1. Противник (російські війська) продовжує наступ на правому фланзі свого угрупування військ (УВ) «Днепр», намагаючись прорватися до рубежу оборони ЗСУ вздовж річки Конка (на ділянці Малокатеринівка — Комишувака), а також охопити Оріхівський район оборони ЗСУ з заходу та південного заходу, просуваючись своїми передовими підрозділами у напрямку Малі Щербаки — Новопавлівка.
У наступі задіяні сили та засоби 58-ї загальновійськової армії (ЗВА) та частини і з’єднання повітряно-десантних військ (пдв) зс рф, придані їй для підсилення. Зокрема:
58-а ЗВA
– 19-та мотострілецька дивізія (мсд) – 392-й, 503-й та 429-й мотострілецькі полки (мсп)
– 42-га мотострілецька дивізія – зафіксовані підрозділи щонайменше трьох її полків – 70-го, 291-го мсп та 78-го моторизованого полку спеціального призначення (мтп СпП) «Ахмат-Север»
– 136-та окрема мотострілецька бригада (омсбр)
– Зведені полкові тактичні групи зі складу 4-ї військової бази (ВБ) з Південної Осетії (Цхінвал) та 201-ї ВБ з Таджикистану (Душанбе, Куляб, Бохтар)
повітряно-десантні війська
– 7-ма десантно-штурмова дивізія (дшд) – фіксуються підрозділи її двох десантно-штурмових полків (дшп) – 108-го та 247-го дшп.
– 76-та десантно-штурмова дивізія – ймовірно, діє своїми головними силами (104-й, 234-й і 237-й дшп, хоча, можливо, без одного з них, «дуже зайнятого» на Сумському напрямку).
Окрім згаданих вище сил і засобів, цілком можливо, що в смузі російської 58-ї ЗВА також задіяна низка формувань зі складу УВ «Днепр», зокрема 47-ма мсд 18-ї ЗВА (найімовірніше, один-два полки з її основного складу — 1152-й, 1153-й і 1154-й мсп) або кілька батальйонів 104-ї десантно-штурмової дивізії.
Також на тому ж напрямку, у смузі 58-ї ЗВА, діють низка підрозділів 100-ї окремої розвідувальної бригади (орвбр) та 45-ї окремої бригади спеціального призначення (обр СпП) повітряно-десантних військ.
Іншими словами, за звітний період бойовий та чисельний склад (БЧС) російського угрупування, яке веде наступ безпосередньо в напрямку Запоріжя, суттєво не змінився.
2. Поточна ситуація
За останній місяць, внаслідок низки контратак, проведених ЗСУ на цьому напрямку, вона до певної міри змінилася. Головним чином це стосується темпів просування (наступу) передових частин і підрозділів російських військ. Вони різко впали, а на деяких ділянках навіть взагалі «обнулилися». Більше того, на певних відтінках противник був змушений тактично відступати зі своїх передових позицій. Зокрема:
– Очевидно, контратаки передових підрозділів ЗСУ за напрямком Річне — Приморське призвели до того, що російські малі піхотні групи були змушені відступити з північних і центральних районів Приморського, проте їм вдалося закріпитися в його південній частині (район вулиць Залізничної та Дачної)
– Діючи по напрямках Запасне — Новояковлівка та Новобойківське — Новояковлівка, ЗСУ, очевидно, змогли «зачистити» саму Новояковлівку від російських «інфільтрантів» і навіть відтіснити противника значно південніше Павлівки. Хоча російське командування намагалося запобігти цьому наполегливи зустрічними атаками з боку Степового.
– У районі міста Степногірськ і села Лук’янівське, ймовірно, протягом двох тижнів, відбувалися запеклі зустрічні бої, внаслідок яких ЗСУ змогли витіснити російські підрозділи з північної частини міста та зайняти кілька передових позицій противника на південний захід від Лук’янівського.
Наразі, очевидно, противник (російські війська) продовжує утримувати район Степногірської дитячої музичної школи (так званий район «висоток» у південній частині міста) та кілька кварталів на західній околиці (район Аграрної вулиці та перехрестя Таврійської та Радянської). Хоча, очевидно, українські передові штурмові групи вже змогли просунутися впритул до району «висоток».
– Крім того, низка джерел стверджує, що окремі штурмові групи ЗСУ навіть спроміглися прорватися між Степногірськом і Приморським (до того ж, на техніці), «зачепившись» за північні околиці Плавнів. Хоча я ще не бачив реального підтвердження цієї інформації, тому не схильний їй сильно довіряти.
– На протилежному фланзі, в районі Оріхова (у смузі 76-ї дшд), російські війська ведуть наполегливі атакуючіштурмові дї в районі Білогоір’я та Малої Токмачки (за загальною дирекцією Новопокровка — Червона Криниця), намагаючись прорватися з південного сходу на ближні підступи до Оріхова. Поки що — без особливого успіху.
Кілька спроб провести подібні дії на південь від Оріхова (напрямок Роботіно — Новоданилівка) та на південний захід від міста (напрямок Малі Щербаки — Новопавлівка) також не принесли успіху російським військам.
