17 червня за новим календарним стилем (30 червня – за старим) – день пам’яті великомучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла. У народі день прозвали Мануйло і Савелія. Цього дня за старим календарним стилем згадують святителя Митрофана, першого патріарха Константинопольського.
Мануїл, Савел та Ісмаїл були братами і жили в IV столітті, в Персії. Мати святих була християнкою і виховала синів також у вірі. Коли брати підросли, то вступили на військову службу.
Перський цар відправив їх як послів до імператора Юліана Відступника. Братів добре зустріли, нагодували й напоїли, і запросили на язичницьке свято з жертвопринесенням. Брати відмовилися, посилаючись на віру в Христа, імператор Юліан розгнівався і всупереч усім правилам ув’язнив посланців у темницю. Потім братів веліли катувати, але й під час тортур вони славили Бога. Тоді імператор наказав стратити послів. Коли про це дізнався перський цар, то оголосив війну Юліану. За переказами, імператора вбив святий великомученик Меркурій.
Про що говорять прикмети на 17 червня
яскраве сонце зранку – завтрашній день буде похмурим;
захід багряний – буде сильний вітер і негода;
веселка з’явилася ввечері – гарна погода встановиться до кінця літа.
У народному календарі 17 червня – свято Мануйла і Савелія, Сонцестій. За повір’ями цього дня сонце зупиняється – цим користується нечисть і всіляко намагається нашкодити людині. Тому день віддавна вважається одним із найнедобріших у році.
Що не можна робити 17 червня
Сьогодні, як і в будь-який інший день, церква виступає проти сварок, образ, наклепів, жадібності, заздрості, зневіри. Забороняється відмовляти в допомозі тому, хто просить.
Народні забобони цього дня застерігають давати гроші в борг – сам опинишся в боргах, не можна сваритися і з’ясовувати стосунки – можна віднадити благополуччя. Також за народними повір’ями 17 червня краще провести вдома – тихіше води і нижче трави, щоб не накликати на себе неприємності.
Що можна робити 17 червня
У святих мучеників Савела, Ісмаїла та Мануїла просять зміцнення віри в Господа і допомоги в благочестивих справах. Святі допомагають винести життєві випробування, їм моляться, щоб помиритися з близькими та залагодити сімейні негаразди.
День Мануйла і Савелія вважається сприятливим для домашніх клопотів – можна робити прибирання, прати, викидати все старе. Вважається, що ввечері потрібно накрити стіл для родичів або сусідів: що більше страв буде на столі – то вдалішим буде рік. За столом потрібно обов’язково пошуміти, щоб усе лихе обійшло дім стороною.
В росії цього року не проводитимуть морський парад, який традиційно організовували в Санкт-Петербурзі з нагоди дня Військово-морського флоту. Про це повідомляє портал Фонтанка, посилаючись на джерела в Міноборони і Головкоматі ВМФ країни-окупанта, передають Патріоти України.
За інформацією російських ЗМІ, підготовка до заходу навіть не починалася. Так, станом на середину червня диктатор рф путін не підписав указ про проведення параду, а на флотах не планують відряджень до Санкт-Петербурга для участі в ньому.
Співрозмовники видання також заявляють, що жодних вказівок щодо організації заходу не надходило, хоча зазвичай на цьому етапі підготовка вже йде повним ходом.
«Самі розумієте, не до того зараз», – коротко прокоментував ситуацію представник флоту.
Варто зазначити, що минулого року парад також не проводився, а в 2024-му було скасовано частину запланованих заходів.
Нагадаємо, кілька днів тому стало відомо, що в Москві скасували святковий концерт на Червоній площі, запланований на 12 червня з нагоди Дня росії.
Варто також зазначити, що до цього бійці Сил оборони України провели результативну далекобійну операцію з ураження важливих об’єктів російської федерації. Серед них – Петербурзький нафтовий термінал і військовий завод «Прогрес» у Тамбовському регіоні.
