Категорія: Записи

Елітні підрозділи морської піхоти Дієвої армії Української Народної Республіки формували з гуцулів-плотогонів, які сплавляли ліс гірськими річками Карпат. Місцевою говіркою їх називали бокорашами від діалектного слова «бокор» на позначення плота, яке запозичили з румунської й угорської мов, передають Патріоти України з посиланням на Арміяінформ.

Саме гуцули-бокораші, які займалися досить специфічним, рідкісним та небезпечним видом промислу в Карпатських горах, мали становити основну масу козаків морської піхоти Армії УНР.

Про те, як фахівці небезпечної професії сформували еліту морської піхоти українського війська доби Української революції та боротьби за державність у 1917‒1921 роках, до річниці створення 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського розповідає АрміяInform.

Період Директорії Української Народної Республіки став одним із найскладніших етапів української державності початку XX століття.

Після повалення гетьманського режиму Павла Скоропадського наприкінці 1918 року нова влада постала перед необхідністю формування збройних сил, здатних захистити державу від зовнішніх та внутрішніх загроз.

Особливе місце у військовому будівництві посідало створення морських формувань, зокрема морської піхоти, яка мала забезпечувати охорону узбережжя, портів і стратегічних об’єктів Чорноморського регіону.

До куренів і полків рекрутували добровольців: першими українськими морськими піхотинцями стали матроси Чорноморського флоту

Наприкінці 1918 року найчисельнішою соціальною групою, яка підіймалася до боротьби, були селяни. Для багатьох головним мотивом став не стільки національний ідеал, скільки прагнення отримати землю та зміцнити власне господарство.

Лише невелика, найбільш свідома частина населення була глибоко захоплена ідеєю української державності.

До того ж мобілізовані селяни не мали достатнього військового вишколу та бойового досвіду. Через це українське військо часто поступалося більшовицьким силам в організованості та дисципліні.

«Взагалі у своїй більшості селянство піднялося, головним чином, з причин соціальних, і лише частина його керувалася сильним національним почуттям. Лише найбільш свідома меншість захоплена національною ідеєю», — зазначав у праці «Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 р.» (Київ‒Мюнхен, 1946, Кн. 1. С. 22‒23) начальник оперативного відділу штабу Директорії УНР Микола Капустянський.

Такі само проблеми були притаманні також процесу створення та комплектування особовим складом морських формувань Армії Української Народної Республіки доби Директорії.

На попередньому етапі історії української державності, за доби Гетьманату, Павло Скоропадський залучив до створення українського флоту значну кількість офіцерів колишнього флоту російської імперії.

Однак після повстання проти гетьмана в українському війську залишилася тільки незначна частина офіцерства, яка дійсно прагнула незалежності для молодої країни. Інші ж, зневірившись у владі, під впливом тогочасних подій перейшли на бік білогвардійців або більшовиків.

Тягар визволення українських земель від навали ворога, який роздирав нашу країну з різних боків, ліг на плечі тих, хто лишився.

З моряків у міністри, з міністрів — у морпіхи: до 140-річчя контрадмірала Михайла Білинського

Після успадкування від попереднього уряду обмеженої кількості кораблів і військових кадрів та матеріальної бази, нагальним питанням стало формування підрозділів морської піхоти, які могли б діяти не лише на морському узбережжі, але й брати участь у сухопутних операціях.

Наказом по Морському Відомству від 25 грудня 1918 року на посаду Морського міністра було призначено старшого лейтенанта Михайла Білинського, імʼя якого нині носить 36-та окрема бригада морської піхоти.

«Людина вогняної енергії, кришталевої чесности, з доброю освітою й службовим досвідом, — він мав ще ту велику чесноту, що на всі справи дивився і до них підходив з огляду інтересів держави, тобто мав державний широкий розум, якого якраз бракувало тоді багатьом провідникам інших наших відомств в їхніх, часами, вузько хуторянських підходах до державних справ», — писав про Михайла Білинського військовий і громадський діяч, старший лейтенант військово-морського флоту УНР Святослав Шрамченко.

25 січня 1919 року Михайло Білинський представив «Закон про фльоту», опублікований у «Віснику Державних Законів». Документ налічував шість частин і визначав принципи комплектування особового складу флоту та морської піхоти.

Згідно із законом, військовий флот мав налічувати 800 старшин і 12 500 матросів, а морська піхота —400 старшин і 4500 матросів. У 1920 році планувалося дозволити наймати понаднормових матросів за контрактом — до 50 % від загальної кількості особового складу.

Закон став важливим кроком у розбудові українського військово-морського флоту та створенні професійної системи підготовки морських кадрів.

У лютому 1919 року війська Антанти окупували узбережжя Чорного та Азовського морів, Директорія втратила флот. Київ був зайнятий більшовиками.

За таких умов Михайло Білинський виступив з ініціативою створення Приморського фронту, до якого б входили берегова смуга Чорного моря з фортецею Очаків, портами Миколаїв та Херсон та 75-верстовою зоною оборони навколо них.

Передбачалося формування двох корпусів та дивізії морської піхоти, які можна було б одразу перекинути на чорноморське узбережжя, а в разі необхідності використати на бойових фронтах на суходолі.

Фактично Миколаїв став штабом берегових військ (майбутньої морської піхоти), але окупація іноземними інтервентами чорноморського узбережжя змусила переїхати до Вінниці, де вже 3 лютого 1919 року розпочалося формування морського полку. Невдовзі формування морських полків довелося перенести до Коломиї на Прикарпатті.

Враховуючи ті проблеми, з якими зіткнулися у формуванні Дієвої армії УНР, а саме невмотивованість та непідготовленість мобілізаційного ресурсу, Михайло Білинський не бажав такого для майбутньої морської піхоти.

Узгодивши з Військовим секретаріатом уряду Західно-Української Народної Республіки мобілізаційні питання, з 24 березня 1919 року в Коломиї він розпочав практичне формування 1-го полку морської піхоти, який дістав назву 1-й Гуцульський.

«Сама назва 1-й Гуцульський полк морської піхоти постала з того, що Михайло Білинський, шукаючи для майбутніх морських частин здорове поповнення, ще не заражене партійною хворобою, і підводячи головну базу національно-державного виховання цих частин, зупинився на гуцульському племені як найменш зачепленому червоною заразою», — писав про ці події Святослав Шрамченко.

Формування 1-го Гуцульського полку морської піхоти відбувалося з 24 березня по 29 квітня 1919 року в Бродах. Діставши повну підтримку місцевого населення, новосформований полк морської піхоти отримав дуже необхідну допомогу: по селах місцева влада, інтелігенція і служителі церкви організували не лише запис добровольців, але й збір одягу та інших припасів.

