Категорія: Записи

10 вересня виповнюється 132 роки від дня народження Олександра Довженка. А 2026-го минає сто років від початку його роботи в кіно. До «Звенигори», «Арсеналу» і «Землі» була дитяча комедія про піонера, який шукає пригод, і 25-хвилинна «Ягідка кохання» — про перукаря, який намагався позбутися власного немовляти.

Розповідаємо, з чого насправді починав Олександр Довженко в кіно, чому планував стати комедіографом і як його перший фільм опинився серед десятків утрачених стрічок ВУФКУ.

«Ягідка кохання»

Перукар Жан Ковбасюк дізнається, що став батьком. Дитина руйнує його плани, тому герой вирішує її комусь підкинути. Ситуація змінюється, коли перукар довідується, що на дитину можна отримати матеріальну допомогу: тепер він уже сам кидається шукати немовля.

Так виглядає сюжет «Ягідки кохання» — найбільш раннього фільму Довженка, який зберігся повністю. Стрічку зняли 1926 року на Другій кінофабриці ВУФКУ в Ялті. Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) — державна структура, що в 1920-х керувала в радянській Україні і кіновиробництвом, і прокатом, і кінопресою.

Фільм складався з двох частин і тривав близько 25 хвилин. У прокаті траплялися й інші назви — «Перукар Жан Ковбасюк» та «Одруження Капки».

Головну роль зіграв актор театру «Березіль» Мар’ян Крушельницький, прикажчика в крамниці ляльок — Дмитро Капка, а за камерою працювали Йозеф Рона та Данило Демуцький. Згодом Демуцький зніме з Довженком «Арсенал», «Землю» та «Івана».

На той момент 31-річний Довженко мав за плечима вчителювання, роки революції, дипломатичну службу й кілька років у харківському мистецькому середовищі, де малював карикатури для газети «Вісті ВУЦВК» і підписував їх псевдонімом «Сашко». Від 1925 року він працював і для ВУФКУ — але як художник: створював кіноплакати та перекладав українською титри іноземних стрічок.

У Харкові Довженко увійшов до ВАПЛІТЕ — літературного об’єднання, до якого належали Микола Хвильовий, Павло Тичина, Микола Бажан, а згодом Микола Куліш, Юрій Яновський та інші. В автобіографії 1939 року, написаній уже в умовах масових репресій, Довженко дистанціювався від ВАПЛІТЕ й різко оцінював частину свого колишнього харківського середовища.

«Вася-реформатор»

Першою кінороботою Довженка, однак, була не «Ягідка кохання», а «Вася-реформатор». Сценарій написав сам Довженко, постановку почав Фавст Лопатинський — режисер і актор «Березоля», відомий любов’ю до гротеску й трюків. Довженка викликали з Харкова до Одеси, коли робота над картиною вже тривала.

20 червня 1926 року Довженко повідомляв, що терміново вирушає на кінофабрику, бо вважає екранізацію свого сценарію невдалою. На той момент відзняли приблизно три чверті матеріалу. Лопатинському завершити картину не дали — доробляти її взявся автор сценарію разом з операторами Йозефом Роною та Данилом Демуцьким.

Робота йшла важко: Довженко встиг посваритися навіть із досвідченим Роною. У каталозі ВУФКУ режисерами картини нині вказані Фавст Лопатинський та Олександр Довженко.

Ще 1926 року журнал ВУФКУ «Кіно» надрукував фотоколаж із «Васі-реформатора» з підписом «Сценарій та постановка худ. Довженка». Для 31-річного художника, який лише починав працювати в режисурі, це була помітна зміна статусу.

Історія «Васі-реформатора» важлива не тільки для біографії Довженка. Вона показує масштаб втрат українського кіно 1920-х. За даними Довженко-Центру, ВУФКУ за неповні дев’ять років випустило понад 140 ігрових фільмів, і близько 60 із них нині вважаються повністю втраченими. Частина інших збереглася лише фрагментарно.

