Таймер нашого вступу в ЄС запущено, час пішов, погнали.
Від сьогодні ми офіційно стали першою в історії державою, з якою офіційно відкрили переговори про приєднання, незважаючи на війну.
Молдова стартувала разом з нами, і хоча це не перегони в традиційному сенсі слова – бо сусідам ми так само бажаємо швидкого вступу, як і самим собі – але погодьтеся, відчуємо помітну фрустрацію, якщо до Євросоюзу вони повноправно потраплять першими.
Памʼятаєте, безвізовий режим з ЄС Молдова отримала на три роки раніше за Україну, хоча ми були першими, хто почав виконувати відповідний план.
Літо в цьому році точно не час для парламентських канікул, бо швидкість нашого поступу напряму залежить від ефективності роботи законодавців і уряду, яким доведеться ухвалювати рішення, що напряму визначатимуть наш поступ на цьому треку та загального наближення до угоди про вступ.
І тут головне, щоб на заваді не стала спокуса залишити все як є, прикриваючись риторичними прийомами, мовляв європейці і так “завинили“ нам вступ до ЄС, бо ми захищаємо їх від Росії. Адже приєднання до європейської родини передовсім повʼязане з відмовою від пост-радянської культури управління державою, де всі державні ресурси вбачаються як годівниця для “своїх”, а правила застосовуються вибірково.
Таким чином створення відповідної правової рамки в Україні, про яку йдеться у кластері «Основи», понад усе потрібне не Євросоюзу, а нам із вами.
Адже всі бенчмарки, себто контрольні пункти, що мають бути виконані (їх тут понад півсотні, це вкрай детально розписаний документ), спрямовані на те, щоб українські можновладці, нинішні й майбутні, остаточно відійшли від феодального мислення, за яким українці – це такий само ресурс, як земля.
І якщо політики гальмуватимуть реформи, закладені в “Основах” – реформи щодо верховенства права, антикорупції, державних закупівель тощо – то за відсутності поступу в створенні нової правової рамки, виконання решти кластерів вони просто імітуватимуть.
Не треба вважати, що цього ніхто не помітить, бо в нас іде війна. На кожному етапі нам доведеться боротися за позитивну оцінку: з інтересами різних країн Євросоюзу, з історичними упередженнями, з російською пропагандою нарешті. Тому будь-які намагання саботувати “Основи” говорить про опір системи, про фактичне небажання вступати до Євросоюзу через страх утратити інструментарій ручного контролю.
Ми з Молдовою — перші країни, яким виписали настільки предметні бенчмарки. Популіст скаже: не пощастило, не встигли ми проскочити проміж крапельками, доки на прикладі інших держав-кандидаток у Брюсселі не усвідомили, що потрібні норми часто ухвалюються на папері й не працюють. Я скажу: це на краще. Адже місця для затяжного маневрування, завищених чи некоректно сформульованих очікувань такий документ не залишає.
І тепер наша робота на всіх рівнях домагатися того, щоб замість прогресивного ривку уперед, Україна не повісила собі на ногу залізну гирю спробами заговорювати необхідні зміни вигаданими проблемами або обговоренням персоналій.
Додатковою загрозою можуть стати закони, що суперечать “Основам”. І про це, до речі, нас уже прямо попереджає Брюсель вустами Марти Кос, яка нагадала про торішні намагання знищити антикорупційні установи.
Тому не треба боятися міфічних ворогів усередині Євросоюзу – в Угорщині антиукраїнська істерія вже проходить, в Словаччині за великим рахунком і не починалася, а Польща ніколи першою не зробить фатальних кроків, скільки б не робила гучних заяв.
Найгірше, що може зараз статися з Україною на шляху до Європи – здатна вчинити собі лише сама Україна.
Словом, є час розкидати каміння, є час складати каміння, а є час не викобенюватися і послідовно євроінтегруватися за ухваленим планом.
