Категорія: Корупція

Колишньому працівнику Національної поліції повідомили про підозру у шахрайстві в особливо великому розмірі.

Про це повідомляє Офіс генерального прокурора.

Ошукав громадян на 8,4 млн грн 

За даними слідства, підозрюваний, обіймаючи посаду старшого інспектора Управління патрульної поліції Київської області, впродовж 2025 року неодноразово отримував від громадян значні суми коштів.

Він переконував потерпілих вкладати гроші у нібито перспективні проєкти: від розвитку бізнесу та купівлі автомобілів до придбання житла за державною програмою “єОселя”.

Читайте по темі: В Одесі вже третій рік затягують розгляд справи про хабарі в ТЦК та лікарнях

“Щоб створити ілюзію надійності та законності, оформлював боргові розписки й обіцяв повернення коштів із відсотками. Однак, як встановило слідство, гроші не поверталися, а заявлені цілі їх використання так і залишилися на папері”, – йдеться у повідомленні.

Внаслідок таких дій трьом потерпілим завдано матеріальних збитків на загальну суму понад 8,4 млн гривень.

Експоліцейському повідомлено про підозру

Колишньому поліцейському повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 190 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 1 млн. 164 тис. грн.

У разі доведення вини підозрюваному загрожує до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Господарський суд Києва скасував договори купівлі-продажу, за якими дозвіл на видобуток граніту на Пинязевицькому родовищі було відчужено від Малинського каменедробильного заводу (МКДЗ) спочатку до ТОВ “Новел Пром”, а потім до ТОВ “Малинська видобувна компанія” броварського ділка Сергія Шапрана. Таким чином, завод, який входить до групи компаній “Юнігран” підсанкційного Ігоря Наумця, отримав назад дозвіл на видобуток каменю.

Про це повідомляє NADRA.INFO. Втім, зазначається, рішення ще не набуло законної сили, а тому може бути оскаржене.

“Повернути спецдозвіл у МКДЗ просила компанія-акціонер каменедробильного заводу E.S. Mining Company Limited (Кіпр) – її позов суд задовольнив повністю. Скасувати перепродаж спецдозволу вимагала і Служба безпеки України”, – йдеться в повідомленні.

При цьому підкреслюється: також в СБУ, серед іншого, просили суд стягнути в дохід держави всі кошти, сплачені за згаданими договорами. Однак цю вимогу задоволено не було.

Нагадаємо: у жовтні-2024 “Схеми” розповіли про те, як заморожені активи холдингу “Юнігран” Наумця перейшли до рук нового власника – Сергія Шапрана. Перехід активів між двома бізнесменами, як зазначали журналісти, відбувся в обхід держави, а Шапрану допомагав його давній бізнес-партнер, колишній член “Опоблоку” Володимир Осипов.

Читайте по темі: У столиці понад 1100 будинків залишаються без тепла: опубліковано повний перелік

Ще раніше ж – у березні-2022 – в СБУ, говорячи про “Юнігран”, повідомили, що припинили діяльність “організації, яка займалася незаконним видобутком українських надр у промислових масштабах”. ОГП і Держбюро розслідувань (ДБР), яке відкрило відповідне провадження, також зазначали, що холдинг спрямовував мільйонні доходи на фінансування:

• повномасштабної агресії РФ;
• матеріальне забезпечення окупаційних адміністрацій у Криму та на сході України.

Усе це призвело до арешту активів “Юніграну”. А навесні-2023 було введено і санкції проти Наумця.

Крім того, до чорного списку також потрапила довірена особа, на яку активи бізнесмена намагалися переписати вже після відкриття кримінального провадження. Також санкції зачепили низку кіпрських фірм, які володіють українськими компаніями підсанкційної групи.

Однак попри те, що санкції та арешт мали б стати запобіжником подальших рухів з активами, ділки знайшли вихід. Так, замість держави власником активів стала приватна особа – бізнесмен Шапран.

