонером дослідження інститутів, так грубо знехтував їхньою ключовою роллю. Але Україна не може рівнятися з країнами, що вступили до ЄС у 2000-х, ще й за цілою низкою суто економічних чинників. Наприклад, на відміну від розквіту промислового аутсорсингу 1990-х, зараз дешева робоча сила в промисловості стрімко втрачає свої переваги на тлі роботизації. Не кажучи вже про ризики безпеки, яких тоді не було.

Друга помилка: фіскальна консолідація

Друга, фатальна за своїми можливими наслідками, помилка — це заклик до фіскальної консолідації нібито в ім’я зростання. Автори аргументують це величезним державним боргом України (формально понад 100% від ВВП) і посиланнями на літературу, що доводить його згубність для економіки. Але як рецепт пропонують подальше зростання податкового тиску — з нинішніх 37% від ВВП (що вже надзвичайно багато для країни з такою якістю державного управління і більше, ніж було до повномасштабної війни) до 42–45% з одночасним скороченням соціальних виплат до 11% від ВВП (стільки зараз витрачається лише на виплату пенсій) або навіть менше, що є нереальним.

Приклади економік, які зростали хоча б на 3% на рік за такого податкового навантаження, є виключно у Скандинавії з її зразковими, найкращими у світі інститутами. Свого часу, тридцять років тому, сам Світовий банк, коли там працювали згадані вище колеги, виявив дуже глибоку й правильну закономірність: високі податки можуть собі дозволити країни з високою якістю державного управління. Крім того, існує купа літератури, яка доводить гнітючий вплив податків на економічне зростання, принаймні після певного рівня (близько 30% ВВП, що перерозподіляється через державні фінанси), який Україна перед великою війною перевищувала на третину і більше.

Отже, якщо чесно врахувати вплив пропонованого підвищення податків на темпи економічного зростання, то, напевно, виявиться, що вони у результаті обнуляться, якщо не підуть у мінус. Відповідно, модель, найімовірніше, розвалиться, а проблема з виплатою боргу лише поглибиться. Зокрема, прогноз ґрунтується на припущеннях про те, що в Україну повернуться від 1,9 до 3,1 мільйона мігрантів (тобто практично всі, хто виїхав саме через війну) і масово надходитимуть іноземні капітали. Але як це узгоджується з пропозицією встановити один із найвищих у світі рівнів оподаткування за умови якості інститутів суттєво нижче середньої (а їх неможливо швидко покращити)?

Це означає, що завдання виплати боргу, яким він описаний у дослідженні, власними силами просто не вирішити. Так само, до речі, як і завдання оборони від ворога, чия економіка перевершує нашу в 12 разів, а військові витрати становлять приблизно весь наш ВВП без урахування грантів. Зрозуміло, що всім хотілося б, щоб Україна стала фінансово самодостатньою, але це можливо лише або в разі кардинальних змін по той бік нашого кордону на півночі та сході, або через покоління — у разі «економічного дива». Для якого своєю чергою однією з передумов є низькі податки. І кредиторам у довгостроковій перспективі вигідніше послабити тиск зараз (попри всю політичну непопулярність цього в їхніх країнах), але отримати поруч сильну й самодостатню економіку з великим ринком, здатну сплачувати борги.

Дещо втішає те, що автори не врахували принаймні двох моментів, які суттєво знижують гостроту проблеми боргу. Ймовірно, якщо їх належним чином врахувати, то і результати моделі, і, відповідно, рекомендації виглядатимуть істотно по-іншому.

По-перше, реальний борг приблизно на чверть нижчий, ніж номінальний, тому що ERA та всю позику в розмірі 90 млрд євро, ще не виділену, не доведеться повертати з бюджету України: вони забезпечуються доходами від заморожених російських активів або підлягають виплаті лише за рахунок можливих репарацій. Також на фактично безповоротній основі видано кілька дрібніших кредитів.

