Категорія: Соціальне

Станом на кінець червня 2026 року тимчасовий захист у країнах Європейського Союзу мали 4 407 675 людей, які виїхали з України через війну. Найбільше українців зареєстрували в Німеччині, Польщі та Чехії. Про це свідчать дані Євростату, оприлюднені у матеріалі Minfin, передають Патріоти України.

П’ять країн, де перебуває найбільше українців

• Німеччина — майже 1,29 млн людей.
• Польща — понад 961 тис.
• Чехія — майже 391 тис.

На ці три держави припадає близько 60% усіх людей з України, які мають тимчасовий захист у ЄС.

Німеччина залишається найбільшою країною перебування українців із таким статусом. Польща посідає друге місце, а Чехія — третє.

Тимчасовий захист дає українцям право легально проживати в країнах ЄС та користуватися передбаченими програмою правами, зокрема доступом до працевлаштування, освіти й медичної допомоги відповідно до правил конкретної держави.

Статистика відображає кількість людей зі статусом тимчасового захисту на кінець червня 2026 року й не обов’язково дорівнює загальній кількості українців, які фактично проживають у кожній із цих країн.

У Києві взимку можливі відключення електроенергії тривалістю до 20 годин на добу. Такий сценарій розглядають у разі сильних морозів і нових російських ударів по теплоелектростанціях, повідомляє «Європейська правда», передають Патріоти України.

Поєднання низьких температур і пошкодження енергетичної інфраструктури може ускладнити забезпечення столиці електроенергією. Особливе значення має стан генерувальних потужностей і мереж, якими електрика надходить до Києва з інших регіонів.

Чи означає це, що Київ точно буде без світла по 20 годин?

Ні. Йдеться про можливий найгірший сценарій, а не про гарантований прогноз або затверджений графік відключень. Реальна тривалість обмежень залежатиме від температури повітря, наслідків можливих атак, темпів ремонту обладнання та ситуації в енергосистемі України.

Мешканцям столиці варто стежити за офіційними повідомленнями енергетиків і міської влади та за можливості підготувати запас води, заряджені павербанки й альтернативні джерела освітлення.

Здоров’я серця багато в чому залежить від харчування. Деякі продукти можуть підвищувати рівень холестерину, сприяти розвитку гіпертонії та збільшувати ризик серцево-судинних захворювань. Про це пише cnbc.com, передають Патріоти України.

Які продукти мають негативний вплив на здоров’я серця

Хліб

Хліб — продукт номер один — і хлібобулочні вироби є одними з найбільших джерел натрію у нашому раціоні. Високе його споживання може підвищити артеріальний тиск, що є основним фактором ризику серцевих захворювань та інсульту. Рафінована мука у хлібі також може спричинити різке підвищення рівня цукру в крові.

Маргарин

Цей замінник вершкового масла має у своєму складі занадто велику кількість олії, яка не є корисною для серця, але такі альтернативи, як маргарин, не завжди кращі. Багато продуктів виготовляють із пальмової олії, що містить велику кількість насичених жирів, які можуть підвищити рівень холестерину.

Знежирене коров’яче молоко

Молочні продукти, які містять молочний жир, є основними джерелами насичених жирних кислот. І хоча знежирене молоко може бути найкращим варіантом, кардіологи закликають людей спробувати альтернативу.

Пампухи

Пампухи смажать на олії, яка містить трансжири, що робить їх важкими для серця. Вони підвищують рівень холестерину та цукру в крові, сприяючи діабету 2 типу, хворобам серця та інсульту.

Трансжири часто маскують на етикетках під частково гідрогенізовані олії.

Один пампух може містити до 20–30 г цукру, що сприяє різким стрибкам рівня глюкози у крові. Це збільшує ризик інсулінорезистентності та ожиріння, які є факторами ризику серцево-судинних захворювань.

Що рекомендують додавати в раціон лікарі

Бобові

Дієтолог наполегливо рекомендує збільшити споживання сочевиці, нуту та квасолі. Вони багаті на клітковину, забезпечують відчуття ситості, регулюють роботу кишківника і живлять корисні бактерії. До того ж бобові легко приготувати про запас, що робить їх ідеальним вибором для буднів.

Насіння льону та мигдаль

Кардіологи радять додати ці продукти до свого раціону. Вони містять лігнани — антиоксиданти, які борються з окислювальним стресом і запаленням, тим самим піклуючись про здоров’я вашого серця. Вітамін Е, альфа-ліноленова кислота і магній, що також містяться у цих продуктах, допомагають регулювати рівень холестерину, артеріальний тиск і здоров’я судин.

Вибирайте правильні злаки

Кіноа та цільнозерновий хліб — чудовий вибір для здоров’я серця завдяки багатому складу поживних речовин. Клітковина, фосфор, цинк, рослинний білок та антиоксиданти, які входять до їхнього складу, знижують рівень «поганого» холестерину та ризик серцево-судинних захворювань. Високий вміст клітковини також регулює рівень цукру в крові та підтримує здоров’я кишківника.

