Категорія: Записи

Весною нинішнього року я писав про “крайній кидок” кремля у “горячому” етапі війни з Україною. На мою думку, кремлю було потрібно ще у 2026-му році добитися на полі бою “коренного перелома в войне” (шляхом проведення успішної оперативно-стратеічної наступальної операції), аби завершити найбільш витратний та виснажливий для себе її етап на власних умовах.

Така моя думка мала під собою певні підстави …

Адже, на початку нинішнього року стало очевидно, що подальше затягування ним війни “на виснаження” втрачає(тило) свій сенс, або, краще сказати – шанси на свою успішну реалізацію. Так як, за великим рахунком, реалізація цієї стратегії, поступово й майже незворотним чином повела кремль до власного виснаження набагато швидше, ніж Україна втрачала свою здатність чинити опір його збройній агресії …

Наростання на рф вкрай негативних процесів, спровокованих саме війною, у військовій, фінансово-економічній й як наслідок – у соціально-політичній сферах, почало прискорюватись. Більше того, стало зрозуміло, що подальше зволікання із проведенням змін у цій стратегії, викликаних цілком об’єктивними причинами, може привести кремль, взагалі, до поразки у війні.

Трапилось це через дві ОСНОВНІ й купу більш дрібних стратегічних причин, на яких я детально зупинятися не буду, лише зазначу їх:

– кремлю так й НЕ ВДАЛОСЯ повністю “перекрити кисень” Україні на міжнародній арені. В першу чергу – у сфері її фінансової підтримки, а в другу – у військово-технічній … Що, по суті, означало збереження (а по окремим напрямкам, навіть, нарощування) Україною, звісно, до певної міри, своєї здатності до спротиву агресору. Принаймні, на такому рівні, який виключає ШВИДКЕ досягнення агресором своїх цілей у цій війни.

– А другою причиною стало очевидне небажання “китайских товариСЧей” (головних стратегічних союзників кремля) наростити свою участь у цій війні. Принаймні, на рівні, який би вимагав від Пекіна суттєвих витрат та зусиль. Іншими словами, китайські комуністи виявились готовими всебічно допомагати кремлю у веденні цієї війни, але лише до певної міри – коли це їм коштує не дуже дорого й приносить вагомі здобутки. Усі спроби кремля переконати “товарища Си” втягнутися у його війну з Україною “більш вагомо та на більш інтенсивному рівні” виявились безрезультатними.

Саме ці дві причини, а також цілий ряд інших підстав (особливо, пришвидшення наростання негативних процесів в самій рф), призвели до того, що необхідність виходу з війни саме у нинішньому році постала перед військово-політичним керівництвом рф у весь свій “невблаганний” зріст…

Тобто, наприкінці 2025-го – на початку 2026-го років об’єктивно у кремля виникла потреба перейти від стратегії “війни на виснаження” до стратегії “одного рішучого стратегічного удару” … який би різко, а головне ШВИДКО зміг би “розвернути стратегічну ситуацію” – примусити військово-політичне керівництво України, внаслідок його стратегічної військової поразки, погодитись на усі вимоги та забаганки кремля.

При цьому, кремлю потрібно було не тільки зберегти свою спроможність стратегічного (дальнобійного) впливу по всій Україні, а й дуже бажано – наростити його обсяги та інтенсивність, аби цей вплив на військово-політичне керівництво України набув би критичного для нього рівня, через кардинальну втрату спроможності централізованого управління обороною країни.

Саме через це я й вважав, що протягом літа-осині 2026-го року, кремль й спробує здійснити такого роду спробу у комплексі із нарощуванням дальнобійних (стратегічних) ударів по всій інфраструктурі нашої країни.

Й він таку спробу здійснив, або, краще сказати, саме зараз здійснює … у вигляді Слов’янсько-Краматорської оперативно-стратегічної наступальної операції та інтенсифікацією ударів дальнобійною зброєю.

В цій операції, на даний момент, задіяні, принаймні, до 5-и загальновійськових армій зс рф зі складу зразу трьох їх угрупувань військ, окремий армійський корпус та частина сил і засобів окремої танкової дивізії, ряду з’єднань морської піхоти та повітряно-десантних військ. Щоб зрозуміти його масштаб та значення, яке йому надає російське військово-політичне керівництво, варто зазначити, що обсяг залучених російським командуванням до нього сил та засобів суттєво перевищує загальний обсяг того стратегічного угрупування їх військ, яке вторгалося на ВСЮ територію України у лютому 2022-го року.

Одночасно, кремль здійснив цілу низьку заходів організаційного та технологічного характеру, аби різко та швидко наростити свої спроможності по «дальнобійному» впливу на Україну та її населення. Починаючи з максимально можливого збільшення виробництва відповідних засобів ураження, закінчуючи залученням до цього додаткових можливостей, за рахунок своїх союзників.

На перший погляд, здавалося, що одночасне, різке й подібне до своєрідного «вибуху» застосування цих двох елементів російської стратегії (успішний наступ відповідного рівня на фронті + підрив стратегічних оборонно-промислових, інфраструктурних та морально-психологічних основ спротиву України) повинні були швидко привести кремль до успішного результату.

Але, як завжди … сталося не так, як гадалося …

Спочатку наступ на фронті почав «по-троху» відставати від графіку. Й чим далі він тривав – тим більше це відставання почало наростати. Й хоча на сьогоднішній день він все ще продовжується, однак РЕАЛЬНІ його темпи та результати переконливо доводять – в цьому році, з дуже великою вірогідністю, швидко «закінчити» у кремля НЕ ВИЙДЕ.

Слов’янсько-Краматорська оперативно-стратегічна наступальна операція російських військ, як комплекс(комбінація) взаємопов’язаних по своєму задуму (плану) оперативно-тактичних операцій ВЖЕ, по своїй суті, фрагментувалась на окремі, слабо пов’язані в оперативному сенсі, ДУЖЕ ПОВІЛЬНІ, а в окремих випадках, навіть, мало результативні, дії в тактичній зоні на окремих напрямках.

Причин цієї фрагментації – багато. Й вони варті окремої розмови. Зараз, я не буду на них зупинятися, лише констатую, вже очевидний результат цих зусиль російського командування – його «рішучий» та «стратегічний» наступ знову виродився у дуже повільне, але вартісне та витратне повзання у тактичній зоні.

В свою чергу, досягнутий кремлем, на даний момент, рівень «дальнобійного» впливу на Україну, хоча й помітно ЗРІС у своїх кількісних та якісних показниках (по суті, досягнувши свого «історичного максимуму»), однак також, станом саме на зараз, не спроможний забезпечити ШВИДКОГО виведення України з війни.

Більше того, Україна, завдяки внесенню у свою стратегію суттєвого асиметричного елементу, який базується на новому технологічному підході, отримала у цій царині ДОДАТОВІ можливості, щодо вже ВЛАСНОГО впливу на агресора на оперативному та стратегічному рівнях. Й продовжує нарощувати та розширювати ці свої спроможності (принаймні, відкрито це декларує). Що, в свою чергу, цілком здатне, в разі збереження стратегічного «статус кво», в кінцевому рахунку, вагомо хитнути загальну стратегічну ситуацію саме на користь України …

Усі ці останні зміни та тенденції щодо стратегічної ситуації у російсько-українській війні (головна з яких полягає в тому, що ШВИДКО вивести Україну з війни у нинішньому році кремлю навряд чи вдасться), очевидно, були усвідомленні військово-політичним керівництвом обох ворогуючих сторін (й не тільки ними, а й іншими «зацікавленими» сторонами) приблизно місяць-півтора назад …

Саме тому, у нашого противника, тоді виникла цілком об’єктивна необхідність зробити черговий вибір у реалізації його подальшої стратегії. А саме:

– Або поступово перейти до режиму «природньо затухаючої війни», по суті не досягнувши своїх головних цілей війни (як декларованих, так й справжніх), задовольнявшись вже досягнутим. По суті – зробити у «віковому» протистоянні з Україною чергову передишку, тобто припинити свою активну (конвенціональну) участь у війні явочним порядком у форматі «ні миру – ні війни».