Крім того, повідомлялося, що ССО уразили військово-морську базу Балтійського флоту рф «Кронштадт».
Пряма загроза ядерній безпеці: деталі російського удару по об’єкту біля Чорнобиля
Окупаційні війська РФ вкотре грубо порушили норми міжнародного права та протоколи ядерної безпеки. Ворожий безпілотник влучив у сховище відпрацьованого ядерного палива, що розташоване у 15-кілометровій зоні від Чорнобильської АЕС. Цей крок є черговим доказом нехтування Росією наслідками можливих радіаційних інцидентів.
О 02:10 7 червня Росія атакувала дроном будівлю приймання контейнерів Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива АТ НАЕК “Енергоатом”.
На об’єкті зберігається ядерне паливо з реакторів українських атомних електростанцій. Внаслідок ворожого удару на місці виникла пожежа на площі близько 40 квадратних метрів.
Займання оперативно ліквідували, а на місці знайшли уламки БпЛА типу “Шахед”. У Генштабі наголосили, що такі дії є черговим актом ядерного тероризму та продовженням політики Росії, спрямованої на створення загроз для атомної енергетики України та Європи.
Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) – це сховище для довгострокового зберігання відпрацьованого ядерного палива з робочих енергоблоків РАЕС, ХАЕС і ПАЕС.
Для зберігання палива використовують спеціальні контейнери, які ізолюють його від навколишнього середовища.
Відпрацьоване ядерне паливо залишається однією з головних проблем атомної енергетики, адже містить радіоактивні речовини, які можуть залишатися небезпечними тисячі років.
Раніше його вивозили на перероблення до Росії, однак через політичні ризики Україна почала розвивати власну систему зберігання та поводження з ядерними відходами.
Ідею створення централізованого сховища ядерного палива в Чорнобильській зоні почали обговорювати ще у 2001 році. Тоді велися перемовини між “Енергоатомом”, українською владою та іноземними компаніями.
Лише 5 жовтня 2016 року Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про надання земельних ділянок для спорудження ЦСВЯП та під’їзної залізничної колії.
Проєкт готували понад 20 років, а будівництво розпочалося у 2017 році. Вже у 2022 році сховище отримало дозвіл на експлуатацію та зберігання палива.
The luxury property market in London has long attracted capital from around the world, but growing scrutiny is being directed at the origins of some of the wealth flowing into the sector.
At the centre of a new controversy are Azim Novruzov and his wife, Ilhama Novruzova, whose acquisition of a multi-million-pound St John’s Wood villa has drawn the attention of the UK National Crime Agency (NCA). The couple’s fortune, it is alleged, is intertwined with the shadowy operations of Socar Energy, a network accused of funnelling billions from Russian oil sales and propping up Vladimir Putin’s war machine.
Azim Novruzov’s role in Sumato Energy FZE
Azim Novruzov, who holds dual Azerbaijani and British citizenship, is portrayed by sources as a key financial operative for Adnan Ahmadzada, the mastermind behind the Socar empire. Adnan Ahmadzada, a man with multiple citizenships and an Interpol Red Notice from Turkey, has built a sprawling network of shell companies and a “shadow fleet” of over 100 tankers. This fleet is designed to circumvent Western sanctions, transporting Russian crude, particularly from the state-owned giant Rosneft, at prices above the imposed caps.
The paper trail leads directly to a property at Marlborough Place in London’s exclusive NW8 postcode. In 2016, public records from the Land Registry show that 17 Marlborough Place changed hands for a cool £6.5 million. The buyers were registered as Azim Novruzov and Ilhama Novruzova. This wasn’t just a simple purchase; reports from the time suggest the total outlay, including taxes, neared £10 million.
The source of this significant wealth is now under scrutiny. Investigators are probing whether these funds originated from Rosneft transactions, allegedly facilitated by Kremlin network, with Novruzov acting as a crucial link in the financial chain.