Неандертальці були не такими примітивними мешканцями печер, якими їх часто зображують у масовій культурі. Як пише Sky News, вони могли виявляти як жорстокість, так і турботу про інших. Про це свідчать кістки віком близько 75 тисяч років, виявлені дослідниками в печері в Іраку, передають Патріоти України.

Зокрема, науковці знайшли частковий скелет неандертальця – одного з найближчих давніх родичів сучасної людини. Серед знахідок – ліва лопатка, кілька ребер, майже повністю збережена права кисть і сім зубів.

На лопатці виявили рану завдовжки 1,5 сантиметра. Вона свідчить про глибоке проникаюче поранення, яке могло бути завдане сильним ударом загостреним дерев’яним списом. Відомо, що неандертальці користувалися такою зброєю.

Рештки, які отримали назву Шанідар А, знайшли під шаром каміння та осадових порід завтовшки близько 7,5 метра. Вони пролежали в печері в горах Загрос приблизно 75 тисяч років.

Біологічна антропологиня Кембриджського університету Емма Померой, провідна авторка дослідження, пояснила, що спис міг пробити шкіру, великі грудні м’язи, зокрема великий грудний м’яз, грудну клітку, міжреберні м’язи та легеню.

За її словами, розташування рани нагадує поранення в ділянці серця, яке мисливці завдають тваринам, щоб швидко їх убити.

Археолог Кембриджського університету Грем Баркер, який керує розкопками в печері Шанідар із 2015 року, вважає, що найімовірнішою причиною поранення стало насильство з боку іншого неандертальця – члена тієї самої групи або представника конкуруючої спільноти.

Дослідники визначили, що на момент смерті Шанідару А було близько 45 років, однак встановити стать за знайденими рештками не вдалося.

Шанідар А був одним із п’яти неандертальців – чотирьох дорослих і немовляти, – рештки яких виявили в печері. Він пережив тяжке поранення щонайменше за рік до смерті. На зубах збереглися сліди травми обличчя. Унаслідок удару передні зуби були роздроблені й втрачені. Один зуб розколовся, причому його половина залишилася в роті, змістившись і повернувшись під кутом, а інші зуби були вибиті зі свого звичного положення.

Померой зазначила, що біль мав бути надзвичайно сильним, а задоволення базових потреб, зокрема харчування та пиття, – важкоздійсненним. Імовірно, Шанідару А потрібно було подрібнювати їжу та забезпечувати можливість відпочивати.

“Цілком імовірно, що під час відновлення Шанідар А потребував допомоги інших членів групи в задоволенні деяких базових потреб”, – сказала дослідниця.

За її словами, кістки свідчать про дві протилежні сторони людської природи – турботу й насильство, які поєдналися в одній особі.

“Сьогодні ми повсюди бачимо, що насильство й турбота є частинами людської поведінки. Те саме ми спостерігаємо й у випадку Шанідару А”, – зазначила Померой.

Вона наголосила, що неандертальці багато в чому були схожі на сучасних людей – як у позитивних, так і в негативних проявах поведінки. Ця знахідка спростовує стереотип про неандертальців як нерозумних і байдужих мешканців печер.

Неандертальці жили полюванням і збиральництвом та населяли Євразію – від узбережжя Атлантичного океану до Уральських гір. Вони з’явилися приблизно 400 тисяч років тому й існували трохи довше ніж до 40 тисяч років тому.

На Дніпропетровщині поховали Олександра Оленченка, який, за даними полковника ЗСУ Анатолія Штефана, служив у російській армії, але його представили як пожежника-рятувальника, зазначають Патріоти України. За словами офіцера, чоловік загинув у червні 2026 року, а його справжню біографію вдалося встановити разом із командою Центру “Миротворець”.

Як повідомляє Цензор.НЕТ, про це Анатолій Штефан (“Штірліц”) написав у своєму телеграм-каналі.

На Дніпропетровщині російського військового поховали як рятувальника

За інформацією Анатолія Штефана, Олександра Оленченка, 1991 року народження, поховали в селі Домоткань Верхньодніпровської громади Дніпропетровської області. Його представили як пожежника-рятувальника, який нібито загинув під час виконання службових обов’язків.

Офіцер разом із командою Центру “Миротворець” встановив біографію чоловіка та проаналізував його сторінку в соціальній мережі.

За оприлюдненими даними:

• Оленченко народився в Республіці Мордовія в Росії. Він проживав і був зареєстрований у Москві та Пензі.
• У 2017–2019 роках проходив військову службу в армії РФ.
• У 2022–2023 роках працював пожежником у МНС Москви.
• У 2024–2026 роках знову служив у російській армії.

На фотографіях, які проаналізував офіцер, є зображення чоловіка у військовій формі за період його служби у 2024–2026 роках.

Фото: Telegram-канал Анатолія Штефана (“Штирлиц”)

Загибель у Донецьку та запитання щодо поховання

За словами Штефана, Оленченко загинув 13 червня 2026 року. Попередньо, це сталося під час обстрілу штабу російських військ в окупованому Донецьку. Особу загиблого встановили за залишками ДНК, після чого його кремували.

Як стверджує офіцер, батько привіз прах через Білорусь і Польщу для поховання в селі Домоткань.