Це був важливий етап у становленні українських військових сил у складний період визвольних змагань. До складу старшин та підстаршин майбутніх морпіхів залучали вже досвідчених військових з гетьманських полків, зокрема з 34-го Лубенського пішого полку.

Полк мав добре організовану структуру: до його складу входили курені, кінна та кулеметні сотні. Згодом підрозділ було суттєво посилено — він отримав батарею 76,2-мм гармат. Для забезпечення мобільності та виконання бойових завдань використовували 142 верхових та 273 обозних коней.

Великі проблеми були з медичним забезпеченням, які значною мірою вирішив колишній головний лікар австро-угорського флоту, керівник медичної місії ЗУНР у Відні і начальник санітарної управи УГА адмірал Ярослав Окуневський. За власний кошт та використавши свої старі зв’язки у Відні він організував доставку на потреби армії УНР чотирьох ешелонів медикаментів і військово-медичного майна.

Також український адмірал австро-угорського флоту Ярослав Окунєвський зробив великий внесок у комплектування 1-го Гуцульського полку морської піхоти. Саме він сприяв тому, щоб вихідці із західних регіонів України, які мали досвід служби на австро-угорському військово-морському флоті, поверталися в Україну та формували новий рід військ — морську піхоту Армії УНР.

Моряки австро-угорського флоту, українці за походженням, були добровольцями та вміли поводитися зі складною технікою, артилерією й кулеметами, мали залізну флотську дисципліну та тактичну гнучкість. Вони стали взірцевою регулярною піхотою, якої так бракувало Армії УНР у боротьбі з більшовиками. Їх брали на сержантські та офіцерські посади, оскільки вони вже мали досвід служби на флоті, але їхня кількість була недостатньою.

Основну ж масу козаків морської піхоти мали становити гуцули, які займалися досить специфічним та рідкісним видом промислу — сплавленням лісу гірськими річками. Їх ще називали бокораші. Важливу роль відігравав також той факт, що гуцули були не заражені «червоною хворобою» — симпатіями до більшовицької ідеології.

«Кращим людським матеріалом для морської піхоти на думку українського морського керівництва повинні були стати карпатські гуцули, які були обізнані на сплавлянні лісу гірськими річками», — зауважував про них Святослав Шрамченко.

Сплавляння лісу карпатськими річками було надзвичайно важкою й небезпечною працею. Бокораші — гуцули, які керували плотами з колод, — щодня ризикували власним життям. Вони мусили вправно проводити великі плоти через бурхливі гірські течії, сильні хвилі та підводні камені.

Ця робота вимагала великої сили, витривалості, сміливості та досвіду. Вони добре знали характер річки, вміли швидко реагувати на небезпеку і діяли злагоджено, адже від цього залежало їхнє життя.

Бокораші в Карпатах були людьми особливого гарту — сильними, витривалими й безстрашними. Їх недарма називали сільською «елітою» та «каскадерами», адже вони щодня працювали в умовах смертельної небезпеки.

Керувати плотом на бурхливій гірській річці міг не кожен: потрібні були фізична сила, холодний розум, швидка реакція та відвага.

Фрагмент музейної діорами «Бокораші» в Музеї екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах у Рахові

Подібну роль сьогодні виконує морська піхота України. Морпіхи також проходять суворий відбір, мають бути витривалими, дисциплінованими й готовими діяти в найнебезпечніших умовах. Як і бокораші, вони покладаються на командну роботу, взаємну підтримку та мужність.

Якщо бокораші приборкували стихію гірських річок і ризикували життям заради праці та добробуту громади, то морська піхота сьогодні захищає країну, долаючи небезпеки війни. В обох випадках йдеться про людей особливого характеру — тих, кого поважають за силу духу, сміливість і готовність йти туди, де іншим страшно.

Морські піхотинці брали участь у Першому Зимовому поході, що тривав від 6 грудня 1919 до 6 травня 1920 року, у складі 5-го збірного полку Київської дивізії. Морпіхи УНР дуже добре показали себе в боях за Ярмолинці, Жмеринку та Вапнярку, тому серед них не було великих втрат та не траплялось випадків переходу до ворожої армії, чим не могли похвалитися інші частини.

Це вплинуло на рішення формування 2-го полку морської піхоти, яке розпочалося з 14 липня 1919 року в Камʼянці-Подільському, де розмістили штаб дивізії морської піхоти. До 2-го полку мобілізовували мешканців Наддністрянської України.

На базі двох полків було створено дивізію Морської піхоти під командуванням колишнього морського міністра Михайла Білинського. Згодом було сформовано також і третій полк.

Значна кількість воїнів-морпіхів у складі 1-ї бригади Київської дивізії Головної Волинської групи брала участь у Другому Зимовому поході в жовтні — листопаді 1921 року, героїчно виборюючи право України на незалежність. У цьому поході загинув і творець 1-го Гуцульського полку морської піхоти Михайло Білинський.

Малюнок календаря-галереї «Знай Наших» авторства Юрія Журавля

Незважаючи на складні історичні випробування, українські морські піхотинці завжди перебували на найнебезпечніших напрямках, самовіддано захищаючи свою державу та її свободу.

Елітні підрозділи морської піхоти Української Народної Республіки були сформовані з добровольців, об’єднаних спільною метою — боротьбою за свободу та незалежність України. До їхніх лав увійшли військовослужбовці гетьманських полків, моряки колишнього австро-угорського флоту та гуцули-бокораші. Різні за походженням і життєвим досвідом, вони стали єдиною бойовою силою, яка заклала підвалини української морської піхоти.

36-та бригада морської піхоти: бий окупантів безжально й холоднокровно, як Нік Ф’юрі

Морські піхотинці України в усі часи залишалися символом мужності, витривалості та незламного бойового духу. Саме їхня відданість державі, бойовий дух і готовність до самопожертви сформували традиції, що пережили століття.

Сучасна 36-та окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського є спадкоємицею цих звитяжних традицій. Як і морські піхотинці УНР, воїни бригади сьогодні боронять українську державність, продовжуючи історію боротьби за свободу України.

Через покоління збереглися не лише військові традиції, а й сама ідея української морської піхоти — елітного війська, заснованого на честі, професіоналізмі та безумовній вірності Україні. Саме цей історичний зв’язок між морськими піхотинцями УНР та воїнами 36 ОБрМП формує ідентичність сучасної морської піхоти України та утверджує її спадкоємність у боротьбі за незалежність держави.

