Інтер.Блог

Для проведення 9 травня параду російське командування стягнуло до Москви засоби протиповітряної оборони з інших регіонів – по суті, оголивши більшу частину не тільки європейської частини РФ, а й глибоко тилової. І це на тлі того, що сама по собі столиця країни-агресорки і Московська область ще з часів СРСР вважалися найзахищенішими в питаннях ППО зонами. Але станом на 2026 рік у цьому вже є великі сумніви.

У ніч проти 4 травня буквально за 6 км від Кремля український дрон, пригнічений російською системою РЕБ, влетів у багатоповерхову будівлю. При цьому він подолав російську ешелоновану ППО, яка посилено формувалася навколо Москви напередодні параду – для чого в область і саму столицю стягнули десятки одиниць засобів малого, середнього і великого радіусу дії.

По суті, той одиничний наліт найяскравішим чином і продемонстрував, що сформовані навколо Москви кільця протиповітряної оборони не гарантують достатнього рівня безпеки від слова зовсім.

У чому причина? У нестачі саме засобів протидії чи їхньої технологічної відсталості? Можливо і те, і інше разом узяте. Але це відомо виключно вищому російському військово-політичному керівництву. Середньостатистичному ж плебсу просто кажуть, що “все під контролем”.

Мляві кільця Москви

Ще у 2023 році з’явилася інформація про те, що ППО навколо столиці Росії посилюється додатковими засобами. Їх розміщували не тільки на баштах, що зводяться в області та околицях Москви, а й безпосередньо на дахах адміністративних будівель.

Що примітно, це були переважно комплекси малого радіусу дії “Панцир-С1”. Він розроблявся як сучасна і високотехнологічна заміна радянського, морально і технічно застарілого ЗРГК 2С6 “Тунгуска”, а за результатом виявився значно менш ефективним. Але давайте докладніше.

У 2015 році перші ЗРГК “Панцир-C1” з пафосом і широкою рекламою були поставлені в Сирію для забезпечення прикриття російського угруповання на базі Хмеймім, де вони зганьбилися за всіма категоріями.

Під час першого ж нальоту на базу дронів (дозвукових малогабаритних цілей, для боротьби з якими і були створені ці комплекси) “Панцир-С1” знищив три дрони, використавши 13 зенітних керованих ракет. Тобто, навіть не гарматні засоби, а саме – дорогі ЗКР.

Зі свого боку. зенітний ракетний комплекс”Тор-М2У” того дня знищив чотири дрони, використавши п’ять ЗКР.

У відкритих джерелах є статистика, згідно з якою з квітня по жовтень 2018 року ЗРК “Тор-М2У” знищив 80 дронів противника в Сирії для прикриття бази Хмеймім, використавши 100 ЗКР. А ось “Панцир-С1” збив лише 19% цілей.

З досвіду бойових дій у Сирії якраз і з’ясувалося, що цей комплекс значно менш ефективний за стару радянську 2С6 “Тунгуску”, а його автоматична гармата 2А38М не справляється з високоточним ураженням навіть дозвукових цілей, що летять низько, і переважно доводиться покладатися на ракетне озброєння.

Зі свого боку, наведення зенітних керованих ракет у “Панцир-С1” також мало свої недоліки. Наприклад, в умовах багатоповерхової забудови ракета насилу захоплювала ціль і часто вражала саме верхні поверхи будівель, що дуже добре проявилося у 2022–2023 роках під час відбиття нальотів українських дронів – і проявляється досі.

Саме через це ЗРГК “Панцир-С1” почали встановлювати на пагорби – на вежі та дахи будівель. А для Москви навіть приволокли “Панцир-СА”, спеціально спроектований для несення служби в Арктиці. Це давало змогу не тільки компенсувати брак комплексів, а й завдяки розміщенню 18 напрямних ЗКР підвищувало ймовірність перехоплення цілі.

Загалом же для прикриття Москви і області були залучені як старі радянські засоби, так і сучасні російські, що створюють ешелоновану оборону малого, середнього і великого радіусу дії.

До складу захисту столиці РФ, крім уже згаданих вище 2С6 “Тунгуска”, ЗРГК “Панцир-С1” і ЗРК “Тор-М2”, входили і комплекси ЗРК 9К33 “Оса”, 9К35 “Стріла-10”, ЗРК середнього радіусу дії “Бук-М1/2/3”, а також ЗРК великого радіусу дії С-300/400.

Для забезпечення цього прикриття довелося оголити більшу частину європейської частини РФ й ті регіони, де на 9 травня було скасовано парад – і вони залишилися без протиповітряної оборони на догоду безпеці Москви.

І навіть попри такі безпрецедентні заходи безпеки і насиченість окремо взятої локації засобами ППО, впевненості в безпеці у російського військово-політичного керівництва не було.

Грубо кажучи, Росія навіть у найідеальнішому випадку, використовуючи всі наявні в неї засоби ППО, не здатна забезпечити собі достатньо високий захист від ударів із повітря. І усвідомлення Кремля, а також побоювання з цього приводу були яскраво продемонстровані саме напередодні 9 травня.