Як встановили розслідувачі, передача майна “Юніграну” фірмам з орбіти Шапрана стала можливою “завдяки” судді Печерського районного суду Києва Сергію Вовку. Той у порушення юрисдикції зняв арешт з активів, а прокурор в останній момент відмовився від своєї ж апеляції на це рішення. Сприяла схемі й відсутність покарання за обхід санкцій в українському законодавстві.

Наумець же під час спілкування з розслідувачами підтверджував, що Шапран обіцяв йому вирішити його “проблеми з бізнесом” в обмін на частку 50%, але зрештою нібито “рейдернув” увесь бізнес. Сам же Шапран заявляв, що всі угоди, які він укладав, “є законними”.

Після активного висвітлення схем Шапрана і Наумця у ЗМІ Головне слідче управління Нацполіції під процесуальним керівництвом ОГП розпочало кримінальні провадження за фактами незаконного продажу активів “Юніграну”. Їх згодом об’єднали з першою справою ще від 2022 року, зокрема, щодо “ухилення холдингу від сплати податків” та “схем мінімізації рентних платежів” під час видобутку граніту.

24 червня 2025 року Шапрану обрали запобіжний захід – тримання під вартою з можливістю внести заставу в розмірі 100 млн гривень. Тоді ж з’ясувалося, що правоохоронці затримали бізнесмена у Львові “під час спроби втечі”. Втім, пізніше суму урізали в 20 разів, і вже у вересні заставу в 5 млн грн було внесено.

Наумця ж у серпні 2025 року оголосили в розшук в Україні. За даними розслідувачів, Наумець перебуває в Лондоні. Його захист стверджує, що у справі “Юнграна” російський бізнесмен нібито є потерпілим.

Шапран же на початку 2026 року отримав уже другу підозру у справі. Новий епізод стосується незаконного відшкодування ПДВ, унаслідок чого з державного бюджету, за даними слідства, було виведено понад 12 млн грн.

Однак сама по собі кількість підозр не означає реального прогресу, якщо справа не доходить до суду і не завершується конфіскацією активів на користь держави.

Читайте по темі: В Євросоюзі побачили хиткість режиму диктатора Путіна

Ба більше, поки справа затягується, “Юнігран” продовжують розграбовувати. І тут постає ключове питання до Міністерства юстиції України: чому попри наявність санкцій, кримінальних проваджень та встановлені факти обходу обмежень, Мін’юст досі не довів до кінця процедуру націоналізації активів “Юніграну”?

Адже відповідний позов досі так і не подано та не передано до Вищого антикорупційного суду (ВАКС), який має повноваження ухвалювати рішення про конфіскацію підсанкційного майна. І фактично це означає, що підприємства, які мали б уже працювати на економіку України, продовжують залишатися джерелом доходів для приватних осіб.

Бездіяльність у питанні націоналізації створює небезпечний прецедент: санкції формально існують, але фактично не працюють. Це підриває довіру до санкційної політики держави і стимулює інших ділків шукати аналогічні шляхи збереження контролю над підсанкційними активами.

“Справа Міндіча”: корупціонер Некрасов Артем Леонідович досі обіймає посаду першого заступника міністра енергетики.

Прийшовши до Міненерго за квотою Галущенка-Грінчука, Некрасов усе життя працював на зрадника, російського олігарха Костянтина Григоришина в “Сумиобленерго”. Саме він взяв на роботу в “Українські розподільчі мережі” пана Похилка. 

Посадовець, який в обхід Дениса Шмигаля тісно співпрацює з нардепом Андрієм Герусом. 

Усі ці особи, всупереч європейським рекомендаціям, призначили себе одночасно і до виконавчого органу “УРМ”, і до наглядової ради, щоб отримувати якомога більші зарплати. Також вони мають схему з колишнім керівником “Черкасиобленерго” Олегом Самчуком, який довів підприємство до банкрутства.