– Або перейти до чергового етапу «активізації зусиль» … й спробувати ще раз ШВИДКО «вивести» Україну з війни на власних умовах.

Але, як би там не було, затягувати з цим вибором кремлю ВЖЕ стало неможливо. Причому, в цьому сенсі, загальна стратегічна ситуація у війні, на той момент, у порівнянні із ситуацію кінця 2025-го року – початку 2026-го року, ставала дедалі гіршою для нього, затягувати із прийняттям рішення було «смерти подобно».

Тому, судячи з останніх дій (та частково слів) кремлівського режиму, він такий вибір зробив… й здається, на користь саме другого варіанту.

У стратегічному сенсі це, очевидно, повинно виглядати наступним чином:

– Реалізація чергового етапу мобілізаційного розгортання (мобілізації) зс рф, з наступним етапом оперативного розгортання стратегічного міжвидового угрупування російських військ в Україні (яке включатиме спробу подальшого нарощування його чисельності, суттєвого збільшення обсягу оперативних та стратегічних резервів, а також – проведення низки перегрупувань оперативного рівня в середині самого цього стратегічного угрупування)

– Подальше нарощування «дальнобійного» (стратегічного та оперативного) впливу рф по ВСІЙ території України, а також по основним угрупуванням її Збройних Сил. Ймовірно, росіяни, у цьому сенсі, спробують вже осінню – на початку зими «вистрибнути зі штанів», але добитися суттєвого зниження спроможності України чинити опір на стратегічному та оперативному рівнях, дестабілізувати фінансово-економічну та соціально-політичну ситуацію всередині самої України, саме шляхом «майже безперервних» масованих та комбінованих дальнобійних ударів.

– Проведення цілого комплексу заходів військово-економічного характеру в самій рф (що, очевидно, включатиме подальшу державну монополізацію економіки рф, з цілком ймовірним нарощуванням цих процесів в обсягах та темпах).Без цього, перші два пункти, по суті, отримають суттєвий шанс виродитись у таку собі «карикатуру» … Черговий «стратегічний» наступ потребуватиме дуже багато ресурсів, фінансів й т. д. , без «мобілізації» економіки та фінансової сфери, включаючи ЗВР та різного роду «розкуркулень» місцевого олігархату, кремлю ВЖЕ ЗАРАЗ просто немає звідки їх взяти. Скоріш за все, кремль намагатиметься перед черговим своїм «стратегчіним кидком» звести ринкові відносини в середині власної економіки до мінімальних значень.

– У суспільно-політичній площині подальше перетворення самої рф на такий собі «сплошной военный лагерь» стає майже обов’язковою умовою. В цьому сенсі, будь-які прояви «опозиційної» думки (а тим більше, практичної опозиційної діяльності) будуть жорстко та швидко каратися. Масштабну, а головне – результативну мобілізацію в умовах непридушених у зародку «народных волнений», та навіть, наявності глухого «невдоволення», не проведеш. У цьому сенсі, проведення майбутніх «парламентських» виборів у «потрібному та спокійному» режимі та подальше збільшення інформаційно-психологічного впливу на власне населення стають для кремля вагомими безальтернативними заходами.

– На міжнародній арені кремль, очевидно, спробує всіма силами мінімізувати або, по можливості, заблокувати будь-яку дієву допомогу Україні. В першу чергу – військово-технічного та фінансового характерів. Причому, спробує цього досягнути у такий спосіб, аби перед самим початком його «останнього кидка» її обсяг та розмір не змогли докорінним чином вплинути на рівень боєздатності Сил оборони України, й зокрема ЗСУ.

Однак, варто розуміти, що головним фактором у проведенні цього «вимушено перенесеного» останнього стратегічного «ривку» стане для кремля саме військовий. Бо цей «кидок» треба на практиці (тобто, безпосередньо на фронті) спланувати, організувати, підготовити та провести. Звісно, є вірогідність, що вдасться, образно кажучи, вибити Україну з війни переважно дальнобійними (стратегічними) ударами. Але не факт, що таки вдасться …

Як показує практика (в тому числі, остання війна США та Ізраїля з Іраном, а Україна, у цьому сенсі, явно НЕ Іран), якщо противник ЗБЕРІГАЄ здатність наносити у відповідь бодай мінімальні на стратегічному рівні удари протягом більш-менш тривалого часу, то такого роду швидке «вибомблювання» сильно ризикує, в кінцевому рахунку, перетворитися на вкрай витратну, мало результативну, а головне – критично довгу у стратегічному сенсі справу.

На даний момент, ймовірно, військово-політичне керівництво рф розглядає свою здатність наносити масовані дальнобійні удари по Україні, як стратегічно важливий, але скоріше допоміжний фактор …

Що стосується безпосередньо військового фактору, то очевидно, кремль ВЖЕ розпочав підготовку до свого «останнього ривку». Дуже красномовними, у цьому сенсі, є останні кадрові перестановки у російському військовому керівництві оперативно-стратегічного рівня. Включно із сферою тилового забезпечення та військових закупівель. Тобто, саме у тих ланках, які будуть безпосередньо планувати, організовувати, забезпечувати й проводити його.

Усе, за «класичною» кремлівською схемою керівництва військом, обкатаною ще за часів Сталіна, під час Другої світової війни. Адже, відповідно до неї, перший крок у такого роду підготовці – саме підбір та розстановка відповідних кадрів, починаючи з рівня безпосередніх виконавців.

У цю ж «копилку» варто додати дискусію (навіть, на офіційному рівні) про необхідність переведення російської економіки «на військові рейки», яка якось так різко та гучно пожвавішала (собянін вам у допомогу), завершення практичного етапу «обкатки» електронної системи мобілізації, реорганізація системи постачання у російське військо ОВТ ( в першу чергу, у бік його централізації) й т. д.

Перераховувати всі ці підготовчі заходи можна ще довго …

Підсумуємо

Іншими словами, кремль ВЖЕ зрозумів, дві основні речі, щодо свого нинішнього стратегічного положення:

– Далі «затягувати» свою участь у дуже витратній для себе війні – вкрай небезпечно для себе. Тому варто, різко й масштабно «прискоритись»

– Й хоча, перша, у цьому сенсі, спроба (маю на увазі, нинішню Слов’янсько-Краматорську наступальну операцію, яка все ж-таки досить кволо триває) виявилась, скажімо так, не зовсім вдалою, варто її повторити «новими силами», «новими людьми» й можливо «у новому місці» …

Джерело

10 серпня за новим церковним календарем (23 серпня за старим) – день пам’яті священномучеників Лаврентія, архідиякона, Сикста II, папи Римського, Фелікісима й Агапіта, дияконів, мученика Романа, Римських. У народі день прозвали Лаврентій Зорічник. За старим календарним стилем і що можна і не можна робити в день пам’яті апостолів від 70-ти Прохора, Пармена та інших.

Архідиякон Лаврентій, папа Сикст, диякони Фелікісим та Агапіт і воїн Роман жили в Римі, 258 року, за часів правління імператора Валеріана, і постраждали за сповідування християнства.

Папа Сикст був спочатку проповідником в Іспанії, а після мученицької смерті папи Стефана став єпископом Рима. Бути папою на той час означало йти на вірну смерть, тому незабаром схопили і Сикста. Його та дияконів – Фелікісима й Агапіта – ув’язнили. Архідиякон Лаврентій був його помічником і хотів піти за єпископом, але Сикст не дозволив йому – мовляв, Лаврентію ще не час помирати, і попросив потурбуватися про церковні скарби та допомогти гнаним і нужденним. Про скраби почули стражники і заарештували Лаврентія та теж кинули в темницю – щоб дізнатися, де знаходяться скарби.

У в’язниці Лаврентій своїми молитвами здійснював чудеса: одних зцілював, для інших – був наставником, хтось приходив до нього за хрещенням. Сам начальник в’язниці Іполит і його сім’я прийняли християнство. Де лежать скарби, Лаврентій так і не сказав, але в день своєї страти вказав імператорові на бідняків, вдів і сиріт, яким допомагала церква: “У них і зберігається все церковне багатство, – мовив архідиякон. – Усі, хто жертвує слабким і скривдженим, отримують скарби в Царстві Небесному”.

