Інтер.Блог – Сторінка 4

Народні прикмети на 10 вересня. Що цього дня спрадавна робили українці, аби привернути у свій дім щастя

10 вересня за новим церковним календарем (23 вересня за старим) – день пам’яті святителів Петра і Павла, єпископів Нікейських, і преподобного Павла Послушливого, Києво-Печерського.

За старим календарним стилем – день пам’яті святої Анни Пророчиці, Іова Почаївського та на Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в Дальніх печерах.

Єпископи Петро і Павло жили у VIII або IX століттях і проповідували в Нікеї (зараз це місто Ізнік у Туреччині). Ймовірно, що на той час правив імператор Лев Ісавр, який був християнином, але водночас був іконоборцем. Через це постраждало багато служителів церкви та парафіян, які захищали святині.

Проти іконоборців виступав і єпископ Петро – імовірно, з цієї причини його було страчено. Наступним єпископом Нікейським висвятили Павла, але він продовжив справу Петра і так само загинув.

За деякими даними, завдяки старанням цих єпископів Нікейських було збережено чудотворну ікону Божої Матері Нікейську.

***

Павло Послушливий жив у XIII-XIV століттях і був подвижником у Дальніх печерах Києво-Печерської лаври. Після того, як він прийняв чернецтво, Павло покірно проходив найважчі послухи, на які посилав настоятель. В інший же час преподобний мелив зерно на жорні і виснажував своє тіло тяжкою працею. Пам’ять його Церква вшановує 10 вересня, в один день із тезоіменитим святителем Павлом, єпископом Нікейським (IX).

За прикметами дня і врожаєм горобини судять про погоду:

якщо на горобині багато ягід – осінь буде дощовою, а зима – дуже морозною і суворою;
мало ягід на горобині – осінь буде сухою;
дощ цього дня – ще буде тепло;
день видався сонячний – кінець місяця буде з негодою.

У народному календарі 10 вересня – свято Петра і Павла Горобинників. Цього дня в особливій пошані була горобина.

Що не можна робити 10 вересня

10 вересня, як і в інший день, Церква виступає проти сварок, лихослів’я, помсти, пліток і наклепу, осуду, заздрості, жадібності та відчаю. Не можна відмовляти тим, хто просить про допомогу.

Народні прикмети дня не радять сьогодні залишати безлад у домі та зашторювати вікна – вважається, що в цей час сонце має особливу силу.

Що можна робити 10 вересня

У молитвах до святителів Петра і Павла просять про вдалу і спокійну зиму, щоб добре перезимувати і дочекатися приходу весни.

У народі цього дня традиційно збирали горобину – її сушили, готували варення, робили корисні настоянки. З давніх часів горобину шанували як рослину, що має захисні та цілющі властивості. Горобинове дерево намагалися обов’язково посадити біля будинку. Грона горобини, залишені на столі або на підвіконні цього дня, принесуть у дім щастя. Також гілочку горобини можна підвісити над вхідними дверима – для захисту від недобрих людей.

Україна посилює удари вглиб РФ: У Politico пояснили, як Київ намагається тиснути на Путіна

Україна дедалі активніше завдає ударів по військових, промислових та енергетичних об’єктах у глибині Росії. Київ розраховує, що зростання економічних і політичних наслідків війни для росіян змусить Кремль серйозніше поставитися до переговорів про її припинення. Про це пише Politico, передають Патріоти України.

Як зазначає видання, протягом тривалого часу російському керівництву вдавалося значною мірою захищати населення від безпосередніх наслідків бойових дій. Однак тепер ситуація поступово змінюється.

Українські далекобійні безпілотники дедалі частіше атакують об’єкти, розташовані далеко від лінії фронту. Серед цілей опиняються нафтопереробні підприємства, промислові об’єкти, військові споруди, склади та логістична інфраструктура.

Особливо масштабною стала серія ударів у серпні. Українські сили атакували низку військових і промислових об’єктів, НПЗ, великі склади, а також інфраструктуру російських компаній електронної торгівлі Wildberries та Ozon.

Наслідки цих атак уже відчувають звичайні громадяни Росії. У різних регіонах виникають проблеми з доступністю пального, порушується робота авіаційного сполучення, а окремі підприємства та логістичні центри стикаються з перебоями.

За задумом української стратегії, економічні та соціальні втрати Росії мають зростати швидше, ніж Кремль зможе компенсувати їх за рахунок додаткових державних витрат.