У Мілані вбили Олександра Адарича — людину, яка формально числилася власником Фідобанку. Реальним бенефіціаром банку називали Сергія Арбузова — ексголову НБУ та першого віцепрем’єра уряду Януковича.

Як пише блогер Володимир Бондаренко, Фідобанк «поклали» після реалізації класичної банківської схеми з виведення активів. Посадові особи банку організували незаконну видачу кредитів компанії «Максимус Ессетс», за рахунок яких ТОВ «Едельмар» скупило у самого ж Фідобанку його ключову нерухомість — будівлі на Великій Васильківській, 10Б і 10А загальною площею понад 5,6 тис. кв. м — за заниженою вартістю.

Фактично Фідобанк профінансував купівлю власного головного офісу, після чого залишився без активів і був доведений до банкрутства.

Бенефіціаром «Едельмару» був Руденко Іван Олександрович, 1987 року народження, уродженець Запоріжжя. Він же володів компанією «Рост-Інвестмент», директором якої значився Гринюк Денис Олегович — людина, що керувала цілою мережею фірм у сфері логістики та виробництва.

Йдеться про компанії «Дивна Логістика 2020», «Дінекс 2020», «Найкращі логісти 2020» та Миргородський завод продтоварів «Калинка». Засновниками цих структур були В’ячеслав Стрелковський та його дружина Діана.

Читайте по темі: Буданов відмовився від кадрових «чисток» в ОП, — ЗМІ

Стрелковського називають «королем обналу». Саме в його маєтку у різний час проживали керівник ГУР Кирило Буданов, заступник міністра внутрішніх справ Олександр Гогілашвілі та помічниця президента Марія Левченко.

На цьому тлі вбивство Адарича виглядає не випадковим злочином, а фінальним епізодом у довгій історії Фідобанку — банку, через який виводилися активи, переписувалася нерухомість і ховалися реальні бенефіціари. Номінали змінюються, схеми лишаються, а сліди знову ведуть до людей з оточення старої влади та тіньового фінансового світу.

Павло Барбул опинився на чолі оборонного підприємства без профільного досвіду, але з правильними зв’язками. Розпочавши як радник у системі «Укроборонпрому», він очолив державне підприємство «Спецтехноекспорт», через яке проходять міжнародні контракти на постачання озброєнь.

Саме з його приходом діяльність підприємства набула стійких ознак фінансових схем: різке зростання агентських витрат, фіктивні контрагенти та систематичний зрив поставок за повного освоєння бюджетних коштів, повідомляє НОН – СТОП.

У 2015–2016 роках зі рахунків «Спецтехноекспорту» понад 80 мільйонів гривень були перераховані ТОВ «Спецпроммеханізація» за обладнання, яке фактично не поставлялося. Компанія не мала ні виробничих потужностей, ні персоналу, ні матеріальної бази та використовувалася виключно як транзит для виведення коштів. Гроші зникли, держава залишилася без техніки.

Паралельно діяла схема з іноземною компанією Vakur s.r.o. За агентськими договорами та додатковими угодами державні підприємства перерахували 3,78 мільйона євро за «супровід міжнародних контрактів». Представники компанії не брали участі в переговорах і не виконували заявлених функцій. Акти виконаних робіт містили недостовірні відомості та стали формальною підставою для виведення валюти за кордон.

У 2017–2022 роках із понад 30 зовнішньоекономічних контрактів щонайменше шість на суму понад 929 мільйонів гривень не були виконані. Частина угод із турецькими та чеськими компаніями так і залишилася на папері. Кошти були перераховані, поставки зірвані, армія недотримала критично важливі ресурси.

Читайте по темі: Ексміністри в обладунках: як Олексій Гончарук і Денис Малюська вибудовують міжнародну збройову мережу UForce з токсичними партнерами

Фінансові порушення підтверджені податковими перевірками. За їхніми результатами «Спецтехноекспорту» донараховано майже 12,5 мільйона гривень штрафних санкцій за порушення валютного законодавства. Гроші виводилися за кордон без належного контролю, управлінських рішень щодо усунення порушень не було прийнято.

