будь з нами!
У Мережі розповсюджується відео, де показано збитя “Шахеду” над Дніпром, між Подолом і Трухановим остров, зазначають Патріоти України. Ракурс з котрого фільмували епізод створює враження, що палаючі уламки впали впритул до дніпровської ланки Подільсько-Воскресенськоно мостового переходу.
Пабліки стверджують, що йдеться про атаку вранці 27 серпня. Офіційних коментарів наразі немає.
У ніч проти четверга, 27 серпня, безпілотники атакували логістичні об’єкти компанії Ozon в російських містах Оренбург та Уфа, передають Патріоти України з посиланням на російську службу BBC та заяву самої компанії,ґ.
У компанії заявили, що «українські безпілотники намагалися атакувати логістичні об’єкти російського маркетплейсу Ozon в Оренбурзі та Уфі.
«Ми оперативно евакуювали всіх співробітників, за попередніми даними постраждалих немає. Займання не виникло. Об’єкт в Оренбурзі вже відновив роботу, тільки на один день обмежив прийом FBS-відвантажень», — йдеться у заяві.
Проте, за інформацією компанії, логістичний комплекс в Уфі «зазнав незначних ушкоджень, але наразі закритий».
За даними видання hromadske, яке оприлюднило матеріали судових ухвал зі слідчими даними НАБУ, чинний очільник Офісу Президента Кирило Буданов може фігурувати як організатор схеми легалізації коштів для застави за Германа Галущенка.
Згідно з опублікованими фрагментами розмов фігурантів, посадовець нібито контролював отримання мішків готівки від Тимура Міндіча, безпеку перевезення яких забезпечувала охорона ГУР.
Народний депутат Ярослав Железняк наголошує, сама лише згадка чийогось прізвища в матеріалах слідства не дорівнює автоматичній підозрі.
Проте керівник Офісу президента Кирило Буданов не має жодного імунітету перед НАБУ і повинен публічно пояснити свою роль у цій історії та дати відповідь, чому фігуранти плівок обговорюють його причетність до організації викупу від Міндіча, а також – хто віддавав наказ спецпризначенцям ГУР супроводжувати мішки з готівкою.
Железняк переконаний, що фігуранти рятували Галущенка із СІЗО виключно для того, щоб він не здав інших учасників оборудки.
Чи дійсно Кирило Буданов фігурує на плівках НАБУ?
Чи може керівник ОП отримати офіційну підозру?
Скільки коштує викуп із СІЗО та як влаштований “корупційний кешбек”?
Як новий закон може назавжди зламати схеми з “відмивання” грошей для застав?
Чому антикорупційний комітет Ради заблокував критично важливі для євроінтеграції закони?
Про все це та багато іншого – у розмові ведучої “Є ПИТАННЯ” Олени Трибушної з народним депутатом Ярославом Железняком.
00:00 Вступ.
01:15 “Плівки” Буданова
06:14 Реакція Буданова на розслідування
07:59 Ярослав Железняк про реакцію президента та “злочинну організацію” в ОП
11:39 Чи отримає Кирило Буданов підозру від антикорупційних органів
14:28 Скільки коштує викуп із СІЗО та як працює “корупційний кешбек”
18:05 Як новий закон може назавжди зламати схеми з “відмивання” грошей для застав
21:50 Коротка хронологія: як ОП рятував Галущенка.
23:51 У чому звинувачують Галущенка та до чого тут виведені 110 млн доларів
27:14 Роль Микитася
32:02 Чи заблокує Захід фінансування через корупційні скандали
35:23 Хто і чому відхилив п’ять ключових антикорупційних законів
44:48 Ризик втрати 8 мільярдів євро макрофінансової допомоги
Наступний опалювальний сезон, вочевидь, буде складнішим за попередній. Про це кажуть і президент, і прем’єр, і фахівці-енергетики та спеціалісти ЖКГ. Це, зрештою, розуміє кожен українець. Тож хоч як прикро, але доводиться говорити про ймовірність такого сценарію ледь не як про аксіому. Отже, маємо бути до цього готові. Завдання — максимально убезпечитися від ворожих атак (це — справа ППО й інженерного захисту) та підготуватися до швидкого відновлення пошкодженої інфраструктури. У цьому допоможуть досвід ремонтів під час попередніх інтенсивних ворожих обстрілів і солідний (як запевняють у Міністерстві енергетики) запас обладнання та запчастин, зроблений за сприяння міжнародних партнерів.
Хоча готуватися до наступної зими почали заздалегідь, бачимо, що за два-три місяці до потенційного початку опалювального періоду 2026/2027 до завершення запланованих робіт іще далеко. Як звітують у профільних відомствах та місцевих громадах, готовність за деякими напрямами — до 70%, за іншими — ледве наполовину.
Одне з основних завдань — посилення інженерного та фізичного захисту об’єктів критичної енергоінфраструктури. Маємо розуміти, що повністю вберегти від ворожих ударів такі (зазвичай величезні) комплекси споруд неможливо. Тим паче коли Україні так бракує протиракет. Але попередня підготовка допоможе у разі влучань максимально скоротити терміни виконання аварійно-відновлювальних робіт, що особливо важливо в зимовий період. І, звісно ж, ідеться про захист від непрямого влучання ракет і атак безпілотників.
У Міністерстві енергетики України, відповідаючи на запит ZN.UA, розповіли, що паралельно тривають технічна підготовка генераційних потужностей і електромереж до роботи в умовах підвищених навантажень, ремонт електростанцій, накопичення аварійного запасу матеріалів і критичного обладнання, насамперед силових трансформаторів, автотрансформаторів, високовольтного обладнання та інших матеріально-технічних ресурсів, необхідних для оперативної ліквідації наслідків можливих пошкоджень.
«Водночас інформація щодо фактичної забезпеченості окремих підприємств паливно-енергетичного комплексу резервним устаткуванням, кількості трансформаторів, автотрансформаторів, іншого обладнання, а також рівня сформованих аварійних запасів належить до інформації з обмеженим доступом, оскільки її поширення може створювати додаткові ризики для функціонування об’єктів критичної інфраструктури в умовах воєнного стану», — наголосили у пресслужбі Міненерго.
Як повідомив, виступаючи під час години запитань до уряду у Верховній Раді, перший віцепрем’єр — міністр енергетики Денис Шмигаль, в Україні цьогоріч уже відремонтували 4,8 ГВт генераційних потужностей, а також збудували майже 200 споруд другого рівня захисту. Ремонти 4 ГВт потужностей тривають. Загалом 2026 року заплановано відновити та побудувати потужності понад 10 ГВт. Зокрема планують установити обладнання з виведених з експлуатації ТЕС і ТЕЦ із Литви, Німеччини та Латвії.
Також, за словами урядовця, в Україні вже працюють об’єкти розподіленої газової генерації загальною потужністю 1,8 ГВт. До кінця року хочуть установити ще 800 МВт. Роботи з під’єднання понад 280 установок тривають.
«Лідер із під’єднання когенераційних газових установок — Київська область, де встановлено понад 219 МВт. Більш як по 100 МВт потужностей установлено в Черкаській (129,3 МВт), Дніпропетровській (118,2 МВт), Волинській (113,6 МВт), Івано-Франківській (108,8 МВт), Сумській (103,6 МВт) і Закарпатській (100,3 МВт) областях», — деталізували у пресслужбі Міністерства енергетики.