Прикмети на 10 серпня

За прикметами дня можна дізнатися, якими будуть осінь і зима:

• спекотна погода 10 серпня – восени буде багато дощів;
• сильний дощ цього дня – осінь буде затяжною;
• листя на липі пожовкло – осінь настане рано;
• день погожий – риболовля до кінця літа буде вдалою;
• поривчастий вітер – до теплої і тихої погоди;
• вода у водоймах спокійна сьогодні – осінь і зима будуть теплими;
• вранці випав іній – до ранньої і холодної зими;
• жолуді вродили – наступного року буде гарний урожай.

У народі 10 серпня – свято Лаврентій Зоречник. Прозвали його так через дуже красиві світанки і заходи сонця, які в цей час зазвичай бувають червоного і багряного кольору. Свято також відоме як Лаврентіїв день, Прохори-Пармени, Прохорів день.

Що не можна робити 10 серпня

10 серпня, як і в будь-який інший день, церква виступає проти лихослів’я і лайки, пліток і наклепу, заздрості, жадібності, помсти, відчаю. Не можна відмовляти в допомозі та милостині тому, хто просить.

У народі вважається, що в Лаврентіїв день не можна лінуватися – це до фінансових проблем, а також не варто говорити про свої плани – інакше їм не судилося збутися.

До свята Успіння Пресвятої Богородиці триває Успенський піст – тим, хто дотримується посту, в цей час не можна їсти продукти тваринного походження.

Що можна робити 10 серпня

Святого Лаврентія вважають цілителем очних хвороб, тому в молитвах до нього звертаються з проханнями вилікувати хвороби очей і повернути зір.

Також у народі вважається, що святий допомагає захистити від пристріту. Сьогодні добре займатися господарськими справами вдома і на городі, закінчувати збирання врожаю. День сприятливий для подорожей, відряджень. За старих часів на Лаврентія серед молодих дівчат був звичай: потрібно було знайти квітку ромашки і всюди носити її з собою – тоді протягом місяця зустрінеш свою долю.

5 серпня за новим церковним календарем (18 серпня за старим) – день пам’яті мученика Євсигнія Антіохійського, а також відзначають передсвято Преображення Господнього. За старим календарним стилем – день пам’яті Почаївської ікони Божої Матері, мучеників Трохима, Феофіла і з ними 13-ти мучеників.

Євсигній жив у III столітті. Він був римським воїном і сповідував християнство.

Згідно з переказами, якось Євсигній побачив на небі явлення Хреста у вигляді зірок. Відтоді він у всіх битвах виходив переможцем. Коли Євсигній постарів, то пішов зі служби і повернувся в рідну Антіохію. Там він присвятив себе молитвам і посту. Тоді ж на престол зійшов Юліан Відступник – затятий язичник, який переслідував християн і закривав храми. Йому тут же доповіли про Євсигнія. 110-річного колишнього воїна привели на суд, але він, не боячись, викрив імператора в злочинах проти Христа. За це Євсигнія стратили.

***

5 серпня за новим церковним стилем відзначають передсвято Преображення Господнього, тобто, день перед святом.

Передсвято – це один або кілька днів – мають двунадесяті свята (крім Вознесіння, П’ятидесятниці, Входу Господнього до Єрусалима) та деякі інші. Преображення Господнє – це одне з двунадесятих свят (тобто, одне з дванадцяти найважливіших свят православної церкви). Передсвято ніби готує вірян до свята – у цей час на богослужінні читають молитви, присвячені прийдешньому торжеству.

Прикмети на 5 серпня

За прикметами дня судять, якою буде погода і перший зимовий місяць:

• жаби голосно квакають – до потепління;
• вода в річці піниться – післязавтра чекай дощу;
• яка погода 5 серпня – таким буде і грудень.

У народному календарі 5 серпня прозвали Євстигній Житник, або Луків день. Зазвичай до цього часу закінчують збирання врожаю і в’яжуть зв’язки з цибулі на зиму.

Що не можна робити 5 серпня

5 серпня церква виступає проти лихослів’я, лайки, пліток, злості, заздрості та жадібності, помсти, відчаю. Забороняється відмовляти в допомозі тому, хто просить.

Триває Успенський піст – до свята Успіння Богородиці 15 серпня. Тим, хто дотримується посту, в цей час не можна їсти м’ясні та молочні продукти, яйця, рибу.

Що можна робити 5 серпня

Мученик Євсигній – покровитель воїнів-християн. У святого просять заступництва для військових, а також мудрості та допомоги в житті.

За народними прикметами цього дня можна робити прибирання, працювати на городі та в полі. Традиційно 5 серпня готують страви з цибулею. Зв’язку цибулі також потрібно повісити в будинку – вважається, що тоді здоров’я буде міцнішим. Якщо ж поділитися частиною врожаю із сусідами, то можна позбутися хвороб, зокрема, проблем зі спиною.

Противник (російські війська) продовжує наступальні дії в смузі своєї 3-ї загальновійськової армії (ЗВА) угрупування військ (УВ) «Юг», у загальних напрямках Сіверськ — Слов’янськ та Бахмут — Слов’янськ, намагаючись дістатися основними силами своїх передових частин і з’єднань ближніх підступів до Слов’янська (зі сходу та південного сходу) і частиною сил — до ближніх підступів до Краматорська (зі сходу).

І хоча у звітний період темпи просування передових російських підрозділів на цьому напрямку значно сповільнилися, їм все ж вдалося досягти певних тактичних результатів на низці ділянок.

Станом на даний момент передові штурмові (піхотні) групи противника вже зафіксовані за 7,7 км від Краматорська (позиції у районі Васютинського) і 12 км від Слов’янська (від передових російських позицій у районі Юрківки та на північний захід від Рай-Олександрівки).

1. На Слов’янському напрямку російські війська діють переважно основними силами 3-ї загальновійськової армії (ЗВА), за винятком її 4-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), яка діє в районі Костянтинівки. Зокрема:

– 6-та омсбр

– 85-та омсбр

– 88-ма омсбр

– 123-тя омсбр

– 127-ма омсбр

– 2-га артилерійська бригада (абр)

Крім того, в тому ж напрямку своїми основними силами діє, так званий «російський добровольчий штурмовий корпус» (РДШК), а також до 5-6 формувань рівня «окремого мотострілецькострілецького полку» (омсп/осп), так званого «мобілізаційного резерву» (МР) та Територіальних військ (ТрВ). На даний момент ці формування або входять до складу частин і з’єднань 3-ї ЗВA, або придані їм у якості засобів підсилення.

У всіх передових частинах і підрозділах 3-ї ЗВА, на даний момент, сформовано спеціалізовані штурмові групи, силами яких противник фактично й проводить атакуючіштурмові дії в тактичній зоні.

Фактично, російська 3-тя ЗВА майже усім своїм «штатним» складом (за винятком однієї бригади — 4-ї омсбр) зосереджена виключно на Слов’янському напрямку. З цією метою навесні цього року 70-та мотострілецька дивізія (мсд) 18-ї ЗВА з УВ «Днепр» (Південна стратегічна операційна зона) була перегрупована у смугу 3-ї ЗВА (на лівий фланг) у напрямку Часів Яр — Дружківка. Що, у свою чергу, дозволило командуванню УВ «Юг» та 3-ї ЗВА, зокрема, здійснити значне ущільнення оперативної побудови цієї армії (шляхом зменшення по фронту смуги наступу цієї армії та ешелонування її сил і засобів у глибину), що — дозволило суттєво підвищити тактичну щільність бойових порядків передових (у першому ешелоні) частин і підрозділів цієї армії.

Насправді саме цей фактор, а також «природне» і поступове звуження смуги 3-ї ЗВА, по мірі просування її військ (сил) зі сходу на захід на ділянці ЛБЗ від Сіверського Донця до села Маркове, у загальному напрямку Слов’янська, зрештою дало російському командуванню можливість не лише проводити атаки/штурмові дії в тактичній зоні з достатньо високою інтенсивністю, але водночас підтримувати її достатньо довго.