Після звільнення фінансовий стан Барбула не погіршився. У власності його матері з’явився елітний будинок у Козині площею понад 430 квадратних метрів, яким фактично користується сам екс-керівник. Фіксувалося використання дорогих автомобілів, оформлених на третіх осіб. У деклараціях — мільйони готівкою, зникаючі об’єкти нерухомості та відсутність пояснень походження коштів. Розрив між офіційними доходами та способом життя носить системний характер.

Одночасно вибудовується інформаційне прикриття. Платформа Mind.ua, формально належна ТОВ «Ф’ючер Медіа», регулярно публікує матеріали з виправдувальним тоном саме в моменти активізації слідчих дій. Багатомільйонні збитки подаються як «спірні трактування», а корупційні епізоди — як тиск на менеджмент. Аналіз цифр і контрактів замінюється загальними міркуваннями.

Ключову роль у цьому відіграє Любов Величко, яка роками публікує матеріали в інтересах Барбула. При цьому у відкритих джерелах відсутні підтвердження її офіційного статусу журналіста, а в публікаціях використовуються документи з обмеженим доступом, що вказує на неформальні зв’язки з фігурантами справи. Це не журналістика, а інформаційний супровід.

За всіма зазначеними фактами були подані скарги та заява про вчинення кримінальних правопорушень. Однак правоохоронні органи заблокували внесення відомостей до ЄРДР. Лише 31 грудня 2025 року суддя Солом’янського районного суду Києва Фіцай Олена Леонідівна зобов’язала СБУ внести дані та розпочати розслідування. Станом на кінець січня 2026 року це рішення не виконано.

Поки силові органи демонструють показову бездіяльність, а судові рішення ігноруються, медіаресурси продовжують обслуговувати фігуранта. У цій конструкції кожен елемент виконує свою функцію: гроші зникають, поставок немає, розслідування блокуються, а інформаційне поле зачищається. Система працює — не в інтересах оборони, а в інтересах тих, хто навчився заробляти на війні.

27 січня у французьких Альпах згорів один із найрозкішніших п’ятизіркових готелів Куршевеля — Les Grandes Alpes. Вартість стандартного номера в готелі сягала близько 1,5 тис. євро за добу.

Як пише блогер Володимир Бондаренко, серед власників готелю фігурують Ігор Мазепа (Concord Capital, відомий як брокер Бориса Ложкіна) та Марфут Сергій Васильович, 1962 року народження, уродженець Дніпра. Марфут також володіє шале в селищі Межев поблизу Куршевеля через компанію THANASIS SARL.

Марфут є засновником і керівником ТОВ «Ренатал». Бенефіціарами цієї компанії вказані Назімова Любов Семенівна та Мякушко Дмитро Володимирович.

Ці ж особи — Назімова та Мякушко — є бенефіціарами ТОВ «Інтерпромфінанс-Безпека». Керівником цієї структури та власником 50% частки разом із ними раніше значився Андрій Єрмак.

Таким чином, історія з пожежею в елітному готелі у Куршевелі виходить далеко за межі світської хроніки. Вона оголює щільне переплетіння офшорних активів, українських фінансових груп і людей, пов’язаних з найвищими політичними кабінетами. Навіть у французьких Альпах ці зв’язки не виглядають випадковими.

Читайте по темі: Президент Чехії Петр Павел спростував чутки про відпочинок у маєтку Єрмака

Oleg Tsyura has allegedly mounted an aggressive campaign to purge the public sphere of references to his purported schemes, suspected money laundering, and contacts with Ukrainian state-owned enterprises. That push is precisely why we are publishing the full investigations that appear to have struck a nerve with the controversial businessman.