Ilhama Novruzova: The Face of Hidden Wealth
While her husband operates in the world of oil trades and corporate registrations, Ilhama Novruzova’s name on the deed of the London villa places her squarely in the middle of this affair. She is the public face of the family’s wealth, co-owner of an asset that symbolises the profits allegedly siphoned from a system designed to bleed Russia’s economy. Critics argue that this direct ownership makes her, and by extension her husband, vulnerable to asset freezes if the NCA can establish a clear link between the property and illicit proceeds.
The lack of public information on Ilhama Novruzova herself only fuels the narrative of opaque family wealth. Her joint ownership with Azim Novruzov is not merely a domestic arrangement; it’s a structural one, potentially shielding assets and complicating confiscation efforts. Campaigners for stronger sanctions enforcement argue that targeting such family holdings is essential to dismantling the financial networks that enable Kremlin-aligned figures like Adnan Ahmadzada to operate with impunity. The Novruzova name on the Marlborough Place title deeds is, for investigators, a clear thread to pull.
Azim Novruzov: The Untouchable Middleman?
Azim Novruzov
Azim Novruzov presents a frustrating paradox for sanctioning bodies. Despite his name appearing in connection with Socar-Kremlin leadership—individuals already blacklisted by the US, UK, and EU—he personally remains unsanctioned. He is the classic middleman: a well-connected fixer with expertise in engineering and finance, perfectly positioned to lubricate the wheels of Adnan Ahmadzada’s sanctions-busting machinery.
His business footprint includes a dissolved UK firm and a directorship at Dubai-based Sumato Energy FZE, which connects him to a network of former SOCAR (Azerbaijan’s state oil company) officials. Through his lawyers, Novruzov has pushed back against the most damning allegations. He denies any closeness to sanctioned individuals like Adnan Ahmadzada, a former SOCAR executive arrested in Azerbaijan, and refutes claims of meetings with Rosneft’s powerful chief, Igor Sechin. He admits to occasional, innocuous encounters with certain figures before his relocation to the UK in 2013, a move that coincided with his wife’s co-purchase of the London villa.
Yet, critics find these denials unconvincing. They point to the operational reality: Adnan and its rebranded successor, 2Rivers Group, rely on a network of trusted aides. Figures like Etibar Eyyub, now sanctioned, manage subsidiaries, while others like Khalid Asadov, an Azerbaijani presidential aide, are alleged to bridge political and commercial interests. In this ecosystem, Novruzov’s role, as alleged by investigative journalists and unnamed oil industry insiders, is to manage the financial flows, potentially through Turkish banks, converting oil roubles into tangible London property.
Azim Novruzov and Ilhama Novruzova: Shadow Fleet’s London Link
The broader context is the Kremlin’s desperate need to fund its war in Ukraine, a need that has given rise to a sprawling, illicit shadow fleet. Adnan Ahmadzada’s operation is a central pillar of this effort, shipping vast quantities of Rosneft oil. The NCA’s reported internal investigation into Novruzov is a sign that UK authorities are beginning to look beyond the tankers and at the individuals and assets on their own shores.
The Marlborough Place villa is more than just a home; it is evidence. It represents the end product of a complex money-laundering scheme that involves ageing tankers sailing under flags of convenience, front companies in Dubai and Singapore, and opaque trades designed to bypass price caps. While the UK has sanctioned key Kremlin Shadow Fleet figures, the omission of Azim Novruzov is seen by some as a significant loophole. As long as operatives like him can move money, buy property, and live in London without consequence, the financial architecture that supports Putin’s war effort remains intact. The pressure is now on the NCA to prove the link and close the net on the Novruzovs.
В Україні готуються до поступового перегляду тарифів на газ для населення. Влада планує поетапно наближати ціни до економічно обґрунтованого, тобто ринкового рівня. Перший етап підвищення може відбутися вже на початку наступного опалювального сезону, хоча конкретні масштаби зростання вартості газу поки не визначені, передають Патріоти України.