Анатолій Штефан поставив запитання щодо підстав для поховання російського військовослужбовця в Україні та того, хто погодив відповідне рішення.

“На підставі яких документів дали дозвіл на поховання? Органи місцевої влади, поліція, представники місцевої громади, активісти? Скільки ще російських терористів поховано на нашій українській землі поряд із нашими Героями? Питань більше, ніж відповідей”, — заявив Штефан.

Станом на час оприлюднення інформації позиції місцевої влади, правоохоронців і родини померлого не було.

Деякі маленькі села Галичини стають справжнім відкриттям для мандрівників. Здавалося б, що можна побачити в населеному пункті, де живе лише кілька сотень людей? Проте Язловець на тернопільському Поділлі береже багату історію. Колись це було жваве торгове містечко, яке завдяки вигідному розташуванню та ярмаркам конкурувало з великими торговими центрами, зокрема Львовом.

Як зазначають в Енциклопедії історії України, перша писемна згадка про Язловець датується 1379 роком. У середньовіччі він лежав біля важливого європейського торгового шляху Via Regia. У ті часи вигідне розташування і торгівля відігравали вирішальну роль для розвитку міста. Через містечко проходили купці, а місцевий замок захищав поселення й контролював підступи до нього.

Найбільшого розквіту Язловець досяг у XVI – першій половині XVII століття. Тут жили українці, поляки, вірмени та євреї. Кожна громада залишила свій слід в історії містечка – від релігійних споруд до назв міських брам.

У XVII столітті Язловець отримав привілеї на проведення ярмарків. Торгівля була настільки жвавою, що містечко стало конкурентом Львова. За історичними описами, львівські купці скаржилися королю на ярмарки в менших містах, зокрема, в Язловці, які зменшували їхні прибутки.

На місцеві торги приїжджали купці з різних країн. У містечку жила велика вірменська громада, представники якої займалися торгівлею та ремеслами. З вірменською присутністю пов’язують і розвиток шкіряного виробництва, зокрема виготовлення саф’яну – тонкої, м’якої та оздобленої шкіри, яку використовували для пошиття взуття й виготовлення різноманітних виробів.

Однак у другій половині XVII століття на Язловець чекали війни та руйнування. У 1672 році місто захопило османське військо, а в наступні роки фортеця ще не раз опинялася в центрі воєнних подій. Згодом торгове значення містечка поступово зменшилося, а колишня велич почала згасати.

Що можна оглянути у Язловці

Спочатку в Язловці все крутилося довкола замку, який міг бути тут вже від початку існування поселення. За потужністю укріплень язловецьку фортецю свого часу порівнювали з Кам’янцем-Подільським замком. Детальніше його історію ми розповідали тут. Він і досі височіє на пагорбі, проте стан стін аварійний – даху та інтер’єру давно немає. Подекуди ще збереглися красиві різьблені портали. Пам’ятку наразі не відновлюють і планів таких не озвучують.

Сучасний вигляд замку в Язловці

Натомість у кращому стані розташований поруч колишній Нижній замок XVII ст. Спершу його збудували як кільце додаткового укріплення з казематами та бастіонами. Потрапити з одного замку до іншого можна було через дерев’яний міст. Потім ця будівля виконувала житлову, палацову функцію, а в XIX ст. її передали жіночому монастирю. На час радянської окупації його ще раз перепрофілювали під диспансер. Нині історична будівля знову належить черницям римо-католицького згромадження Непорочного Зачаття Діви Марії.

Головна брама палацу-монастиря має розкішний портал. З часів палацу там зберігся парк, в якому є каплиця-усипальниця, де покоїться сестра Марцеліна Даровська, засновниця монастиря, та інші черниці.

Ще однією руїною у Язлівці стоїть костел Внебовзяття Діви Марії XVI ст. Лише красиві ренесансні портали нагадують про колись багатий інтер’єр. А всередині, як в покинутих містах давніх цивілізацій, проростають ліани зі стін. Спершу він належав домініканському монастирю, згодом став парафіяльним храмом. Там поховані представники родини Язловецьких, фундаторів святині. Ребристе склепіння і контрфорси вказують на готичну стилістику. Вежа, ймовірно, мала й оборонну функцію. Костел, як і замок, звели на пагорбі.

У протилежній частині давнього містечка можемо досі віднайти вірменську спадщину. Тут проживали не лише вірменські купці, але й єпископи. У XVII ст. в Язловці була вірменська кафедра – резиденція архієпископа та монастир. Вірменська громада мала власне самоврядування і війта. Про багатонаціональне минуле нагадують і назви колишніх міських брам. Одна з в’їзних брам до міста називалися Вірменська.

Давній вірменський квартал у Язловці

Якщо синагога втрачена у період німецької і радянської окупації, то вірменський храм зберігся донині. Давня будівля 1551 року ще від XIX ст. є греко-католицькою церквою Св. Миколая. Нині її зовнішній та внутрішній вигляд більш сучасний, але на вхідному порталі дослідники відшукали написи вірменською мовою.

Колишній вірменський храм, а нині – греко-католицька церква, пам’ятка XVI ст.