Водночас Politico зауважує, що поки немає очевидних ознак того, що такі проблеми здатні безпосередньо похитнути владу Володимира Путіна.

Протягом війни вже неодноразово з’являлися прогнози про можливе падіння російського керівництва через масові протести або внутрішній конфлікт серед еліт. Проте жоден із таких сценаріїв досі не реалізувався. Кремль зберігає жорсткий контроль над інформаційним простором і значною мірою придушує прояви суспільного невдоволення.

Однак українські удари поступово роблять війну більш відчутною для російського населення. На думку західних аналітиків, це може мати значення передусім для настроїв усередині російської еліти.

Колишній представник НАТО, а нині аналітик Джон Лаф зазначив, що атаки можуть завдавати Путіну більшої шкоди саме з погляду його авторитету серед еліт. За його оцінкою, частина представників російського керівництва дедалі чіткіше бачить, що війна не розвивається за обіцяним Кремлем сценарієм.

При цьому експерт не бачить ознак неминучої революції чи державного перевороту в Росії. Однак тривалі перебої з пальним, нові пожежі на складах та атаки на промислові об’єкти можуть змусити росіян дедалі частіше запитувати, наскільки довго триватиме війна і яких результатів Кремль намагається досягти.

Окремий напрям української стратегії — створення додаткових ризиків для цивільної авіації над територією Росії.

Володимир Зеленський заявляв, що російський повітряний простір може ставати дедалі небезпечнішим через збільшення кількості українських безпілотників. На його думку, іноземним авіакомпаніям доведеться враховувати ці ризики під час планування польотів.

Колишній британський дипломат Тім Вілласі-Вілсі назвав українську кампанію ударів по російському тилу дуже успішною. Водночас він звернув увагу на ризики для самої України напередодні нової зими.

На його думку, Київ може опинитися у складнішій ситуації, якщо Росія посилить атаки балістичними ракетами, а Україні не вистачатиме засобів для ефективного захисту від них.

Таким чином, українська стратегія дедалі більше зміщується в бік системного тиску на російський тил. Київ намагається завдати Росії максимально відчутних економічних та інфраструктурних втрат, одночасно демонструючи, що війна не може залишатися для російського суспільства далекою від його повсякденного життя.

Проте поки що немає гарантій, що саме така тактика змусить Путіна змінити позицію щодо війни. Росія продовжує завдавати масованих ударів по Україні, а Кремль заявляє, що українські атаки не завадять йому досягати поставлених військових цілей.

Незадекларовані електронні сигарети в «зеленому коридорі»: суд конфіскував товар та штрафував водія

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області притягнув до відповідальності громадянина України, який намагався ввезти через КПП «Косонь» партію одноразових електронних сигарет у багажнику автомобіля (справа № 308/12261/26).

Про це повідомляє телеграм-канал «Судом по схемах».

Пакунок у багажнику та заборонена категорія

Наприкінці липня 2026 року в зону митного контролю КПП «Косонь» Закарпатської митниці заїхав автомобіль RENAULT TRAFIC під керуванням українця. Пасажири та водій обрали для проходження митного контролю спрощену систему — «зелений коридор».

Однак під час огляду авто в багажному відділенні митники виявили білий пакет, у якому знаходилися:

Читайте по темі: На Волині директора підприємства оштрафували на майже 1,9 мільйона гривень за махінації на митниці

24 одноразові електронні сигарети з вмістом нікотину ТМ «BANG LEADER» в асортименті.

За словами чоловіка, товар йому просто передав знайомий.

Чому «зелений коридор» став пасткою?

Обрання «зеленого коридору» за законом є юридичним фактом — заявою про відсутність товарів, що підлягають декларуванню або обмежені до ввезення.

Головна юридична проблема полягає в тому, що електронні сигарети належать до 1–24 груп УКТ ЗЕД (подакцизні/продовольчі товари). Відповідно до ч. 1 ст. 378 Митного кодексу України, пропуск на митну територію України товарів цих груп, що ввозяться громадянами для вільного обігу, не дозволяється в будь-яких обсягах.
Своїми діями порушник незадекларував товари, щодо ввезення яких встановлено законодавчі заборони та обмеження.

Рішення суду

Справу розглянули за відсутності правопорушника, який подав заяву про розгляд без його участі. Дослідивши матеріали (зокрема висновки спеціалізованої лабораторії та протокол митниці), суд визнав вину доведеною.