2. Наразі командування російської 3-ї ЗВА очевидно зосереджує свої основні зусилля на флангах своєї оперативної побудови, а саме:

– Вздовж південного берега річки Сіверський Донець, по загальній дирекції Резніківка – Каленики – Миколаївка

– А також, по обидва боки дороги Е-40, на ділянці Слов’янськ — Бахмут, по загальному напрямку Привілля — Оріхуватка.

Ймовірно, що командування 3-ї ЗВА противика очікує найближчим часом досягти основними силами своїх передових частин і з’єднань наступних рубежів:

– Стародубівка — Миколаївка, просуваючись уздовж південного берега Сіверського Донця і з напрямку Рай-Александровки

– Оріхуватка – Ніканорівка, прориваючись по обох боків дороги E40 у північно-західному напрямку

– Васильівська пустош — Васютинське, аби повернути частину сил 3-ї ЗВА у бік Краматорська.

Проводячи досить активні наступальні дії по цих напрямках у червні та липні, російська 3-тя ЗВА змогла досягти на тактичному рівні низки позитивних для себе результатів, зокрема:

– У напрямку Каленикі — Піскунівка передові штурмові групи противника, ймовірно, змогли просунутися на північний захід, обходячи Криву Луку з півдня

– Крім того, ведучи уперті зустрічні бої за захоплення Рай-Олександрівки, противник одночасно зміг просунутися кількома невеликими піхотними групами на північ від неї, вздовж дороги на Миколаївку, і закріпитися у значному лісовому масиві на північ від Рай-Олександрівки.

Таким чином, незважаючи на те, що українські війська продовжують утримувати низку позицій, як у районі Кривої Луки, так і в районі Рай-Олександрівки, російське командування змогло за два літні місяці досягти низки тактичних вклинень у напрямку Миколаївки (одного із ключових тактичних «вузлів» оборони ЗСУ на всьому Слов’янському напрямку). Наразі противник намагається прорватися до нього, діючи вздовж двох доріг, що ведуть до нього із Закітного та з боку Рай-Олександрівки.

Станом на даний момент відстань від позицій російських штурмовиків, які «засіли» в лісі на північ від Рай-Олександрівки, до південно-східної околиці Миколаївки становить близько 2 км, а від їх позицій, затиснутих на південь від Кривої Луки — трохи більше 4 км.

– Передові російські штурмові групи, що діють вздовж каналу Сіверський Донець -Донбас, змогли просунутися від перетну цього каналу з дорогою Е-40 на північ, розпочавши бої за Юрківку, а по напрямку Привілля — Малинівка, ймовірно, їм вдалося «зачепитися» за останню.

– Фактично, на ділянці від Юрківки до Маркове, діючи як через канал Сіверський Донець-Донбас у західному напрямку, так і вздовж нього на північ, противник у червні-липні зміг досягти не лише низки тактичних вклинень, а й просунутись основними силами своїх передових частинь і підрозділів. Наприклад, російські штурмові групи зуміли просунутися від каналу до східних околиць Васютинського (4,5-5 км), а основними силами захопити Новомаркове і просунуться на 1,5-2 км на північ від нього.

Іншими словами, командування російської 3-ї ЗВА, з одночасним наступом своїх передових підрозділів уздовж дороги Е-40 і каналу Сіверський Донець-Донбас, відповідно на північний захід і північ (тобто в напрямку Слов’янська), вже розпочало повертати частину своїх сил (війська її лівого флангу) у бік до Краматорська.

І хоча темпи просування російських військ, які у середньому становлять 4-5 км (а на деяких ділянках 6-8 км) за два місяці й які, навряд чи можлво назвати «особливо вражаючими», все ж слід визнати, що на ділянці від Рай-Олександрівки до Васютинського ЗСУ, поки що, не можуть повністю зупинити противника. Також, слід підкреслити, що для всього Слов’янсько-Краматорського оперативного напрямку цей район дуже важливий, оскільки у разі подальшого успішного просування російських військ через нього, він дозволить їм дістатися безпосередньо Краматорська та Слов’янська найкоротшими маршрутами.

3. Щодо подальших перспектив розвитку ситуації безпосередньо на Слов’янському напрямку щодо МОЖЛИВИХ дій противника (3-тя ЗВА), варто зазначити, що на них, очевидно, буде впливати низка факторів, зокрема:

– Командування 3-ї ЗВА, очевидно, окрім свого «основного» завдання, має додаткове – сприяти військам (силам) 25-ї ЗВА УВ «Запад» на Лиманському напрямку та військам (силам) 8-ї ЗВА та 3-го армійського корпусу (АК) безпосередньо на Краматорському напрямку.

Це означає, що 3-тя ЗВА навряд чи зможе повністю зосередитися на власній головній задачі, виключно із гіпотетичним «проривом до Слов’янська». Ймовірно, частина її сил таки буде змушена розвернутися не лише у бік Краматорська, а й ще південніше, у бік Дружківки, а також прорватися до місця злиття Казенного Торця із Сіверським Донцем (тобто до Слов’янської ТЕС).

Якщо на Краматорському напрямку, у районі Костянтинівки, російські війська наразі більш-менш досить близькі до «переходу від Костянтинівки до Дружківки», то на Лиманському плацдармі ЗСУ, очевидно, бої за нього, скажімо так, «трохи затягуються» для російських військ.

Судячи з того, що наразі командування російської 3-ї ЗВА зосереджує свої основні зусилля саме на флангових ділянках своєї смуги наступу, цей фактор таки враховується ним досить серйозно.

– Другий фактор стосується вже очевидного зниження темпів просування передових підрозділів, фактично самої 3-ї ЗВА. Наприклад, бої за Рай-Олександрівку точаться вже понад місяць, але російські піхотні групи так й не змогли поки що повністю взяти це поселення під свій щільний контроль. Українські піхотні групи, ймовірно, досі присутні в його південній частині.

Очевидно, темпи просування передових частин і підрозділів російської 3-ї ЗВА не впали «самі по собі», а стали наслідком зниження загального рівня їхньої бойової спроможності. Що, в значній мірі, було викликано «фірмовим стилем» командування російської 3-ї ЗВА, про який я писав у попередньому огляді, присвяченому цьому напрямку, — його хворобливим бажання атакувати/наступати за будь-яких умов – «завжди, одразу і скрізь».

Звісно, рано чи пізно така методологія й призводить до зниження бойових можливостей передових частин і підрозділів. Більше того, це трапляється, навіть, незважаючи на можливість їх масування та концентрації зусиль на певних ділянках і напрямках, у певні проміжки часу. Особливо стосовно їхньої штурмової піхоти, яка має «вкрай погану» властивість «закінчуватись у найневдаліший момент».

Схоже, саме це зараз відбувається із передовими підрозділами 6-ї та 123-ї омсбр 3-ї ЗВА, які значно «витратили» саме за цими показниками. Проте вони так й не втратили здатності регулярно відправляти свої невеликі піхотні (штурмові) групи «інфільтрації» для проникнення у бойові порядки передових українських підрозділів. Ймовірно, лише частота цих «пробіжок» російських штурмовиків – трохи зменшилася…

– Два попередні фактори досить чітко приводять нас до думки про те, що протягом серпня російська 3-я ЗВА, ймовірно, таки отримає ДОДАТКОВІ сили та засоби зі стратегічних резервів, для свого підсилення.

Крім того, до цих факторів слід додати ще принаймні два аргументи — 3-тя ЗВА таки змогла «підповзти» ближче, ніж решта російських армій і угрупувань військ, до всієї Слов’янсько-Краматорської агломерації (нагадаю, саме вона головною метою всієї літньої кампанії російських військ у 2026 році), а також має цілком реальний шанс, у разі свого значного посилення, таки прорватися до Слов’янська або Краматорська «з ходу».