По-друге, борг гальмує економічне зростання не сам по собі, а через бюджетне навантаження, що створюється його обслуговуванням, і, відповідно, податки. Але у випадку України партнери надавали нам кошти під дуже низькі відсотки та з величезними пільговими періодами, тому зовнішній борг створює помірне бюджетне навантаження. Левова частка припадає на виплати за внутрішнім боргом, з яких своєю чергою більше двох третин повертаються до бюджету у вигляді перерахувань прибутку Національного банку України (близько третини ОВГЗ) і держбанків (ще більше половини). Крім того, цю частину можна за сприятливих умов перекредитувати під менші відсотки або перевести у зовнішній борг і вмовити кредиторів частково списати його, як зробила неодноразово згадана авторами дослідження Польща на початку 1990-х.

І вже геть відірваними від реалій виглядають способи, якими автори пропонують підвищити податки. Тут і прогресивний податок на доходи фізичних осіб — граблі, на які Україна вже наступала двічі і двічі відмовлялася, бо воно себе не виправдовувало; і фактичне скасування спрощеної системи оподаткування (ССО), яке автори чомусь називають «детінізацією» і сподіваються отримати від нього 3–5% від ВВП у вигляді додаткових надходжень. Навіть якби раптом увесь легальний мікробізнес почав сплачувати податки за загальною системою, це дало б не більш як 2% від ВВП замість нинішніх 1%. Насправді ж логічно припустити, що він відреагує так само, як на «реформу» Азарова, — половина піде в «тінь», тоді ефект для бюджету буде в кращому разі нульовим.

Третя помилка: «пріоритетні сектори економіки» як драйвер зростання

Третя помилка — це підтримка «пріоритетних секторів» як точок зростання. Світовий бнк уже колись наступав на ці граблі, підтримуючи індустріальну (галузеву) політику в країнах Латинської Америки та не лише. Тоді справа закінчилася борговою кризою 1980-х років і знаменитим «Вашингтонським консенсусом», ухваленим за її результатами. На жаль, нове покоління, схоже, забуло цей урок. Можна погодитися з рекомендацією пріоритетно розчищати можливості для експорту тих секторів, які автори вважають найперспективнішими. Але категорично неприпустимо заохочувати схильність нашого уряду до протекціонізму та витрачання грошей платників податків на стимулювання «вітчизняного виробника» у будь-якій формі: це якраз те, на чому погоріли міжнародні кредитори у 60–70-х роках минулого століття. До речі, у відповідній частині дослідження відсутні будь-які фінансові оцінки, а шкода: це саме ті статті витрат, які можна було б безболісно скасувати для економії бюджетних витрат.

Цьому є альтернатива. Україна, ймовірно, може створити своє «економічне диво», як вже створила «військово-інноваційне», але для цього потрібно створити для економіки, насамперед для інноваційного сектора (не тільки ІТ), сприятливі безпекові, інституційні та податкові умови.

Передусім треба вирішити питання безпеки. Якщо наші партнери категорично не хочуть допустити «великих потрясінь» на території РФ, то їм, як і нам, доведеться мати справу з Росією, яка претендує на велич. А це означає, що для того щоб Україна залишалася стабільною, їм доведеться розщедритися на утримання великої професійної армії «коаліції охочих» — якщо не суто української, то здебільшого. Це не буде «допомога Україні, яка знижує податки», це будуть витрати на їхню власну безпеку.

Усі реформи треба замість формальної гармонізації з ЄС зосередити на створенні передумов для радикального покращення інституцій, насамперед на встановленні верховенства права, як це детально обґрунтовано та описано в аналітичній праці «CASE Україна». Адже для того щоб європейські норми працювали, вони мають спиратися на достатньо добре вкорінені «європейські принципи», інакше буде, як із загальною податковою системою, що її свого часу теж запозичили з «найкращих європейських практик». Тому спочатку принципи, а вже потім — норми, там, де вони створюють дискреційні можливості. Такі норми (зокрема, податкові) необхідно відкласти навіть не просто до вступу в Євросоюз, а ще далі — з перехідним періодом. Саме на цьому мають насамперед наполягати українські переговірники. Зокрема, у податковій сфері, включно з детінізацією, необхідні реформи разом із фіскально-відповідальним зниженням податків описано у Дорожній карті Економічної експертної платформи.

І, нарешті, місце застарілої галузевої політики має зайняти політика конкурентоспроможності. У дослідженні правильно зазначено, що на сьогодні конкурентні переваги України у сфері інновацій (а це єдиний можливий драйвер зростання у постіндустріальному світі) значною мірою ґрунтуються на спадщині асиметричного розвитку в період СРСР, і ця спадщина невблаганно тане. Саме тут потрібна активна роль держави. Але головне — не чіпати спрощеної системи оподаткування, поки що єдиний елемент політики конкурентоспроможності, однаково важливий для всіх галузей сфери інновацій, а не лише для ІТ.