Серія про Капку

Після «Ягідки кохання» Довженко планував серію коротких фільмів зі сталим героєм, образ якого створював для актора Дмитра Капки. За принципом популярних тоді серій Макса Ліндера та Чарлі Чапліна персонаж мав переходити з однієї історії в іншу. У планах були, зокрема, «Капка в армії» та «Капка на заводі», але ці стрічки так і не зняли.

Серед інших нереалізованих задумів були сатира «Цар» про Миколу II, «Батьківщина» про євреїв у Палестині та «Загублений Чаплін» — історія про Чарлі Чапліна на безлюдному острові. На початку 1930-х Довженко навіть розглядав можливість запропонувати цей сценарій самому Чапліну.

Після несхвальних відгуків на «Ягідку кохання» становище Довженка на студії залишалося непевним. Директор Одеської кінофабрики Павло Нечеса дав режисерові ще один шанс — поставити «Сумку дипкур’єра». У спогадах збереглася умова цієї розмови: якщо новий фільм не вийде, Довженкові доведеться залишити фабрику.

«Сумка дипкур’єра»

До роботи в кіно Довженко встиг попрацювати у Варшаві та Берліні, а після повернення в Україну влітку 1923 року Наркомат закордонних справ запропонував йому поїхати дипломатичним кур’єром до Кабула. Він не поїхав через родинні обставини.

Через кілька років режисер зняв «Сумку дипкур’єра» — пригодницьку картину, сюжет якої був навіяний реальним нападом на радянських дипломатичних кур’єрів. 5 лютого 1926 року в потязі Москва—Рига на території Латвії озброєні нападники атакували Теодора Нетте та Іоганна Махмасталя, які перевозили дипломатичну пошту. У вагоні почалася перестрілка: Нетте загинув, Махмасталь дістав тяжкі поранення.

У цій же стрічці Довженко зіграв кочегара. Це єдина акторська поява режисера у власному фільмі. «Сумка дипкур’єра» стала й першою повнометражною картиною, яку він поставив самостійно, але і вона дійшла до нас не повністю: із семи частин збереглися п’ять.

«Земля»: дев’ять днів у прокаті

Роботу над «Землею» Довженко почав у травні 1929 року. Основні зйомки відбувалися влітку в селі Яреськи на Полтавщині, де він раніше знімав «Звенигору»; у вересні група повернулася до Києва й дознімала епізоди в районі Голосієва та Китаєва, була й експедиція до Сухумі.

Оператором знову був Данило Демуцький. «Землю» задумували як перший український звуковий фільм, але вийшла вона німою — і стала останньою німою стрічкою режисера та останнім фільмом Довженка, створеним у системі ВУФКУ.

В основі сюжету — колективізація українського села. Молодий комуніст Василь привозить трактор, селяни переорюють межі приватних земель, після чого героя вбиває син куркуля. Але значна частина фільму побудована не на політичних дискусіях, а на побутових сценах, великих планах людей, роботі в полі, смерті старого селянина та похороні Василя.

Перед виходом на екран «Земля» пройшла 32 офіційні та приватні перегляди, а з фільму вирізали частину сцен. 8 квітня 1930 року стрічка вийшла в київський прокат, а вже 17-го її зняли з екранів — фільм критикували за «біологізм» і «натуралізм», зокрема через увагу до людського тіла, природи та сільського побуту. Одним із небагатьох, хто публічно став на захист картини, був Микола Бажан.

4 квітня 1930 року «Известия» надрукували віршований фейлетон Дем’яна Бєдного «Філософи», у якому він назвав «Землю» «куркульською кінокартиною» і звинуватив Довженка в ідеалізації українського села. Пізніше режисер згадував, що був настільки вражений цією публікацією, що за кілька днів «посивів і постарів».

За межами СРСР картина мала іншу долю. Формально Довженко з Демуцьким їхали вивчати техніку і практику звукового кіно — дозвіл на відрядження дав секретар ЦК КП(б)У Панас Любченко. До них приєдналися Юлія Солнцева й тодішній директор Одеської кінофабрики Соломон Орелович. Чотири місяці вони показували «Землю» в Німеччині, Чехословаччині, Франції та Великій Британії.

У 1958 році, під час опитування кінокритиків у межах Всесвітньої виставки в Брюсселі, «Землю» назвали серед 12 найкращих фільмів усіх часів.