Ужгородський міськрайонний суд постановував:

Визнати громадянина винуватим у вчиненні правопорушення за ч. 3 ст. 471 Митного кодексу України (недекларування товарів, що підпадають під заборони/обмеження).
Накласти штраф у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — 5 100,00 грн.

Конфіскувати в дохід держави всі 24 вилучені електронні сигарети «BANG LEADER».
Стягнути з порушника 665,60 грн судового збору.

Сили оборони уразили «Панцирі», центр підготовки операторів БпЛА та військові об’єкти РФ

Підрозділи Сил оборони України уразили низку важливих військових об’єктів противника.

Про це повідомляє Генеральний штаб ЗСУ

Ураження на території РФ

У Таганрозі Ростовської області РФ уражено два зенітні ракетно-гарматні комплекси “Панцир-С1”.
У Березках Брянської області РФ уражено радіолокаційну станцію противника.

Ураження на ТОТ

У Донецьку уражено місце зберігання, підготовки та пуску ударних БпЛА.
У Петропавлівці Луганської області уражено центр підготовки операторів БпЛА підрозділу “Ахмат”. Центр спеціалізується на підготовці операторів FPV-дронів та інших безпілотних систем.
У Сніжному Донецької області уражено Сніжнянський машинобудівний завод.

За даними Генштабу, Сніжнянський машинобудівний завод спеціалізується на виробництві деталей для газотурбінних двигунів, зокрема дисків та лопаток компресорів і турбін. Підприємство використовується російською оборонною промисловістю для виробництва продукції військового призначення, зокрема комплектувальних для авіаційних двигунів.

Зазначається, що ступінь завданих збитків уточнюється.

«Важлива дівчинка» Кравченка, арешт Зайцева і 60 заблокованих компаній: як конфлікт у Харкові переріс у полювання на бізнес

Невдала зустріч харківського бізнесмена Сергія Зайцева з коханкою Генерального прокурора Кравченка Олександрою Паровишник у ресторані Nikas стала початком тривалого процесуального тиску. Офіційна дружина Кравченка проживає в Києві й до цього конфлікту стосунку не мала. Здається, заради «коханої та дорогої жінки» Генпрокурор готовий задіяти всю систему переслідування, маючи для цього й прокурорську вертикаль, і потрібних виконавців.

Після тієї розмови проти Зайцева та його знайомих фактично розгорнули процесуальне полювання. Спершу відбулися обшуки у справі про нібито фінансування тероризму. Згодом з’явилося ще одне провадження — щодо підробки документів для отримання відстрочки від мобілізації та виїзду за кордон. З червня 2025 року Зайцев перебуває у СІЗО без права внесення застави.

Захист неодноразово заявляв про можливе переслідування з особистих мотивів, а сам Зайцев детально описував конфлікт із людьми Кравченка та подальший тиск. Однак харківський суд на ці обставини уваги не звернув. Після арешту удар перейшов на бізнес Зайцева.

За тією ж схемою люди Кравченка взялися за контрагентів аграрного бізнесу Зайцева. Близько 60 компаній зіткнулися з блокуванням податкових накладних, а працівники податкової відкрито говорили, що без «команди зверху» ПДВ не розблокують. Тиск вийшов далеко за межі кримінального провадження й зачепив усю бізнес-інфраструктуру, пов’язану зі Зайцевим.

Черга дійшла й до ресторану Nikas — місця, де все почалося. Заклад задушили перевірками, перетворивши один невдалий вечір на ланцюг обшуків, арешту, податкового блокування та тиску на бізнес. Випадковість, чи помста «важливої дівчинки» стала лише приводом для масштабнішої зачистки?

Читайте по темі: BMW X4 «нашару» від тата та мільйони готівки: що ховає у декларації наступник Сергія Кропиви в Одеській ОВА Андрій Неугодніков

Ще зі студентських років Кравченко був закоханий у Паровишник, однак почуття не були взаємними. Ситуація змінилася після того, як він отримав посаду Генерального прокурора. Попри офіційний шлюб Олександра регулярно приїздила до Києва й набула статусу «важливої дівчинки» — настільки важливої, що за її проханням Генпрокурор звільнив її колишнього чоловіка. Її ім’я також згадувалося в матеріалах НАБУ: Кропива, як близька особа Кравченка, займався оформленням візи та купівлею ноутбука саме для Паровишник.

У Харкові всі питання Кравченка та помсту за образу «важливої дівчинки» курирував Папуша — кум, який створив мережу кол-центрів і фактично перетворив область на джерело «данини». Саме тому історію зі Зайцевим не можна зводити до звичайного ресторанного конфлікту: після сварки одночасно запустилися кримінальне переслідування, обшуки, податкова та контролюючі органи. Але найважливіше питання — кому ще було вигідно прибрати Зайцева з дороги?