Зрозуміло, що всього цього буде важко досягти, але принаймні цей шлях веде до привабливого майбутнього — на відміну від описаного у дослідженні.

Джерело

В офіційно-ділових документах досі можна зустріти конструкції, які лише здаються правильними українськими висловами. Однією з найпоширеніших помилок є назва посади “виконуючий обов’язки”. Її часто використовують у наказах про тимчасове призначення директора, ректора чи іншого керівника на час відпустки або тривалого відрядження.

Проте слово “виконуючий” утворене за невластивою сучасній українській літературній мові моделлю.

Слово “виконуючий” є калькою з російського “исполняющий”. Воно утворене за моделлю активного дієприкметника теперішнього часу.

Йдеться про слова із суфіксами -учий, -ючий, -ачий, -ячий: “читаючий”, “бачачий”, “сплячий”, “слабнучий”. Більшість українських мовознавців, зокрема Борис Антоненко-Давидович, Юрій Шевельов, Олександр Пономарів і Святослав Караванський, радили уникати таких форм, оскільки вони здебільшого не властиві українській мові.

Водночас активні дієприкметники теперішнього часу не можна вважати цілком забороненими. В Українському правописі зазначено, що форми на -учий, -ючий, -ачий, -ячий мають обмежене вживання і переважно характерні для книжної, наукової або історичної мови.

У більшості повсякденних та офіційних конструкцій такі слова можна замінити питомими українськими відповідниками.

Замість словосполучення “виконуючий обов’язки” правильно вживати:

• виконувач обов’язків;
• виконавець;
• особа, яка виконує обов’язки;
• той, хто виконує обов’язки.

Отже, замість “виконуючий обов’язки директора” варто сказати:

• виконувач обов’язків директора;
• особа, яка виконує обов’язки директора.

Іменник “виконувач” утворений за питомою українською словотвірною моделлю за допомогою суфікса -ач, який називає особу за виконуваною дією. За таким самим принципом утворені слова “дописувач”, “відкривач”, “споживач”, “користувач” і “викривач”.

Після словосполучення “виконувач обов’язків” назву посади, яку людина тимчасово обіймає, потрібно ставити в родовому відмінку.

Наприклад:

• виконувач обов’язків ректора;
• виконувач обов’язків керівника відділу.

Якщо назва посади повторюється в документі багато разів, словосполучення можна скоротити до “в. о.”. Таке скорочення, зокрема, використовують у реквізиті “Підпис”.

Раніше OBOZ.UA розповідав, як замінити невластиві українській мові дієприкметники можна за допомогою прикметників.

Сьогодні у центрі Харкова 69-річний харків’янин Генадій Парфенюк намагався вбити одного з вищих командирів сил оборони України. Парфенюк отримав наводку від спостерігача, який слідкував за Оболєнським, і приїхав на місце, де мав з’явитись комкор. Весь час зрадник був на зв’язку через телефон та навушники з організатором замаху.

Отримавши команду про вихід комкора на вулицю, Парфенюк наблизився зі спини до Оболєнського та до його охоронця, навів на них пістолет і натиснув на гачок. Але пострілу не відбулось, оскільки… через хвилювання Парфенюк не діслав патрон в патроннік!

Парфенюк намагався зарядити зброю, але комкор почув звук, розгорнувся, і побачив, як на нього дивиться ствол з відстані в три метри, та швидко зреагував – разом з охоронцем вони затримали зрадника. Навушники випали з вух свої людини і було чутно, як російський куратор кричить: “Стреляй по нему, работай!”

Напад потрапив на численні камери спостереження.

Паренюк – пенсіонер, його відоме в інтернеті останнє місце работи – водій одного з комунальних підприємств Харківської міськради. Парфенюк озвучив свою легенду – ніби-то, він отримав команду від співробітників СБУ напасти у центрі Харкова на… російського агента, про якого раніеш нічого не чув та не знав. Отримав від іншого агента пістолет Макарова з одним магазином набоїв, і завдання – підійти впритул та здійснити кілька пострілів по людині, яку він не знає і яку йому мають на місці вказати “куратори”. Ось так просто – незнайомі люди дзвонять по телефону, передають пістолет, йдеш у центр та тиснеш на гачок.