Водночас понад половину української електрогенерації, як відомо, забезпечують атомні електростанції. Денис Шмигаль повідомив, що зараз три з дев’яти атомних енергоблоків на підконтрольній Україні території перебувають у ремонті. До настання холодів усі блоки під’єднають до енергосистеми.
Голова «Бюро комплексного аналізу та прогнозів» Сергій Дяченко сподівається, що «тумблер спрацює» і РФ утримається від терористичних атак на ці енергооб’єкти.
«Думаю, по АЕС ворог не стрілятиме. До того ж це дуже міцні об’єкти. Свого часу я як науковець займався проблемами міцності, навіть захищав дисертацію на цю тему. І трошки брав участь у розрахунках конструкції атомних електростанцій, там дуже серйозний запас», — розповів експерт у коментарі ZN.UA.
Він також наголосив, що захист підстанцій та інших елементів системи передачі та розподілу електроенергії нині справді покращився. До того ж завдяки попередньому досвіду енергетики навчилися швидко відновлювати такі об’єкти після пошкоджень.
«З усього цього — висновок: так, тривалі вимкнення струму в разі поновлення інтенсивних атак на українську електросистему, ймовірно, будуть. Але не настільки, щоби справдилися прогнози про «щонайбільше дві години електрики на добу», — заспокоює Дяченко.
У Міненерго натомість жодних цифр не назвали, нагадавши, що прогнозні режими роботи Об’єднаної енергосистеми України, обсяги електроспоживання, очікувані баланси потужності та електроенергії, а також можливість вживати заходів з обмеження електропостачання визначає оператор системи передачі з урахуванням прогнозних погодних умов, доступності генераційних потужностей, графіків ремонтної кампанії, режимів роботи енергосистем суміжних держав, можливостей здійснення імпорту електроенергії та, звісно ж, безпекової ситуації.
«З огляду на значну кількість чинників, які можуть впливати на роботу енергосистеми в умовах воєнного стану, прогнозування можливих графіків погодинних відключень має сценарний характер і залежатиме насамперед від наслідків можливих атак на об’єкти енергоінфраструктури та фактичного стану енергосистеми», — підсумували у пресслужбі Міністерства енергетики.
У Міненерго також запевнили ZN.UA, що досвід опалювального сезону 2025/2026 урахували й у питанні задоволення потреб країни у блакитному паливі: «Пріоритетами залишаються забезпечення необхідних запасів природного газу, підтримання стабільного рівня власного видобутку, диверсифікація джерел імпорту та посилення стійкості об’єктів газової інфраструктури до можливих атак. Важливим напрямом підготовки до осінньо-зимового періоду залишається відновлення пошкоджених об’єктів газовидобування та створення резервів для надійної роботи газотранспортної системи».
У відомстві додали, що газову генерацію дедалі більше використовують для підтримки роботи енергосистеми в умовах пошкодження електрогенераційних потужностей.
Сергій Дяченко погоджується: ситуація з накопиченням газу непогана — особливо якщо порівнювати з деякими попередніми роками, коли блакитного палива для проходження опалювального періоду нам ледь вистачало. Та й то завдяки не надто суворим зимам.
З іншого боку, зараз значно гірше з власним газовидобуванням — ворог посилив обстріли виробничої інфраструктури. Загалом від початку року РФ майже 300 разів атакувала об’єкти «Нафтогазу». Дісталося й приватним компаніям. І, незважаючи на оперативні ремонти, роботу частини видобувних потужностей зупинено, обсяги внутрішнього видобутку неабияк скоротилися.
За таких умов пришвидшені темпи закачування у підземні газосховища як власного, так і імпортованого ресурсу додають бодай трохи оптимізму. За інформацією Дениса Шмигаля, у ПСГ накопичили вже 14,3 млрд кубометрів газу — набагато більше, ніж на цей час торік (приблизно 11 млрд кубометрів).
«І це непогано. Адже газ — важливе резервне паливо. Зокрема у країні на газі значна частина опалення. Також у нас не завжди вистачає високоманеврових резервів. Тому баланс зазвичай закриваємо завдяки тепловим електростанціям, які працюють на газі. Отже, якщо обладнання працюватиме, ресурс для нього буде. До того ж це той ресурс, «дістати» який російськими ударами практично неможливо», — коментує Дяченко.
Крім того, відновити газотранспортну інфраструктуру набагато легше, ніж електроенергетичну.
«Та й удари по устаткуванню газових мереж — непросте завдання. Влучити по такому невеликому (особливо якщо порівняти з ТЕЦ) об’єкту ракетою доволі складно. А від «шахедів» ми потихеньку навчилися захищатись. Удари ж по трубах газогонів також неефективні», — вважає голова «Бюро комплексного аналізу та прогнозів».
Ілюструючи свої слова, він нагадав про спроби донецьких незаконних збройних формувань учиняти теракти на магістральних газогонах. Зазвичай за тиждень-два після атак усе вдавалося відновлювати.
«А по-друге, в нас дуже розгалужена ця система. Розподільні мережі взагалі під землею, а магістральні мають альтернативні «нитки», тож завжди є можливість прокачати паливо в обхід пошкодженої ділянки», — каже експерт.
За оцінками Дяченка, достатніми є й накопичені в Україні обсяги вугілля. Але тут ситуація дещо інша. Йдеться радше не про швидкі темпи його закупівлі, а про істотне скорочення потреб у такому паливі. Адже в нас, на жаль, залишилося дуже мало тепло- й електрогенерації, яка на ньому працює.
І найбільший головний біль, звісно ж, — забезпечення українців теплом. Після минулої зими посилено увагу до виконання планів установлення розподіленої генерації — локальних джерел тепла й електроенергії (когенераційних установок, блочно-модульних котелень, газотурбінних установок). Адже не секрет (і ZN.UA торік писало про це), що доки попередньої зими «не припекло», у багатьох громадах таке обладнання — здебільшого подароване міжнародними партнерами та благодійниками — роками простоювало на складах чи й просто неба. Тепер держава спростила дозвільні процедури, запровадила митні та податкові пільги під час ввезення енергообладнання. Та й громади після уроків минулої зими помітно активізувалися. Єдине: чи не запізно? Згадані когенераційні установки, які можуть одночасно виробляти електрику й тепло, справді можуть урятувати від замерзання окремі мікрорайони. Але для великого міста, як-от, приміром столиця, їх недостатньо.
До речі, в Києві відзвітували про виконання майже половини запланованих робіт із підготовки до опалювального сезону. Низку великих проєктів мають завершити до кінця року. За словами міського голови Віталія Кличка, одне з головних завдань — створення дублювальної системи, яка забезпечуватиме киян теплом, електроенергією та водою у разі руйнування великих генераційних об’єктів.
Думають і про альтернативу на чорний день. У столиці заздалегідь формують списки маломобільних жителів, які можуть потребувати тимчасового переселення у разі тривалої відсутності теплопостачання. Насамперед йдеться про самотніх літніх людей, людей з особливими потребами та сім’ї з дітьми з інвалідністю.