Після «Землі» свободи у виборі тем у Довженка ставало дедалі менше. У 1935 році, коли режисерові вручали орден Леніна, Сталін фактично доручив йому фільм про «українського Чапаєва» — командира Червоної армії Миколу Щорса. Робота над картиною тривала кілька років. Сценарій редагував Сталін.

Під наглядом спецслужб

Європейське визнання не означало для Довженка більшої творчої свободи вдома. Його прізвище з’явилося в документах спецслужб ще до «Землі».

1 листопада 1927 року, коли режисер завершував «Звенигору», секретар Одеського окружкому отримав доповідну записку Державного політичного управління (ДПУ): таємний агент повідомляв, що на кінофабриці є антагонізм між росіянами та українцями, а Довженко з Лопатинським провели «таємні» збори. Приводом для тих зустрічей було обурення тим, що запрошений із Москви режисер Микола Охлопков отримує майже вдвічі більшу платню. Сам Довженко відповів на звинувачення афоризмом: один українець — це ще нічого, двоє — вже підозріло, троє — контрреволюція.

В агентурному зведенні ДПУ «Про українські літературні кола» «Звенигору» й «Арсенал» розглядали поряд із творами Миколи Хвильового, Миколи Куліша та дискусіями про українізацію. У серпні 1929-го агент «Арсеналець» доносив, що Довженко належить до кола людей, які сприймають той час як похід проти українців. А в січні 1931 року у свідченнях одного з обвинувачених у політичній справі вже згадували про нібито націоналістичні тенденції у «Звенигорі» та «Землі».

ДПУ цікавилося не лише фільмами. В архіві збереглися агентурні повідомлення про закордонні контакти Довженка, його виступи на кінематографічних диспутах, поїздки та висловлювання; навесні 1931 року про режисера регулярно звітував агент під псевдонімом «Холмський».

У другій половині 1930-х репресії торкнулися й людей, з якими Довженко працював у своїх ранніх фільмах. Миколу Надемського розстріляли 27 грудня 1937 року. Степана Шагайду — 12 січня 1938-го. Демуцького заарештували 1934 року, а в 1938–1939 роках він знову перебував під слідством.

Деякі епізоди з життя Довженка відомі саме з агентурних повідомлень. У квітні 1941 року агент «Стріла» — письменник Юрій Смолич — переказав історію: коли Микита Хрущов приїхав на Київську кіностудію, кілька працівників поскаржилися, що Довженко, її художній керівник, «заводить українізацію». Хрущов відповів режисерові, що той чинить правильно, і порадив робити так і далі.

«Україна в огні»

У роки Другої світової Довженко працював військовим кореспондентом. 1943 року він завершив кіноповість «Україна в огні». У ній ішлося не лише про боротьбу з німецькими військами, а й про відступ Червоної армії, розгубленість людей, колаборацію, полон і ціну, яку українське суспільство заплатило за війну. Саме така перспектива погано вкладалася в офіційну радянську версію подій.

30 січня 1944 року Довженка привезли на зустріч зі Сталіним, де «Україна в огні» стала предметом окремого обговорення за участю українських партійних діячів. Уже 12 лютого Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило окрему постанову «Про О. П. Довженка», а 29 березня його вивели зі складу республіканської комісії, що розслідувала злочини нацистських окупантів.

Фільм за «Україною в огні» Довженко так і не зняв. Значно пізніше, вже після його смерті, дружина Юлія Солнцева поставила за мотивами кіноповісті картину «Незабутнє» (1968).

Паралельно з воєнними текстами Довженко повертався до власного дитинства. Перший запис про майбутню «Зачаровану Десну» у його щоденнику датований 1942 роком. Робота тривала багато років: кіноповість він завершив у 1955-му, а надрукували її в журналі «Дніпро» 1956 року. Довженко визначав твір як автобіографічне кінооповідання — спогади про родину, село, Десну й світ дитинства на Чернігівщині.

Екранізувати «Зачаровану Десну» сам автор уже не встиг. 25 листопада 1956 року Довженко помер, а 1964-го фільм за його сценарієм поставила Юлія Солнцева. Тож 2026 рік має для цієї частини його спадщини ще одну дату: минуло 70 років від першої публікації «Зачарованої Десни».