Парфенюк не проходив якоїсь спецпідготовки до теракту, він служив в силових структурах і володів зброєю. Був завербований ніби-то на початку липня.

Наскільки відомо, по цій справі співробітники СБУ вже затримали кілька агентів з цієї російської групи.

Сьогодні у Ігоря Оболєнського, без перебільшення, ще один день народження. Він вижив завдяки своїй швидкій реакції та помилці російського агента. Значить, ще багато чого треба зробити у житті.

На даний момент Оболєнський командує 2-м корпусом у складі 9 бригад НГУ та ЗСУ, які діють у широкій смузі на Харківщині, на якій наступ російчських військ протягом тривалого часу повністю зупинений, та проводяться успішні контратаки. Очевидно, ворог планує активні заходи.

У цьому році російські спецслужби також планували теракт проти командира 3-го корпусу Андрія Білецького, російського агента також вдалось затримати.

Це ще одне підтвердення, що ворог посилю

агентурну роботу та намагається вести цілеспрямоване полювання на українських командирів, тому заходи безпеки мають бути посилені.

Фото Парфенюка за 15 хвилин після скоєння злочину на місці затримання.

Джерело

У стародавніх мореплавців була перевірена часом прикмета наближення краху — поведінка пацюків. Якщо пацюки тікали з корабля, отже, він приречений.

В економіці цю аналогію можна екстраполювати на фондовий ринок і поведінку інвесторів. Як зрозуміти реальний стан речей в економіці, коли частину статистики закрито, а те, що відкрито, зухвало підробляється Росстатом? Дивитися на поведінку цін на фондовому ринку, бо його учасники власними грошима оцінюють стан справ і перспективи.

Інвестори на фондовому ринку Росії — це ті ж пацюки, втеча яких свідчить про те, що економіка незабаром піде на дно. Отже, 2026 року пацюки тікали, робили це виключно масово та без перерв на обід.

Додамо сюди масовий вихід у готівку, паливну кризу, дірку в бюджеті, падіння інвестицій, лопання бульбашки на ринку нерухомості, самозаймання логістичних центрів зі збитками у сотні мільярдів рублів і отримаємо всі ознаки прийдешнього економічного апокаліпсиса.

Про цей та інші підсумки липня для економіки РФ поговоримо в сьогоднішньому огляді.

Щурячі перегони та їхні наслідки

У липні російський фондовий ринок сумував. Утім, хандрив він і в червні, і в травні, і до цього. Узагалі в липні було зафіксовано такий собі рекорд — 18 тижнів падіння поспіль (так довго востаннє фондовий ринок РФ не падав ніколи).

Результатом цього пошуку ненадійного дна стало досягнення позначок, яких не бачили з осені 2022 року (мобілізація), ну, або з весни того ж року (початок вторгнення й масових санкцій, що спровокували різке падіння економіки). Тобто коли було відчуття, що все пропало.

Та чого вже там, у плані динаміки цього літа фондовий ринок РФ показував найгірші результати з 2008 року (глобальна фінансова криза).

«Мрії здійснюються», він же національне надбання — «Газпром» — оновило історичні мінімуми з капіталізації в межах 26–27 млрд дол. Відносно 2021 року це падіння майже на 80%. Щоб ви могли оцінити масштаб національного приниження: капіталізація виробника ляльок Лабубу — близько 28 млрд дол., тобто вища, ніж у «Газпрому».

Для розуміння ступеня розпачу: ще 2008 року такий собі Міллєр (голова компанії) анонсував капіталізацію «Газпрому» в 1 трлн дол. (!). Що тут скажеш, трохи не дотягнули.

Хтось може сказати, що це просто «Газпром» такий унікальний, втратив ринок Європи, не зміг у «Силу Сибіру-2» і потерпає із цього приводу по повній.

Проте так вийшло, що, крім «Газпрому», історичні мінімуми обновили акції ще понад 30 російських компаній, зокрема «Алроса», «Астра», ВТБ, VK, Whoosh, «Диасофт» і багато інших, наприклад, один із найбільших девелоперів «Самолет», акції якого впали на 95% щодо позначок 2021 року.