Окрім церкви, в Язловці можна відшукати й інші сліди вірменської спадщини – зокрема, старий міст з оригінальним інженерним рішенням і 400-річну криницю з різьбленою кам’яною таблицею.

ЇЯзловець не конкурує зі Львовом за торгівлю і ярмарки. Проте він досі може здивувати мандрівників своєю архітектурою, багатонаціональним минулим і пам’ятками, які заслуговують на значно більшу увагу та відновлення.

У разі масштабного знеструмлення Київ планує частково замінити трамваї та тролейбуси автобусами, які не залежать від електропостачання. Однак реалізацію цих планів ускладнює нестача водіїв громадського транспорту. Про це заявив начальник Служби організації руху КП «Київпастранс» Тимур Костенко в коментарі телеканалу «Київ24», передають Патріоти України.

За його словами, у разі блекауту місто планує організовувати автобусні маршрути, які дублюватимуть маршрути електротранспорту, а також збільшувати кількість автобусів на напрямках, що вже працюють.

«Рухомого складу у нас достатньо, є резерв автобусів для забезпечення перевезень, але є проблема з водійським складом», — зазначив Костенко.

Він пояснив, що розроблений на випадок блекауту план передбачає залучення до керування автобусами водіїв електротранспорту, які мають відповідну категорію водійського посвідчення.

У Румунії літня жінка десятиліттями використовувала камінь як дверний упор, а він виявився рідкісним шматком бурштину вагою 3,5 кг. Його вартість оцінюють приблизно в 1 мільйон євро. Як пише Kerteszkedj, незвичайну знахідку було зроблено в повіті Бузеу, відомому своїми родовищами бурштину, передають Патріоти України. Зазначається, що жінка знайшла камінь у руслі місцевого струмка й принесла додому, не підозрюючи про його справжню цінність. Десятиліттями він лежав біля порога, підпираючи двері.

Після смерті господині в 1991 році будинок успадкував її родич. Він звернув увагу на те, що великий камінь виявився напрочуд легким і пропускав світло. Чоловік здогадався, що цей камінь може мати цінність.

Камінь відправили на експертизу до Краківського історичного музею в Польщі. Фахівці підтвердили, що це справжній бурштин, і його вік становить від 40 до 70 млн років.

Що відомо про цей бурштин

За даними фахівців, йдеться про різновид бурштину, відомий як романіт. Він відрізняється характерним темно-червоним, коричневим, а іноді майже чорним кольором.

За наявними повідомленнями, це один із найбільших румунських шматків бурштину, виявлених у світі. Його визнано цінним артефактом і передано до музею.

Наприкінці вересня протягом двох тижнів команда німецьких науковців на чолі з Буркартом Ульріхом проводила магнітометричні дослідження Більського археологічного комплексу (Полтавська область). Дослідники обстежили майже 90 гектарів території з 4400 гектарів прадавнього мегаполісу – зокрема, весь внутрішній майданчик Західного укріплення Більського городища та частину скіфського некрополя Скоробір, передають Патріоти України з посиланням на Укрїнформ.

Із Буркартом, Йохемом і Томом ми зустрілися вже після їхньої експедиції, коли команда прямувала до кордону й обрала шлях через Кропивницький. Напередодні вони завершили дослідження Більського комплексу, тож саме про це при зустрічі в Кропивницькому і розповіли, уточнивши, що отримані в ході досліджень дані аналізуватимуть у Берліні. А ще вони поділилися, чим саме їх вразили українці.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПІСЛЯ 20-РІЧНОЇ ПАУЗИ

– Більське городище – одна з найбільших археологічних пам’яток України. Її масштаб складно уявити, лише система укріплень простягається приблизно на 35 кілометрів. Але в сукупності це величезний комплекс, дослідження якого потребує не лише традиційних розкопок, а й методів, що дозволяють побачити аномалії (археологічні об’єкти на кшталт жител, господарських споруд, поховань і т.д.) під поверхнею землі, – розповідає науковець.

Саме такими методами досліджень володіє німецька компанія, керівником якої є Буркарт. І в Україні вона працює не вперше.

– Геофізична дослідницька компанія Eastern Atlas, що базується в Берліні, спеціалізується власне на археологічній геофізиці. Ми займаємося цим уже понад 25 років і працюємо по всій Європі. Ми також вже працювали в Україні – зокрема, у 2006 році були в Більську, де проводили дослідницький проєкт. Тому три роки тому, коли нас попросили продовжити цю роботу в Ukraine Art Aid Center, ми сказали: “Так”.

Повернення до Більська, однак, відбувалося вже в зовсім інших обставинах. Після початку повномасштабної війни питання безпеки стало невіддільним від будь-якої роботи тут. За словами Буркарта, команда спочатку вагалася:

– Спочатку ми занепокоїлися через ситуацію й подумали: “Ні, ми не знаємо, що може статися”. Небезпечно може бути всюди в Україні. Але місце наших робіт доволі віддалене від фронту, тому тут було досить тихо. І саме тому ми змогли продовжити роботу. До початку нинішніх робіт дослідники вже знали про масштаб фортеці. Буркарт описує Більське городище як величезне укріплення з системою оборонних споруд. І йдеться не про один ізольований археологічний об’єкт, а про значно більший комплекс.