Отже, можна констатувати, що наразі наступ російської УВ «Днепр» практично вкрай сповільнився. І хоча його командування, очевидно, навряд чи відмовиться від подальших наступальних дій (про це свідчить продовження ним наполегливих атакуючих дій у низці районів та на цілому ряді ділянок, зокрема в районі Оріхова, вздовж дороги Е-105, на захід від Степногірська та в районі Приморського), наразі підрозділи та формування російської 58-ї ЗВА, а також сили й засоби, придані їй зі складу пдв, змушені, фактично відбити контратаки ЗСУ, замість того, щоб продовжувати власний наступ.
3. Щодо майбутніх перспектив
Як на мене, то загальна оперативна ситуація на Запорізькому напрямку сьогодні визначається парою ключових факторів, а саме:
– Здатністю командування російського УВ «Днепр» знайти додаткові сили та засоби для цього напрямку зі свого ВЛАСНОГО складу, при цьому, не звертаючись за ними до свого «вищого командування», яке, очевидно, у цьому плані схильне більше допомагати УВ «Восток» ніж УВ «Днепр».
Для цього генерал Теплінський, звісно, може й надалі «препарувати» свій другорядний Придніпровський (він же – Херсонський) напрямок (18-та ЗВА), але все, що можна було звідти забрати (47-ма та 70-та мсд, а також 104-та дшд), значною мірою вже взято. Наприклад, найбільш боєздатна дивізія 18-ї ЗВА (а саме, 70-та мсд) була у терміновому порядку перегрупована для наступу на Костянтинівку і Дружківку, ще раніше, «тотально мобілізаційна» 47-ма мсд («им. Аксёнова-Гоблина») вже була активно задіяна у атаках/штурмах саме на Запорізькому напрямку тощо.
До того ж, лівий берег Дніпра, у його нижній течії, теж має чимось утримуватися. Скорочувати ці сили та засоби до критичного рівня може стати дорожче для самого себе. Більше того, а як ОДНОЧАСНО, з контратаками на Запорізькому та Гуляйпільскому напрямках, ЗСУ знову «перестрибнуть» Дніпро у східному напрямку?
– Другий фактор стосується МОЖЛИВОГО рішення командування УВ «Днепр», зокрема його 58-ї ЗВА, щодо переходу від спроб широкого оперативного охвату Оріхівського району оборони ЗСУ із заходу, особливо, з необхідністю наступати на широкому фронті в смузі 19-ї мсд (приблизно від Приморського до Степового) до більш «приземленого» варіанту тактичного масштабу — тактичних проривів до Новопавлівки та в напрямку Червоної Криниці через Малу Токмачку і Білогір’я.
Судячи з низки крайніх заяв полковника В. Волошина, речника СОУ у Південній операційній зоні, щодо певної «розвідувальної інформації» про існування намірів російського командування прорватися до околиць Оріхова і закріпитися там, така можливість, принаймні у відповідних російських штабах і органах управління, таки розглядається.
Насправді, якщо цей варіант буде успішно реалізований, це дозволить російському командуванню зекономити власні сили та засоби, й одночасно продемонструвати певну власну «ефективність наступальних дій». Хоча насправді з точки зору оперативної цінності це буде набагато гірше, ніж гіпотетичний прорив російських військ на широкому фронті в смузі їхньої 19-ї мсд до рубежу оборони ЗСУ вздовж річки Конка.
Так, з політичної точки зору це виглядатиме успішно — «ми прорвалися до ще одного більш-менш великого населеного пункту». Російські генерали навіть можуть отримати, з цього приводу, купу різних медалек, ніштяків тощо.
Адже нинішнє військово-політичне керівництво ри-фи (або те, що ми називаємо кремлівським режимом) навряд чи здатне належним чином насправді оцінити та порівняти значення обох варіантів з оперативної точки зору. І той факт, що спроба лобового штурму Оріхівського району оборони ЗСУ (це, якщо вона все ж буде успішною для російських військ, але ж, цілком можливо, що й не стане такою), фактично означає зрив їхнього великого оперативного наступу в напрямку Запоріжжя цього літа, для них явно – незрозумілий. Водночас для будь-якого військового, який знайомий із основами (навіть не з нюансами) оперативного планування дій військ, ця дилема – цілком зрозуміла.
Простіше кажучи, те, що могло і мало би наступати на Запоріжжя літом нинішнього року, у цьому випадку, російському командуванню доведеться витратити переважно на Оріхів. І, схоже, на сьогоднішній день, ніхто в генеральному штабі зс ри-фи не особливо поспішає «прояснити» власному військово-політичному керівництву це питання, обираючи простіший і дешевший варіант з «проривом на Оріхів».
Ну, як кажуть — краще Оріхівська синиця в руках, ніж якийсь недоступний Запорізький журавель у небі. Єдина проблема для російського військового командування полягає в тому — що йому цієї весни буде дуже і дуже важко «спіймати» й саму Оріхівську синицю …