Ну, впали акції, так їм, спекулянтам, і треба. Воно, звісно, так, але не забуваймо, що фондовий ринок — це не тільки й не стільки про спекуляції, скільки про залучення капіталу. Як ми розуміємо, капітал тікає.

Злі язики кажуть, що це місцеві мільярдери почали масово виходити з російських активів, бо розуміють, що справа швах і краще взяти умовні 10 рублів замість 100, ніж не взяти взагалі нічого. Тобто тікають жирні й добре поінформовані пацюки.

Пацюки менші теж щось підозрюють. Подейкують, у липні обсяг виведених з банківської системи коштів може перевищити трильйон рублів (за перші два тижні місяця він перевищив 513 млрд, що в п’ять разів більше, ніж за аналогічний період 2025 року).

А тепер уявімо, що у федеральному бюджеті діра за підсумками половини 2026 року в 6 трлн руб. Як її закрити? Випустити борг у формі облігацій федеральної позики (ОФП) і продати ОФП інвесторам.

А якщо інвестори тікають, то кому і як ці ОФП продати? Отож-то й воно.

Отже, останнім часом з ОФП почали відбуватися дивні речі. Так, Мінфін:

• 24 червня скасував аукціон із продажів ОФП;
• 1 липня продав лише 10% від плану;
• 8 липня скасував аукціон;
• 15 липня визнав аукціон таким, що не відбувся «через відсутність заявок за прийнятними рівнями цін».

Мінфін РФ довго терпів оце все, а потім образився, розплакався й сказав, що якщо так, то більше аукціонів не проводитиме.

Для розуміння масштабів лиха: у третьому кварталі Мінфін планував залучити на борговому ринку 1,5 трлн руб., але наразі зміг позичити лише 8,8 млрд.

А ще подейкують, що якраз після цього Мінфін РФ закрив дані щодо залишків на казначейських рахунках. Останні дані були 16 липня: вони показували, що на рахунках трохи більше 4 трлн руб. (падіння з позначок початку 2025 року більш як утричі). Тривожно.

Звісно, це ще не повний кінець. Можна, наприклад, влаштувати рекордний розпродаж золота із золотовалютних резервів (Центробанк РФ із початку року продав 44 тонни золота), але досвід Фонду національного добробуту показує, що схема ця має цілком собі фізичні межі.

А ще можна молитися на одного Рудого Діда. Але, як показує практика, навіть з урахуванням премії Трампа нафтогазові доходи за підсумками січня—червня скоротилися на 23%, а в грошах бюджет недобрав добрячий трильйон.

Плюс війна в Ірані не вічна, але головне навіть не це, а дзижчання санкцій.

Тригери

Росстат наприкінці місяця традиційно рапортував, як зростають надої й відсоток жирів у маслі, а потім зненацька взяв і заявив, що виробництво нафтопродуктів упало майже на 22%. І це Росстат! Експерти говорять про всі 35%.

Ми ж зробимо хід конем і запитаємо, що з цього приводу думають британські науковці. Працівники Oxford Energy Institute спробували підбити проміжні підсумки впливу невідомих добрих дронів на нафтову індустрію Росії.

Ключові висновки:

• 2026 року безпілотники атакували 24 нафтопереробні заводи РФ (з 34) з підсумковою виробничою потужністю у 5,1 млн бар. на день, що еквівалентно 81% (!) від загальної потужності переробки Росії;
• станом на середину червня третина нафтопереробних потужностей РФ не працювала;
• пропускна здатність НПЗ РФ за останні три роки коливалася в межах 4,4–5,2 млн бар. на день, але за останні три місяці впала приблизно на 0,9 млн бар., з 4,6 млн у березні до 3,7 млн бар. на день у червні, що є найнижчим рівнем за 21 рік (!);
• виробництво бензину скоротилося на 24% порівняно з червнем 2025 року, реактивного палива — на 23, а дизельного палива — на 20%;
• експорт дизельного палива в червні 2026-го був майже на дві третини (!) меншим, ніж на початку року (63%);
• обсяги в балтійському порту Приморськ, головному експортному центрі дизельного палива РФ, скоротилися на 44% порівняно з травнем і більш як на половину порівняно з минулим роком.