Але як би це дивно не звучало, систем протиповітряної оборони у РФ з кожним днем стає насправді не більше, а все менше і менше.

Сніжний ком втрат

Від початку повномасштабного вторгнення в Україну російські війська втратили знищеними, пошкодженими і затрофеєними понад 1 370 засобів ППО – таких як зенітні установки, ЗРГК, ЗРК, РЛС, РЕБ та інші системи.

Загалом, втрати РОВ на сьогодні сягнули рівня абсолютного невідшкодування навіть у разі настання миру на наступні 10 років! Все вірно, навіть через цей час Росія не зможе відновити той потенціал, що був нею втрачений за чотири з гаком роки.

Нині ж РОВ щомісяця втрачають від 20 до 30 засобів ППО, переважно малого радіусу дії, за якими українські Сили безпілотних систем влаштували масштабне полювання з практично щоденною результативністю – як на тимчасово окупованих територіях, так і в російському прикордонні.

Щонайменше одна російська система ППО уражається за 1-2 дні.

При цьому показники виробництва нової продукції в Росії далекі від темпів втрат.

Наприклад, ЗРГК “Панцир-С1” виробляються приблизно 1-2, максимум 3 одиниці готової продукції на місяць – або від 12 до 24 на рік. Аналогічно, але більш енерговитратно, ЗРК “Тор-М2” і ЗРК “Бук-М3”.

Тобто, на місяць Сили оборони України сумарно знищують річний потенціал виробництва одного з типів російських засобів ППО.

Виходячи з таких показників і загальної динаміки, до кінця 2026 року в Росії залишиться засобів ППО, яких ледь вистачить для захисту Москви і низки резиденцій Володимира Путіна – без абсолютної гарантії надійності такого захисту.

Йшов п’ятий рік війни.

Однак це не допомогло. За пів місяця окупаційна армія захопила близько 50 км². А це є найменшим травневим показником з 2024 року. Два роки поспіль травень був місяцем тотального наступу під покровом “зеленки”. А цього року триває тенденція скорочення динаміки не тільки окупації, а й будь-якого просування вперед, навіть через сірі зони.

ЗСУ має успіхи на прикордонні Харківщини

Одним із показових прикладів провального наступу росіян є ситуація в районі Вовчанська, де наші захисники тримають оборону вже понад 730 днів. У травні кількість штурмів на Харківському прикордонні зросла вдвічі. Але результат виявився зворотним. Ворог не лише не просунувся вперед, а й через втрати живої сили був змушений відступити на двох ділянках. Зокрема Сили оборони зуміли звільнити село Вільча й відкинути ворога ближче до Вовчанська, в якому, до слова, ЗСУ утримують кілька південних кварталів.

За останні пів року окупанти змогли форсувати річку Вовча, по якій тривалий час пролягала лінія фронту, та розвинути своє просування на південь і в самому Вовчанську, і на захід від нього. При цьому їхні штурмовики регулярно забігали як у Вільчу, так і в Симинівку, що на 5 км південніше від Вовчанська. Таким чином ворог хотів перерізати нам логістику, щоб врешті остаточно захопити місто.

Зараз же звільнення Вільчі продемонструвало, що російська армія не має спроможностей для наступу, а дефіцит піхоти спричиняє відхід з уже зайнятих позицій. Чи матиме ця тенденція продовження і чи зможуть ЗСУ відкинути окупантів знову на інший берег річки, побачимо в найближчі місяці. Однак є ознаки того, що наше командування розглядає такий сценарій. Адже одночасно зі звільненням Вільчі Сили оборони відбили також село Старицю й зайняли половину великого лісового масиву на північ від нього. А це вже дії, спрямовані на витіснення окупантів із правобережжя Сіверського Дінця, де вони закріпилися ще від початку наступу на Вовчанськ рівно 2 роки тому.

Ще далі на схід на Харківському прикордонні 129 бригада ЗСУ звільнила село Одрадне, а також значну територію довкола нього всього 19 км². Ворог захопив цю територію в листопаді минулого року із перспективою розвинути наступ на Великий Бурлук, щоб перерізати логістику до Куп’янська і вийти нашим оборонцям цього міста у тил. Але за пів року наступу на цій ділянці прикордоння росіяни змогли заглибитися максимум на 5 км углиб України. Тепер же наші військові відкинули ворога знову до кордону, якраз у місці найбільшого прориву. Нагадаємо, що у квітні Сили оборони звільнили сусіднє село Амбарне. За сукупністю всі ці дії фактично зірвали будь які спроби продовжити наступ на Великий Бурлук на цій ділянці кордону.

Фронт поступово наближається до Слов’янська

Цього року з наростанням дронової компоненти бої за контроль над лісовими масивами матимуть особливе значення – бо не тільки це спосіб закріпитися й вижити, а й шлях до прихованого просування.

Ворожі ДРГ зараз використовують ліси на Слов’янському фронті в районі Святогірська, щоб максимально наблизитися до Слов’янська. Так, Сили оборони виявили та знищили кілька окупантів у селах Тетянівка і Пришиб, що вже далеко в нашому тилу на правобережжі Сіверського Дінця.