Сто років після дебюту Довженка «Вася-реформатор» усе ще вважається втраченим. Але досвід українських кіноархівів показує: «втрачений» не завжди означає «знищений» — копії стрічок ВУФКУ й досі знаходять за кордоном.

Джерело

11 вересня за новим церковним календарем (23 вересня за старим) – день пам’яті преподобної Феодори Олександрійської Молодшої. За старим календарним стилем – Усікновення глави Іоана Предтечі.

Феодора жила в Олександрії, в V столітті і була заміжня. Якось її уваги став домагатися юнак, жінка не встояла перед ним і зрадила чоловіка. Потім, злякавшись, Феодора вирішила сховатися в монастирі, щоб спокутувати гріх. Але пішла не в жіночий, а в чоловічий, переодягнувшись чоловіком – щоб чоловік не зміг її відшукати.

У монастирі свята провела 8 років – весь час працювала, бралася за найважчу роботу, постила і молилася ночами. Якось їй довелося на кілька днів покинути обитель у справах, і в одному з готелів її уваги почала вимагати дочка господаря – вона прийняла Феодору за юнака. Черниця відмовила дівчині, за що та їй помстилася – народила незаконно дитину й обмовила Феодору.

Свята покірно взяла на себе і це випробування: взяла чуже немовля і 7 років жила з ним у курені біля монастиря. Ігумен зглянувся і велів повернутися їй у монастир із хлопчиком. Після цього Феодора прожила ще два роки і померла. Тоді ченці й дізналися, що вона була жінкою. Усі, хто образив її, одразу ж покаялися. Чоловік Феодори, дізнавшись про це, також прийняв постриг у цьому монастирі, а хлопчик, якого виховувала свята, пізніше став його ігуменом..

Прикмети на 11 вересня

Прикмети дня говорять про те, якою буде зима і врожай:

• якщо цього дня ще літають бджоли – зима прийде пізно;
• озимі піднялися – буде гарний урожай;
• дощ цього дня – негода буде затяжною;
• багато грибів у лісі – зима буде дуже суворою.

У народі 11 вересня – свято Федорині вечорниці, цього дня вкотре зустрічали осінь.

Що не можна робити 11 вересня

11 вересня Церква не схвалює сварок, лихослів’я, пліток і наклепів, осуду, виступає проти заздрості, жадібності, помсти і відчаю. Не можна відмовляти тим, хто просить про допомогу.

Народні прикмети підказують робити великі покупки, починати нові справи і лінуватися. Поганим знаком вважається розбити скляний посуд – це до сварки в сім’ї. Свататися цього дня також не варто – не найсприятливіший час.

Що можна робити 11 вересня

У молитвах до святої Феодори просять дати сил і терпіння винести життєві випробування, прощення і покаяння.

У народі на Федору зазвичай роблять прибирання в садах і палісадниках, а пасічники готують бджіл до зими. За старих часів цього дня жінки збиралися на капусняки – рубали капусту, квасили її, готували голубці та капусняк.

Ростовську область атакували дрони в ніч перед 6 вересня. Під атакою такі міста як Батайськ і Ростов. Про це повідомляють моніторингові Telegram-канали Supernova+ й Exilenova+, які оприлюднили фото та відео очевидців, передають Патріоти України.

“У Батайську Ростовської області працює ППО”, – зазначають у соцмережі.

В регіоні крім роботи ППО також чути вибухи. Зокрема, один з них зафіксували на відео жителі Ростова.

На фото та відео також можна побачити пожежу в місті після атаки безпілотників.

Детальнішої інформації про те, що саме палає поки що нема.

6 вересня за новим церковним календарем (19 вересня за старим) – Спогад чуда Архістратига Михаїла в Хонех і день пам’яті ікони Божої матері Києво-Братської. За старим календарним стилем – що можна і не можна робити в день пам’яті священномученика Євтихія, єпископа, учня апостола Іоана Богослова.