Усе це разом може суттєво змінити зміст і значення подальших дій російської 3-ї ЗВА на Слов’янському напрямку, залежно від того, чому саме її командування віддасть перевагу найближчим часом. Насамперед, сприянню сусідам на своїх флангах у їхньому доступі до Слов’янсько-Краматорської агломерації, або — не звертаючи уваги на результати боїв на південь від Краматорська (вздовж осі Костянтинівка — Дружківка) і на північний схід від Слов’янська (на Лиманському напрямку) — все ж-таки прагненню найближчим часом виключно власними силами «прорватися з ходу» до цієї агломерації.

Джерело

Лише у липні 2026 року російські окупаційні війська завдали 10 ударів різної потужності по столиці України – Києву. У серпні терор продовжується. При цьому, під час цих атак противник використовував переважно ракети, які важко перехопити звичайними системами ППО. Президент України Володимир Зеленський вже не перший місяць звертається до партнерів із проханням забезпечити постачання протиракет, але, схоже, українцям доведеться й самостійно дбати про власну безпеку. А тому розуміння того, які засоби застосовує ворог, зараз важливе як ніколи.

Російські окупанти від початку року поступово, але впевнено перейшли до застосування проти українських міст вибіркової номенклатури засобів ураження (у межах розподіленого адаптивного терору). І якщо говорити про Київ, то він переважно опиняється під ударом ракет, які складно перехопити, а саме: балістичних, аеробалістичних та гіперзвукових.

На сьогодні всі ці ракети можуть перехоплювати такі засоби, що стоять на озброєнні Сил оборони України, як ЗРК Patriot і SAMP-T. Усі інші такими можливостями не володіють. Але, як неодноразово зазначав президент України, боєкомплекту для цих ЗРК недостатньо, щоб ефективно протидіяти російським ударам. Наприклад, після атаки на столицю в ніч на 1 серпня Володимир Зеленський повідомив, що вдалося збити лише одну балістичну ракету (з 27) “просто тому, що для Patriot немає ракет (перехоплювачів. – Ред.)”.

У цьому матеріалі спробуємо розібратися, які саме ракети застосовує Росія проти столиці України, як від них можна врятуватися самостійно та які засоби ППО інших країн можуть виявитися корисними в боротьбі проти російського терору.

Інструменти терору

Почнемо із ракет, які Росія останнім часом почала частіше, аніж зазвичай, застосовувати по Києву. Серед них як уже знайомі зразки, так і ті, про які кияни можуть чути вперше. Але мешканці Миколаївської та Одеської областей вже мали сумний досвід знайомства з ними. А тепер все по порядку.

9М723: основна балістична ракета комплексу ОТРК “Іскандер-М”

Дальність польоту – 500 км.

Максимальна висота польоту – 100 км.

Швидкість – 2 600 м/с на максимальній висоті, 2 100 м/с при виході на кінцеву ділянку польоту, 800 м/с при наближенні ракети до цілі. У цей момент ракета найвразливіша для перехоплення.

Бойова частина – 500 кг. Стандартна осколково-фугасна БЧ являє собою капсуль у вигляді бетонобійної бомби радянського зразка БЕТАБ-500, призначеної для боротьби з об’єктами укріпленого та бункерного типу. У цьому полягає її основна небезпека – ракета може пробивати кілька бетонних перекриттів і становити велику загрозу під час удару по багатоповерхових будівлях. Залежно від того, з якого матеріалу вони побудовані, відрізняється й ступінь руйнувань. Наприклад, ракета 9М723 має питому потужність, здатну повністю зруйнувати цегляну п’ятиповерхівку.

Також 9М723 використовує касетні боєголовки, до складу яких входять 54 суббоєприпаси 9Н730, які відстрілюються на висотах від 900 до 1 400 метрів і призначені для нанесення ураження невибіркового характеру на великих площах. Щодо бетонних будівель руйнівний ефект від таких БЧ менший, якщо не враховувати ризики загорянь – пожеж, і становлять більшу загрозу для людей на відкритих просторах без укриттів.

Виробництво – у середньому три одиниці готової продукції на добу, і залежить від поставок усіх необхідних компонентів, у тому числі контрабандного походження.

Ракети 9М723 переважно застосовуються по Києву та області з Брянської та Курської областей РФ. Це дозволяє противнику використовувати їх із безпечних відстаней (на достатній віддаленості від кордону з Україною) та мінімізувати ризики ураження комплексу у відповідь або виявлення його переміщення на марш до пускової позиції.

Ракети 9М723 долають 500 км за трохи більше ніж 3 хвилини. Відстань до Києва від кордону з РФ долається за півтори хвилини.

Для виконання цих завдань ракета отримала посилену конструкцію для повітряного старту, вдосконалену хвостову частину та зменшені аеродинамічні рулі.

Такий формат запуску та зміни у конструкції дозволили збільшити дальність польоту ракети з 1 500 до 2 000 км.

Щодо швидкості польоту, то вона може сягати 3 400 м/с або 12 000 км/год.

Бойова частина має стандартну для таких ракет масу в 500 кг, а за основу також взято концепцію радянської авіаційної бетонобійної бомби БЕТАБ-500. З огляду на швидкість польоту, пробивний ефект у Х-47М2 “Кинжал” вищий, ніж у класичної 9М723.

У Росії виробляють у середньому одну таку ракету за 2-3 дні, але за наявності всіх необхідних компонентів обсяги можуть бути й більшими.

3М22 “Циркон”: російська гіперзвукова крилата ракета морського базування.

Вона розроблена НВО “Машинобудування”. Попри всю свою схожість на 9М723 та Х-47М2, вона оснащена прямоточним повітряно-реактивним двигуном і не має балістичної фізики польоту.

Дальність польоту – 1 000 км.

Маса бойової частини – 400 кг.

Швидкість польоту – від 2 700 до 3 000 м/с.

Якщо раніше запуски “Цирконів” по Києву здійснювалися з території тимчасово окупованого Криму, то з червня 2026 року – вже й з Курської області РФ. Противник передислокував туди з АРК частину комплексів “Бастіон”, про що казав речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.

Відстань до Києва долається у середньому за 3 хвилини.

Щодо виробництва, то це одна одиниця готової продукції протягом 2-3 днів. Але за час повномасштабного вторгнення РОВ накопичили боєкомплект, що дозволяє зараз досить активно застосовувати “Циркони”.

Це північнокорейський аналог 9М723, яку в КНДР через технічні та технологічні недоліки виробництва не змогли повністю повторити, і в результаті пішли своїм шляхом розвитку твердопаливної балістики, частково повторивши російську розробку.

У результаті ракета вийшла більшою та важчою. Це дозволило створити певні варіації між дальністю польоту та масою бойової частини.

Дальність польоту – 450-600 км.

Маса БЧ – від 500 кг до 1 000 кг.

Показники швидкості практично ідентичні 9М723, за винятком квазібалістичних висот, що варіюються залежно від стадії польоту від 40 до 60 км.

Як і у випадку з 9М723, ракета KN-23 найбвразливіша на етапі наближення до цілі.

Обсяги виробництва невідомі.

48Н6ДМ

Ракети 48Н6 є боєкомплектом для систем протиповітряної оборони ЗРС С-400 “Тріумф”, але російські окупанти досить активно застосовують їх для ударів по наземних цілях.

Дальність польоту – 200-250 км.

Маса боєголовки – 180 кг.

Швидкість польоту – від 1 800 м/с до 2 500 м/с.

Обсяги виробництва – у середньому 1-2 ракети на добу.

Пуски в напрямку Києва переважно здійснюються з Брянської області, що загалом робить цей комплекс найбільш вразливим для ударів у відповідь – у разі його раннього виявлення.

48Н6ДМ, на відміну від інших ракет, має велику кількість осколкових елементів (а це десятки тисяч шрапнелі), що робить її не стільки руйнівною, скільки максимально небезпечною для цивільного населення – особливо на відкритих, незахищених просторах.

Це протикорабельна ракета (запускається з комплексів “Бастіон-П”), але ворог активно застосовує її з 2022 року для завдання ударів не тільки по морських, надводних цілях, а й по сухопутних об’єктах.