Противник (російські війська) продовжує вести наступальні дії в цьому напрямку, аби дістатися ближніх підступів до Добропілля з півдня та південного сходу. Для досягнення цієї мети командування противника розгорнуло у напрямку Добропілля війська (сили) своїх 2-ї та 51-ї загальновійськових армій (ЗВА) угрупування військ (УВ) «Центр». Ці обидві російських армії намагаються просунутись своїми головними силами відповідно в загальних напрямках Покровськ — Добропілля (село) та Новоторецьке — Новий Донбас.

Крім того, для прискорення темпів наступу в смузі 2-ї ЗВА російське командування зосередило та розгорнуло низку частин і підрозділів зі складу 41-ї ЗВА ГВ «Центр», яка також діє частиною своїх сил (військ) у напрямку Удачне — Сергіївка, суміжному до смуги 2-ї ЗВА.

На даний момент противник зумів дістатися до рубежу Василівка -Родинське у смузі 2-ї ЗВА та Дорожнє-Шахове у смузі 51-ї ЗВА основними силами своїх передових частин і підрозділів, а також здійснити кілька «проникнень» своїми малими піхотними групами у тактичній зоні на північ і північний захід від цих рубежів.

Очевидно, що російське командування продовжує нарощувати свої сили та засоби в смугах обох армій, готуючись до наступного етапу активізації наступальних дій у вказаних напрямках (накопичення штурмової піхоти в передовому ешелоні, засобів її моторизації, підтягування артилерії).

1. Приблизний склад сил і засобів противника, розгорнутих у напрямку Добропілля:

+ 51-ша ЗВА — діє на цьому напрямку основними силами

– 1-ша окрема мотострілецька бригада (омсбр)

– 5-та омсбр

– 9-та омсбр

– 110-та омсбр

– 114-та омсбр

– 132-га омсбр

– 14-та окрема артилерійська бригада (оабр)

Наразі, ймовірно, у першому ешелоні діють, на даний момент, переважно підрозділи зі складу 5-ї, 114-ї та 132-ї мотострілецьких бригад цієї армії.

+ 2-а ЗВA – ймовірно, діє на напрямку «головного удару»

– 27-ма мотострілецька дивізія (мсд) – 433-й, 506-й та 589-й мотострілецькі полки (мсп), 268-й самохідний артилерійський полк (сап)

– 15-та омсбр

– 30-та омсбр

– 385-та артилерійська бригада (абр)

– 92-га ракетна бригада (рбр)

+ 41-ша ЗВА — частина сил діє в смузі 2-ї ЗВА

– 35-та омсбр

– 74-та омсбр

– 55-та омсбр

– 120-та абр

Слід також пам’ятати, що у складі 51-ї ЗВА також розгорнуто щонайменше до 7 окремих стрілецьких полків категорії «мобілізаційний резерв» (МР), які або включені до складу її «штатих» бригад, або придані їм у якості засобу підсилення (а саме: 86-й, 87-й, 88-й, 91-й, 99-й, 107-й і 111-й окремі стрілецькі полки).

Крім того, частини та з’єднання 2-ї та 41-ї ЗВА також були підсилені додатковими формуваннями російських «територіальних військ» (ТрВ) рівня окремого мотострілецького полку (омсп). Наприклад, 1441-й мсп (41-ї ЗВА) або 1437-й мсп (27-ї мсд 2-ї ЗВА) тощо.

2. Поточна ситуація в напрямку Добропілля характеризується активними діями в тактичній зоні малих піхотних (штурмових) груп противника одночасно на кількох ділянках і напрямках. Більше того, у низці випадків — досить успішними, незважаючи на те, що під час цих «проникнень» штурмова піхота противника майже завжди зазнає значних втрат.

Зокрема:

– У напрямку Софіївка — Новомиколаївка відзначалися спроби просуваня кількох малих піхотних груп противника. В результаті – лише кілька російських військовиків (до 2-3 «тіл») змогли вижити, знайшовши укриття, як у посадках на південь від Новомиколаївки, так і в самій Новомиколаївці.

– Противник також продовжував спроби завести додаткову кількість штурмової піхоти до Кучерів Яр, діючи з боку кар’єрів на південь від нього та вздовж дороги між ними та «дачами Вільного» (було відзначено кілька груп по 5-7 піхотинців). Їх вчасно виявили, атакували дронами, і вони були змушені відступити на вихідні позиції з втратами.

– У напрямках Дорожнє — Новий Донбас та Нове Шахове — Вільне окремі російські «над малі» піхотні групи змогли просунутися відповідно до району Нового Донбасса та Вільного. Однак їхня кількість навряд чи перевищує на даний момент 2-4 «тіла», решта були або знищені, або захоплені у полон. Більші російські піхотні групи, очевидно, змогли закріпитися в Дорожньому (до 10 в/с) та на південних околицях Вільного (до 8-10 в/с).

– Спроби противника «затягнути» нові партії своїх «штурмовиків» у Білецьке також продовжувались. Отже, з напрямку Затишок і Сухецьке діяли кілька піхотних груп, деякі досягали 6-7 всл — безуспішно. У Білецькому зафіксовано лише кілька окремих російських військовиків, яких у перманентному режимі «ганяють» дронами з підвалу у підвал.

Подібні спроби противника посилити свою присутність у Білецькому, переміщуючи туди війська з напрямку Родинського вздовж залізниці та автодорог, також були безуспішними.

– Але на захід від Родинського і по напрямку Родинське — Шевченко зафіксовано численні «інфільтрації» російських піхотних груп, аж до Водянського. Окремі російські піхотні групи також зафіксовані в районі шахти «Водянська».

– Противник також продовжує закріплюватися вздовж лінії Шевченко — Новоолександрівка, поступово підтягуючи туди додаткові піхотні групи з боку Родинського.

– У напрямках Новоолександрівка — Матяшево та Васильівка — Мирне противник здійснив низку атакуючих/штурмових дій більш-менш значними силами — декількома штурмовими групами по 15-20 в/сл. Й хоча вони при цьому зазнали значних втрат, але вцілілі змогли «зачепитися» за Василівку, а деякі російські штурмовики навіть дісталися до Мирного та району на південь від Матяшеве.

Також слід зазначити, що російське командування продовжує досить активно залучати у бойові порядки своїх передових підрозділів додаткову кількість штурмової піхоти, артилерії та груп БПЛА.