Зайцев — не випадкова жертва, а спадкоємець покійного власника мережі АЗС «Маршал» і партнер Шенцева. Між ними свого часу виник конфлікт через переділ аграрного та паливного ринків. Шенцев через сина пов’язаний із криптобіржею #WhiteBIT, яка, за даними розслідування, обслуговувала фінансові потоки шахрайських кол-центрів: кошти потерпілих надходили, дробилися, конвертувалися та виводилися.

Керівництво WhiteBIT, за інформацією джерел, не лише обслуговувало кол-центри, а й брало участь в оплаті «даху» силовим структурам. Частина коштів спрямовувалася на неправомірну вигоду посадовцям прокуратури та правоохоронних органів, щоб ті не перешкоджали роботі схеми. Посередником між організаторами кол-центрів, Носовим та силовиками виступав Богдан Бойко — президент ФК «Харків», довірена особа Кропиви та негласний куратор частини кол-центрів.

Таким чином, WhiteBIT у цій історії постає не просто криптобіржею: кошти від жертв заходили в її інфраструктуру, переміщувалися, конвертувалися, а частина з них, згідно з документами, йшла на оплату посадовцям. Поруч — Носов, Шенцеви та Бойко, який координував роботу кол-центрів, платежі та контакти з Кропивою.

Журналісти вже направили звернення до міжнародних партнерів та українських інституцій із вимогою перевірити діяльність WhiteBIT, рух коштів через біржу, встановити кінцевих бенефіціарів, а також перевірити дії посадових осіб, які могли забезпечувати безперешкодну роботу схеми.

Кравченко міг прагнути не лише помститися Зайцеву за образу «важливої дівчинки», а й прибрати його разом із бізнесом, щоб аграрні та паливні активи перейшли до Шенцевих. З огляду на зв’язок Шенцевих із WhiteBIT, а також присутність поряд Носова та Бойка, постає питання: Зайцева хотіли покарати за особистий конфлікт чи його активи вже готували під інших гравців?

Обстріли вдарили по McDonald’s – в одеських ресторанах зникли бургери з яловичини

У ресторанах мережі McDonald’s в Одесі з меню зникли бургери з яловичиною. За даними місцевих ЗМІ, причиною стали наслідки російських обстрілів, через які було знищено складські об’єкти та виникли проблеми з постачанням продукції, передають Патріоти України.

Через пошкодження логістичної інфраструктури мережа зіткнулася з перебоями у доставці необхідних продуктів. Зокрема, йдеться про яловичину, яка використовується для приготування частини популярних позицій меню.

У результаті в окремих ресторанах McDonald’s в Одесі клієнти наразі не можуть замовити бургери з яловичиною. При цьому інші позиції меню можуть залишатися доступними.

Інформація про зникнення бургерів з’явилася у місцевих медіа на тлі останніх атак по Одеській області. Через російські удари в регіоні вже неодноразово виникали проблеми з логістикою, роботою підприємств та постачанням товарів.

Водночас ситуація може змінюватися залежно від роботи складів і відновлення логістичних маршрутів. Тож обмеження щодо яловичини в ресторанах McDonald’s можуть мати тимчасовий характер.

Довженко хотів запропонувати сценарій Чапліну і ледь не поїхав дипкур’єром до Кабула: Маловідомі факти про автора “Землі”

10 вересня виповнюється 132 роки від дня народження Олександра Довженка. А 2026-го минає сто років від початку його роботи в кіно. До «Звенигори», «Арсеналу» і «Землі» була дитяча комедія про піонера, який шукає пригод, і 25-хвилинна «Ягідка кохання» — про перукаря, який намагався позбутися власного немовляти.

Розповідаємо, з чого насправді починав Олександр Довженко в кіно, чому планував стати комедіографом і як його перший фільм опинився серед десятків утрачених стрічок ВУФКУ.

«Ягідка кохання»

Перукар Жан Ковбасюк дізнається, що став батьком. Дитина руйнує його плани, тому герой вирішує її комусь підкинути. Ситуація змінюється, коли перукар довідується, що на дитину можна отримати матеріальну допомогу: тепер він уже сам кидається шукати немовля.