Тим часом у Міністерстві з відновлення, інфраструктури та транспорту повідомили, що на середину серпня в масштабах країни забезпечено 918,5 МВт (75,6% потреби об’єктів тепло- та водопостачання) резервного живлення. Непокрита потреба — 296,2 МВт.
«Станом на 1 серпня до опалювального сезону підготовлено 83 553 житлові будинки, або 58% від плану; 14 962 об’єкти соціальної сфери, або 62,7%; 10 590 котелень, або 61,7%; 10,4 тис. км теплових мереж; 2457 водопровідних та 1516 каналізаційних насосних станцій», — деталізували у міністерстві.
Проте тут маємо два запитання: чи вистачить часу до настання холодів для виконання всіх запланованих робіт? І друге: чи достатньо було заплановано для того, щоби наші міста, попри ворожі атаки, трималися й не замерзли взимку? Оцінки чуємо різні. Але з тим, що зараз варто «напружитися», погоджуються, мабуть, усі. Бо кожен ефективно використаний день літа й теплої частини осені гарантує бодай 0,01% полегшення для нас найближчої складної зими.
Атаки українських безпілотників на інфраструктуру другого за величиною російського маркетплейсу Ozon завдають прямих фінансових збитків особистим статкам російського диктатора Володимира Путіна. Про це йдеться у розслідуванні російського Фонду боротьби з корупцією, передають Патріоти України.
За інформацією ФБК, офіційним найбільшим акціонером Ozon є компанія “О23”, яка володіє 34% акцій та викупила їх у міжнародного інвестфонду Baring Vostok.
Публічно кінцевим власником цієї частки оголошено російського бізнесмена Олександра Чачаву, проте аналіз фінансової звітності показує, що він виступає лише підставною особою.
Фінансова схема викуплювальної угоди на 38 млрд рублів розгортається через ланцюжок юридичних осіб:
Для проведення угоди “Стратосфера” взяла позику на 51,2 млрд рублів.
У російській бухгалтерській звітності єдиною компанією, яка видала кредит на аналогічну суму, виявилося АТ “Оптима”.
Аналітики виявили, що керівництво компанії “Оптима” повністю складається з довірених осіб оточення російського президента.
Генеральний директор фірми Дар’я Брилякова та її попередники працювали в бізнес-структурах племінника Путіна Михайла Шеломова, олігарха Юрія Ковальчука та колишньої коханки президента Світлани Кривоногих.
Джерелом 51,2 млрд рублів для компанії “Оптима” стала безвідсоткова позика від фірми “Дельта”, яка офіційно належить російському олігарху Геннадію Тимченку.
“Ні на ім’я Володимира Путіна, ні на його рахунках немає вкрадених мільярдів. Система влаштована інакше: особисті гроші зберігаються у найближчих друзів-гаманців, яким він роздав шматки економіки”, – зазначають розслідувачі.
Тимченко є одним із головних розпорядників “спільного кошика” (общака) Путіна.
Раніше через його фірми скуповували інші активи, зокрема пивоварну компанію “Балтика”, а також фінансували будівництво резиденцій та приватні потреби родини російського диктатора.
28 серпня за новим церковним календарем (10 вересня за старим) – день пам’яті святої Анни Пророчиці, знайдення мощей преподобного Іова Почаївського. Також цього дня відзначають Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в Дальніх печерах. За старим календарним стилем – Успіння Пресвятої Богородиці, а також день пам’яті ікони Успіння Божої Матері Києво-Печерської.
***
Анна Пророчиця народилася в I столітті до н.е. Вона вийшла заміж, але в шлюбі прожила всього 7 років – чоловік її помер. Анна оселилася при Єрусалимському храмі і незабаром прославилася своїм аскетичним життям: жінка дотримувалася суворого посту і вдень, і вночі молилася.
Коли їй було 84 роки, вона стала учасницею події Стрітення Господнє – Діва Марія і праведний Йосип на 40 день народження за звичаєм принесли Богонемовля в храм. Анна і праведний Симеон, які мали від Бога пророчий дар, одразу впізнали Богородицю і Богонемовля. Анна стала свідком, як Симеон повідав Діві Марії про призначення її дитини і про те, що її первісток стане Месією і Спасителем світу. Після цього Анна стала славити немовля і розповідати всім про те, що у світ прийшов передбачений Помазанник Божий.
***
Преподобний Іов, ігумен Почаївський і чудотворець у миру носив ім’я Іван Залізо. Народився він у середині ХVI століття в Галичині. Коли йому було 10 років, він прийшов у Преображенський Угорницький монастир, а в 12 – прийняв там чернецтво. Незабаром удостоївся священицького сану і керував монастирем понад 20 років – в обстановці гонінь на православ’я з боку католиків і уніатів.
На початку ХVII століття преподобний пішов на Почаївську гору й оселився в печері біля стародавньої Успенської обителі. Братія полюбила пустельника й обрала його ігуменом. Іов був лагідний і ласкавий, багато працював сам. Після 1642 року преподобний прийняв велику схиму з ім’ям Іоанн. Іноді він йшов у затвор на кілька днів, а то й тиждень.
Помер преподобний 1651 року, йому було вже понад 100 років. 28 серпня 1659 року мощі Іова було відкрито, після того, як Іов триразово являвся київському митрополиту Діонісію.
Коли 1675 року татари взяли в облогу Почаївський монастир, на третій день, під час читання акафісту, над монастирем з’явилася Цариця Небесна. Татари, які пускали в неї стріли, отримували їх назад і були поранені або вбиті ними самі, і втекли. 1721 року Почаївським монастирем заволоділи уніати і закрили доступ до мощей преподобного. Але через 20 років чудеса преподобного змусили їх допустити до них вірян.
У 1831 році, після возз’єднання уніатів із православною церквою, мощі святого Іова знову урочисто відкрили, а Почаївський монастир став лаврою.
***
У церкві є традиція прославляти всіх святих. 10 вересня згадують преподобних отців Києво-Печерських, які жили в Дальніх печерах. Ченці Печерського монастиря стали першими подвижниками в Київській Русі, а їхні молитовні подвиги надихнули наступні покоління на великі духовні труди. Дальні печери – один із комплексів монастиря. Тут покояться мощі 49 святих, один із них – засновник монастиря, преподобний Феодосій Печерський, тому печери також називають “Феодосіївськими”. До числа преподобних отців у Дальніх печерах входять ченці, які звершували свій духовний подвиг з XI по XV століття. Про них не збереглося докладних відомостей, крім імені, часу несення подвигів і вказівки роду духовної праці – затворник, схимник, пістник тощо. Також у печерах знаходиться близько 30 мироточивих глав.
Прикмети на 28 серпня
За прикметами дня можна дізнатися, якими будуть осінь і зима, а також погода найближчим часом:
У народі 28 серпня – свято Анна Скирдниця, за звичаєм цього дня останні снопи складають у скирти. Ми також розповідали, яке сьогодні свято в народному календарі та про звичаї і заборони цього дня.
28 серпня, як і в будь-який інший день, церква не схвалює і виступає проти лайки і злості, наклепів, пліток, косудження, заздрості, жадібності, помсти і відчаю. Не можна відмовляти в допомозі нужденним.
Цього дня за народними прикметами не радять свататися і робити пропозицію – шлюб буде невдалим. Також краще відмовитися від прогулянок незнайомими місцями – великий ризик заблукати. Не варто давати обіцянки – найімовірніше, їх не вдасться стримати.