Як розрулювати паливну кризу? Було вигадано геніальну схему: продаємо нафту в Індію з максимальним дисконтом (тобто недоодержуємо нафтогазові доходи), а потім купуємо в Індії бензин за будь-які гроші й при цьому використовуємо механізм імпортного демпфера (компенсуємо з бюджету імпортерам різницю між внутрішньою ціною бензину й тією, яку вони сплатили Індії).

Отже, не варто розраховувати на зростання нафтогазових доходів. Особливо якщо врахувати, що судноплавство в Азовському морі обнулилося менш як за два тижні, та й у Чорному танкерам і сухогрузам дедалі некомфортніше. Настільки некомфортніше, що незабаром і в Чорному морі буде досить безлюдно. Мінус 200 суден за місяць — такі темпи вибуття не здатний компенсувати ніхто.

І в цьому контексті варто нагадати, що так-то воно так, але РФ заробляла не тільки на експорті нафти й нафтопродуктів, але й, наприклад, на експорті пшениці. Отож після того, як Азовське море вийшло із чата, з’ясувалося, що з нього ж може вийти й добра третина експорту пшениці.

Таким чином, постраждають не тільки нафтогазові доходи бюджету. Бо у липні, крім тиру в Азовському й Чорному морях, запрацювало Wildberries-бінго.

Як виявилося, логістичні центри площею сотні тисяч квадратних метрів, на яких зберігаються товари на десятки або навіть на сотні мільярдів рублів, здатні згоріти цілком менш як за день. Після цього дивного відкриття, власне, і стартувало складське бінго.

Пари тижнів липня вистачило, щоб анігілювати понад пів мільйона (!) квадратних метрів складських площ, заповнених під зав’язку товарами. Оцінки збитків у рублях відрізняються, але сумнівів у тому, що йдеться про сукупну суму, вимірювану сотнями мільярдів рублів, немає.

Для розуміння масштабів того, що відбувається: удар лише по двох логістичних хабах Wildberries (у Підмосков’ї й Тамбовській області) розчинив у повітрі 30 млрд руб., витрачених на їхнє створення, а також від 150 до 250 млрд руб. згорілих товарних залишків. Тож сума в 180 млрд руб. (мінімальна оцінка збитків тільки для двох згорілих логістичних центрів) — це більше, ніж річний бюджет середньостатистичного російського регіону, ну або більше за весь річний прибуток Wildberries.

Оскільки Wildberries компенсувати втрати всім не зможе, платити доведеться бізнесменам. А оскільки вони брали товари в кредит, то на них неминуче очікують масове банкрутство підприємців, неплатежі за кредитами і зростання проблемної заборгованості банків, ну й, зрозуміло, падіння економічної активності та податкових надходжень.

Якщо вам здається, що, подумаєш, дрібниці, або що ми перебільшуємо, або, можливо, ви, як і багато хто, мучитеся питанням, а чому на роль терпила було призначено саме Wildberries, — викликаємо роз’яснювальну бригаду.

Отже, ринок маркетплейсів у РФ сьогодні — це немаленькі 10 трлн руб. обороту на рік. І на ринку цьому є домінуючий альфа-самець із часткою під 50%, і це, власне, Wildberries. Тож, коли множиться на нуль бізнес цієї компанії, то автоматом ми одержуємо наслідки з більшою кількістю нулів для всіх по ланцюжку, у тому числі й для бюджету, що недоотримає податкові надходження.

Тож у 2026 року для російського бюджету гарних новин немає. Втім, гарних новин немає й для бізнесу, і для населення, і для банківської системи, тому що борги.

Борги й банківська криза

Неприємна особливість боргу — його потрібно повертати. А якщо грошей немає? Ну, тоді формується прострочена заборгованість.

А станом на кінець квітня прострочена заборгованість організацій досягнула рекордних 7 трлн руб., збільшившись майже на 20% за рік. Мова не тільки про банківські кредити, але й про заборгованість перед постачальниками, співробітниками й податковими органами.

Сім трильйонів — це, коли що, багато, це більш як половина всіх військових видатків бюджету РФ. Як ми з вами розуміємо, якщо компанія не гасила боргів ДО підвищення податку на прибуток, зростання ПДВ, стрибка інфляції, паливної кризи, палаючої логістики, то в поточних умовах вона не погасить їх тим більше.