The “Ukrainian Swiss” Oleg Tsyura is a little-known financier whose business connections stretch from figures involved in the Odesa Port Plant and United Mining and Chemical Company cases to Russian metallurgical oligarchs evading sanctions. His story is a vivid example of how, through a network of companies, offshores, and partners, one can service schemes linked to state assets and Russian capital for years. Below — a closer look at this tangled web of corruption.

It’s the story of a Ukrainian-Swiss businessman whose network stretches from Kyiv to Moscow’s industrial elite—bridging Ukrainian political circles, both clean and corrupt, and Russian metallurgical tycoons who’ve somehow slipped past the sanctions net.

The story is about a businessman, almost unknown to the general public, Oleg Tsyura, who had joint business ventures with a suspect in a case of losses amounting to over 700 million hryvnias. Overall, this scam with state companies – the Odesa Port Plant and the United Mining and Chemical Company (UMCC) – was estimated at 10 billion hryvnias.

But we do not focus primarily on the amount of losses or this particular scheme. It is just an attempt to draw a logical line regarding events that trace business connections from Ukrainian corruptionists to Russian (non)oligarchs who have escaped sanctions.

Читайте по темі: Swiss shell UCG Trade AG used to drain Ukrainian state assets as Oleg Tsyura reappears behind proxy managers

So, let’s start unraveling the web of business connections.

At the end of October, the Appeals Chamber of the High Anti-Corruption Court left unchanged the preventive measure for the former head of the State Property Fund, Dmytro Sennychenko. He is subject to arrest as an organizer of a criminal group that caused the state the aforementioned damage.

Currently, only two participants in the criminal scheme – Mykola Synytsya and Yuriy Lypka – have preventive measures in the form of bail and are in Ukraine. The other accomplices – Dmytro Sennychenko, Andriy Hmyrin, and five others – have left. And as shown by a recent investigation by BIHUS.info, they are having a great time abroad.

However, there is another character in this story who went unnoticed by the NABU and SAPO investigation. We are talking about Oleg Tsyura, a “German” entrepreneur, naturalized in Switzerland, who is a business partner of one of the suspects – Serhiy Bayrak.

Let’s be frank: NABU detectives, under the procedural leadership of SAPO, cannot easily reach foreigners in procedural terms. It is almost impossible, even though they perform their duties as best as possible among domestic criminal justice bodies.

I assume that Oleg Tsyura does not have Ukrainian citizenship. Although it would be worthwhile to check this. Therefore, the issue of extradition, given the legal grounds for it, is not currently on the agenda. However, the international legal department was created to try and facilitate, in procedural ways, the implementation of the principle of inevitability of punishment. After all, German or Swiss prosecutors are certainly no worse than Ukrainian ones.

Now a bit about Oleg Tsyura’s business interests abroad.

In 2005, Tsyura became a co-owner of ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG. Also, for 2 years, Tsyura headed another company with a similar name – ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH. Interestingly, both German companies are registered at the same address and have a common co-owner – Serhiy Bayrak. I already mentioned him a little earlier. Bayrak is also involved in the “Sennychenko case” as one of the three key co-organizers of the scheme.

Читайте по темі: How Ukrainian with a Swiss passport Oleg Tsyura helped keep Russian military-grade ferrochrome flowing to Europe by rewriting its origin and neutralising sanctions

According to the investigation, Bayrak organized a scheme of mediation between state enterprises and commercial buyers of these enterprises’ products at deliberately underestimated prices in agreement with Sennychenko. An additional function of Bayrak was indirect communication between Sennychenko and another person involved in the case – Andriy Hmyrin.

Furthermore, according to declassified NABU audio recordings, for their involvement in the corruption scheme, Bayrak and Hmyrin received 25% each from the deals, while Sennychenko received 50%. Currently, Bayrak, according to unofficial information, is allegedly giving incriminating testimony.