Наприклад, у районі Новоекономічного було зафіксовано переміщення російського підрозділу (одночасно до 70 всл + 16-18 одиниць моторизованих транспортних засобів, таких як багі, автомобілі, мотоцикли тощо). У районі Новоторецького та Володимирівки, очевидно, одразу було зафіксовано кілька додаткових піхотних груп по 10-15 «тіл», а в Дорожньому та Новому Шаховому противник підтягнув чергові партії «інфільтратів» по 10-14 «тіл». У районі між Ніканорівкою та Затишком зафіксовано рух російської штурмової групи (до 20 всл), яка була уражена вогнем. У районі Родинського одночасно фіксувалася а активність кількох груп російських операторів БПЛА (встановлювали антени управління, ретранслятори, обладнували позиції запуску безпілотників тощо), там же щодня фіксується присутність щонайменше 20-30 російських військовиків. Також противник майже у перманентному режимі переміщає свою штурмову піхоту з боку покровська у бік Гришине та Новоолександрівка, групами по 25-27 в/сл.

Крім того, фіксується переміщення противником додаткової кількості артилерії та мінометів у бойові порядки його передових підрозділів, а також невеликих груп бронетехніки. Наприклад, між Новоекономічним та Покровськом під час маршу було виявлено групу з трьох танків, а по напрямку Новоекономічне — Червоний Лиман противник намагався методом «у розсип» перемістити до артилерійської батареї.

У тилу 2-ї та 51-ї ЗВА також фіксується збільшення руху автомобільної техніки противника, як різного роду легковиків, пікапів та фургонів, так і вантажівок. Наприклад, лише у тактичному тилу однієї 51-ї ЗВА протягом дня фіксується переміщення до 40-45 машин.

3. Щодо подальших перспектив розвитку ситуації на Добропільскому напрямку, то можна досить впевнено констатувати, що командування російського УВ «Центр» наразі досить активно готується найближчим часом різко і масово посилити свої зусилля на цьому напрямку. І для цього є досить логічне пояснення…

Така поспішність російського командування зумовлена бажанням якнайшвидше дістатися ближніх підступів до Добропілля та спробувати «штурманути» його «з ходу».

Очевидно, що цей поспіх зумовлений двома досить об’єктивними причинами, а саме:

– необхідністю створити зручні «стартові» умови для наступу на Дружківку і далі на Краматорськ на лівому фланзі операційної зони УВ «Юг»

– необхідністю вивільнити додаткові сили та засоби зі складу УВ «Центр» для потреб УВ «Юг» (найімовірніше, у вигляді 51-ї ЗВА)

Швидкий прорив до Добропілля і не менш швидке його захоплення дозволять російському командуванню досягти цих параметрів зразу і майже одночасно, що, у свою чергу, суттєво збільшить його шанси на прорив до Краматорська з півдня (враховуючи, що, в такому разі, на цьому напрямку може з’явитися ДОДАТКОВА російська загальновійськова армія, й не найменша серед інших), після гіпотетично швидкого захоплення Добропілля.

Насправді захоплення Добропілля та прилеглого району російськими військами дозволить російському командуванню зробити дві важливі речі в рамках вже розпочатої ним Слов’янсько-Краматорської наступальної операції:

– прикриття з лівого (західного) флангу угрупування своїх військ, яке планує наступати Краматорськ з півдня (вздовж осі Костянтинівка – Дружківка – Краматорськ) від будь-яких контрнаступальних дій Збройних сил України

– здійснити досить значне посилення (за рахунок УВ «Центр») цього угрупування, що, у свою чергу, підвищить тактичну та оперативну щільність військ на напрямку його основного наступу «у сезоні літо-осінь 2026 року».

Як на мене, така перспектива для російського командування – дуже приваблива. Однак, як завжди, є нюанси …

Факт у тому, що бої за Добропілля насправді можуть затягнутися. Й в такому разі, цей «розклад» може розвернутися у протилежному напрямку. Оскільки в цьому випадку УВ «Центр» просто не зможе виділити нічого суттєвого зі свого складу для посилення УВ «Юг», яке буде змушений штурмувати Слав’янсько-Краматорську агломерацію самостійно і в тому складі, в якому воно «стартувало» під Костянтинівкою. Хіба що, можливо, воно таки зможе отримати 1-2 бригади. Це може цілком трапитись, особливо враховуючи ще два фактори:

– 90-та танкова дивізія (тд) ВЖЕ втягнулася у виснажливі «стабілізуючи» бої у власній смузі та смузі сусідньої 29-ї ЗВА УВ «Восток», де відповідне угрупування Збройних сил України зараз досить наполегливо контратакує

– Очевидно, бої за Костянтинівку, де 8-а ЗВА та 3-й армійський корпус (АК) УВ «Юг» досі не можуть її «дозахопити», ВЖЕ затягнулися «поза графіком».

Тоді відповідне російське угрупування «підповзе» на ближні підступи до Краматорська з півдня у дуже виснаженому стані, причому БЕЗ жодної перспективи свого суттєвого посилення. Більше того, «по дорозі» йому ще доведеться взяти участь, очевидно, у не менш запеклих боях за Дружківку.

А якщо ЗСУ взагалі зможуть утримати «лінію» Добропілля – Дружківка, то весь «головний наступ» на Слов’янсько-Краматорську агломерацію фактично ризикує перетворитися для російських військ на лобовий (виключно зі сходу) кривавий й витратний наступ із досить суперечливими шансами на остаточний успіх.

Джерело

Польсько-українські відносини є найгіршими за багато років, можливо, за весь час незалежності. Рік тому проукраїнського президента Анджея Дуду змінив радикально правий Кароль Навроцький, який іще під час виборчої кампанії декларував, що провадитиме тверду політику щодо України. Однак багатьох читачів, імовірно, здивує той факт, що твердий курс провадить також ліберальний уряд Дональда Туска, від якого багато хто очікував проукраїнських позицій.

Про суспільні настрої в Польщі (втому від українських мігрантів) та історичні суперечки написано вже багато. Однак для повного розуміння твердого курсу польського уряду щодо України потрібно знати також внутрішньополітичний контекст, який змінюється дуже динамічно. Восени 2027 року в Польщі відбудуться парламентські вибори, на яких, згідно з актуальними рейтингами, коаліція Дональда Туска може втратити владу. Якби вибори відбулися сьогодні, то новий уряд сформували б праві й ультраправі партії: «Право і справедливість» (ПіС) Ярослава Качинського, крайня права «Конфедерація» та ще радикальніша антиукраїнська «Конфедерація польської корони» (коротко — «Корона») Гжегожа Брауна. Хоча можливі й інші варіанти коаліцій, зокрема Туска з частиною «Конфедерації», яка складається з двох партій — радикальнішого «Національного руху» Кшиштофа Босака та ліберальнішої вільноринкової «Нової надії» Славоміра Ментцена.