Архангел Михаїл у християнстві – найшанованіший із небесних духів, якого вважають ватажком небесного воїнства, переможцем диявола і героєм безлічі історій. Назва “архістратиг” означає “глава святого воїнства Ангелів і Архангелів”. Згадують Архангела Михаїла двічі на рік: у вересні відзначають Спогад про диво в Хонех, або Михайлове диво, а в листопаді – Собор Архістратига Михаїла. Раніше ми розповідали про свято Михайлове диво – його нову дату, звичаї та що не можна робити в цей день.

***

Чудотворна Києво-Братська ікона Божої Матері – один із найбільш шанованих образів у Києві. За переказами, ікона була явлена 1654 року і спочатку перебувала в Борисоглібській церкві міста Вишгорода під Києвом. Після того, як 1662 року, під час війни з Польщею, храм був зруйнований кримськими татарами, її пустили Дніпром. Річка винесла святиню на київський Поділ, де її знайшли й перенесли до Братського монастиря – звідси образ і отримав свою назву.

Коли 1919 року монастир закрили, то образ загубився. Але пізніше дослідження показали, що ікона увійшла до числа п’яти святинь, які передали у Всеукраїнське музейне містечко в Києво-Печерській лаврі 1926 року.

На початку 2000-х років співробітники Національного художнього музею України виявили “подобу” Братської Богородиці в музейних сховищах і встановили, що 1926 року ікона потрапила до Києво-Печерської лаври, а 1948 року її було зафіксовано в музейній книзі обліку. Список ікони початку XVIII століття зберігся в Національному художньому музеї України.

Прикмети на 6 вересня

Прикмети дня говорять про те, якими будуть погода найближчим часом, а також зима і весна:

• якщо вранці туман – буде потепління;
• береза вгорі із зеленим листям, а внизу гола – зима буде рання, а весна тепла;
• ранкові заморозки – до доброго життя.

У народі 6 вересня – свято Михайлове чудо, Михайлів день. Вважається, що з цього дня починаються осінні заморозки – “Михайло заморозком прихопив”, а саме 6 числа Архістратиг морозом вбиває всяку нечисть.

Що не можна робити 6 вересня

6 вересня, як і в інший день, Церква не схвалює сварок, лихослів’я, помсти, пліток і наклепу, виступає проти осуду, заздрощів, жадібності та відчаю. Не можна відмовляти тим, хто просить про допомогу.

У свято є кілька суворих народних заборон: вважається, що не можна працювати і брати в руки колючо-ріжучі предмети – що-небудь різати, рубати, колоти.

Що можна робити 6 вересня

Цього дня добре піти до храму – у святого Архангела Михаїла просять зцілення від різних хвороб, захисту від зла, недобрих людей. Біля образу Богородиці моляться з проханнями про благословення, звертаються до Києво-Братської ікони Божої Матері в разі нападу ворогів, заради захисту Батьківщини.

У народі кажуть, що в це свято слід помиритися з усіма, з ким були у сварці або на кого тримали образу. За народною традицією дівчата на Михайла печуть пиріг і ховають у ньому каблучку – кому попадеться, то та незабаром вийде заміж.

Сьогодні 6 вересня.

Триває 1656 доба мужньої оборони України проти повномасштабної навали російських окупантів.

Що насправді відбувається на Харківщині біля Дворічної, Куп’янська та річки Оскіл?

Як ЗСУ вдалося перерізати російську логістику, розширити зону контролю та створити загрозу оточення для окремих підрозділів РОВ?

Чому Дворіченський плацдарм, який Москва будувала з 2024 року, тепер перетворюється на серйозну проблему для російської армії?

Докладніше дивіться онлайн

Джерело

Уночі українські дрони знову атакували Рязанський нафтопереробний завод у Росії – після удару там спалахнула пожежа. Вибухи також лунали в Ростові, де працювала протиповітряна оборона, передають Патріоти України з посиланням на моніторинговий канал Exilenova+

Уночі українські дрони навідалися до Ростовської та Рязанської областей. Місцеві жителі скаржилися на вибухи. Після атаки, за даними моніторингових каналів на території Рязанського НПЗ виникла пожежа, а в Ростові працювала ППО.