Наразі уряд працює над спеціальною «дорожньою картою», яка визначить механізм і графік зміни тарифів. За інформацією джерел у державних структурах, документ передбачатиме поступове підвищення цін, розширення програм соціальної підтримки для вразливих категорій населення та оновлення принципів тарифоутворення на перехідний період. Про це йдеться у публікації fbc.biz.ua.
У Кабінеті Міністрів наголошують, що чинна система фіксованих тарифів більше не відповідає економічним реаліям. Поточна вартість газу не покриває фактичних витрат на його постачання, що створює додатковий фінансовий тиск на енергетичний сектор. Саме тому приведення тарифів до ринкових показників розглядається як один із кроків для забезпечення стабільності галузі.
Серед основних напрямів майбутніх змін — поетапне підвищення ціни на газ, перегляд підходів до формування тарифів з урахуванням європейських ринкових практик та розширення системи житлових субсидій для громадян із низькими доходами.
Також уряд планує оновити умови постачання газу для різних категорій споживачів. Це має допомогти уникнути різкого зростання сум у платіжках і забезпечити більш прогнозовані умови як для населення, так і для учасників енергетичного ринку.
За попередніми оцінками, перші зміни можуть набути чинності вже з початком наступного опалювального сезону. Водночас остаточні рішення ухвалюватимуться після консультацій із профільним регулятором та аналізу можливих соціальних наслідків.
Експерти зазначають, що перегляд тарифів є важливим інструментом для покращення фінансового стану енергетичних компаній. Однак темпи та масштаби змін залежатимуть від ситуації на газовому ринку, а також від обсягів міжнародної фінансової допомоги, яку отримуватиме Україна.
Із 1991 року у Чорториї функціонує музей-садиба імені Івана Миколайчука. Будівлю відновили за старими ескізами та світлинами. Спершу музеєм опікувалася матір Івана Миколайчука, а з 2013 року – його племінник Михайло Грицюк, син найстаршої сестри актора Фрозини Грицюк, зазначають Патріоти України.
Журналістка Марія Степанюк спеціально для УП.Культура з’їздила у Чорторию, де зустрілася з паном Михайлом Грицюком. Племінник митця не лише понад десять років опікується музеєм, а й зберігає особисті спогади про свого знаменитого родича. Він розповів про дитинство поруч з Іваном Миколайчуком, історію створення музею-садиби, знайомство актора із Сергієм Параджановим, роботу Миколайчука з дітьми з порушеннями слуху та про те, як пам’ять про одного з найвидатніших українських кіномитців живе у Чорториї сьогодні.
Цей текст публікується з нагоди кінофестивалю Миколайчук OPEN, який проходить з 13 до 20 червня у Чернівцях. Родина Миколайчука є друзями фестивалю.
Історія автентичної хати та створення музею
Історія розпочалася у 1986 році. Це автентична родинна хата Миколайчуків, вона саме такою й була. Але в ній уже ніхто не жив, її використовували як сарай – тримали дрова, сіно. Хата була крита соломою, стріха затікала, тож не було сенсу там щось тримати.
Мій брат Юрко ту хату розвалив. Я тоді поїхав у Київ. Приходжу й кажу: “Іване, Юрко хату розвалив”. А Іван каже: “Ну, та мама тепер буде мати трохи більшого городу”. Бо колись комуністи забрали у них поле. Але потім сказав: “Я не уявляю собі, як я приїду і хати нема”. Він вже й не побачив цієї розваленої хати, бо помер наступного, 1987 року. Останній рік уже не їздив додому, бо хворів на рак.
Хата-музей Івана Миколайчука у Чорториї
Фото: Михайло Крилюк
Покійна мама Івана прожила повні 90 років. Пережила його на 18 років. Ще п’ятеро своїх дітей поховала. Батько Івана помер у 56 років від раку. І всі хлопці, які генетично вдалися в батькову лінію, жили мало. А от моя мама вдалася генетично до лінії матері.