На Анну Скирдницю жінкам забороняється працювати, час слід присвятити духовному розвитку.
Святу Анну Пророчицю вважають покровителькою дівчаток і жінок – вона допомагає вдовам, самотнім жінкам, немовлятам. У молитвах до святої звертаються, коли захворіла дитина, потрібні допомога і сили, просять вгамувати смуток, позбавити від душевної скорботи, бід, напастей.
Іова Почаївського в молитвах просять про зцілення від тяжких хвороб, позбавлення від навали й нападу, моляться за всіляку нужду.
У народі день 10 вересня вважається святом, коли потрібно накривати стіл і запрошувати гостей. День за прикметами ідеально підходить для торгівлі та укладення угод – вважається, що договори, підписані сьогодні, стануть прибутковими.
Наприкінці літа, коли після великих кадрових перестановок минув уже певний час, можна спробувати зафіксувати їхні політичні й електоральні наслідки.
Передусім – зрозуміти, що сталося після звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони та його фактичного виходу з команди Володимира Зеленського.
Чи перетворився Федоров на самостійну політичну фігуру і чи сформувалося навколо нього окреме електоральне поле? Як його поява вплинула на позиції Зеленського, Залужного та Буданова? Наскільки стійкими є нинішні рейтинги довіри, як на них впливають корупційні скандали та протести – і чи готові українці до виборів під час війни?
Про все це в новому випуску подкасту “УП-2” Роман Романюк і Роман Кравець говорять з одним із провідних українських соціологів – керівником Соціологічної групи “Рейтинг” Олексієм Антиповичем.
Р. Романюк: Почати хочу з питання трохи філософського. Коли стартували ці протести, ми в редакції довго говорили про те, що можна умовно назвати “Дух Майдану”: причину, з якої починаються в Україні революції та протести. Чи бувало таке, що це була суто персональна акція? І чи готові українці в принципі виходити за якусь конкретну людину, чи це завжди ширший набір причин?
О. Антипович: Я взагалі не казав би про персоналії, хоча хтось і мусить бути на чолі процесу чи подій. Але в будь-якому разі українець виходить за справедливість. Точніше, проти несправедливості. Тому Майдан 2004-го був, тому ж Майдан 2013 року – це про несправедливість. І, зрештою, електоральний Майдан 2019 року – це так само про несправедливість.
Вона штовхає людей на протести й зараз. Абсолютна більшість українців підтримує сам факт проведення будь-яких протестів проти рішень, з якими суспільство не згодне, – це цілком нормально. Але ми розуміємо, що далеко не всі, хто на словах підтримує, готові виходити на будь-який Майдан, особливо в умовах війни.
Р. Кравець: Зараз ми так чи інакше обговорюватимемо продовження антикорупційних скандалів, зокрема розслідування НАБУ “Форест Гамп”. Коли буде коректно робити заміри й дослідження щодо рейтингів президента та інших учасників? Коли соціологія буде бачити наслідки того, що сталося?
О. А.: Почнімо з того, що громадська думка інертна. Колись хтось із технологів розраховував, за який час інформація доходить до виборця – близько двох тижнів. Зараз, гадаю, час стиснувся: інформація осідає дуже швидко, але й дуже швидко забувається. Відповідно, і поширення, і будь-які оцінки з’являються швидше.
Але ми зараз говоримо про вплив на рівень підтримки, на напрямок руху справ у державі, на підтримку президента чи на будь-яких політиків. У цьому питанні громадська думка все одно залишиться інертною, бо попри корупційні розслідування й попри всілякі скандали в нас зберігаються певні усталені погляди на те чи інше прізвище.
І якщо Михайло Федоров злетів буквально в момент своєї відставки й “Картонкового Майдану”, то всі інші прізвища існували й раніше. Тому вплив на рівень довіри Зеленського тут незначний, а у, скажімо, Буданова чи Залужного цього впливу взагалі немає.
Зниження рівня підтримки влади через корупційні скандали відбувається планомірно, постійно, але повільно. І воно перебивається іншими подіями – успіхами чи невдачами на фронті тощо. В людини перемикається порядок денний, і на неї починають впливати зовсім інші події.
На жаль, ми всі звикли жити в корупції. Ми знаємо, що вона максимально поширена і в центральній владі, і не менше – в місцевій. І ми з цим змирилися. Людей, по суті, дратує не так сам факт корупційних діянь, як те, як це коментують самі учасники. І оці записи, звичайно, б’ють дуже боляче. Це зухвальство: “чотири мішки на парковці”, “нам всім п..зда” і так далі. От це дуже боляче слухати.
Р.Р.: Я для себе розділяю: політичні рейтинги кандидата в президенти більш чутливі до таких речей, а рівень довіри – показник більш інертний. Зараз дивлюся на рівень довіри в опитуваннях і бачу, що Зеленський уже навіть не другий і не третій. Можна сказати, що цей постійний контекст корупційних скандалів у близькому оточенні президента все-таки наздогнав?
О. А.: Там же не тільки корупційні скандали – там і рішення всередині держави, і неправильні призначення… Скажімо, звільнення Федорова – це теж не підтримується людьми і впливає.
Але Зеленського “рятує” те, що він підтримує основну вимогу й сподівання українців: що він завершить війну. Питання, яким чином і як? Але його знають у світі, з ним домовляються, він нас не зрадив, він точно боронить державу. Тобто є довіра до президента воюючої країни, і вона дуже міцно тримається.
Ви кажете, що він уже не перший і не другий, але різниця між першим і другим дуже незначна. Там в топі п’ять прізвищ, де різниця між першим і п’ятим у сумі 10%. Тобто це всі по 1–2 відсотки. Тобто Зеленському досі довіряють, у нього позитивний баланс довіри. Інша річ, що ця довіра вже така, як була у 2022 році. Тоді було єднання навколо прапора – це вже минуло.
А зараз внутрішня ситуація не приносить президенту жодних позитивів. І якщо глянути на електоральні поля, то тому ж Михайлові Федорову дісталося поле, яке існувало завжди. Це громадянське суспільство, демократія, свобода слова, знову ж таки Майдан, право на вибори – усе це, і антикорупція в тому числі.
От зараз Федоров один із хедлайнерів цих цінностей і установок. Не знаю, чи хотів він цього, але він цей кластер очолив. Він зараз ситуативно обраний людьми.
Р.К.: Ситуативно обраний людьми – це гарно.
Р.Р.: До цього ще повернемося, я хотів закінчити з довірою. Наприкінці минулого року, після “Міндічґейту” й усього іншого, було видно, як рівень довіри до Зеленського почав різко просідати. А потім, на початку року, він цю ситуацію стабілізував – за рахунок того, що прикрився у внутрішній ситуації Федоровим і Будановим, підтягнув найрейтинговіших людей, які давали позитив. Зараз видно пряму кореляцію між тим, як президент втратив Федорова, і падінням рівня його підтримки?
О. А.: Дивіться, це ж не тільки на початку року президент підправив своє зниження рейтингу. Насправді скандали з “Міндіч-ґейтом” тоді перебилися розмовами про переговори – мовляв, ось-ось будуть. Коли переговори канули в Лету, з’явилися нові призначення в Офісі, які теж стали певною надією для виборця, для українця, що після “Міндічґейту” щось змінюватиметься.