Губернатор Рязанської області Павло Малков, підтвердив пожежу.

“Уламки спричинили займання на одному з підприємств, попередньо, постраждалих немає. На місці працюють оперативні служби”, – зазначив Малков.

Рязанський НПЗ – один із найбільших у Росії. Щороку він може переробляти приблизно 17 млн тонн нафти. На заводі виробляють автомобільні бензини, дизельне пальне, авіаційний гас та інші нафтопродукти, зокрема для армії РФ.

Противник (російські війська) продовжує наступальні дії в смугах своїх 5-ї та 35-ї загальновійськових армій (ЗВА) угрупування військ (УВ) «Восток», посилених низкою підрозділів 40-ї окремої бригади морської піхоти (обрмп) та 76-ї десантно-штурмової дивізії (дшд) у загальному напрямку Гуляйполе — Оріхів та на північ від Гуляйполя, вздовж обох берегів річки Гайчур.

Очевидно, головним (найближим) завданням військ противника на цьому напрямку в оперативно-тактичному плані є вихід основних сил його передових частин і з’єднань у район Омельник — Широке — Єгорівка — Червона Криниця, а також у район Тернувате.

Продовження наступу військ (сил) лівого флангу російського УВ «Восток» (5-й і 35-й ЗВА), фактично має своєю головною метою створення сприятливих умов для подальшого просування військ(сил) російської 58-ї ЗВА УВ «Днепр» на Оріхово-Запорізькому напрямку. Що, у свою чергу, означає, в першу чергу, ліквідацію Оріхівського району оборони Збройних Сил України (ЗСУ).

1. Станом на даний момент передові підрозділи російських військ, що наступають у вищезазначених напрямках, змогли дістатися основними силами до наступних рубежів і районів:

– Вони дісталися південних і східних околиць села Добропілля (окремі малі піхотні групи противника вже присутні в самому селі)

– Просунулись по напрямку Прилуки – Різдвянка на відстань до 3,8 км

– Дісталися південно-східних околиць села Воздвижівська

– Досягнули рубежу Цвіткове — Криничне

– Закріпилися також по рубежу Староукраїнка – Залізничне, повністю окупувавши обидва села

– Вийшли в район 1.5 км на схід від села Гуляйпільске

– Зайняли села Мирне та Лугівське, просунувшись від цього рубежу на північний захід у середньому на 2-2,5 км

Крім того, у смугах обох наступаючих російських армій фіксуються численні малі піхотні (штурмові) групи впротивника, які змогли інфільтруватися (проникнути) у бойові порядки передових українських частин і підрозділів, закріпившись у їхньому тактичному тилу, зокрема зафіксовані наступні:

– 1,7 км на схід від села Нечаївка, а також у районі Піщане

– На північній та південній околицях села Тернувате

– У районі Різдвянка — Косівцево — Добропілля — Воздвижівська противник здійснив численні «просочування» своїх малих піхотних груп

– Точно така ж ситуація склалася в районі сіл Воздвижівська, Верхня Терса та Гірке, де не лише найближчі лісосмуги просто «набиті» російською штурмовою піхотою, а й вона присутня в самих селах.

– У напрямках Мирне — Чарівне та Мирне — Гуляйпільське одночасно зафіксовано кілька дрібних російських піхотних груп, які також присутні й в селах Чарівне та Гуляйпільське.

– Крім того, противник здійснив численні «проникнення» на північний захід від Лугівського і навіть зумів організувати там кілька проміжних («накопичувальних» для своєї штурмової піхоти) позицій. Внаслідок чого найвіддаленіша «інфільтрована» російська мала піхотна група вже відзначена навіть у районі між Червона Криниця і Єгорівка.

Таким чином, можна стверджувати, що за звітний період противник досяг низки досить визначених тактичних результатів на Гуляйпільскому напрямку, просуваючись на захід від Гуляйполя та на північний захід від його позицій на річці Гайчур, приблизно на 7-8 км, а на деяких ділянках — на 10-11 км.