– Більське городище – це величезне укріплення. Тут є приблизно 35-кілометрова система фортифікацій, що охоплює плато. Поруч із цим плато є також кілька курганних некрополів, які пов’язані з городищем. Тобто насправді це дуже велика археологічна пам’ятка, і саме її масштаб робить це місце таким цікавим для дослідження. Є певні ознаки того, що Більське городище може бути пов’язане з давнім містом Гелон, згаданим у писемних джерелах, – говорить дослідник.

Буркарт наголошує, що загалом пам’ятка належить до скіфського культурного кола і за своїм масштабом вирізняється навіть серед великих археологічних комплексів. Саме поєднання розміру, укріплень і можливого зв’язку з Гелоном робить Більськ особливо цінним для подальших досліджень, тож німецькій команді було цікаво взятися за цю справу, каже Буркарт:

– Фактично це найбільша скіфська пам’ятка такого типу. Це справді дуже вражаюче місце. Пам’яток такого масштабу не так багато, і саме тому Більськ має величезне значення для археологічних досліджень.

Результати попередньої роботи німецьких науковців, на початку 2000-х років, дали тоді важливе практичне підтвердження: використаний магнітометричний метод придатний для дослідження Більського городища. Тепер команда фактично продовжує розпочату тоді роботу, застосовуючи той самий підхід до нових ділянок пам’ятки.

ПІДЗЕМНИЙ «ЗНІМОК» ПАМ’ЯТКИ

Однак нинішня робота має не лише наукову мету. Одним із головних завдань стало документування пам’ятки культурної спадщини, яка через російську агресію опинилася під загрозою. Захист і збереження української культурної спадщини є основною метою Ukraine Art Aid Center e.V. – неприбуткової організації, зареєстрованої в Німеччині. UAAC підтримує проєкти з документування, цифровізації та збереження культурних цінностей, забезпечуючи українські установи необхідними матеріалами й обладнанням. Зокрема, заповідник «Більськ» отримав за її підтримки електронне обладнання для документування пам’ятки та розширення технічних можливостей місцевих фахівців, що дозволить їм самостійно проводити геофізичні та інші наукові дослідження.

– А також вони інвестували в нашу компанію, щоб ми виконали цю конкретну роботу. Ми спеціалізуємося на цьому, тому поставили собі за мету задокументувати дві значні ділянки фортеці, – говорить дослідник.

Масштаб обстеження особливо важливий у випадку Більського городища: тут ідеться не про пошук одного об’єкта, а про систематичне документування великої території. Такі дані можуть стати своєрідним цифровим і науковим «знімком» пам’ятки – зафіксувати її стан і приховані під землею об’єкти ще до того, як вони можуть бути пошкоджені війною, природними процесами чи іншими чинниками.

Для свого дослідження команда використовує метод, який дає змогу швидко обстежувати великі території без масштабних розкопок.

– Метод, який ми використовуємо, – магнітометрія. Обладнання виглядає як візок, який ми тягнемо за квадроциклом. Він має ширину п’ять метрів, тож за один прохід ми обстежуємо смугу такої ширини. Ми можемо охоплювати значну територію, а те, що ми зробили зараз, дає змогу досліджувати досить велику площу за дуже короткий час, – каже Буркарт.

Йохем, який також бере участь у роботі команди, додає, що вони працювали якраз на такому полі, де щойно прибрали врожай:

– Ми використовуємо метод магнітометрії – вимірюємо магнітне поле. Завдяки цьому можемо досліджувати те, що знаходиться під поверхнею. Тобто замість того, щоб проводити розкопки, ми скануємо ґрунт і можемо досліджувати його на глибину приблизно до півтора-два метра. Потім створюємо карту, яка показує, де розташовані археологічні об’єкти.

Досвід попередніх досліджень показав, що за допомогою цього методу на Більському городищі можна виявляти, зокрема, селітроварні печі. Вони належать до Нового часу й розташовані вздовж країв укріплення. Цього разу, однак, дослідників цікавили передусім не ці об’єкти, а сліди поселення всередині укріпленої території.

– Основною метою був пошук поселенських об’єктів. Це можуть бути ями від сміття чи вогнищ, напівземлянки, ями від стовпів. Якщо охопити всю територію, можна побачити лінії та прямокутні структури. Таким чином ми можемо розпізнавати плани будинків, вулиць і житлових споруд. Можна побачити, як було організоване поселення та з’ясувати, де саме проходили древні дороги. У нас є карта цих магнітних аномалій, – говорить Йохем.

Саме можливість працювати не з окремою спорудою, а з цілим ландшафтом, є однією з головних переваг методу. В окремих випадках можна навіть простежувати контури будівель. Якщо таких даних достатньо, вийде реконструювати план споруди: її приблизні розміри, межі та розташування стовпових ям. Таким чином, замість одного розкопу дослідники отримують своєрідну карту прихованої структури великої території.