Є чи вихід? Є, звісно, — самогубство (в економіці називається банкрутством).

Громадяни, до речі, теж набирали кредитів як не в себе, перетворившись на кредитних наркоманів. Тому банки таким наркоманам кредитів уже не дають. Але ж доза потрібна. Виходить, здрастуйте МФО та інші ломбарди зі ставками під 250% річних. Це квиток в один кінець.

Для розуміння масштабів проблеми. Тільки за минулий рік російські громадяни набрали в МФО 2,1 трлн руб. позик (порівняно з 2024 роком видачі зросли на 35%). І таких от кредитних наркоманів на Росії 13,2 мільйона.

От і виходить, що немає грошей у бюджету, але є трильйонні борги, немає грошей у компаній, але є трильйонні борги, і немає грошей у громадян, але є трильйонні борги.

А знаєте, хто основний покупець ОФП? Хто давав кредити компаніям і громадянам? Ага, банки.

Тільки за офіційними даними, у банків проблемних кредитів більш як на 11 трильйонів. Причому насправді вони не проблемні, вони безнадійні. Реальні масштаби проблемних кредитів разів у три вищі — у районі 36 трильйонів. З такою діркою в боці судно банківської системи приречене.

А тепер додамо сюди громадян, які мішками виносять гроші з банків. І одержуємо так званий розрив ліквідності як спусковий гачок банківської кризи. А якщо ляжуть банки, то в економіці ляже взагалі все.

***

Липень із погляду наслідків для економіки РФ можна назвати місяцем ідеального шторму: паливна криза, анігіляція мореплавства в Азовському морі, упевнений крок до зупинки логістики в Чорному морі, ізоляція Криму, початок кризи російських ритейлерів укупі з падінням фондового ринку створюють усі умови для системної кризи в економіці.

Кожний із цих елементів в умовах вичерпання резервів міг би стати запаленим сірником біля діжки з порохом, а тут виходить якийсь вогнемет.

Одним словом, серпень 2026 року російська економіка запам’ятає надовго, саме він приходитиме їй у найкошмарніших снах. Якщо, звичайно, вона цей серпень переживе.

Джерело

За новим церковним календаоем 1 серпня – свято семи мучеників Маккавеїв (Перший Спас) і Винесення чесного дерева Животворящого Господнього Хреста. Також у християн починається Успенський піст, який триватиме до 14 серпня. Протягом нього не можна їсти яйця, м’ясо, молочні продукти, а також рибу.. За юліанським календарем – згадують Макрину Каппадокійську.

Прикмети на 1 серпня

Прикмети про цю дату дають підказку про те, якою буде погода в найближчий період:

• якщо похолодало, то літо буде коротким;
• яка погода, таким буде весь серпень;
• якщо у вуликах мед не солодкий, то буде мізерний урожай.

Що прийнято робити на Макія

Українці здавна вірили, що освячені на Перший Спас продукти харчування допоможуть позбавитись від усього нехорошого. У храмі святили мед, мак, дикі трави і воду. Також з собою прийнято брати букет – маковійчик, який має оберігати вашу домівку від бід весь рік.

Після відвідин храму удома влаштовують вечерю з освячених продуктів. Головною святковою стравою вважаються різні десерти та випічка з медом і маком. Дім прикрашають букетом польових квітів.

Що не можна робити 1 серпня

Нещасливою дата вважається для фізичної праці, прибирання, веселощів, гучних розваг. Забороняється переїдати, пити алкогольні напої, порушувати піст.

“Приліт” з детонацією стався в тимчасово окупованому Севастополі в ніч проти 1 серпня. В місті палає пожежа, повідомляє моніторинговий Telegram-канал Кримський вітер, посилаючись на очевидців.

“Загалом пролунало вісім вибухів, потім була заграва та детонація”, – йдеться в повідомленні.

У соцмережі припускають, що горить або на позиції 475 Центру РЕБ (територія відзначена червоним) на мисі Фіолент чи далі, на висотах Кая-Баш під Балаклавою, де є позиції російських сил ПВО.

“За 15 хвилин шлейф диму вже розтягнувся на 1-2 кілометри”, – додає Telegram-канал і зазначає, що звідти стріляв російський ЗРК Панцир.