Так виглядає сюжет «Ягідки кохання» — найбільш раннього фільму Довженка, який зберігся повністю. Стрічку зняли 1926 року на Другій кінофабриці ВУФКУ в Ялті. Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) — державна структура, що в 1920-х керувала в радянській Україні і кіновиробництвом, і прокатом, і кінопресою.

Фільм складався з двох частин і тривав близько 25 хвилин. У прокаті траплялися й інші назви — «Перукар Жан Ковбасюк» та «Одруження Капки».

Головну роль зіграв актор театру «Березіль» Мар’ян Крушельницький, прикажчика в крамниці ляльок — Дмитро Капка, а за камерою працювали Йозеф Рона та Данило Демуцький. Згодом Демуцький зніме з Довженком «Арсенал», «Землю» та «Івана».

На той момент 31-річний Довженко мав за плечима вчителювання, роки революції, дипломатичну службу й кілька років у харківському мистецькому середовищі, де малював карикатури для газети «Вісті ВУЦВК» і підписував їх псевдонімом «Сашко». Від 1925 року він працював і для ВУФКУ — але як художник: створював кіноплакати та перекладав українською титри іноземних стрічок.

У Харкові Довженко увійшов до ВАПЛІТЕ — літературного об’єднання, до якого належали Микола Хвильовий, Павло Тичина, Микола Бажан, а згодом Микола Куліш, Юрій Яновський та інші. В автобіографії 1939 року, написаній уже в умовах масових репресій, Довженко дистанціювався від ВАПЛІТЕ й різко оцінював частину свого колишнього харківського середовища.

«Вася-реформатор»

Першою кінороботою Довженка, однак, була не «Ягідка кохання», а «Вася-реформатор». Сценарій написав сам Довженко, постановку почав Фавст Лопатинський — режисер і актор «Березоля», відомий любов’ю до гротеску й трюків. Довженка викликали з Харкова до Одеси, коли робота над картиною вже тривала.

20 червня 1926 року Довженко повідомляв, що терміново вирушає на кінофабрику, бо вважає екранізацію свого сценарію невдалою. На той момент відзняли приблизно три чверті матеріалу. Лопатинському завершити картину не дали — доробляти її взявся автор сценарію разом з операторами Йозефом Роною та Данилом Демуцьким.

Робота йшла важко: Довженко встиг посваритися навіть із досвідченим Роною. У каталозі ВУФКУ режисерами картини нині вказані Фавст Лопатинський та Олександр Довженко.

Ще 1926 року журнал ВУФКУ «Кіно» надрукував фотоколаж із «Васі-реформатора» з підписом «Сценарій та постановка худ. Довженка». Для 31-річного художника, який лише починав працювати в режисурі, це була помітна зміна статусу.

Історія «Васі-реформатора» важлива не тільки для біографії Довженка. Вона показує масштаб втрат українського кіно 1920-х. За даними Довженко-Центру, ВУФКУ за неповні дев’ять років випустило понад 140 ігрових фільмів, і близько 60 із них нині вважаються повністю втраченими. Частина інших збереглася лише фрагментарно.

Серія про Капку

Після «Ягідки кохання» Довженко планував серію коротких фільмів зі сталим героєм, образ якого створював для актора Дмитра Капки. За принципом популярних тоді серій Макса Ліндера та Чарлі Чапліна персонаж мав переходити з однієї історії в іншу. У планах були, зокрема, «Капка в армії» та «Капка на заводі», але ці стрічки так і не зняли.

Серед інших нереалізованих задумів були сатира «Цар» про Миколу II, «Батьківщина» про євреїв у Палестині та «Загублений Чаплін» — історія про Чарлі Чапліна на безлюдному острові. На початку 1930-х Довженко навіть розглядав можливість запропонувати цей сценарій самому Чапліну.

Після несхвальних відгуків на «Ягідку кохання» становище Довженка на студії залишалося непевним. Директор Одеської кінофабрики Павло Нечеса дав режисерові ще один шанс — поставити «Сумку дипкур’єра». У спогадах збереглася умова цієї розмови: якщо новий фільм не вийде, Довженкові доведеться залишити фабрику.

«Сумка дипкур’єра»

До роботи в кіно Довженко встиг попрацювати у Варшаві та Берліні, а після повернення в Україну влітку 1923 року Наркомат закордонних справ запропонував йому поїхати дипломатичним кур’єром до Кабула. Він не поїхав через родинні обставини.