«СКАНУВАННЯ» БЕЗ РОЗКОПОК

За словами Буркарта, саме масштаб є принциповою відмінністю геофізичної розвідки від традиційної археології. Під час звичайних розкопок дослідники отримують детальну інформацію про конкретну ділянку, але бачать лише невелику частину великого поселення. Геофізичні методи дозволяють діяти навпаки – спочатку охопити значну територію й визначити, де можуть розташовуватися цікаві археологічні структури. Це дає змогу побачити не окрему яму чи будинок, а взаємозв’язки між ними та загальну організацію давнього поселення.

Сам Більський комплекс настільки великий, що дослідники могли охопити лише частину його території. За словами Буркарта, весь комплекс являє собою величезну територію. Усередині цієї системи виділяються два основних укріплення – Західне та Східне. Тож для дослідження обрали ділянки саме там.

– Ми обрали ці території тому, що це центральні й важливі місця. Там є ділянки, які важливі для розуміння всього поселення. А з іншого боку у нас є також некрополь жителів поселення, який є окремою важливою частиною цього археологічного комплексу, – уточнює дослідник.

Втім, магнітометрія має й свої обмеження. Як розповів Йохем, вона добре працює з лиш матеріалами, які мають магнітні властивості.

– Якщо це золото, ви його не побачите, тому що золото не має магнітної властивості, яка дала б відповідний сигнал. Але є низка феромагнітних елементів, які можуть бути зафіксовані. Наприклад, ножі та інші металеві предмети, особливо залізні. Нюанс в іншому: коли ми отримуємо такий сигнал, дуже складно відрізнити умовно ніж від цвяха. Магнітометр покаже нам, що тут є магнітний об’єкт, але не обов’язково скаже, що саме це за предмет.

Крім того, все залежить також від глибини знаходження предметів: звичайний цвях на поверхні здатен створити дуже сильну магнітну аномалію, тоді як інші матеріали, особливо на більшій глибині, залишатимуть значно слабший слід. Для дослідників це означає, що метод потрібно підбирати залежно від того, що саме вони намагаються знайти.

– Цвях даватиме сильне поле із позитивною та негативною сторонами. Ви бачите його як дуже сильний чорно-білий сигнал. Але якщо у вас є, наприклад, рів або яма, яку було засипано, сигнал буде дуже слабким, і тоді ви бачите лише незначні позитивні аномалії. Тобто все залежить від властивостей матеріалу, який ви шукаєте: чи буде він видимим, чи ні, – додає Йохем.

Саме тому магнітометрія є лише одним із набору геофізичних методів, якими користуються дослідники. Наприклад, кам’яна конструкція з піщанику може не створити достатньої магнітної аномалії, щоб її можна було впевнено побачити на результатах магнітометрії. В інших умовах для такого об’єкта довелося б застосовувати інший спосіб дослідження. Вибір методу, таким чином, залежить від очікуваних характеристик археологічних структур і властивостей ґрунту та матеріалів.

Перевага технології ще й у тому, що дослідники не обов’язково чекають завершення всієї експедиції, щоб зрозуміти, чи є на конкретній ділянці цікаві структури. Дані надходять безпосередньо під час роботи в полі.

– Коли ми проводимо вимірювання, у нас є комп’ютер, і ви вже одразу бачите карту. Тоді ми можемо сказати: “Добре, тут, можливо, щось цікаве. Тут можемо продовжити дослідження”. Або: “Ні, тут це не виглядає перспективно”. Тобто ми бачимо це на комп’ютері й одразу обговорюємо між собою. Це дозволяє нам коригувати роботу просто в полі, не чекаючи завершення всього дослідження, – говорить Буркарт.

Однак така карта ще не є готовою відповіддю на археологічне питання. На цьому етапі команда отримує передусім геофізичні дані – систему аномалій, які потрібно інтерпретувати. Одна й та сама аномалія може мати різне походження, а остаточно визначити, чи є вона археологічним об’єктом, можна лише після подальшого аналізу та зіставлення з іншими даними. Тому Буркарт обережно ставиться до запитання про те, що саме команда вже «знайшла» під час нинішньої кампанії: поки проєкт не завершений, говорити про остаточні результати зарано.

ПРОДОВЖЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ – У БЕРЛІНІ

Польова робота для геофізиків – лише перша частина дослідження.

– Наступний етап – археологічна інтерпретація геофізичних даних. Це ми робитимемо вже в нашому офісі в Берліні у співпраці з місцевими археологами. Спочатку ми проводимо польові роботи, а потім настає наступний етап – інтерпретація цих даних. Для людей, які не спеціалізуються на цьому, самі геофізичні дані не говорять так багато. Нам потрібно оцінити їх з археологічної точки зору, – пояснює Буркарт.

У випадку Більського городища сам факт виявлення археологічних структур не є сенсацією. Дослідники й до початку робіт знали, що ця територія насичена слідами давнього поселення. Нове дослідження дає інше – значно точніше уявлення про просторову організацію цих об’єктів. Геофізичні карти дозволяють краще визначити, де саме проходять їхні межі, як вони орієнтовані, де розташовані кути та як окремі структури співвідносяться між собою.

Геофізики вже бачать на картах певні структури, однак поки не можуть достовірно сказати, що саме вони означають. Геофізичний сигнал дає підставу для гіпотези, але не замінює археологічного дослідження.