Дальність польоту – від 300 до 800 км.

Маса боєголовки – 300 кг.

Швидкість польоту залежить від умов польоту. Якщо біля поверхні моря, то це 680-700 м/с, якщо над поверхнею землі, то маршова швидкість може сягати 880 м/с.

Обсяги виробництва – у середньому одна ракета протягом 2-3 днів.

Протидія

Усі перераховані вище ракети становлять небезпеку з низки практично однакових причин:

– висока швидкість польоту;

– потужні бойові одиниці, від яких жодні дві стіни не врятують;

– складні для перехоплення висоти і траєкторії польоту.

На сьогодні Україна має лише два типи комплексів ППО, здатних перехоплювати ці ракети, а саме: ЗРК Patriot (ракети PAC-3) та SAMP/T (ракети Aster-30, особливо у модифікації B1NT).

Окрім цих систем, у світі є й інші, які також можуть застосовуватися для перехоплення вищезазначеної номенклатури ракетних засобів РОВ.

THAAD – заатмосферна система ПРО, про яку найчастіше згадують у ЗМІ, яка проєктувалася для перехоплення балістичних ракет на великих висотах ще до виходу їх на кінцеву траєкторію польоту (етап завдання удару).

Але проблема THAAD полягає у тому, що її призначення – заатмосферне перехоплення, а не протидія низьколітаючим цілям, до яких належать 3М22 “Циркон” і П-800 “Онікс”. Окрім усього іншого, цих систем не так багато, а боєкомплект до них є вкрай дефіцитним.

“Праща Давида” – це ізраїльська система, яка була створена для протидії балістичним ракетам, але її ефективність проти низьколітаючих цілей типу 3М22 “Циркон” і П-800 “Онікс” не підтверджена. Крім того, Ізраїль навряд чи в найближчій перспективі настільки зблизиться з Україною, щоб постачати ці комплекси.

Варто також згадати корабельну систему Aegis BMD, яка добре зарекомендувала себе у боротьбі проти балістичних ракет. Особливо SM-3. А SM-6 – як засіб перехоплення гіперзвукових цілей. Але це насамперед корабельна система.

Тому в питаннях пасивної протидії Україна може розраховувати на незначне збільшення кількості поставлених ЗРК Patriot і SAMP-T у майбутньому, але й на дефіцит поставок ракет, що зберігатиметься.

Локалізація виробництва PAC-3 та Aster-30 B1NT в Україні лише частково може вирішити проблему дефіциту ракет, так само як і перспективна розробка Freya. Для масштабування всіх цих можливостей щодо протидії та виходу на відносне серійне виробництво в кращому разі потрібен щонайменше рік. А що робити Україні весь цей час?

Активна протидія – полювання на російські пускові установки та нанесення ударів по виробництвах ракет.

Про це я вже частково згадав вище, вказуючи дальність польоту ракет і місця їхніх запусків. Зазначивши, що найвразливішими є саме пускові установки С-400, оскільки для застосування ракет 48Н6ДМ їм доводиться перебувати найближче до кордону з Україною. Практично всі інші мають серйозний буфер безпеки для запобігання ударам у відповідь.

Напередодні контрадмірал ВМС США у відставці Марк Монтгомері запропонував Україні для боротьби з російськими ОТРК використовувати F-16 із авіаційними ракетами Extended Range Attack Munition (ERAM) дальністю польоту 480 км, масою бойової частини 227 кг і високою стійкістю до РЕБ.

У 2025 році Держдепартамент США схвалив продаж Україні до 3350 ракет ERAM, але офіційних даних про надходження цих засобів ураження у розпорядження Повітряних сил ЗСУ немає.

Щодо ударів по виробництву ракет, то це цілком реалістичне завдання, однак воно вимагає застосування значної кількості ракетних засобів ураження з досить потужними бойовими частинами. Нальотами дронів такі підприємства з працездатного стану не вивести. Але, як відомо, на сьогодні у питаннях застосування ракетних засобів ми ще не вийшли на рівень здійснення настільки масованих, концентрованих ударів.

Висновки

Противник обрав тактику ракетних ударів по Києву із застосуванням номенклатури ракет, які найскладніше перехоплювати. Користуючись дефіцитом як систем ППО, так і боєкомплекту до них, ворог продовжуватиме завдавати ударів по столиці, посилюючи терор.

Україна, безперечно, шукатиме шляхи вирішення цієї проблеми, які впираються в можливості західних країн та обмеженість їхніх ресурсів. Налагодження ж власного виробництва займе досить багато часу, щоб вийти на серійне виробництво, а знищення російських пускових установок і підприємств також залежить від реакції, можливостей та оперативності партнерів.

У цей складний період мешканці столиці повинні приділяти максимальну увагу власній безпеці, не ігнорувати базові вимоги щодо підготовки до масованих обстрілів.

Перелічені вище типи ракет та їхні характеристики дають змогу зрозуміти ступінь загрози та час реакції на пуски, який у багатьох випадках зведений до мінімуму. Найнадійніше укриття під час таких ударів – бомбосховище, підвал, метро. Дві стіни під час удару балістичної ракети не врятують у разі прямого влучання в будівлю, особливо коли йдеться про 9М723.

Відповідальність людей за власне життя в цей складний період війни стає не менш пріоритетною, ніж пошук ефективних засобів боротьби з цими загрозами.

Джерело

Волонтер і колишній радник міністра оборони Сергій Стерненко опублікував кадри, на яких, за його словами, зафіксовано одночасний запуск шести російських балістичних ракет з однієї позиції поблизу кордону., передають Патріоти України.

За його словами, на оприлюдненому відео видно запуск шести балістичних ракет «досить близько від кордону».

Стерненко стверджує, що за попереднього керівництва Збройних сил України знищення російських пускових установок не отримувало належного пріоритету та забезпечення.

«Минулий Головком не ставив у пріоритет полювання на пускові установки та не давав відповідного забезпечення підрозділам, які били пускові. Така робота здійснювалася здебільшого у обхід Генерального штабу на горизонтальних зв’язках», – написав він у Telegram.

Він також зазначив, що проведення таких операцій потребує як належної організації, так і сучасних технологічних можливостей.

Звільнення Михайла Федорова могло бути не кадровим рішенням, а спробою прибрати політичного конкурента.

Чому його призначили в Міноборони, як рейтинги, тендери, конфлікт із Сирським і атаки Банкової склалися в одну комбінацію.

Чому план «спалити» Федорова не спрацював?

Хто додав аргументів президенту?

І чому після протестів рейтинг Федорова зріс?

00:00 – Який аргумент став головним для звільнення Федорова?

02:17 – Чому план усунути Федорова виник ще до Міноборони

03:53 – Як Зеленський почав прибирати політичних конкурентів

06:41 – Навіщо Федорова перевели до Міністерства оборони

09:17 – Як соціологія зламала початковий план Банкової

12:10 – Чому Федоров перетворився на політичного конкурента

14:17 – Як тендери й конфлікт із Сирським посилили рішення

18:13 – Протести, стрибок рейтингу та політичні ризики для Зеленського

Російські удари по логістичній інфраструктурі завдають бізнесу значних збитків, які з часом неминуче позначаться на вартості товарів для кінцевих споживачів. Водночас наразі різкого стрибка цін вдається уникнути завдяки високій конкуренції між продавцями, розповів УНІАН економіст Олег Пендзин, передають Патріоти України.

За його словами, нині ринок стримує подорожчання, оскільки достатня кількість конкурентних пропозицій не дозволяє ритейлерам оперативно перекласти всі втрати на покупців. Однак у перспективі це все ж відбудеться.

“Це шалені збитки для бізнесу, а бізнес в будь-якому випадку ці збитки буде перекладати на споживача. Рано чи пізно ритейл буде відшкодовувати збитки від нанесених ударів по логістиці через збільшення ціни на той товар, що ми будемо купляти. І це, безперечно, у стратегічній перспективі буде додатковим драйвером інфляції”, – пояснив Пендзин.