Враховуючи результати російських військ, зазначені в моєму попередньому огляді, досягнуті ними під час атакуючихштурмових дій на лівому фланзі смуги їхньої 36-ї ЗВА (з рубежу Прилуки — Солодке) на північний захід (у напрямку Солодке — Нове Запоріжжя), варто також відзначити факт подальшого, хоча й досить повільного, погіршення загального положення ЗСУ на Гуляйпільскому напрямку.

2. На даний момент найбільш загрозливою ділянкою (напрямком) щодо досягнення оперативно-тактичних цілей, поставлених перед собою російським командуванням, на мою думку, є лівий фланг наступаючого російського угрупування, на стику операційних зон УВ «Восток» і «Днепр».

Російські підрозділи, що діють у напрямках Мирне — Чарівне (й далі — у напрямку Новоселівки та Гуляйпільского), а також від Лугівського у бік Червоної Криниці, очевидно, максимально близькі до того, аби здійснити прорив в район сіл Омельник і Єгорівка.

Насправді це має цілком логічне пояснення. Адже, ці дії безпосередньо і напряму пов’язані з утриманням українськими військами Оріхівського району оборони у смузі наступу сусідньої 58-ї ЗВА УВ «Днепр». У разі прориву російських військ у вищезазначений район вони, фактично, займуть охоплююче Оріхів з трьох сторін положення. Що, у свою чергу, зробить подальшу його оборону дуже проблематичною для ЗСУ.

Особливо враховуючи, що передові підрозділи 42-ї мотострілецької дивізії (мсд) зі складу 58-ї ЗВА противника, ймовірно, вже здійснили «інфільтрацію» своїх штурмових груп не лише в районі Новоданилівки, на південний захід від Новоандріївки та на південно-східних околицях Малої Токмачки, а й у самому Оріхові (про це детальніше в одному з наступних оглядів).

Однак, на мій погляд, все ж не варто «драматизувати» загальну ситуацію на захід і північ від Гуляйполя. Хоча противник досить успішно «фрагментує» українську оборону в тактичній зоні на цьому напрямку, використовуючи свою перевагу в чисельності штурмової піхоти та підтримці її атакючих/штурмових, а переважно «інфільтраційних» дій досить ефективним використанням власних тактичних БПЛА, темп його просування в оперативно-тактичному сенсі залишається відносно низьким.

Крім того, очевидно, є ще один нюанс. Подальший успішне просування передових підрозділів ЗСУ з рубежу Красногірське – Новогригорівка в південному напрямку (у бік Успенівки) потенційно цілком МОЖЕ створити певні ДОДАТКОВІ труднощі для російського командування безпосередньо на Гуляйпільскому напрямку.

Так, поки воно ще їх не створило, але явно може … оскільки в цьому випадку російське командування отримає об’єктивну потребу прикрити правий (північний) фланг свого угрупування, що наступає від річки Гайчур у західному та північно-західному напрямках (тобто в напрямку Оріхова) більш значними силами та засобами. Ймовірно, це його вже змусило розгорнути частину сил своєї 127-ї мотострілецької дивізії з 5-ї ЗВА фронтом на північ, але якщо ЗСУ просунуться ще далі на південь, ситуація для російського командування в цьому сенсі може ще більше погіршитися.

Є ще один пункт у плані (задумі) російського командування щодо організації та проведення ним наступу на напрямку Гуляйполе – Оріхів, який, на мою думку, з оперативної точки зору, скажімо так, виглядає дуже сумнівно. Факт у тому, що російське угрупування військ, зосереджене і розгорнуте для наступу в цьому напрямку, насправді має робити це не лише на ділянці, яка постійно зростає по фронту, а й у напрямках, які стабільно розходяться (причому ОДНОЧАСНО — і у бік Оріхова, і до Тернуватого). Що, об’єктивно, вже саме по собі веде до «розтаскування» сил і засобів, зосереджених для наступу на Оріхів зі сходу.

Так, 5-та ЗВА з УВ «Восток» є найпотужнішою армією цього угрупування, і 35-та ЗВА також не належить до «малих» (у її складі є щонайменше 3 розгорнуті повноцінні «кадрові» бригади), особливо враховуючи той факт, що обидві явно були підсилені з цією метою низкою ДОДАТКОВИХ частин і підрозділів, в тому числі зі складу морської піхоти та пдв.