І це при тому, що бійці 3-го армійського корпусу місяцями тримають непорушною лінію фронту біля Новоселівки і Дробишевому, що на північ від Лимана. Тож наразі не йдеться ані про наступ на Святогірськ, ані про закріплення в цьому районі. Поки що це поодинокі розвідувальні випадки. Але ця негативна тенденція вказує на реальність загрози й розкриває найближчі наміри росіян.

Тим паче, саме на сході від Слов’янська і Краматорська є єдина ділянка фронту, де ворог має стабільне просування вперед. Не став винятком і цей тиждень. Окупанти закрили велику кишеню в 4,5 км кв. між Закітним і Різниківкою, а також розширили зону боїв аж до Кривої Луки, що є серйозною загрозою оточення наших оборонців у Закітному.

Днями ворог пробився на 4 км крізь сіру зону, зайняв більшу частину Різниківки й закріпився в Калениках. Таким чином він націлився на закриття ще більшої кишені, у 60 кв. км, між Калениками і Никифорівкою. Головна мета – вийти широким фронтом для наступу на наш укріпрайон у Рай-Олександрівці. Дуже погано, але ворожі штурмовики вже доходять до її околиць. А це пришвидшить захоплення цієї великої кишені.

Однак після зміни командуючого, відповідального за цей напрямок, ЗСУ почали більш ефективно протидіяти. Завдяки локальній контратаці нам вдалося відкинути росіян із Липівки та Никифорівки.

Ще далі на південь, уже на Краматорському фронті, росіяни мали просування в районі Привілля та Федорівки Другої. Тут вони значно розширили зону боїв вздовж каналу “Сіверський Донець – Донбас” і наступають у напрямку ще одного нашого укріпрайону поблизу Малинівки. Наразі Сили оборони тримають лінію фронту вздовж каналу і не дають окупантам перебратись на інший бік.

Ситуація у Костянтинівці щодня погіршується, окупанти в місті

На північ від Часового Яру тривають активні зустрічні бої. Росіяни мали невелике просування біля Маркового, а ЗСУ натомість відкинули їх від Віролюбівки. Утримання цієї ділянки фронту є критично важливим для наших захисників у Часовому Ярі, які, своєю чергою, прикривають лівий фланг Костянтинівки. Цього тижня накати штурмовиків на Часів Яр стали більш масовими – аж настільки, що нашим військовим довелося використовувати касетні боєприпаси.

І все ж окупантам вдалося збільшити зону закріплення на схід від Костянтинівки, в районі Предтечиного. Майже вся південна частина Костянтинівки перейшла в сіру зону боїв з інфільтрантами. Однак ситуація з кожним днем погіршується. Зі сходу росіяни охоплюють місто, використовуючи великий ліс, вони наступають на Новодмитрівку та все частіше отримують можливість заглибитися в саме місто.

Аналогічна ситуація – із західного флангу. Там вони через Іллінівку, а потім використовуючи ліси на берегах озер та оминаючи міську забудову, намагаються проникнути аж до північних кварталів Костянтинівки. Одночасно росіяни заходять у центральні райони міста, де пробують закріпитись у промислових зонах.

Днями бійці 100-ї волинської бригади, що з тероборони виросла в одну з найбільш технологічних механізованих бригад, показали спецоперацію, яку вони провели кілька тижнів тому. Ворог закріпився в будинку на території Цинкового заводу. Для його ліквідації бійці використали 3 наземні дрони. Один відволікав увагу, інший, начинений вибухівкою, став дроном-камікадзе. Врешті третій дрон підвіз ще більше вибухівки, якою наші штурмовики підірвали весь будинок із росіянами. Це не просто спецоперація. Це приклад, як потрібно воювати в сучасних умовах, мінімізуючи ризик для людей. Це шлях до нашої перемоги.

Формула перемоги від Мадяра

Командувач Сил безпілотних систем Роберт Броуді, або просто “Мадяр”, розробив просту формулу деокупації України, яку назвав “Стандарт 10”. Командир відзначає, що в середньому ударний дроновий екіпаж у ЗСУ знищує трьох росіян на місяць, тоді як у СБС – 15 окупантів, а найкращі екіпажі ліквідовують аж 30. Мадяр вказує, що без збільшення кількості ЗСУ та боєприпасів, а лише удосконаливши координацію та управління, можна довести середню кількість знищених окупантів одним екіпажем до десяти осіб на місяць, що подвоїть темпи демілітаризації росармії.

“Ми будемо мати дуже гарний результат за дуже короткий проміжок часу. Відчуємо нестачу противника на фронті негайно. Вони не встигнуть переглянути свою мобілізаційну політику і в короткі терміни подвоїти залучення особового складу. Адже мова йде про 70 тис. військових щомісячно”, – резюмує командир СБС.

Враховуючи неспроможність путінської влади провести швидку масову мобілізацію та відсутність у ворога великих стратегічних резервів, навіть часткова реалізація цього простого плану Мадяра може мати доволі швидкі та несподівані для окупантів наслідки на фронті. І замість великого наступу в росіян може вийти великий відступ. Головне в цій ситуації – що час тепер знову працює на нашому боці.

Джерело