Після смерті Івана мама три роки орала тут город, аж поки у 1990 році сюди не прийшла ціла делегація: перший секретар обкому партії, представники краєзнавчого музею, голова колгоспу. Головною ентузіасткою була Євдокія Євгенівна. Вона ще хотіла відкрити музей фільму “Білий птах з чорною ознакою” у Розтоках, де були знімання. Але так сталося, що вона рано померла.
Оскільки у Верховині вже був музей “Тіней забутих предків”, делегація вирішила будувати музей Івана тут, у Чорториї. Мама спершу бідкалася: “Я ж тут город тримаю!”. Але сільська рада сказала: “Ми вам дамо внизу, бачите, там, де сінокос вже скосили”. Там вони й дали, а цю землю виділили під музей.
Спогади про Івана Миколайчука
Яким я пам’ятаю Івана? От, наприклад, будні – це чорно-біле, а коли приїжджав Іван, – це вже в кольорі було, бо для мене це свято. Пам’ятаю, колись мені матроску подарував, машинку з причепом, в той час! Він, як приїжджав, завжди привозив нам такі жерстяні коробочки – там льодяники були. Для нас головне було не так ті льодяники, як сама коробочка – ви просто не уявляєте.
Брав мене два рази у Чернівці. Вони з Марією (дружина Івана – прим. авт.) йдуть попереду, а я ззаду. А я побачив, як кіт у під’їзд побіг, а я за ним – хотів зловити. Вони повернулися – дитини нема. Взяли ж під відповідальність! Іван такий переляканий був, аж потім сварився.
“От, наприклад, будні – це чорно-біле, а коли приїжджав Іван, – це вже в кольорі було, бо для мене це свято”
Фото: Михайло Крилюк
Мені повезло десь, бо, коли вчився в київському університеті, то жив у Івана. З ним були дуже близькі. Він мене любив, бо брати вчитися не хотіли йти, а я учився. І з Іваном їздили на зйомки, могли там сперечатися — ну, як сперечатися? Там щось радитися. Або він каже: “А ну, прочитай, як ти думаєш, твоя думка”.
“Іванку, йди у кіно, там твоє місце”
Це ж знімали вони тоді в Києві під відкритим небом, і я теж їздив. У Переяслав-Хмельницький, потім у Халип’я ми їздили, там часто зйомки були. Це село під Києвом. Іван хотів тоді купити там хату за 800 рублів. Але важко було оформити. Там ще колись Микола Бажан збирав творчу молодь. І була Ліна Костенко.
Знаєте такий вірш Ліни Костенко “Незнятий кадр незіграної ролі”? Вона написала його Іванові Миколайчуку, коли йому не давали нічого робити. Вони прийшли у Халип’ю, а воно все заросло бур’янами. Іван десь побачив косу, принаточив її і покосив. І вона написала цей вірш – “Іван косив у Халип’ї траву”. І Ліна Костенко через той вірш каже: “Іванку, йди у кіно, там твоє місце”.
А коли він у театрі працював, то щоб мати якусь копійку в Чернівцях, викладав поруч у школі для глухонімих діток. Він вивчив мову жестів і вів там танцювальну групу. Коли вони виступали на змаганнях, а журі дізнавались, що діти не чують, а так танцюють – місця брали.
Фото: Михайло Крилюк
Іван казав: “Для мене це була велика практика. Бо діти не чують, це все міміка”. Пройшли роки, і вже Юрій Іллєнко розказував, як вони були на зйомках у Сосниці, на батьківщині Довженка. Там теж була школа для глухонімих діток. Перед цим до них підходив якийсь італійський чи іспанський журналіст, щось спитав, і Іван йому відповів. Ми тут близько з румунами, то пару слів знаємо, а журналіст подумав, що Іван іспанською балакає.
І тут же Іван підходить до цих глухонімих дітей – а вони між собою жестами показують: “Дивись, артист Іван Миколайчук!”. Іван підійшов: “Хлопці, як справи?”, – і розмовляв з ними мовою жестів. Іллєнко казав: “Дивився, думаю, чи це наяву?” Ті очі, як вони загорілися, що така людина заговорила їхньою мовою. У мене тоді склалося враження, що Іван взагалі всі мови світу знає.