Через кілька років режисер зняв «Сумку дипкур’єра» — пригодницьку картину, сюжет якої був навіяний реальним нападом на радянських дипломатичних кур’єрів. 5 лютого 1926 року в потязі Москва—Рига на території Латвії озброєні нападники атакували Теодора Нетте та Іоганна Махмасталя, які перевозили дипломатичну пошту. У вагоні почалася перестрілка: Нетте загинув, Махмасталь дістав тяжкі поранення.

У цій же стрічці Довженко зіграв кочегара. Це єдина акторська поява режисера у власному фільмі. «Сумка дипкур’єра» стала й першою повнометражною картиною, яку він поставив самостійно, але і вона дійшла до нас не повністю: із семи частин збереглися п’ять.

«Земля»: дев’ять днів у прокаті

Роботу над «Землею» Довженко почав у травні 1929 року. Основні зйомки відбувалися влітку в селі Яреськи на Полтавщині, де він раніше знімав «Звенигору»; у вересні група повернулася до Києва й дознімала епізоди в районі Голосієва та Китаєва, була й експедиція до Сухумі.

Оператором знову був Данило Демуцький. «Землю» задумували як перший український звуковий фільм, але вийшла вона німою — і стала останньою німою стрічкою режисера та останнім фільмом Довженка, створеним у системі ВУФКУ.

В основі сюжету — колективізація українського села. Молодий комуніст Василь привозить трактор, селяни переорюють межі приватних земель, після чого героя вбиває син куркуля. Але значна частина фільму побудована не на політичних дискусіях, а на побутових сценах, великих планах людей, роботі в полі, смерті старого селянина та похороні Василя.

Перед виходом на екран «Земля» пройшла 32 офіційні та приватні перегляди, а з фільму вирізали частину сцен. 8 квітня 1930 року стрічка вийшла в київський прокат, а вже 17-го її зняли з екранів — фільм критикували за «біологізм» і «натуралізм», зокрема через увагу до людського тіла, природи та сільського побуту. Одним із небагатьох, хто публічно став на захист картини, був Микола Бажан.

4 квітня 1930 року «Известия» надрукували віршований фейлетон Дем’яна Бєдного «Філософи», у якому він назвав «Землю» «куркульською кінокартиною» і звинуватив Довженка в ідеалізації українського села. Пізніше режисер згадував, що був настільки вражений цією публікацією, що за кілька днів «посивів і постарів».

За межами СРСР картина мала іншу долю. Формально Довженко з Демуцьким їхали вивчати техніку і практику звукового кіно — дозвіл на відрядження дав секретар ЦК КП(б)У Панас Любченко. До них приєдналися Юлія Солнцева й тодішній директор Одеської кінофабрики Соломон Орелович. Чотири місяці вони показували «Землю» в Німеччині, Чехословаччині, Франції та Великій Британії.

У 1958 році, під час опитування кінокритиків у межах Всесвітньої виставки в Брюсселі, «Землю» назвали серед 12 найкращих фільмів усіх часів.

Після «Землі» свободи у виборі тем у Довженка ставало дедалі менше. У 1935 році, коли режисерові вручали орден Леніна, Сталін фактично доручив йому фільм про «українського Чапаєва» — командира Червоної армії Миколу Щорса. Робота над картиною тривала кілька років. Сценарій редагував Сталін.

Під наглядом спецслужб

Європейське визнання не означало для Довженка більшої творчої свободи вдома. Його прізвище з’явилося в документах спецслужб ще до «Землі».

1 листопада 1927 року, коли режисер завершував «Звенигору», секретар Одеського окружкому отримав доповідну записку Державного політичного управління (ДПУ): таємний агент повідомляв, що на кінофабриці є антагонізм між росіянами та українцями, а Довженко з Лопатинським провели «таємні» збори. Приводом для тих зустрічей було обурення тим, що запрошений із Москви режисер Микола Охлопков отримує майже вдвічі більшу платню. Сам Довженко відповів на звинувачення афоризмом: один українець — це ще нічого, двоє — вже підозріло, троє — контрреволюція.

В агентурному зведенні ДПУ «Про українські літературні кола» «Звенигору» й «Арсенал» розглядали поряд із творами Миколи Хвильового, Миколи Куліша та дискусіями про українізацію. У серпні 1929-го агент «Арсеналець» доносив, що Довженко належить до кола людей, які сприймають той час як похід проти українців. А в січні 1931 року у свідченнях одного з обвинувачених у політичній справі вже згадували про нібито націоналістичні тенденції у «Звенигорі» та «Землі».