Regarding Oleg Tsyura, neither he nor his respective companies are involved in this case. However, his aforementioned direct connection with Bayrak through joint German companies and related business types to the scheme organized by Sennychenko should attract the attention of not only representatives of the criminal justice authorities but also of experts focused on sanctioning of Russian subjects involved in the war. And I will explain this connection further.

Currently, it is known that the aforementioned German company of Tsyura and Bayrak – ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co KG – participated in an auction for the sale of a batch of zirconium ores from the state-owned Eastern Mining and Processing Plant in 2018. Winning by 1 thousand hryvnias with a total lot cost of 45 million hryvnias seems quite strange.

Later, this competition was “replayed” due to even more strange decision of the commission, leading to another German company – Buss&Buss Spezialmetalle GmbH being declared the winner.

Subsequently, there was a lawsuit by ITS. As a result, the legal-business history passed through all three judicial instances, where the commission’s decision was legalized.

It is logical to assume that these strange “actions” regarding the supply of zirconium were stopped when the Tsyura-Bayrak duo realized that there was a direct line traced to the leadership of the UMCC by Peter Davis. By the way, Bayrak was an adviser and partner of Davis, who was appointed during Dmytro Sennychenko’s term.

Already in 2020, ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co Tsyura “lit up” in a case concerning the supply of ilmenite ore from the Irshansk mining and processing plant, part of the UMCC (now sold to Azerbaijanis at auction).

Context – the said plant used to consistently supply ilmenite ore to the “Crimean Titan”, which currently remains occupied by Russians in Crimea. There were accusations in media that in 2020, supplies continued in that direction, albeit with illegal elements. However, this requires documentary evidence.

For understanding, “Crimean Titan” was controlled by oligarch Dmytro Firtash, who had two business partners – Serhiy Lyovochkin and Ivan Fursin. Meanwhile, the Lyovochkin family not only had seats in parliament, but also owns the bank “Clearing House”, where the already mentioned Peter Davis was a member of the supervisory board. And Serhiy Bayrak worked as the director of LLC “UA-Media”, which was not unfamiliar to the Firtash-Lyovochkin structures [this time we will not detail their collaboration with managing a top Ukrainian television channel in the pre-war period].

The main business of Tsyura is providing legal and financial representation in Switzerland for setting up commercial activities of production and agrarian holdings from Ukraine and Russia. According to their words, since 2015, Oleg Tsyura’s company has been focusing on managing private and family assets. However, this is a purely “turnkey solution” in the context of conducting foreign trade operations through foreign companies. As they say, anonymity and the possibility of capital withdrawal abroad are guaranteed.

For clients from Russia, in addition to transferring funds abroad, such services allow avoiding sanction restrictions imposed on Russian companies.

At the same time, Oleg Tsyura has close collaboration with representatives of Russian business circles. In particular, he may assist Russian business in circumventing Western sanctions imposed due to Russia’s invasion of Ukraine. And he continues to do this, as described a bit below.

In 2015, Tsyura became a co-founder of the LINVO group, which offered asset management services, private and family foundations. Among LINVO’s clients, we find Russian Nikolay Korobov, the owner of one of the largest developers in St. Petersburg – MAWIS company.

Let’s move on. Oleg Tsyura provides support in managing the trading structure of the Russian MidUral corporation – a chemical-metallurgical complex of enterprises in the Urals specializing in the production of ferroalloys and chemical products, owned by Russian Sergey Gilvarg.

In particular, evidence of Tsyura’s direct connection with Gilvarg is the changes in the management of Interchrome AG and the replacement of Oleg Tsyura in the position by a Russian citizen, Lyubov Mkhango, who also works at LINVO and at the same time is one of the directors of the offshore company from Cyprus, MidUral Holding LTD.

Besides, the company Phoenix Resources AG, owned by Oleg Tsyura, exports ferrochrome from Russian MidUral worldwide. At the same time, when supplying to India, Russia is directly indicated as the manufacturer of the product.