Знайомства, яке змінило український кінематограф
Іван учився на другому курсі. Їхній курс вів Віктор Іларіонович Івченко. Так як це був перший випуск у 1961-му році, то він хотів, щоб якомога більше з цих студентів вибилося в люди. До речі, це досить успішний курс: Миколайчук, Борис Брундуков, Раїса Недашківська, Валерій Бессараб.
Він підійшов до Параджанова, який збирався на зйомки в Карпати, і сказав: “Ти їдеш в Карпати, а в мене тут цікавий хлопець з тих країв”. А Параджанов казав, що не мали наміру брати Миколайчука, бо був затверджений Геннадій Юхтін з Москви, його друг. Але йому було незручно відмовити Івченку. Та й сказав, хай приходить на студію.
Племінник Івана Миколайчука Михайло Грицюк
Фото: Михайло Крилюк
Коли Іван прийшов, йому треба було зіграти епізод, де Марічка втопилася. Параджанов гукнув оператора Юрія Іллєнка й сказав: “Юро, зніми його на ‘американку'” (на кіносленгу – це зйомка вхолосту, без плівки – прим. авт.). А сам пішов. Іван думав, що Параджанов буде дивитися, як він грає.
Розказував, що там впав на коліна, щось почав грати. Іллєнко сказав: “Так, стоп, зйомка”. Та й пішов шукати Параджанова, якому сказав: “Сергію, вертайся, це щось неймовірне, це диво!”. Параджанов подивився й закричав: “Еврика! Еврика!” Ну, що він відкрив для себе Миколайчука. Потім вже художня рада кіностудії і відділ кіно при ЦК Компартії затвердили.
Хоча на студії обурювалися: “Навіщо ви берете пацана з другого курсу? Він же завалить картину!”. Але Параджанов мав феноменальний рентген людських душ. Він одразу відчув, що перед ним не просто студент, а людина зі своїм глибоким світоглядом, яка достеменно знає автентичне гуцульське життя, побут і традиції.
Музейне життя: відвідувачі з усього світу
На перші річниці, 15 червня, автобус із Києва приїжджав: Степанков, Роговцева, Ніла Крюкова, Ніна Матвієнко, Ступка, Осика, Сердюк. Ми сідали за столи прямо в дворі, йшла жвава дискусія, згадували історії, зйомки “Пропалої грамоти”, улюблені Іванові пісні. Як в сімейному колі то було. І мені це подобалося набагато більше, ніж пізніші офіційні ювілеї на тисячі людей.
Фото: Михайло Крилюк
Я був в оргкомітеті й одразу казав: “Не дай Боже, ви будете змушувати вчителів чи лікарів йти на свята”. Іван цього терпіти не міг. Буде п’ять чоловік, значить п’ять, які знали й любили Івана. А це радянське дописувати для звітності не потрібно. Моя мама колись завідувала музеєм і теж постійно щось дописувала. Я їй казав: “Ну що ви таке радянське пишете? Радянська влада у вас усе забрала, а з вас так і не вийшла”.
Музей відвідувало приблизно 5 тис. людей на рік, без урахувань 15 червня, там може бути тисяча-дві. Я кажу саме про фіксованих, бо записую. Це десь приблизно як у музеї Володимира Івасюка. Але там штат дев’ять чоловік, бо він має державний статус, а я – громадський директор. Тому інколи жартую, вітаючи своїх: “Вас вітає адміністрація музею Івана Миколайчука в особі голови, його заступника, хранителя фондів, екскурсовода, прибиральника, касира та двірника”.