Це процес, і важливо, що буде далі. Якщо не станеться чогось цікавішого, ніж “Форрест Гамп”, буде просідання довіри до президента. Якщо ж знову буде з його боку перемикання на щось цікавіше, позитивніше, скажімо, діпстрайки по Москві чи ще щось, то рейтинг зростатиме. Але, знову ж таки, очікувати якогось різкого падіння рейтингу в когось майже нереально.
Багато обговорювали заяву Федорова щодо виборів – наскільки це йому додало чи не додало. Особливо нічого не дало. Просто є частина людей, які за вибори й зміну влади, і є частина, яка проти виборів в умовах війни. Усе це якимось чином балансується. Динаміка покаже, але кардинальних змін у консервативній Україні я б не очікував.
Р.Р.: Як ви сказали, Михайло Федоров ситуативно обраний народом на певне електоральне поле. Мені доводилося чути від певних експертів, що Федоров – це така “Самопоміч 2.0”. Мовляв, в Україні завжди було 10–15% людей проєвропейського, реформаторського, ліберального спрямування, які от зараз отримали собі лідера в особі Федорова.
Ви бачите портрет тих, хто підтримує Федорова: це насправді “Самопоміч 2.0” чи все ж “Слуга народу 2.0”? Кого там більше серед його прихильників?
О. А.: Я абсолютно не згоден із тезою про “Самопоміч”, “Голос” і все інше. Можливо, це якась картинка з “Картонкових Майданів”, з тієї аудиторії, що там була.
Але якщо ми говоримо про довіру у Федорова на рівні 67% на піку, зараз трохи менше, але все одно за 50% – то це кожен другий українець, навіть більше. Про яку “Самопоміч” чи громадянське суспільство тут можна говорити? Хоч би скільки ми їх роздували, це все одно рівень 15–17–20%.
А тут величезний запит, значно ширший. Якщо відштовхуватися від наявної влади в особі Володимира Зеленського, то до появи Федорова в нас залишалося лише так зване умовне мілітарне поле. Самі військові: Залужний, Буданов, Білецький та інші, з якимось невеликим вкрапленням людей типу Дмитра Разумкова, Сергія Притули тощо. Крім них майже нікого не існувало. Ні Юлії Володимирівни Тимошенко, ні Юрія Бойка – усе це майже зникло, це якісь фонові рівні підтримки.
І абсолютно вільною була інша сторона електорального поля: ті, хто за демократію, за свободу слова, за вільне волевиявлення, за лібералізм, за реформи, за антикорупцію. І ця частина досить велика.
Насправді ці події – маю на увазі не воєнні умови, а саме такі історії, як “Форест Гамп”, “Міндічґейт”, підозра Єрмаку, вся внутрішня картина зі зміною уряду – це все про професіоналізм влади й про те, чим влада взагалі має займатися всередині країни. І от запит на оновлення цього всього й отримав Михайло Федоров. Це величезне поле.
Крім того, Михайло покриває й інші запити суспільства, якщо йдеться про зміну влади. Молодий. Має величезний управлінський досвід, працював у владі, був міністром оборони – тобто захищав державу. А це все – вимоги до умовного майбутнього президента. Ти не можеш іти на вибори, якщо не захищав державу; апріорі Україна цього не прийме, якщо ти десь відсидівся.
У цьому сенсі Михайло Федоров вписується ідеально. Питання, чи так само він бачить себе і свою роль, як бачать його виборці. Тут цікаві його заяви, що не Росія повинна визначати, коли в Україні будуть вибори. Це при тому, що абсолютна більшість українців усе одно проти виборів під час війни.
Р.Р.: А це цікаве питання. Людей питають, вони за проведення виборів чи проти. А чи питають їх, чому вони проти? Які причини називають?
О. А.: Питають. Скоро покажемо. Насправді йдеться про кілька позицій. Перша – фізична небезпека під час проведення виборів. Друга – і це два найбільші поля – участь військових. Це та категорія суспільства, яку українці найбільше прагнуть залучити до майбутньої влади. І тут важливі і питання балотування, і голосування.
Далі йдуть такі серединні позиції в опитуванні: участь біженців за кордоном, ВПО, тут же все, що пов’язане з російською пропагандою, дезінформацією, кібербезпекою тощо.
Причому якщо врахувати, що вибори в нас можуть бути президентські, до Верховної Ради й місцеві, то на національному рівні все, що я назвав, працює дуже сильно, а от місцеві вибори понад 50% опитаних уже підтримують – мовляв, можна провести. Хоча як: хіба на місцевих виборах немає ракетної небезпеки чи військові зможуть взяти участь у місцевих виборах? Українець тут певною мірою розщеплений.
Р.Р.: Цікаво, що всі попередні роки, коли говорили про вибори, одним із топових аргументів проти було те, що вони розколять суспільство.
О. А.: Ця відповідь так само досі існує. Опонентам ми не довіряємо. І розкол суспільства через політику, через вибори теж присутній у цьому списку страхів, але далеко не на перших позиціях.
Р.Р.: Тобто всі ці причини, які ви назвали, насправді інструментальні. Їх можна, за великим рахунком, вирішити, якщо підготувати інфраструктуру. Тобто якогось світоглядного спротиву немає?
О. А.: Ну, коли ми питаємо, чи потрібно проводити вибори в умовах війни, переважає думка “ні”. Але коли питаємо, чи візьмете ви участь, якщо вибори все ж відбуватимуться, переважає відповідь: “Так, звичайно, візьму”.
Р.К.: А чи намагаєтеся ви прощупати ось що: гаразд, якщо ви проти виборів під час війни, то що замість них ви готові підтримати, щоб щось змінити? Яка є альтернатива виборам?
О. А.: Це складне політологічне питання. Хіба ми говоритимемо зі звичайним українцем – з бабусею на моїй рідній Полтавщині – про те, що потрібно змінити уряд?
Р.К.: Маю на увазі, що часто лунають різні тези про якийсь там уряд національної єдності чи щось таке. А є запит на те, щоб Зеленський ділився владою, запрошував у свій уряд інші політичні сили?
О. А.: Я б тут говорив не про інші політичні сили, а про професіоналів – а вони можуть бути з будь-яких політичних сил. Оце українець точно підтримає. Про інші політичні сили народ теж скаже: так, звісно, усі гуртом, разом і батька легше бити, усі об’єднані навколо відбудови чи захисту держави – усе це вітатиметься. Але це ж соціально бажана відповідь.
Р.Р.: Типу люди кажуть: “Давайте всіх”. Але потім же додають: “а чому тут люди Порошенка чи Тимошенко?”.
О. А.: Так. Українець у цьому не дуже розбирається. Він може лише потім, на якихось інформаційних хвилях, зробити свої висновки: звідки ця людина, чия вона і що може зробити.
Р.Р.: Трохи повернуся до теми, з якої ми почали, – про нове електоральне поле, що отримало ситуативного лідера. Я так до кінця й не зрозумів: це опонент? Це опозиційне поле до Зеленського? Чи там є й частина тих, хто бачить у Федорові потенційного наступника?