Останніми тижнями уряд Туска переживає численні проблеми, конфлікти й скандали, які теоретично мали б остаточно його потопити. Посилення антиукраїнської риторики — одна зі стратегій виходу прем’єра з кризи так, щоб виборці зосередилися на українському питанні замість корупційних скандалів у охороні здоров’я чи недотриманні передвиборчих обіцянок.

Криза в таборі Туска

Після перемоги над ПіС у жовтні 2023 року в ліберальних колах Польщі панувала ейфорія. Це була не просто зміна влади, а перемога над табором, якому закидали авторитарні тенденції, грубі й системні порушення Конституції і який гостро конфліктував із ЄС. Туск обіцяв швидкі реформи, реалізацію «100 обітниць на перші 100 днів правління» (з яких досі виконав лише третину) та притягнення деяких політиків ПіС до кримінальної відповідальності за порушення Конституції та корупцію. Майже нічого не вийшло, адже Туск, як і у 2007–2014 роках, укотре проявив себе радше як адміністратор із добрим піаром, що уникає непопулярних рішень, аніж як реформатор. Сучасне правління Туска дуже нагадує розчарування «помаранчевими» після перемоги Ющенка. І воно може закінчитися так само, тобто приведенням до влади умовного «польського Януковича», який піде на конфлікт чи навіть на вихід із ЄС (цього можна очікувати від кандидата ПіС у прем’єри Пшемислава Чарнека та Гжегожа Брауна).

За перші півтора року правління урядовці не виконали майже нічого з обіцяного. Мовляв, не було сенсу працювати над законопроєктами, які міг ветувати Анджей Дуда. Реформи обіцяли розпочати лише із серпня 2025-го, після очікуваної тоді перемоги Рафала Тшасковського на президентських виборах. Неочікувано президентом було обрано Кароля Навроцького, що стало початком кризи в коаліції.

Потім було ще гірше. Перемога Навроцького заохотила опозицію до зухвалих атак на оточення Туска. Спочатку планували довести до дострокових виборів або зміни коаліції в парламенті. Коли ж не вийшло, вирішили вдарити по Туску, організувавши збір підписів за референдум стосовно дострокового відкликання мера Кракова й однопартійця чинного прем’єра Александра Мішальського.

Чому саме Краків? Провести референдум у Варшаві, де мером є Тшасковський, нереально — там підтримка лібералів занадто висока. А ось Краків значно консервативніший. До того ж це — колишня столиця й друге місто країни. У кампанію з організації референдуму було вкладено мільйони злотих, і мера таки відкликали. Тепер права опозиція пробує провести схожі референдуми в інших містах, якими правлять політики «Громадянської коаліції».

Це не кінець проблем Туска: недавно в Польщі спалахнув корупційний скандал у охороні здоров’я. Виявилося, що політик «Громадянської коаліції», молодий лікар, заробляв нереально високі гроші в комунальній лікарні у Варшаві, яка підпорядковується меру Тшасковському, хоча насправді не перебував на роботі в декларований час. А ще політиків із табору Туска приймали без черги на медичні процедури, створюючи для них «VIP-приймальню».

Усе це вписалось у ширший контекст поглиблення проблем польської системи охорони здоров’я, тобто стрімкого зростання дефіциту та збільшення черг до лікарів-спеціалістів. Є тут і українське питання: частину поляків обурює той факт, що українські біженці зі статусом тимчасового захисту донедавна могли лікуватись у Польщі безкоштовно, тоді як не всі польські громадяни мають право на безкоштовну медичну опіку. Такого права позбавлені, наприклад, польські фрилансери, які працюють на підставі так званих сміттєвих договорів (umowa o dzieło), або особи, які втратили роботу чи статус студента. Крім того, російська пропаганда підсилює міф про те, що лікарі начебто приймають українців у Польщі поза чергою, що не відповідає дійсності. Атмосфера навколо охорони здоров’я справді нервова. Позбавлення українських біженців, які не працюють і не сплачують медичних внесків, права на безкоштовну медичну опіку — це чергова спроба уряду Туска залагодити кризу, яку його партія сама й створила.

Яким буде майбутній парламент?

Нинішню керівну коаліцію творять чотири партії: «Громадянська коаліція» (ГП), «Ліві», Польська селянська партія міністра оборони Владислава Косіняка-Камиша та «Польща 2050». Останньої вже фактично не існує: вона розділилася на дві фракції, а її залишки мають у рейтингах лише 0,5% підтримки. Рейтинги дають «Громадянській коаліції» 28–30%, «Лівим» — 5–8%, а Польській селянській партії — від 2 до 5%, тобто вона може не подолати прохідний бар’єр у 5%. Згідно з переважною більшістю опитувань, післявиборча коаліція ГП і «Лівих» матиме значно менше депутатів, аніж потрібно для парламентської більшості.

Водночас зростають рейтинги крайніх правих. Ксенофобська антиукраїнська «Конфедерація» має вже 15,7%, а ще радикальніша «Конфедерація польської корони» Гжегожа Брауна — 10,2%. Разом у них — майже 26%, і це вже більше, ніж у ПіС, яку підтримує 23% (рейтинг агентства ІБРІС для порталу «Віртуальна Польща» від середини липня).

У відповідь на зростання підтримки крайніх правих партії Туска, Качинського та Косіняка-Камиша стають радикальнішими, щоб утримати частину виборців із правими поглядами. Саме тому Туск фактично перейняв риторику, притаманну Качинському, й став радикально антиіммігрантським, помітно антиукраїнським та відступив від ліберальних тем — таких як охорона довкілля, протидія кліматичним змінам чи права представників ЛГБТ і меншин. А це тільки посилює рейтинги двох «Конфедерацій». Якщо навіть Туск і Качинський переймають їхню риторику, то навіщо голосувати за копію, якщо можна обрати оригінал?

Ярослав Качинський уже проголосив, що кандидатом у прем’єри від ПіС (у можливій коаліції з «Конфедерацією» та «Короною») буде колишній люблінський воєвода й ексміністр освіти Пшемислав Чарнек. Важко знайти більш антиукраїнського, антиєвропейського та крайнього правого політика ПіС.

Із цим курсом не погоджується досить велика група ліберальніших політиків ПіС, зосереджених навколо Матеуша Моравецького. Разом із 45 депутатами та багатьма рядовими членами ПіС колишній прем’єр заснував нове об’єднання «Розвиток плюс», яке декларує поміркований консерватизм, європейські цінності та підтримку України. Не виключено, що конфлікт із Качинським закінчиться розколом. Нова партія Моравецького може розраховувати на підтримку в 5–7% і створити власну фракцію в майбутньому парламенті.