Теоретично цих сил і засобів мало б бути достатньо для такого широкого наступу, причому з явним надлишком. Але чим довше ці армії вели й ведуть активні наступальні дії з мінімальними для себе результатами, тим більше вищезазначений фактор починає «грати не на їхню користь». Особливо коли їх противник (ЗСУ) сам переходить у наступ у смузі сусідньої армії (36-та ЗВА).

Варто погодитись, що реальна глибина просування, яка склала від 7 до 10-11 км за 2 місяці впертих наступальних боїв із досить значними втратами явно не є тим результатом, на який російське командування очікувало, починаючи з кінця весни цього року, коли стартувала його літня кампанія. Більше того, очевидно, що на цьому напрямку в цей час йому доводилося неодноразово перемежати заплановані періоди своєї наступальної активності з вимушеними періодами «консолідації та перегрупування».

Наразі російське командування знову намагається «гальванізувати» свій наступ від Гуляйполя у бік Оріхова, ймовірно, вважаючи, що в смугах, прилеглих до цього напрямку 36-ї та 29-ї ЗВА, йому ВЖЕ вдалося стабілізувати ситуацію з українським наступом.

Але чи буде така оцінка ситуації в операційній зоні ГВ «Восток» з боку російського

Джерело

Візит спецпредставників президента США Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера до Києва, який слідує за нещодавньою поїздкою директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви, говорить про те, що американська сторона, ймовірно, вигадала новий план і намагається його зараз просувати. Таку думку озвучив український журналіст Іван Яковина у своєму Telegram-каналі, передають Патріоти України.

“Дух Анкоріджа” вони самі поховали, та й загалом – заради старих ідей не стали б літати. У них явно щось новеньке, причому вони самі думають, що може спрацювати. Можливо, йдеться лише про нове видання “зернової угоди”, а можливо щось зовсім серйозне”, – пише аналітик. На думку журналіста, адміністрація Трампа має інструменти, здатні змусити Кремль “прогнутись” і піти на мир.

“Якщо Трамп наважиться серйозно натиснути на Путіна, то той прогнеться: РФ вже дуже ослаблена, особливо економічно. Звичайно, я розумію, що сподіватися на осмислену поведінку Трампа і раціональність Путіна сенсу немає. Але раз на рік і палиця стріляє! Подивимося”, – додав оглядач.

Керівник українського Інституту чорноморських стратегічних досліджень Андрій Клименко повідомив у Facebook, що в Середземному морі було атаковано ролкер LADY MARIIA (IMO 9220641). Дрони завдали удару по судну 6 вересня, коли воно прямувало в районі Криту в бік Сирії, передають Патріоти України з посиланням на Крим.Реалії.

Судно плаває під прапором РФ, тип — Ro-Ro, дедвейт 7184 тонни, рік побудови — 2000. Зареєстрований власник — ТОВ «МГ-Флот» (Ахти, Дагестан; колишня назва — «Трансморфлот»).

Головне управління розвідки Міністерства оборони України зазначило, що судно LADY MARIIA використовувалося для перевезення зброї з Сирії до Росії, зокрема через Босфор, і курсувало на маршруті Новоросійськ — Тартус. США внесли компанію та судна до санкційних списків ще у травні 2022 року.

Українські санкції проти LADY MARIIA введено указом президента № 426/2026 від 23 травня 2026 року строком на десять років — до 23 травня 2036 року. Клименко іронічно зазначив можливу реакцію влади країни, через води якої пролягає маршрут, і підкреслив, що формально йдеться про атаку «невідомих дронів» з території Лівії.

На аеродромі у Сочі у п’ятницю, 4 вересня, Сили оборони України уразили три ворожі гелікоптери. Два з них було знищено, ще один – пошкоджено. Про це повідомляє телеграм-канал “Абсолютно надійне джерело”, який також опублікував супутникові знімки ураження, передають Патріоти України.

За даними джерела, на супутникових фото стоянки військових гелікоптерів ідентифіковано знищені Ка-52. Крім того, супутник зафіксував один пошкоджений російський гелікоптер Мі-8.