ДПУ цікавилося не лише фільмами. В архіві збереглися агентурні повідомлення про закордонні контакти Довженка, його виступи на кінематографічних диспутах, поїздки та висловлювання; навесні 1931 року про режисера регулярно звітував агент під псевдонімом «Холмський».

У другій половині 1930-х репресії торкнулися й людей, з якими Довженко працював у своїх ранніх фільмах. Миколу Надемського розстріляли 27 грудня 1937 року. Степана Шагайду — 12 січня 1938-го. Демуцького заарештували 1934 року, а в 1938–1939 роках він знову перебував під слідством.

Деякі епізоди з життя Довженка відомі саме з агентурних повідомлень. У квітні 1941 року агент «Стріла» — письменник Юрій Смолич — переказав історію: коли Микита Хрущов приїхав на Київську кіностудію, кілька працівників поскаржилися, що Довженко, її художній керівник, «заводить українізацію». Хрущов відповів режисерові, що той чинить правильно, і порадив робити так і далі.

«Україна в огні»

У роки Другої світової Довженко працював військовим кореспондентом. 1943 року він завершив кіноповість «Україна в огні». У ній ішлося не лише про боротьбу з німецькими військами, а й про відступ Червоної армії, розгубленість людей, колаборацію, полон і ціну, яку українське суспільство заплатило за війну. Саме така перспектива погано вкладалася в офіційну радянську версію подій.

30 січня 1944 року Довженка привезли на зустріч зі Сталіним, де «Україна в огні» стала предметом окремого обговорення за участю українських партійних діячів. Уже 12 лютого Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило окрему постанову «Про О. П. Довженка», а 29 березня його вивели зі складу республіканської комісії, що розслідувала злочини нацистських окупантів.

Фільм за «Україною в огні» Довженко так і не зняв. Значно пізніше, вже після його смерті, дружина Юлія Солнцева поставила за мотивами кіноповісті картину «Незабутнє» (1968).

Паралельно з воєнними текстами Довженко повертався до власного дитинства. Перший запис про майбутню «Зачаровану Десну» у його щоденнику датований 1942 роком. Робота тривала багато років: кіноповість він завершив у 1955-му, а надрукували її в журналі «Дніпро» 1956 року. Довженко визначав твір як автобіографічне кінооповідання — спогади про родину, село, Десну й світ дитинства на Чернігівщині.

Екранізувати «Зачаровану Десну» сам автор уже не встиг. 25 листопада 1956 року Довженко помер, а 1964-го фільм за його сценарієм поставила Юлія Солнцева. Тож 2026 рік має для цієї частини його спадщини ще одну дату: минуло 70 років від першої публікації «Зачарованої Десни».

Сто років після дебюту Довженка «Вася-реформатор» усе ще вважається втраченим. Але досвід українських кіноархівів показує: «втрачений» не завжди означає «знищений» — копії стрічок ВУФКУ й досі знаходять за кордоном.

Джерело

Міноборони України показало, як зростала далекобійність ударів по території РФ (інфографіка)

У Міністерстві оборони України показали, як зростала далекобійність українських атак на цілі у Росії від початку повномасштабного російського вторгнення, зазначають Патріоти України.

Сили оборони України після повномасштабного російського вторгнення з кожним роком нарощували далекобійність ударів по цілях на території Росії. Якщо у 2022 році максимальним результатом були атаки на Енгельс, розташований за 650 км від українського кордону, то у 2026 році українські вражаючі засоби досягли цілей у Новому Уренгої, розташованому за 3000 км від України.

Відповідну інфографіку опублікувало Міноборони України. Так, після першого року повномасштабної війни у 2023 році далекобійність українських атак зросла на 50 км, коли були вражені цілі у Пскові (700 км). 2024 року максимальним був результат 1400 км, коли українські захисники вразили об’єкти у Салаваті. У 2025 році найбільш далекобійною атакою булли удари по цілях в Антипіно. У поточному ж році, як уже було сказано вище, найбільш далекобійним ударом поки що є атака на ворожі цілі у Новому Уренгої.

Drogenmafia, Krypto und russische Banker: Zürcher Staatsanwaltschaft deckt internationale Geldwaschanlage Swiss Remit auf

Die Zürcher Staatsanwaltschaft hat festgestellt, dass über das Schweizer Zahlungssystem Swiss Remit mehr als 46 Millionen Schweizer Franken gewaschen wurden, die von der nigerianischen Drogenmafia stammten. Laut Journalisten flossen über dieselbe Struktur auch mindestens 120 Millionen Euro an Schwarzgeld aus Russland.