У новому парламенті можливі вкрай різні коаліції. Зокрема Туск може створити коаліцію з фракцією Моравецького та ліберальнішою частиною «Конфедерації», яку представляє Славомір Мензен. Однак за рік іще багато чого зміниться, тож прогнозувати щось напевно наразі складно.

Джерело

23 липня за новим церковним календарем (5 серпня за старим) – день пам’яті Почаївської ікони Божої Матері, однієї з найбільш шанованих святинь України. За юліанським календарним стилем – день пам’яті преподобного Антонія Печерського.

Почаївську ікону Божої Матері вшановують кілька разів на рік, а нинішнє святкування встановлено на пам’ять позбавлення Успенської Почаївської Лаври від турецької облоги 20-23 липня 1675 року.

За церковним переказом, під час Збаразької війни з турками, війська кримських татар підступили до Почаївської обителі й обложили її. Ченці знали, щ немає чим захищатися, а огорожа не була суттєвою перешкодою для ворогів. Тоді Йосип Добромирський, ігумен монастиря, разом із ченцями та мирянами стали молитися до Пресвятої Богородиці та преподобного Іова Почаївського. У той час, коли приречені люди заспівали акафіст Божій Матері, сталося диво: над храмом раптом з’явилася Богородиця з небесними ангелами, які тримали оголені мечі, та преподобним Іовом – почилий у Бозі засновник монастиря благав Божу Матір про захист для своїх наступників. Перелякані татари прийняли побачене над Почахвом за привидів і стали пускати в Богородицю та небесне воїнство стріли, але ті поверталися назад і вражали тих, хто їх випустив. На татарське військо напала страшна паніка та розбрат: люті загарбники почали бити один одного. Тих, хто залишився в живих, взяли в полон, пізніше вони покаялись та прийняли християнську віру.

Із Почаївською іконою Богоматері пов’язано ще чимало чудес. Відомий випадок, коли перед іконою зцілилася сліпа дівчинка Ганна Акімчукова. Також, коли 1721 року Почаїв зайняли греко-католики, то граф-уніат Микола Потоцький несподівано став благодійником Почаївської обителі. Цьому послужив випадок, що стався з його кучером. Якось граф хотів у люті вбити свого слугу, а той вигукнув: “Матір Божа, явленої в іконі Почаївській, врятуй мене!” Пістолет дав осічку кілька разів, кучер залишився живим, а здивований магнат вирушив до монастиря до ікони, а потім усе своє майно віддав на облаштування обителі.

Почаївську ікону Божої Матері, за переказами, ченцям монастиря подарувала дворянка Анна Гойська. У 1559 році вона отримала святиню в подарунок від проїжджаючого повз Почаїв митрополита Неофіта, майбутнього патріарха Константинопольського.

Зараз чудотворна святиня зберігається в Успенській Почаївській лаврі в місті Почаєві Тернопільської області.

Прикмети на 23 липня

За прикметами дня судять, яким буде врожай і погода найближчим часом:

• туман випав зранку – буде багато грибів, а якщо туман ввечері – до погожої погоди;
• дощ пішов – до гарного врожаю;
• зірки видно до самого світанку – чекай дощу.

У народному календарі 23 серпня – свято Трохим Безсонник. Прозвали його так на честь святих Феофіла, Трохима і ще 13 мучеників, пам’ять яких також звершується цього дня. Безсоником же день став тому, що зазвичай у цей час багато роботи, а спати практично ніколи.

Що не можна робити 23 липня

Сьогодні, як і в інший день, церква не схвалює лихослів’я і лайки, злості, сварок, виступає проти заздрості, жадібності, помсти, розпачу, наклепів і пліток.

Заборонено відмовляти в допомозі та милостині, а також скупитися – до серйозних хвороб. Також народні прикмети дня не велять довго спати – проспиш достаток, і лінуватися, щоб не позбутися благ. Одна із заборон дня – не можна ламати калинові гілки, інакше можна накликати нещастя.

Що можна робити 23 липня

Почаївській Божій Матері моляться про зцілення від важких хвороб, просять відновити здоров’я, допомогти в скруті, захистити дім і сім’ю від злих людей, а рідну землю – від ворогів, наставити на правильний шлях, а також зміцнити дух і віру.

У народі вважають, що сьогодні можна сміливо починати нові справи і потрібно добре попрацювати – все зроблене принесе плоди. Свататися або грати весілля 23 липня – до міцного і довгого союзу.

Замість 7 млн грн за деталі напряму від заводу, “Енергоатом” у підсумку віддав 149 млн грн через ланцюжок посередників.

Народний депутат від партії “Голос” Ярослав Железняк опублікував розслідування про те, як фігуранти справи “Мідас” імовірно взяли під контроль підсанкційний завод “Насосенергомаш”, перетворивши конфісковане у росіян підприємство на джерело заробітку для оточення президента Володимира Зеленського.

За версією нардепа, схема будувалася через фірму-посередника ТОВ “НВП Атен”, яка фігурує на записах розмов ексвиконавчого директора з безпеки “Енергоатома” Дмитра Басова (“Тенор”) та колишнього радника міністра Германа Галущенка Ігоря Миронюка (“Рокет”). Також аналіз тендерів “Енергоатома” показав, що ця компанія вигравала закупівлі на постачання насосних деталей для підприємства за завищеними цінами. За підрахунками Железняка, схема могла принести фігурантам близько 30 мільйонів гривень.

Як завод опинився під арештом

Сумський завод “Насосенергомаш” та Інститут насособудування десятиліттями випускали унікальне обладнання, зокрема для атомних станцій. Довгий час обидва об’єкти належали родині Лук’яненків, які мали окрім звання почесних громадян Сум ще й російські паспорти. Через це у 2022 році на майно наклали арешт і передали його Агентству з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Планувалося, що завод перейде “Енергоатому” для роботи в інтересах держави, проте, як вказує Железняк, підприємство почало обслуговувати інтереси людей із найближчого оточення Зеленського.

Що показали “плівки Міндіча”

Железняк навів фрагмент опублікованих записів розмов бек-офісу, де обговорюється розподіл заводів між учасниками схеми: “По заводам точно по одній, по кожній. Чотири заводи, чотири напрямки, це все одна історія. У Сумах, мабуть, теж окрема історія”.

За версією нардепа, саме так бек-офіс взяв під контроль насосний завод, поставивши між ним та “Енергоатомом” компанію-прокладку “Атен”. На записах імовірно обговорюється, як приховати походження фірми: “У нас виділено великий шматок по “Атену”. Це підприємство, яке нам треба закрити по-хорошому. По-хорошому є “Атен” український, треба робити “Атен”, не знаю, польський… Оцей “Атен” за кордон, точно так само на Кіпр виводимо його”.