Експерт вважає, що найближчими місяцями вплив атак на логістику ще не буде надто помітним, однак ближче до зими, особливо якщо Росія посилить удари по енергетичній інфраструктурі, це знайде відображення у цінниках. Водночас Пендзин наголосив, що восени продукти харчування дорожчатимуть навіть без урахування російських атак на логістичні центри.

“Щоб у нас із вами не було ілюзій – чи лупить Росія по логістичних центрах, чи не лупить, ціни на продукти харчування восени в будь-якому випадку будуть зростати”, – сказав економіст.

Серед причин він назвав зростання собівартості вирощування сільгосппродукції, проблеми з експортом зерна через порти Чорного моря та фінансові втрати аграріїв, які також закладатимуться у кінцеву вартість продукції.

Тому, за словами експерта, не варто розглядати удари по логістиці як єдиний чинник майбутнього подорожчання. За його оцінкою, прискорення інфляції у третьому-четвертому кварталі очікується під впливом сукупності факторів, а втрати бізнесу від російських атак лише посилять цей процес.

В свою чергу, фінансовий аналітик Андрій Шевчишин вважає, що споживачам варто готуватись до відсутності чи обмеженої пропозиції деяких товарів або ж значного зростання цін, і для більшості буде збільшений термін доставки.

“Перелік цих товарів доволі широкий – від побутової хімії чи приладдя до кормів для домашніх тварин. Може бути обмежена пропозиція деяких харчових продуктів. Принаймні це найбільш логічно очікувати за умови продовження взаємних обстрілів”, – написав аналітик, порадивши мати запаси продуктів на кілька тижнів.

Він також зазначив, що потенційні економічні наслідки будуть негативними як з боку інфляції, так і з боку курсу, при цьому інфляційний тиск буде розтягнутий в часі.

“Частина споживання перейде на імпорт з довшим плечем і вищою вартістю зберігання. Вже зараз дрібні продавці кажуть про підвищення цін з боку гурту й постачальників”, – пояснив Шевчишин.

В рідній мові є слова, значення яких легко зрозуміти лише з контексту. А є такі, що звучать настільки незвично, що без словника не обійтися, як “каркоші”. Що воно означає та звідки походить Патріоти України розповідає з посиланням на “Горох”.

Є слова, які миттєво повертають у дитинство. “Каркоші” – одне з них. Багато хто пам’ятає, як тато чи дідусь садовили на каркоші, щоб було краще видно на святі, ярмарку чи під час прогулянки. Але чи замислювалися ви, що насправді означає це слово?

А хто не чув та не знає – розповідаємо, бо воно є у словниках. Бо не завжди сучасна молодь знає його значення.

Насправді “каркоші” – це давнє українське діалектне слово, яке означає “плечі”. Саме тому вислів “взяти на каркоші” чи навіть “закинути на каркоші” означає – посадити когось собі на плечі або нести на плечах.

Наприклад:

• “Батько взяв сина на каркоші.”
• “Дідусь посадив онука на каркоші, щоб тому було краще видно.”

Що таке “каркоші”: дивіться відео

Це слово добре відоме в західноукраїнських говірках і трапляється в українській літературі. Ним послуговувалися, зокрема, Іван Франко та Марко Черемшина.

• Андрусь .. приніс мене на коркошах. (Іван Франко).
• Під гору взяв дід внука на коркоші. (Марко Черемшина).

У сучасних словниках нормативною є форма “коркоші”. Водночас у живому мовленні деяких регіонів можна почути варіант каркоші чи навіть горгоші – це місцева фонетична форма того самого слова. Тому пишіть як у словнику, а казати можна як підказує серце і спогад з дитинства – у будь-якому звучанні вони дуже схожі і зрозумілі.

Звідки походить ж походить це дивне слово?

Етимологи пов’язують “коркоші” зі стародавнім праслов’янським коренем, що означав “шию”, “карк”, “верхню частину спини”. Споріднені слова й сьогодні існують у польській (kark – потилиця), чеській, словацькій та інших слов’янських мовах. Згодом значення в українській мові розширилося до плечей або верхньої частини спини.

Отже, якщо хтось запропонує “взяти вас на каркоші”, не дивуйтеся – йдеться зовсім не про якусь загадкову річ, а про звичайні плечі. Що це зручний, давній і цікавий для дитини спосіб перенесення, свідчить те, що придумали спеціальну переноску, яка зручно кріпиться на спині та фіксує малюка задля безпеки.

Переноска для малюка “на каркоші”: дивіться відео

Ну а слово “каркоші” – це ще один приклад того, як і наприклад, слово “очкур”, наскільки багатою й образною є українська діалектна лексика.

При уважному розгляді основні заходи, запропоновані авторами дослідження/програми «Українська економіка майбутнього», є згубними для нашої економіки та призводять до економічної катастрофи.

Світовий банк і Київська школа економіки на замовлення уряду України розробили економічний сценарій-прогноз під багатообіцяючою назвою «Українська економіка майбутнього». ZN.UA вказало на огріхи цього документа ще на етапі його розробки, наголосивши, що оновлений уряд не повинен публікувати це дослідження без ґрунтовної переробки. Втім, він таки побачив світ, що підтверджує — урядовців у цьому документі все влаштовує. У деяких аспектах, таких як аналіз інноваційної екосистеми, він справді виконаний ґрунтовно й містить адекватні рекомендації (щоправда, ключову роль спрощеної системи оподаткування в секторі інновацій ретельно проігноровано). Однак немає сенсу зупинятися на них, оскільки сам макроекономічний фундамент містить кричущі помилки, що роблять усе інше малорелевантним.

Перша помилка: посилання на досвід країн Центрально-Східної Європи

Перша помилка, яку постійно повторюють іноземні радники, починаючи з 1990-х, — це використання країн Центрально-Східної Європи як бази для порівняння.

Почнемо з якості інститутів — чинника, яким тридцять років тому нехтували, бо не вміли вимірювати його кількісно. Тепер у дослідженні купа графіків, що ілюструють драматичне відставання України в цій сфері, а праці, які доводять вирішальний внесок інститутів у економічне зростання, удостоїлися Нобелівської премії. Проте жодних висновків із цього в дослідженні не зроблено, крім звичних закликів боротися з корупцією (важливою, але не головною проблемою) і покращувати верховенство права шляхом здійснення судової реформи. Причому в оптимістичному сценарії чомусь вважається, що реформи принесуть результат негайно, а так не буває.

Верховенство права — справді головна проблема: за цим показником Україна перебуває десь посередині між Болгарією (найгіршою в Євросоюзі) та… Афганістаном. Зрозуміло, що за такого стану верховенства права і при цьому без конфуціанської меритократії зростання на 6% неможливе, як і вступ до Європейського Союзу. Але у визначеннях верховенства права, наприклад із Британської енциклопедії, або того самого індикатора Світового банку, який автори широко використовують, навіть не йдеться про судову систему за всієї її необхідності. Насправді поняття верховенства права набагато ширше й глибше, тому його встановлення потребує комплексного підходу на кшталт того, що допоміг свого часу Грузії, єдиній із пострадянських (не Балтійських) країн, наздогнати за цим показником хоча б Болгарію.

Дуже дивно й сумно, що Світовий банк, який колись був піонером дослідження інститутів, так грубо знехтував їхньою ключовою роллю. Але Україна не може рівнятися з країнами, що вступили до ЄС у 2000-х, ще й за цілою низкою суто економічних чинників. Наприклад, на відміну від розквіту промислового аутсорсингу 1990-х, зараз дешева робоча сила в промисловості стрімко втрачає свої переваги на тлі роботизації. Не кажучи вже про ризики безпеки, яких тоді не було.

Друга помилка: фіскальна консолідація

Друга, фатальна за своїми можливими наслідками, помилка — це заклик до фіскальної консолідації нібито в ім’я зростання. Автори аргументують це величезним державним боргом України (формально понад 100% від ВВП) і посиланнями на літературу, що доводить його згубність для економіки. Але як рецепт пропонують подальше зростання податкового тиску — з нинішніх 37% від ВВП (що вже надзвичайно багато для країни з такою якістю державного управління і більше, ніж було до повномасштабної війни) до 42–45% з одночасним скороченням соціальних виплат до 11% від ВВП (стільки зараз витрачається лише на виплату пенсій) або навіть менше, що є нереальним.