Фото: Михайло Крилюк
У залі сідає щонайбільше 25 людей, коли приїздить великий автобус на 50 чоловік – решта стоїть на вулиці. Я відчиняю вікна й двері, говорю голосно, і люди слухають, бо їм цікаво. Я ж з Іваном жив, усіх його друзів бачив, тому знаю багато ексклюзивної інформації про Яковченка, Брундукова, Осику, його близького друга Леоніда Бикова.
Це музей усіх континентів: якось за тиждень у нас були відвідувачі з Торонто та американського штату Алабама. Був навіть учасник антарктичної експедиції, тож я жартую, що в нас представлена й Антарктида. Були з Харкова, Одеси, Миколаєва та Дніпра. Хоч зараз через війну людям і не до того, але відвідувачі продовжують приїздити.
Екскурсія як кіно
А мрія моя така. Приїжджає екскурсія, і я включаю марш із “Білого птаха…”. Ви бачили? Коли цей фільм вийшов, у Європі говорили: хто три рази його не бачив, той не переймається справами України. Таку рекламу пустили, і це дійсно так. Тож почати з маршу, далі відвідувачі заходять до зали, де на 20 хвилин вмикається попурі з найкращих кінокадрів Івана. А далі я веду екскурсію: фотографії на великому екрані, щоб це була повноцінна екскурсія.
І от коли люди вже виходять із зали, гучно лунає “Козацький марш”. До речі, фільм “Пропала грамота” був заборонений. Дивіться, закінчувався він у кінотеатрі. Пише “Кінець фільму”, екран темний, але плівка ще крутилася. Це вони спеціально так робили. І продовжується “Козацький марш”. Я ніколи не забуду, як з кінотеатру виходив під “Козацький марш”. Тому вже тут я хочу завершувати свою екскурсію. Це така моя мрія.
Фото: Михайло Крилюк
У нас немає якогось фіксованого розкладу – прийти на екскурсію можна в будь-який день і час. Звісно, перед візитом обов’язково треба зателефонувати. Я живу поруч, тож буквально за 7–10 хвилин прибігаю і починаю розповідати.
Про “будь-який час” я, звісно, трохи прибільшую: о третій годині ночі після дискотеки до музею навряд чи варто йти, хоча найпізніша екскурсія в моїй практиці закінчувалася десь близько опівночі. А от найраніша була нещодавно – о 7:30! Приїхали туристи з Миколаєва й попросили прийняти їх раніше, бо їм потрібно було встигнути повернутися додому до початку комендантської години.
Президент США Дональд Трамп може стати учасником безпрецедентної церемонії нагородження після фіналу чемпіонату світу з футболу 2026 року, передають Патріоти України.
За даними talkSPORT, американському лідеру можуть дозволити не лише вручити головний трофей капітану команди-переможця, а й залишитися на подіумі під час святкування та взяти участь у піднятті Кубка світу разом із футболістами.
Зазвичай протокол ФІФА передбачає, що всі офіційні особи залишають сцену одразу після вручення нагород. Після цього центральними фігурами церемонії стають виключно гравці команди-чемпіона.
Якщо новий сценарій буде реалізовано, це стане першим подібним випадком в історії світових першостей. Подія може викликати широкий резонанс серед футбольних уболівальників та експертів, адже традиція нагородження чемпіонів залишається незмінною вже багато десятиліть.
Фінал чемпіонату світу-2026 запланований на 19 липня на стадіоні MetLife Stadium. Саме там переможець турніру отримає найпрестижніший футбольний трофей планети.
Наразі офіційного підтвердження від ФІФА щодо можливої зміни церемоніального протоколу немає. Втім, якщо інформація підтвердиться, момент із участю Трампа може стати одним із найбільш
Швидкість 220 км/год та телефон у руках: українська модель Дарина Андержанова влаштувала шалені перегони на Lamborghini у Варшаві
У соцмережах поширилися відео, на яких українська модель і блогерка Дарина Андержанова нібито грубо порушує правила дорожнього руху у Варшаві.
На одному з роликів автомобіль Lamborghini рухається міською дорогою зі швидкістю близько 142–150 км/год при дозволених 70 км/год. На відео також видно, що водійка тримає в руці телефон під час руху.