– Ми можемо дати інтерпретацію, що вона може означати, а потім, можливо, потрібно буде провести розкопки, щоб її підтвердити, – зазначає Буркарт.

Тому, пояснює він, польові вимірювання та подальший аналіз не варто розглядати як дві окремі за значенням частини роботи. Одна з них не важливіша за іншу: без якісних польових даних неможлива надійна інтерпретація, але й самі вимірювання не перетворюються на археологічне знання без фахового аналізу. До того ж команда використовує не один, а два геофізичні методи, результати яких потрібно зіставити між собою.

Але що саме може дати така робота науці? Безпосереднім результатом дослідження стане карта, на якій будуть позначені ділянки з геофізичними ознаками можливих археологічних об’єктів або інших процесів, що відбувалися в минулому. На перший погляд це може здатися лише технічним результатом, однак для археологів така карта здатна стати основою для нового прочитання всієї території.

– Дані, які ми зараз зібрали, безумовно, матимуть великий вплив на наше розуміння того, що відбувалося в цьому місці і як тут жили люди. Ми зможемо значно точніше визначити, де саме і яким чином були розташовані певні об’єкти, – каже дослідник.

Особливе значення Буркарт вбачає у можливості краще зрозуміти саме життя скіфського населення. Скіфів традиційно уявляють передусім як кочовиків – народи, пов’язані з мобільним способом життя, кіньми та постійним переміщенням степом. Археологічні дослідження водночас значною мірою спираються на матеріали з поховань, які можуть бути дуже різними за розміром і характером. Більське городище дає можливість подивитися на інший бік цієї історії – не лише на те, як люди помирали й кого вони ховали, а й на те, де та як саме вони жили.

Саме тому карта прихованих під землею структур може виявитися не менш важливою за окрему археологічну знахідку. Вона дозволить побачити поселення як систему – простежити розташування будівель, господарських ям та інших об’єктів, зрозуміти їхнє взаємне розташування і, зрештою, відтворити частину організації давнього життя.

– Можливо, результати певним чином змінять наше уявлення про цей регіон. Я б не сказав, що це повністю революційний результат, але це справді вагомий внесок у вже наявну картину, – підсумовує Буркарт.

НАУКА ПІД ОБСТРІЛАМИ РФ

Для Буркарта ця робота має не лише професійне чи наукове значення. За його словами, він сприймає участь у дослідженні як спосіб допомогти країні власними професійними знаннями:

– Я вже досить довго стежу за тим, що відбувається в Україні. І це мій спосіб зробити свій внесок через власну професію. Приємно мати можливість зробити щось для країни, для українців загалом. Якщо є спосіб, у який я можу допомогти, то це він. І це добре – мати таку можливість.

Йохем також поділився баченням реалізації своєї роботи саме в Україні:

– У мене дуже схожі відчуття. Йдеться про захист культурної спадщини. Про захист історії та самої пам’ятки, яка в певний момент може опинитися під загрозою. Це те, що ми, німці, європейці, можемо зробити зі свого боку. Це моральний обов’язок. Це правильна річ.

Водночас і Том, до того небагатослівний, підкреслив, що допомога колегам-науковцям особливо важлива під час війни:

– Я хочу нагадати про те, що сталося нещодавно в Києві, коли росіяни атакували Академію наук. У цей момент стає зрозуміло, що війна відбувається не лише на лінії фронту. Це також війна проти культури. І це наша місія. Ми не солдати. Але ми можемо допомогти нашим українським колегам зберігати та досліджувати їхню культуру.

Робота в Полтавській області водночас вимагала враховувати реалії війни не лише під час планування маршруту чи перебування на місці. Безпекова ситуація безпосередньо вплинула на саму технологію геофізичних вимірювань. Команда зазвичай використовує GPS, щоб точно визначати координати кожного отриманого сигналу й прив’язувати вимірювання до конкретного місця на карті. Проте в умовах війни робота супутникової навігації в цьому районі може порушуватися через застосування засобів радіоелектронної боротьби.

– Нам довелося повернутися до старого способу вимірювань – без GPS, за допомогою так званого одометра. Це пристрій, який фіксує пройдений шлях і дає змогу визначати положення вимірювань іншим способом. Такий підхід виявився повільнішим, хоча й цілком придатним для роботи. Через це довелося переглянути й початковий план експедиції, який передбачав дослідження одразу двох основних укріплень Більського городища. Тож безпекова ситуація вплинула не лише на спосіб збору даних, а й на те, який обсяг роботи ми могли виконати за час експедиції, – розповідає Буркарт.

Він наголошує, що війна – головна причина не відкладати такі дослідження. Більське городище розташоване біля Ворскли й має природні особливості, які роблять цю територію добре захищеною. Але саме це в умовах війни може перетворити давню фортифікаційну систему на потенційно придатну для військового використання позицію.

– Якщо з якоїсь причини фронт наблизиться до цього місця, ця територія може стати фортифікаційною позицією для армії. І якщо ця територія буде атакована, то вся вона буде буквально насичена металами. Тому потрібно провести сканування до того, як така можливість виникне. Якщо фронт наблизиться, ви вже ніколи не зможете отримати ці дані в тому вигляді, в якому вони є зараз, – говорить дослідник.