Приклади економік, які зростали хоча б на 3% на рік за такого податкового навантаження, є виключно у Скандинавії з її зразковими, найкращими у світі інститутами. Свого часу, тридцять років тому, сам Світовий банк, коли там працювали згадані вище колеги, виявив дуже глибоку й правильну закономірність: високі податки можуть собі дозволити країни з високою якістю державного управління. Крім того, існує купа літератури, яка доводить гнітючий вплив податків на економічне зростання, принаймні після певного рівня (близько 30% ВВП, що перерозподіляється через державні фінанси), який Україна перед великою війною перевищувала на третину і більше.

Отже, якщо чесно врахувати вплив пропонованого підвищення податків на темпи економічного зростання, то, напевно, виявиться, що вони у результаті обнуляться, якщо не підуть у мінус. Відповідно, модель, найімовірніше, розвалиться, а проблема з виплатою боргу лише поглибиться. Зокрема, прогноз ґрунтується на припущеннях про те, що в Україну повернуться від 1,9 до 3,1 мільйона мігрантів (тобто практично всі, хто виїхав саме через війну) і масово надходитимуть іноземні капітали. Але як це узгоджується з пропозицією встановити один із найвищих у світі рівнів оподаткування за умови якості інститутів суттєво нижче середньої (а їх неможливо швидко покращити)?

Це означає, що завдання виплати боргу, яким він описаний у дослідженні, власними силами просто не вирішити. Так само, до речі, як і завдання оборони від ворога, чия економіка перевершує нашу в 12 разів, а військові витрати становлять приблизно весь наш ВВП без урахування грантів. Зрозуміло, що всім хотілося б, щоб Україна стала фінансово самодостатньою, але це можливо лише або в разі кардинальних змін по той бік нашого кордону на півночі та сході, або через покоління — у разі «економічного дива». Для якого своєю чергою однією з передумов є низькі податки. І кредиторам у довгостроковій перспективі вигідніше послабити тиск зараз (попри всю політичну непопулярність цього в їхніх країнах), але отримати поруч сильну й самодостатню економіку з великим ринком, здатну сплачувати борги.

Дещо втішає те, що автори не врахували принаймні двох моментів, які суттєво знижують гостроту проблеми боргу. Ймовірно, якщо їх належним чином врахувати, то і результати моделі, і, відповідно, рекомендації виглядатимуть істотно по-іншому.

По-перше, реальний борг приблизно на чверть нижчий, ніж номінальний, тому що ERA та всю позику в розмірі 90 млрд євро, ще не виділену, не доведеться повертати з бюджету України: вони забезпечуються доходами від заморожених російських активів або підлягають виплаті лише за рахунок можливих репарацій. Також на фактично безповоротній основі видано кілька дрібніших кредитів.

По-друге, борг гальмує економічне зростання не сам по собі, а через бюджетне навантаження, що створюється його обслуговуванням, і, відповідно, податки. Але у випадку України партнери надавали нам кошти під дуже низькі відсотки та з величезними пільговими періодами, тому зовнішній борг створює помірне бюджетне навантаження. Левова частка припадає на виплати за внутрішнім боргом, з яких своєю чергою більше двох третин повертаються до бюджету у вигляді перерахувань прибутку Національного банку України (близько третини ОВГЗ) і держбанків (ще більше половини). Крім того, цю частину можна за сприятливих умов перекредитувати під менші відсотки або перевести у зовнішній борг і вмовити кредиторів частково списати його, як зробила неодноразово згадана авторами дослідження Польща на початку 1990-х.

І вже геть відірваними від реалій виглядають способи, якими автори пропонують підвищити податки. Тут і прогресивний податок на доходи фізичних осіб — граблі, на які Україна вже наступала двічі і двічі відмовлялася, бо воно себе не виправдовувало; і фактичне скасування спрощеної системи оподаткування (ССО), яке автори чомусь називають «детінізацією» і сподіваються отримати від нього 3–5% від ВВП у вигляді додаткових надходжень. Навіть якби раптом увесь легальний мікробізнес почав сплачувати податки за загальною системою, це дало б не більш як 2% від ВВП замість нинішніх 1%. Насправді ж логічно припустити, що він відреагує так само, як на «реформу» Азарова, — половина піде в «тінь», тоді ефект для бюджету буде в кращому разі нульовим.

Третя помилка: «пріоритетні сектори економіки» як драйвер зростання

Третя помилка — це підтримка «пріоритетних секторів» як точок зростання. Світовий бнк уже колись наступав на ці граблі, підтримуючи індустріальну (галузеву) політику в країнах Латинської Америки та не лише. Тоді справа закінчилася борговою кризою 1980-х років і знаменитим «Вашингтонським консенсусом», ухваленим за її результатами. На жаль, нове покоління, схоже, забуло цей урок. Можна погодитися з рекомендацією пріоритетно розчищати можливості для експорту тих секторів, які автори вважають найперспективнішими. Але категорично неприпустимо заохочувати схильність нашого уряду до протекціонізму та витрачання грошей платників податків на стимулювання «вітчизняного виробника» у будь-якій формі: це якраз те, на чому погоріли міжнародні кредитори у 60–70-х роках минулого століття. До речі, у відповідній частині дослідження відсутні будь-які фінансові оцінки, а шкода: це саме ті статті витрат, які можна було б безболісно скасувати для економії бюджетних витрат.

Цьому є альтернатива. Україна, ймовірно, може створити своє «економічне диво», як вже створила «військово-інноваційне», але для цього потрібно створити для економіки, насамперед для інноваційного сектора (не тільки ІТ), сприятливі безпекові, інституційні та податкові умови.

Передусім треба вирішити питання безпеки. Якщо наші партнери категорично не хочуть допустити «великих потрясінь» на території РФ, то їм, як і нам, доведеться мати справу з Росією, яка претендує на велич. А це означає, що для того щоб Україна залишалася стабільною, їм доведеться розщедритися на утримання великої професійної армії «коаліції охочих» — якщо не суто української, то здебільшого. Це не буде «допомога Україні, яка знижує податки», це будуть витрати на їхню власну безпеку.

Усі реформи треба замість формальної гармонізації з ЄС зосередити на створенні передумов для радикального покращення інституцій, насамперед на встановленні верховенства права, як це детально обґрунтовано та описано в аналітичній праці «CASE Україна». Адже для того щоб європейські норми працювали, вони мають спиратися на достатньо добре вкорінені «європейські принципи», інакше буде, як із загальною податковою системою, що її свого часу теж запозичили з «найкращих європейських практик». Тому спочатку принципи, а вже потім — норми, там, де вони створюють дискреційні можливості. Такі норми (зокрема, податкові) необхідно відкласти навіть не просто до вступу в Євросоюз, а ще далі — з перехідним періодом. Саме на цьому мають насамперед наполягати українські переговірники. Зокрема, у податковій сфері, включно з детінізацією, необхідні реформи разом із фіскально-відповідальним зниженням податків описано у Дорожній карті Економічної експертної платформи.

І, нарешті, місце застарілої галузевої політики має зайняти політика конкурентоспроможності. У дослідженні правильно зазначено, що на сьогодні конкурентні переваги України у сфері інновацій (а це єдиний можливий драйвер зростання у постіндустріальному світі) значною мірою ґрунтуються на спадщині асиметричного розвитку в період СРСР, і ця спадщина невблаганно тане. Саме тут потрібна активна роль держави. Але головне — не чіпати спрощеної системи оподаткування, поки що єдиний елемент політики конкурентоспроможності, однаково важливий для всіх галузей сфери інновацій, а не лише для ІТ.

Зрозуміло, що всього цього буде важко досягти, але принаймні цей шлях веде до привабливого майбутнього — на відміну від описаного у дослідженні.

Джерело