О. А.: Дивіться, “опозиційний” і “наступник” – це не взаємовиключні речі. Наступник у будь-якому разі є опозиційним, якщо він з’явився. Тому зараз я говорив би про таке універсальне бачення Федорова як кандидата, що може замінити Зеленського, прийти йому на зміну: бо в нього є досвід, бо він молодий, бо він не задіяний у корупції, бо в нього є команда, бо його добре сприймають у світі, і так далі.
Але це ми говоримо про якесь вирване, ідеальне електоральне поле – про уявлення щодо Михайла Федорова сьогодні, під час Майданів. Це вирвано з контексту війни. А тепер повернімося до цього контексту й поставимо питання: чи зможе Федоров провести переговори з міжнародними лідерами? Хто краще впорається – Федоров чи Зеленський? Українець, напевно, скаже: Зеленський краще, бо він уже п’ятий рік цим займається.
Р.Р.: О, я не певний. Пам’ятаєте 19-й рік, перед виборами? Казали: є Порошенко, а є Зеленський, який актор, – ну як ви віддасте державу акторові?
О. А.: Це було не про державу в умовах великої війни. І Федоров, і Зеленський – обидва точно професіонали, обидва були у владі. Але з погляду саме ситуації війни, то сподівання, що зможе вирішити питання закінчення війни зараз явно сконцентровані не на Федорові й навіть не на інших, а таки на чинному президентові.
Р.Р.: Якщо говорити про Зеленського, то очевидно, що він стоїть особняком. Але за останні кілька років із людей, які були в команді Зеленського, а потім випали з неї, утворився певний пул осіб, які підтискають його в електоральних рейтингах.
Якщо говорити про Залужного, Буданова та інших військових, то як змінила поява Федорова розклад сил у цьому таборі “других номерів”?
О. А.: Якщо говорити про рейтинги довіри, про позитивне чи негативне ставлення, – усі ці люди, кого ви назвали, це один і той самий показник. У нас є Залужний, Буданов, Драпатий, Мадяр, Зеленський, Федоров – оце, напевно, шість прізвищ, які мають першу позицію в рейтингу довіри. Уся решта прізвищ нижча, хоча там уже підбирається Усик, там Сергій Притула та інші.
Не може ж бути так, що 55–60% довіряють Зеленському і водночас 55–60% довіряють Федорову, який сприймається вже як опозиційний кандидат. Тобто це одні й ті самі люди, які довіряють і Зеленському, і Федорову, і Буданову, і Залужному.
А от в електоральній картинці Зеленський на посаду президента – номер один, тут змін немає. Залужний – номер два, тут теж змін немає.
Р.К.: А не Залужний перший, а Зеленський другий? Я згадую цю історію з інтерв’ю Гриніва, що Зеленський уже не фаворит.
О. А.: Я посилаюся виключно на свої дані. Не пам’ятаю, у який саме момент Залужний десь випередив Зеленського – але незначно й дуже коротко.
На сьогодні це вже історія щонайменше дворічної давнини. Останні два роки рейтинги очолює Зеленський, тут жодних змін. Зеленський очолює, Залужний другий, а після них третім був Кирило Буданов як певна третя політична сила.
Так от, дуже довго це тривало, а потім з’явився Михайло Федоров, який просто забрав третє місце в Буданова. Рейтингово Федоров, як на мене, найбільше зрізав саме Буданова: той мав 12–13%, став 7–8%, а Федоров став 12–13%. Точніше 11% десь зараз.
Але це математика. Якщо ж говорити про сприйняття, то Буданов – це, все-таки, туди, де Залужний, війна, захист України, успішний бойовий досвід. А Федоров – туди, де демократія, свобода слова, антикорупція.
Р.К.: Але коли дивишся на моделювання других турів, то видно, що Зеленський зараз, по суті, програє і Буданову, і Федорову, і Залужному.
О. А.: Як то кажуть, не все так однозначно: програє, потім виграє, потім знову програє.
Р.К.: Мені здається, там доволі однозначно.
О. А.: Залежно, кому й що. Все має свою тяглість. Залужний у нас усе-таки переважає і з погляду довіри, і з погляду тяглості своєї присутності в уявленнях виборців щодо можливого майбутнього кандидата на посаду президента. А щодо всіх інших – це коливання. Тим паче різниці, про які ми говоримо – це 1–2 відсотки між кандидатами.
Далі треба врахувати, хто прийде на вибори. Чоловіча аудиторія, яка сидить удома, боїться ТЦК і в умовах війни може не піти на виборчу дільницю. Це з одного боку. А з іншого – саме на фронті у Збройних силах теж чоловіче населення. Це суттєво перекошує вибірку тих, хто по факту прийде на вибори. Тому дивімося ширше.
Р.К.: Важко навіть передбачити, хто прийде на ці вибори, бо незрозуміло, у яких умовах вони мають відбуватися.
О. А.: Згадаймо історію. Будь-який довоєнний екзитпол: хто взяв участь у виборах? У нас, я забув точну цифру, але за 40% були люди пенсійного віку. Натомість у молоді явка 6–7%. Молодь, яка прекрасно хоче потусити, узяти відповідальність за політиків, та ще й за тих, кого вона або не знає, або хто не дуже популярний серед неї, – вона й не прийде.
Р.К.: Чому? Вони можуть сказати і про Залужного, і за Буданова, і за Федорова.
О. А.: Виборець Залужного? Там жіночки пенсійного віку.
Р.К.: Але Федоров – це вже молодший електорат.
О. А.: Величезна кількість молодих людей не знає, про що ми з вами говоримо, не хоче цікавитися й не буде.
Р.К.: Тобто все-таки повертаємося до Усика?
О. А.: Усик зрозумілий. Довіра за 50%. Вибір Усика – це вибір дисциплінованого спортсмена, який падає, встає, досягає успіху, представляє Україну на міжнародній арені. Ви собі не уявляєте, там цілий кістяк виборців.
Р.Р.: Ми в Києві живемо, тут такий самий мер – не пам’ятаю, з якого року беззмінно.
Р.К.: Із 2015-го.
Р.Р.: Минулого тижня в мене був цікавий досвід. Я десь потрапив у базу соціологів, і тепер мені дзвонять різні компанії. І от питання таке: “Другий тур – Федоров і Залужний”. І я аж замислився. Ви міряли такий другий тур?
О. А.: Поява Федорова – це всього кілька тижнів. Тому відверто скажу: не міряли, не знаю. Але підозрюю, що це мілітарне поле з громадянським суспільством ще покачаються.
А ще з огляду на те, що Залужного немає в Україні, що він не включений хоч у якесь інформаційне поле того, що відбувається всередині держави. Це певною мірою може бути, як колись з Анатолієм Гриценком. Прекрасний чоловік, поки немає виборів – ми за нього. А приходять вибори – і ми шукаємо інших людей, у конкретних діях, у конкретних ситуаціях.
Ще можна зняти детектив…. про діру в 27 мільярдів доларів, яка «раптом з’явилась» у бюджеті. Спойлер: у цього детектива всі дати задокументовані.
Отже, хронологія. 19 серпня Правоохоронний комітет знімає з розгляду 5 антикорупційних законів, під які прив’язані гроші партнерів, — «втратили актуальність». 20 серпня Президент каже: «Деньги — это серьёзный вызов. У нас есть 4 месяца». А 24 серпня оголошує: загальний дефіцит — 27 мільярдів доларів….