Aus Gerichtsunterlagen geht hervor, dass Swiss Remit mehrere Büros in der Schweiz unterhielt, unter anderem in Genf. Ihr besonderes Merkmal waren zwei Eingänge: ein Haupteingang für gewöhnliche Kunden und ein separater Eingang für „besondere“ Kunden. Durch diesen Eingang sollen Drogenhändler den Ermittlungen zufolge Bargeld übergeben haben.

An dem System war der nigerianische Drogenboss Amadi Simon beteiligt, der mit seiner Ehefrau in der Schweiz lebte. Seine Frau arbeitete in einem der Swiss-Remit-Büros. Die Einnahmen aus dem Kokainhandel wurden über das Zahlungssystem nach Nigeria und in andere afrikanische Länder transferiert, wo Simon in Luxushotels, Nachtclubs und Gewerbeimmobilien investierte.

Die Ermittler stießen auf Swiss Remit im Zuge der Untersuchung gegen Kokainhändler. An der Operation waren die DEA, Europol und Schweizer Strafverfolgungsbehörden beteiligt. Die Telefone von Simon und seiner Frau wurden abgehört, zudem wurden in den Büros des Zahlungssystems versteckte Kameras installiert.

Im Zuge der Operation wurden Simon und seine Frau sowie Petro Shcherbyna und der russische Staatsbürger Sergey Salpanov festgenommen, die sich in den Büros von Swiss Remit aufhielten. Letzterer wurde als formeller Haupteigentümer des Unternehmens geführt. Zuvor war Salpanov Mitglied des Verwaltungsrats des russischen Zahlungssystems „Anelik RU“, gegen das die Ukraine 2016 Sanktionen verhängte und das 2019 liquidiert wurde.

Читайте по темі: Справа «Карфаген»: прокурор Кропива та його «Муза» Івахненко залишаються у СІЗО через несплату 140 мільйонів гривень застави

Die Geschichte der Eigentümer von Swiss Remit erwies sich jedoch als deutlich komplizierter. Es tauchte ein Dokument auf, wonach von März 2022 bis Dezember 2025 eine Vereinbarung über die wirtschaftliche Eigentümerschaft galt: Salpanov hatte die Unternehmensanteile als Sicherheit für ein großes Darlehen verpfändet, während Nataliya Semchenkova – die Ehefrau des russischen Bankiers German Gorbuntsov – als Eigentümerin der Anteile eingetragen war. Damit könnte Gorbuntsov bis Januar 2026 mit der tatsächlichen Kontrolle über Swiss Remit verbunden gewesen sein.

Der Hauptsitz von Swiss Remit befand sich ebenfalls in Räumlichkeiten, die der Fonteluna SA gehörten. Ihr wirtschaftlich Berechtigter ist Shamil Idrisov, ehemaliger Miteigentümer und Vorstandsvorsitzender der Volga Interconnected Bank sowie ehemaliger stellvertretender Regierungschef der Region Uljanowsk. Auch der Mietvertrag für eine Villa in der Schweiz, in der Salpanov lebte, war auf Idrisov registriert.

Idrisov war zuvor in ein Strafverfahren im Zusammenhang mit der Veruntreuung von Geldern beim Bau des Federal High-Tech Center of Medical Radiology in Dimitrovgrad verwickelt. Danach zog er in die Schweiz.

Laut Journalisten war der russische Teil des Systems mit der Repräsentanz von Swiss Remit in Moscow City verbunden. Dort soll Bargeld angenommen, in Kryptowährungen umgewandelt und anschließend auf Kundenkonten in der Schweiz und anderen europäischen Ländern gutgeschrieben worden sein. Das Zahlungssystem verfügte auch über Repräsentanzen in anderen Ländern – offizielle etwa in Griechenland und inoffizielle beispielsweise in Spanien. Die spanische Richtung wurde vom ukrainischen Staatsbürger Volodymyr Moshuk geleitet.

Swiss Remit arbeitete zudem eng mit Führungskräften einer Schweizer Vermögensverwaltungsgesellschaft mit lettischen „Wurzeln“ zusammen.

Die Ermittlungen dauern an. Die Schweizer Strafverfolgungsbehörden haben bereits das mutmaßliche Volumen der Gelder ermittelt, die im Interesse der nigerianischen Drogenmafia durch das System flossen. Der russische Teil von Swiss Remit könnte jedoch erheblich größer sein – genannt wird ein Betrag von mindestens 120 Millionen Euro.