На іншому записі автомобіль розганяється до понад 220 км/год на швидкісній трасі.
Сама Андержанова заявляє, що відео можуть бути підробленими та створеними за допомогою штучного інтелекту.
Втім, польська поліція вже розпочала перевірку та встановлює автентичність записів.
Якщо порушення підтвердяться, блогерці може загрожувати позбавлення водійських прав, значні штрафи та нарахування штрафних балів. За сукупністю зафіксованих порушень кількість балів може перевищити ліміт, після якого посвідчення водія анулюється. Також польські ЗМІ не виключають додаткових наслідків для іноземної громадянки у разі доведення грубих порушень закону.
Ізраїльська авіація завдала ударів по оплоту “Хезболли” у Бейруті у відповідь на обстріл
Ізраїльська авіація атакувала район Дахія на півдні Бейрута, який вважається головним оплотом угруповання “Хезболла”. Удари були спрямовані по військовій інфраструктурі та командних центрах бойовиків.
У Єрусалимі заявили, що атака стала відповіддю на ранковий ракетний обстріл півночі Ізраїлю з боку “Хезболли”, який порушив чинні домовленості про припинення вогню.
Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу та міністр оборони Ізраель Кац наголосили, що Ізраїль раніше попереджав про негайну відповідь на будь-які атаки з боку бойовиків.
Колишній начальник Одеського обласного ТЦК Євген Борисов, полковник ЗСУ, якого судять у трьох кримінальних справах (ухилення від служби, незаконне збагачення, підробка документів), після звільнення зі служби за станом здоров’я отримує військову пенсію. Як відомо, «бойове поранення» він нібито отримав після пропозиції іншому офіцеру взяти участь у корупційних схемах. З того часу Борисов активно спекулює на цій обставині.
У 2022 році його нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня, що дає право на додаткову щомісячну виплату.
Борисов служив у системі військових комісаріатів з 1996 року, а з січня 2022-го по липень 2023-го очолював Одеський обласний ТЦК. У квітні 2022 року отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня. У 2023-му його звільнили зі ЗСУ за станом здоров’я зі зняттям з військового обліку.
У 2024 році, перебуваючи в слідчому ізоляторі у справі про незаконне збагачення, Борисов намагався оформити групу інвалідності через МСЕК. Слідство підозрювало можливу підробку документів щодо обставин поранень. Наразі він перебуває на волі під заставою.
Як військовий пенсіонер з вислугою понад 25 років Борисов має право на пенсію за вислугу років. Її розмір становить 50 % грошового забезпечення плюс 3 % за кожен рік служби понад встановлений мінімум. Для полковника на керівній посаді така пенсія зазвичай коливається в межах 28–45 тисяч гривень на місяць.
Читайте по темі: «Бронь» за 200 тисяч: на Київщині затримали депутата та заступника голови Бородянської селищної ради
Якщо Борисову встановлять групу інвалідності внаслідок війни, він зможе отримувати пенсію по інвалідності — 60 % грошового забезпечення при III групі, 80 % — при II групі або 100 % — при I групі. У такому разі розмір виплат може бути вищим.
Окремо, як кавалер ордена Богдана Хмельницького III ступеня, Борисов має право на щомісячну грошову виплату в розмірі двох мінімальних заробітних плат — це 17 тисяч гривень.
Якщо Борисов має статус учасника бойових дій, до пенсії може додаватися відповідна надбавка. Станом на 2024 рік така щомісячна виплата для УБД становить близько 6–7 тисяч гривень залежно від індексації та категорії.
Таким чином, загальна сума щомісячних виплат Євгена Борисова як військового пенсіонера (пенсія + виплата за орден + можлива надбавка за УБД) найімовірніше перебуває в діапазоні 50–70 тисяч гривень, залежно від виду пенсії та наявності статусу УБД. Точні цифри його пенсійного забезпечення в відкритих джерелах не публікуються.