У цьому сенсі нинішня експедиція стала своєрідною фіксацією пам’ятки у конкретний момент її історії. Експедиція прагне не лише знайти нові археологічні структури, а й встигнути зафіксувати. Це пояснює і поспіх, і готовність працювати складнішими методами без GPS, і рішення приїхати попри ризики. Геофізична карта, створена зараз, може в майбутньому стати точкою порівняння для дослідників, які працюватимуть тут після завершення війни.

ЖИТТЯ ПОПРИ РАКЕТИ Й ДРОНИ

Попри складні умови, Буркарт оцінює експедицію позитивно. Він говорить не лише про якість отриманих даних, а й про співпрацю з українськими колегами. Для німецької команди важливим результатом стало те, що спільна робота вдалася, а учасники експедиції можуть безпечно повернутися додому. Водночас поїздка справила сильне враження й суто через побутовий досвід повсякденного життя під час війни.

– Ми справді глибоко вражені українцями. Коли ми розмовляли з нашими колегами, з нашими родинами в Німеччині, і говорили, що їдемо до України, вони відповідали: «Ого. Що ви робите? Не їдьте». І це впливало на наше рішення протягом чотирьох років до цього. Ми вагалися й думали, що не варто. Але під час розмов, зокрема з Ігорем Коростом (директор ІКЗ “Більськ”, – прим. авт.) онлайн, ми зрозуміли, що ви живете в цій ситуації і вам доводиться з нею справлятися. Ми також зрозуміли, що війна – це не нормальне життя, але зараз це ваше повсякдення. І тоді ми вирішили: «Добре. Ми їдемо». І саме це життя ми тут побачили. Увечері ми сиділи разом, розмовляли, сміялися, співали. Тобто, попри ракети й дрони, тут є справжнє життя, – ділиться враженнями Буркарт.

Нинішній проєкт на цьому етапі завершений, однак Буркарт не виключає повернення до України. Наступна кампанія залежатиме від безпекової ситуації та інших обставин, які неможливо передбачити:

– Ми дуже раді, що приїхали сюди. У нас чудові українські колеги. І справді відмінні результати. І ми глибоко вражені людьми в Україні. Наразі цей проєкт завершено, а його майбутнє залежить від низки обставин. Але, думаю, ми всі хотіли б зустрітися для наступної кампанії: і наша команда, і українські колеги.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото авторки та Анастасії Зубрєвої (ІКЗ “Більськ”)

В Австралії з ферми в Аделаїдських пагорбах зникло рідкісне ягня вартістю до 25 тисяч доларів (близько 1 млн гривень). Власники припускають, що новонароджену тварину могли викрасти, передають Патріоти України з посиланням на ABC.Net.

Ветеринарка та власниця невеликої ферми Мадлен Бабос нещодавно почала розводити швейцарських валлійських чорноносих овець після 10 років захоплення цими незвичайними тваринами.

Валлійські чорноносі вівці, які походять із холодних Швейцарських Альп, відомі своєю пухнастою білою вовною, темними мордами, спіральними рогами та хорошею вдачею. Мадлен розповіла, що представники цієї породи мають “лагідний характер” і схожі на “собак у світі овець”.

Рідкісна порода вперше з’явилася в Австралії у 2020 році через штат Вікторія, а відтоді поширилася на Тасманію, Південну Австралію та Новий Південний Вельс.

Мадлен Бабос із партнером Аласдером Роджерсом вирішили розводити цих овець, сподіваючись отримати прибуток через кілька років. Першою покупкою пари стала мати зниклого ягняти на прізвисько Шугар, яку придбали за 25 тисяч доларів.

Пара не очікувала, що Роджерсу доведеться більш ніж на рік залишити роботу, щоб доглядати за їхньою середньою донькою, у якої після народження виникли проблеми зі здоров’ям.

“Ці вівці стали для нас своєрідною інвестицією, яка мала допомогти нам знову стати на ноги. Прикро, коли зникає те, що мало стати наступним етапом твого життя, заради якого ти так довго працював“, – каже чоловік.

За словами Мадлен Бабос, ягничка народилася лише минулого тижня, а через кілька днів після народження зникла.

“Я помітила, що мати ягняти стояла там, щось обнюхувала… ходила туди-сюди й виглядала досить стривоженою.

Я зрозуміла, що наше перше ягня, яке народилося одне, зникло. Це було дуже стресово, адже я знала, що лише кілька годин тому з ним усе було гаразд”, – каже жінка.

Ветеринарка зазначила, що, на її думку, зникнення навряд чи було пов’язане з нападом хижака, оскільки це сталося вдень.

“Зважаючи на час доби… поведінку матері та той факт, що на пасовищі були й інші маленькі беззахисні ягнята, я менше хвилювалася через можливий напад хижака.

Можливо, вона була біля огорожі, а хтось побачив її та подумав: “Ой, яка мила, заберу її додому як домашнього улюбленця”, – міркує жінка.