Тепер відмотаємо назад. 3 грудня 2025 року, день голосування за Бюджет-2026, я говорю з трибуни: це не бюджет воюючої країни, це бюджет виборів і популізму. Безпека й оборона — мінус 300 мільярдів. Зарплати військових — мінус 180 мільярдів. 45 мільярдів — діра без джерел. А марафон, дороги і кешбек — на місці. Бюджет ухвалили.
28 травня 2026-го, перше читання змін до бюджету. Уряд презентує «1,5 трильйона на оборону». Я виходжу з цифрами Рахункової палати: щоб платити військовим хоча б на рівні 2025-го, треба 365 мільярдів, а на підвищення закладено нуль гривень. Більше того — 40 мільярдів забирають з закупівлі озброєння в резервний фонд. Ухвалили і це.
І от через три місяці нам оголошують «раптову» діру. За бюджетним розписом, у грудні Міноборони зможе витратити 36,8 мільярда гривень на місяць — уп’ятеро менше, ніж у серпні (підрахунок Київської школи економіки).
При тому, що гроші на закриття діри лежать поруч: з обіцяного партнерами прийшла лише чверть, а щоб отримати решту, треба просто ухвалити закони — 17 від уряду, 24 у Раді. Ті самі, з яких п’ять найважливіших комітет щойно зняв з розгляду)))
А тепер найцікавіша деталь механіки. Торік уряд узяв у партнерів 6 мільярдів доларів авансом — з грошей, призначених на 2026-й. Саме виплата того авансу — одна з причин сьогоднішньої діри. І що планують зараз? Знову взяти авансом — уже з європейської позики наступного року. Діру 2026-го закривають дірою 2027-го….
Президент правий в одному: гроші треба знаходити, і європейська позика з замороженими активами — правильний напрям. Але зрозумійте головне: позика закриває діру один раз. Звичка ухвалювати бюджет з кешбеком замість зарплат військовим — робить її щороку.
Діра у військовому бюджеті на $27 млрд не виникла раптово.
Ще у грудні бюджет закладали з дефіцитом, а в травні з військових закупівель забрали 40 млрд грн.
Водночас Україна недоотримала €7,3 млрд через невиконані зобов’язання перед партнерами.
Чому гроші витрачали на популізм?
Хто допустив бюджет із такою дірою?
Чому відхилили законопроєкти, до яких прив’язане фінансування?
00:00 – Звідки взялася діра у $27 млрд і чому про неї знали раніше
06:48 – Куди пішли гроші: популізм і 40 млрд з військових закупівель
07:44 – €7,3 млрд від партнерів: чому Україна їх недоотримала
10:13 – Як закриватимуть дефіцит і хто має відповісти за бюджет
23 серпня за новим церковним календарем (5 вересня за старим) – день пам’яті мученика Луппа Солунського (Фессалонікійського), який постраждав за християнську віру за часів імператора Максиміана. У народі цей день прозвали Луп Брусничник. За старим календарним стилем це день пам’яті мученика Лаврентія та інших.
***
Лупп жив на рубежі III-IV століть у грецькому місті Фессалоніки. Він був слугою преподобного Дмитра Солунського і свідком його смерті. Після цього Лупп забрав собі туніку свого господаря і його перстень і з їхньою допомогою та з Божим благословенням здійснив безліч чудес.
У переказах сказано, що Лупп розбив язичницьких ідолів на капищі, і за це його стали переслідувати. Імператор велів заарештувати святого і стратити. Коли настав час страти, Лупп став молитися про те, щоб над ним було здійснено таїнство хрещення. На подив усім зібралася дощова хмара і з неї полилася вода. Після цього Луппа стратили.
У народі 23 серпня – свято Луп Брусничник, з цієї пори зазвичай починався збір брусниці. На Лупа можливі перші заморозки. Ми також розповідали, яке сьогодні свято в народному календарі, звичаї та заборони цього дня.
23 серпня, як і в інші дні, церква не схвалює і виступає проти лайки, злості, пліток, заздрості, жадібності, помсти і відчаю. Не можна відмовляти в допомозі нужденним.
Народні прикмети дня не радять позичати гроші або речі – можна віддати свою удачу, і брати в руки колючо-ріжучі предмети – є ризик поранитися. Не рекомендується будувати плани на майбутнє, починати нові проєкти, змінювати роботу. Також цього дня не варто робити прибирання, підмітати і мити підлогу в домі – кажуть, що це до життєвих труднощів.
До святого Луппа звертаються з проханнями зцілити найважчі недуги, просять надати впевненості перед таїнством хрещення, зміцнити віру.
У народі день Лупа Брусничника вважається сприятливим для укладення шлюбу – сім’я буде міцною.
Противник (російські війська) силами своєї 3-ї загальновійськової армії (ЗВА) зі складу угрупування військ (УВ) «Югь» у рамках поточної оперативно-стратегічної наступальної операції на Слов’янсько-Краматорському напрямку продовжує вести наступальні дії у бік міста Слов’янськ на двох основних оперативно-тактичних напрямках:
– Сіверськ – Слов’янськ (вздовж південного берега річки Сіверський Донець)
– Бахмут – Слов’янськ (по обидва боки дороги E-40, на ділянці між цими двома містами).
Крім того, очевидно, що частина сил та засобів російської 3-ї ЗВА також діє у напрямку Краматорська, намагаючись дістатися ближніх підступів до цього міста (принаймні, вийти на рубіж Василівська Пустош — Васютинське).
Протягом звітного періоду противник у смузі наступу своєї 3-ї ЗВА зумів досягти досить значних результатів на низці тактичних ділянок і напрямків. Це, у свою чергу, створило досить сприятливі для нього умови для продовження наступу зі сходу в напрямку обох міст — Слов’янська та Краматорська. Зокрема:
– Очевидно, що на ділянці Закітне – Крива Лука передові частини та підрозділи російської 3-ї ЗВА змогли повністю взяти під контроль південний берег річки Сіверський Донець, а їхні передові штурмові групи вже зафіксовані на південно-східних околицях села Піскунівка, ймовірно, вони просувалися туди саме з боку Закітного та Кривої Луки.
– Активні атакуючі/штурмові дії противника також тривають у напрямках Рай-Олександрівка — Миколаївка та Рай-Олександрівка — Оріхуватка. Де противник, попри контратакі Збройних сил України (ЗСУ), зумів утримати позиції в лісі на південний схід від Миколаївки силами кількох штурмових груп (підрозділів), а також, діючи на захід від дороги Рай-Олександрівка — Миколаївка, «проникнути» кількома своїми малими піхотними групами у невеликий ліс на південь від Миколаївки. Де, власне, вони й «засіли» приблизно за 1 км від південних околиць Миколаївки (вул. Миколаєвська та Андрівський провулок).
– Однак спроби просунутись безпосередньо з Рай-Александровки до Оріхуватки та до насосної станції No2 (канал Сіверський Донець — Донбас) поки що були безуспішними. Противник зміг просунутися в цьому напрямку з західних околиць Рай-Олександрівки лише на 0,8-1 км, але потім, очевидно, зіткнувся з труднощами, які, ймовірно, були пов’язані з необхідністю його штурмовим групам рухатися далі до каналу через досить відкриту місцевість.