Як працювала схема

У 2025 році “Енергоатом” оголосив тендер на складові для насосів і труб, який виграв “Атен”. Далі, за словами Железняка, компанія через дві ймовірно пов’язані фірми замовляла сировину, передавала її на “Насосенергомаш”, а той виготовляв деталі. Весь цей ланцюжок обходився “Атену” у 122 мільйони гривень, тоді як готову продукцію фірма продавала “Енергоатому” вже за 149 мільйонів. Різниця, близько 30 мільйонів бюджетних коштів, за даними депутата, осідала в “чорній бухгалтерії” бек-офісу.

Железняк розповів, що якби “Енергоатом” замовив деталі напряму у насосного заводу, робота коштувала б приблизно 7 мільйонів гривень. Натомість у ланцюжку з’явилися три посередники, які заробили на державі десятки мільйонів. За його словами, це не єдиний такий контракт: є ще один аналогічний тендер на 129 мільйонів гривень, за яким наразі немає ні оплат, ні поставок, і Железняк розраховує, що розголос та увага НАБУ змусять “Енергоатом” скасувати цей договір.

Хто знав про схему

Депутат стверджує, що один із витоків “плівок Міндіча” свідчить, що тодішній очільник Міненерго Герман Галущенко і фінансові менеджери “Енергоатома” не лише знали про схему, а й, імовірно, отримували з неї вигоду.

Железняк показав запис розмови від 16 жовтня 2025 року, яка ймовірно відбулася між Басовим і Миронюком. Йшлося про директора АТ “Сумський завод “Насосенергомаш” Олександра Ковтуна та фірму “Атен”.

“Там еще вопрос, Ковтун и “Атен”, как мы распределяем там объем между ними, как правильно делать?”

У відповідь Миронюк описав розподіл часток: “Ковтун неглупый парень… есть у него 40% и у нас 60, где еще есть Профессор и Люда”.

За даними слідства, “Професор” — це Герман Галущенко, а “Люда” — директорка департаменту казначейства “Енергоатома”.

Железняк наголошує, що арешт російських активів фактично став зручним прикриттям, яке дозволило вибудувати схему так, аби приховати зв’язок із бек-офісом. За його словами, навіть сама конфіскація не порушила цю схему, оскільки у Фонді держмайна теж нібито були “свої люди”.

Парламентар підкреслив, що держава забрала у росіян стратегічний завод, аби на ньому не заробляв ворог.

“Але плодами цієї конфіскації користується не українська армія, не наша знеструмлена енергетика, а купа ділків у зв’язці з вищими посадовими особами Кабміну, “Енергоатому” і друзями офісу президента.

Вони, всі ці згадані люди, штучно завищують ціни на десятки мільйонів, обкрадаючи, по-перше, наш бюджет під час війни і, по-друге, отримуючи мільйони, які, зокрема, йдуть або на будівництво маєтків під Києвом, десь у Козині з назвою “Династія”, або в офшори, куди вони потім, відповідно, виводять гроші через різні структури”, — зазначив він.

Депутат додав, що НАБУ вже зацікавилося цією справою і розслідує її.

“Цей кейс не просто про корупцію. Цей кейс виглядає як мародерство. І жоден із тих, хто займався мародерством під час повномасштабної війни та, відповідно, руйнуванням і розграбуванням нашої енергетики, не має уникнути відповідальності”, — підсумував Железняк.

Відставка Єрмака, зміна прем’єра, керівника президентського офісу, рокірування міністра оборони після старту операції “Мідас” нічого не змінили. Оскільки все це не ключові фігури корупційної історії. Залишилися податкова, фінмон, держпідприємства та “шлагбауми”, інші бек-офіси.

Єрмак нікуди не подівся. Він на прямому зідзвоні із Зеленським, Кулебою, Покладом, Татаровим, Пишним, Сирським, Проніним, Кіпером.

Що ще потрібно для управління країною? Про те, що ми маємо знати про поведінку влади під час війни читайте у статті Інни Ведернікової “Данина з війни. Як влада привласнює Україну та що ми маємо запам’ятати, аби це не повторилося”.

Джерело

Відставка Михайла Федорова з посади міністра оборони виявила публічний конфлікт між прихильниками технологічного підходу до війни та військовим командуванням, яке робить ставку на традиційні методи ведення бойових дій. У The New York Times назвали це найсерйознішим розколом у військово-політичному керівництві України за останній час, зазначають Патріоти України.

Видання пише, що після кількох тижнів заяв про успіхи України на фронті та дипломатичному напрямку увага змістилася на внутрішню політичну кризу. На думку авторів матеріалу, суперечка між Федоровим і головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським вийшла далеко за межі особистого конфлікту й порушила питання того, якою має бути стратегія ведення війни.

Федоров публічно заявив, що військове керівництво стримує просування нових командирів і недостатньо підтримує розвиток безпілотних та роботизованих технологій. Він також закликав Сирського піти у відставку та заявив, що рішення в армії часто ухвалюють “не на основі даних, а на основі лояльності”. Окремо ексміністр заявив про серйозні проблеми з корупцією в оборонних закупівлях.

Видання нагадує, що президент Володимир Зеленський пояснив звільнення Федорова конфліктом між ним і головнокомандувачем. За словами президента, він хотів би бачити єдність між керівниками, однак за нинішніх обставин був змушений зробити вибір.

Як пише NYT, конфлікт вийшов за межі влади. У Києві відбулася акція на підтримку Федорова, заступник командувача Повітряних сил Павло Єлізаров подав у відставку на знак протесту, а командувач Об’єднаних сил Михайло Драпатий виступив на підтримку колишнього міністра.

На думку редактора Ukraine World Володимира Єрмоленка, якого цитує видання, суперечка загострилася саме зараз, коли Україна демонструє успіхи на полі бою. Водночас він застеріг, що найбільшою загрозою для країни може стати внутрішній розкол.

Попри хвилю суспільної критики та підтримку Михайла Федорова з боку частини військових і громадськості, Зеленський не переглянув рішення про його звільнення з посади міністра оборони.

Натомість Зеленський призначив виконувачем обов’язків міністра оборони Євгена Хмару, знову порушивши закон.

По-перше президент не має права призначати в.о. міністрів, по-друге, посаду міністра оборони не може обіймати військовий.

Тим часом низка джерел повідомили про зустріч Андрія Єрмака з Сирським.