But when supplying ferrochrome to Estonia, which is part of the European Union, its manufacturer is stated as Uzbekistan, which is not subject to Western sanctions.

Therefore, the next logical step for Ukrainian justice officers is to check connections between Oleg Tsyura and Serhiy Bayrak. Moreover, if Tsyura facilitated or directly participated in supplying from or to sanctioned jurisdictions, it seems logical to sanction this individual at least initially in Ukraine.

Also, it is worth not forgetting about the role of the “ferroalloy baron” Sergey Gilvarg, who, according to our data, is not under sanctions in any Western democracy. However, I will tell you more about him next time to avoid overloading the storyline.

Oleksandr Lyemyenov, Ukrainian Pravda

Енергія для конфлікту: як брати Клюєви створили механізм обходу санкцій і отримують прибуток від російського ВПК.

Сім’я Клюєвих, яка має глибокі зв’язки з українською політикою попереднього десятиліття, активно нарощує свій енергетичний бізнес у Росії, попри чинні санкції та не припинювану повномасштабну війну. Центральною ланкою цієї експансії є компанія «Арктик енерго капітал», придбана ще у 2021 році та за короткий термін перетворена на складну мережу юридичних осіб, що обслуговують російську енергетику та оборонно-промисловий комплекс.

Згідно з даними розслідувань журналістів, структури «Арктик енерго капітал» та пов’язані з ними підприємства постачають до Росії імпортне обладнання та матеріали, обходячи санкційні обмеження. Йдеться про продукцію стратегічного значення: газопоршневі генератори американської компанії Caterpillar, антикорозійні покриття французької MAESTRIA та інші технологічні рішення, без яких неможливо забезпечити безперебійну роботу енергетичних об’єктів. Ці постачання здійснюються через ланцюжок посередників і дочірніх компаній, що допомагає приховувати справжнє призначення товарів і кінцевих бенефіціарів.

Бізнес-модель Клюєвих виходить за рамки стандартного інжинірингу. Компанії групи не лише займаються будівництвом теплоелектроцентралей і сонячних станцій, але й інвестують у них власні кошти, а потім передають об’єкти в оренду клієнтам, забезпечуючи собі стабільний довгостроковий дохід. Яскравий приклад — будівництво електростанції для заводу «Курскрезинотехніка», який перебуває під санкціями та безпосередньо підтримує російський військово-промисловий комплекс. Продукція заводу постачається ключовим підприємствам ВПК, таким як «Уралвагонзавод», «Північна корабельня» та «Омсктрансмаш», що беруть участь у виробництві бронетехніки, кораблів і озброєння для російської армії.

Корпоративна структура групи організована таким чином, щоб формально відокремити головних бенефіціарів від операційної діяльності. Наразі головна компанія зареєстрована на Богдана Клюєва, старшого сина Андрія Клюєва, та Ірину Клюєву — дружину Сергія Клюєва. Ця схема дозволяє зберігати контроль над бізнесом, зменшуючи особисті ризики для старших членів родини та ускладнюючи роботу санкційних і правоохоронних органів.

Читайте по темі: Лавров заявив, що Європа готується до війни з Росією “чужими руками”

По суті, йдеться про добре вибудовану систему: бізнес-група з українським корінням інвестує в енергетичну інфраструктуру країни-агресора, постачає їй критично важливе імпортне обладнання та отримує дохід від обслуговування підприємств, які підтримують війну проти України. Це не разовий випадок і не «залишки минулих років», а робоча модель, адаптована до умов санкцій і поточного конфлікту.

Приклад з «Арктик енерго капітал» показує, як економічні інтереси окремих сімей і кланів ставляться вище національної безпеки, а санкційний режим — за наявності бажання та ресурсів — стає лише формальністю. В умовах війни подібний бізнес виглядає не просто аморальним, а як пряме сприяння військовій машині противника, хай і приховане за складними корпоративними структурами та номінальними власниками.