Це дуже цікава історія з кількох причин: що це за статус у Єрмака, що він так просто може зустрічатися з Головкомом, ну і найцікавіше – Єрмак тримає зуб на Федорова, бо той доклався до його відставки з ОП.

Про ці та інші неоднозначні кадрові рішення влади говоримо у відео.

Джерело

На деяких старих 1-гривневих монетах українці можуть заробити чималі гроші. Річ у тім, що завдяки своїм особливостям вони високо цінуються серед колекціонерів – настільки, що за них можуть “відвалити” тисячі гривень.

Такою ціною монетою, наприклад, є 1 грн 1992 року різновиду 1.1ААг. За даними фахівців ресурсу “Монети-ягідки”, за неї можуть заплатити від 12 000 до 37 000 грн. Впізнати ж цю монету можна за гладким гуртом без напису.

“На монетах номіналом 1 грн 1992 року не було написів на гурті, тобто гурт гладкий. Усе це тому, що спочатку не існувало інструментів для нанесення гуртового напису. Пізніше фахівці монетного двору експериментували з нанесенням написів”, – зазначають фахівці.

А за 1 грн 2001 року різновиду 1АДг можна виручити до 5 000 грн. Особливість цієї монети в тому, що у неї гладкий гурт без написів.

“Оскільки ця гривня рідкісна і дорога, її часто підробляють фальшивомонетники. Вони спилюють написи на гурті в дешевшій гривні 2001 року. Перевіряйте параметри монети: оригінал має вагу 6,8 г, діаметр 26 мм”, – попереджають фахівці.

Крім того, підкреслюють вони, для того, щоб зрозуміти, що перед вами дорога монета, слід виміряти відстань між крайніми остями: у звичайної монети – 18,7 мм, а у рідкісної – 18,3 мм. Так:

• у звичайної монети вона становить 18,7 мм;
• у рідкісної – 18,3 мм.

Як повідомляв OBOZ.UA, водночас українці можуть добре заробити, продавши деякі старі 50-копійчані монети. Адже через свої особливості ті високо цінуються серед колекціонерів – настільки, що вони готові платити за них тисячі гривень.

18 липня за новим церковним календарем (31 липня – за старим) – день пам’яті святого мученика Еміліана, який загинув за віру. У народі день дістав назву Омелянів.
18 липня за старим календарним стилем –
день пам’яті священномученика Євсевія, єпископа Самосатського.

Еміліан жив у IV столітті, був родом із міста Доростол, тому й прозвали його Доростольським. Це були часи правління імператора Юліана Відступника – він побажав відновити язичницький культ і наказав стратити всіх християн.

У Доростол відправили одного зі службовців імператора – начальника Капітоліну – виконувати указ. Але місцеві жителі запевнили його, що в місті проживають одні язичники. Тоді на радощах Капітоліна влаштував бенкет для знаті. Еміліан, який був рабом у однієї високопоставленої людини і таємно сповідував християнство, дочекався, коли всі пішли на бенкет, і молотом розбив усіх ідолів у язичницькому капищі.

Виявивши розгром, язичники схопили першого-ліпшого і стали його бити. Еміліан не міг допустити цього і зізнався. Християнина потягли на суд, катували його і вирішили спалити. Згідно з переказами, полум’я багаття так і не торкнулося мученика, але вогонь обпік його мучителів. Еміліан же з молитвою на устах сам відійшов до Бога. У Константинополі на честь мученика побудували церкву, куди перенесли мощі святого.

Прикмети на 18 липня

За прикметами можна визначити, якою буде погода восени та взимку:

• яким цей день видався – такою і осінь буде;
• павуки плетуть багато павутини – стоятиме суха погода;
• спека 18 липня – грудень буде холодним;
• на березі пожовкло листя на верхівці – до ранньої осені, почало жовтіти листя знизу – до пізньої;
• мухи кусаються – до дощу;
• шишки на ялинці є тільки на верхівці – зима буде пізньою.

У народному календарі на Омелянів день, вважається, що Землю покидає спекотне літо.

Що не можна робити 18 липня

18 липня, як і в будь-який інший день, церква не схвалює лихослів’я, лайки і сварок, виступає проти заздрості, жадібності, наклепу, пліток, помсти і зневіри. Не можна відмовляти в допомозі – слід допомогти і людині, і тварині.

За народними прикметами сьогодні забороняється братися за віник, щоб не вимести з дому гроші й удачу. Також не слід брати гроші в борг – це до фінансових проблем.

Що можна робити 18 липня

Святому Еміліану моляться йому про позбавлення від бід і зцілення від різних хвороб.

За старих часів цього дня традиційно служили молебень у полях – благословляли майбутній урожай. День за звичаями слід присвятити роботі, а ввечері – викупатися або попаритися в лазні, вважається, що так можна запастися здоров’ям на цілий рік.

Аналітичний проєкт DeepState заявив, що значна частина українських військових різних рівнів незадоволена головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським, однак не висловлює свою позицію публічно через можливі наслідки.

У проєкті зазначили, що після дискусій навколо нібито цензури для військовослужбовців вони вирішили висловити власну оцінку ситуації.

«Величезна кількість військових від звичайного бійця до командира бригади чи корпусу не задоволені головнокомандувачем. Ця позиція серед бійців сформована вже давно», – йдеться у повідомленні.

У DeepState стверджують, що військові мають багато зауважень до головнокомандувача, однак, за їхніми словами, відкрито озвучувати їх «це просте самогубство».

Аналітики також звернули увагу, що раніше військові відкрито критикували реформу контрактної служби (яку розробив Михайло Федоров, – ред.), і це не супроводжувалося звинуваченнями у поширенні чуток чи теорій змови.

«Але з’явилися “теорії змов і чутки” про цензуру як тільки критика почала стосуватися головнокомандувача», – зазначили у DeepState іронічно додавши: “теж просто констатація факту і не більше”.

• Командирка медичної служби «Ульф» батальйону «Вовки Да Вінчі» Аліна Михайлова заявила, що командування намагалося з’ясувати, де служить Дмитро Козятинський, який кликав на акції проти відставки Михайла Федорова. За її словами, Козятинський звільнився з армії ще рік тому і вже не має стосунку до Збройних сил.
• Бровді пообіцяв перевірити, хто з медичної служби СБС цікавився колишнім військовим після його участі в протестах проти відставки Федорова. Водночас він заявив, що за попередньою інформацією підстав говорити про тиск немає.
• Генштаб заявив, що розпорядчих документів із забороною військовим на публічні виступи, інтерв’ю чи взаємодію з медіа не існує. Там пояснили, що одне з останніх розпоряджень стосувалося лише поширення інформації про зміни оперативної обстановки в районах бойових дій.