– Наступ передових частин і підрозділів російської 3-ї ЗВА, що діють по обидва боки дороги Слов’янськ-Бахмут, продовжує розвиватися в тактичній зоні. Там російські штурмові групи змогли просунутися від Федорівки Другої вздовж каналу Сіверський Донець-Донбас до Юрківки і дістатися північних околиць Заповідного.
– Крім того, сили та засоби 3-ї ЗВА, що діють у напрямку Краматорська, очевидно, на даний момент, намагаються закріпитися своїми передовими штурмовими групами (підрозділами), вже на захід від каналу, у Тихонівці та Малинівці, аби в подальшому продовжити наступ у напрямку Васютинського та Першомар’ївки. Також, російське командування докладає таких самих зусиль у напрямку Маркове — Білокузьминівка.
Таким чином, можна стверджувати, що українські війська на Слов’янському (і частково на Краматорському) напрямку, на даний момент, так й не змогли стабілізувати ситуацію на тактичному рівні. Противник зберігає можливість подальшого просування своїх передових штурмових груп (підрозділів) зразу на кількох тактичних ділянках і напрямках. Крім того, темпи їхнього реального просування продовжують залишатися досить загрозливими.
Очевидно, у найближчому майбутньому командування російської 3-ї ЗВА спробує одночасно досягти кількох тактичних цілей у смузі свого наступу, зокрема:
– Досягти рубежу Миколаївка – Стародубівка (тобто прорватися в район Слов’янської ТЕС), що суттєво ускладнить ситуацію для ЗСУ на Лиманському напрямку
– Захопити Оріхуватку та район насосної станції No2 на каналі Сіверський Донець – Донбас, що, фактично, у поєднанні з досягненням першої цілі дозволить російським військам дістатись безпосередньо найближчих підступів до Слов’янська
– І прорватися на рубіж Василівська Пусто – Васютинське, що дозволить російським військам дістатися найближчих підступів й до Краматорська.
На даний момент російська 3-я ЗВА основними силами своїх передових частин і підрозділів досягла наступних рубежів та районів:
– Крива Лука – Рай-Олександрівка
– Липівка – Діброва
– Маркове – Міньківка
– та вийшла до району на північний захід від Привілля
Водночас згадані вище «проникнення» у бойові порядки передових українських частин і підрозділів численних російських штурмових груп, хоча й не забезпечують російським військам стабільного контролю над цими ділянками місцевості (у цьому сенсі можна говорити лише про своєрідну «сіру зону»), але все ж створюють умови для подальшого просування основних сил передових частин і з’єднань російської 3-ї ЗВА на Слов’янському напрямку. Оскільки її командування, майже у всіх випадках успішного просування своїх «інфільтраторів», негайно та швидко прагне збільшити чисельність штурмової піхоти саме у тих районах, де ці групи вже змогли закріпитися. Таким чином, різко підвищуючи загальні шанси на успішний наступ й основні сили своїх передових частин і підрозділів.
Водночас, незважаючи на те, що цей спосіб організації та ведення наступу в тактичній зоні є досить повільним і «вартісним» (оскільки вимагає майже ПОСТІЙНОГО або принаймні більш-менш регулярного відновлення значних втрат у особовому складі цих штурмових груп, особливо в контексті масового використання тактичних дронів ЗСУ), командування російської 3-ї ЗВА прагне застосовувати цю «методологія» на максимально можливих за кількістю та фронтом ділянках. На практиці це означає, що воно намагається мінімізувати використання одного з основних принципів «класичного» військового мистецтва – необхідність максимальної концентрації власних зусиль під час ведення наступу, саме на обмеженій кількості критично важливих, з оперативної точки зору, секторів (напрямків).
І цей досить «нетривіальний» метод, який використовує командування російської 3-ї ЗВА, має цілком логічне і адекватне пояснення. Очевидно, воно знає, що передові українські частини та підрозділи, які наразі діють у його смузі наступу, відчувають значний дефіцит особового складу. Й тому вони змушені діяти у досить «розріджених» бойових порядках, коли у них з’являються численні зони та лакуни— так званого «міжпозиційного простору».
Тому збільшення кількості та загального рівня інтенсивності «проникаючих» дій його штурмової піхоти (бажано на максимально широкому фронті) дає командуванню російської 3-ї ЗВА додаткову можливість суттєво підвищити шанси на більшу ефективність таких дій. Оскільки в таких умовах українське командування не лише не має достатніх сил і засобів для парирування цих, хоч і відносно «невеликих» за масштабами «інфільтрувань» противника, а й просто не встигає це зробити через їхню велику кількість і практичну безперервність. Причому, навіть за умов масового використання ЗСУ ударних і розвідувальних дронів тактичної зони.
Оскільки такі ділянки часто, або погано прикриті у вогневому відношенні, або взагалі не прикриті через свою протяжність. Крім того, успішне та ефективне використання українських дронів проти ворожих штурмових груп, які намагаються «проникати» майже «без сну та відпочинку», часто обмежується цілим набором об’єктивних і суб’єктивних факторів. Починаючи з кліматичних умов у даному районі (туман, інтенсивні опади, сильні вітри тощо), ландшафту (наявність природних і штучних укриттів, прихованих маршрутів підходу тощо), до активних і пасивних контрзаходів з боку противника.
Іншими словами, командування російської 3-ї ЗВА, а також усього УВ «Юг», намагається скористатись моментом (а саме, тим, що наразі воно відіграє одну з головних ролей у Слов’янсько-Краматорській наступальній операції і тому має значний пріоритет над іншими російськими угрупуваннями та арміями, у питанні поповненні особовим складом та використанні резервів), сподівається, станом на «зараз», маючи перевагу в кількості штурмової піхоті, банально «перебігати» недостатньо численні передові частини та підрозділи ЗСУ, які діють на цьому напрямку.
Однак у цьому контексті слід зазначити, що будь-які команди російських «штурмових бігунів», навіть найбільш підготовлені та оснащені, мають одну дуже неприємну для російського командування рису. Вони закінчуються рано чи пізно (найкраще, звісно, коли це відбувається рано). Особливо, якщо додати до вже організованого у тактичній зоні досить інтенсивного впливу на них українських повітряних дронів, ще ЩОСЬ наземне …
Наприклад, «рясні» та регулярно оновлювані мінні поля (мінно-вибухві загородження), сучасну систему наземних сенсорів, розташованих саме в цьому «міжпозиційному просторі» та доповнених різнотипними наборами автоматизованих засобів ураження, і так далі. А якщо все це ще об’єднати з повітряними дронами у єдиний тактичний розвідувально-вогневий «комплекс», і, звісно, додати до нього «трохи», фактично самої української піхоти, то в цьому випадку російським «штурмовикам-бігунам» явно не позаздриш…
Адже в такому випадку їм буде дедалі важче приховано і безперешкодно проходити, бігти і повзти у тактичний тил передових українських підрозділів, оскільки кількість і протяжність ділянок погано контрольованого «міжпозиційного простору» у їхніх бойових порядках почнуть суттєво зменшуватися…
Залишилася лише «невеличка справа» – впровадити і масштабувати все це до рівня, необхідного для повного та тотального припинення цих російських «забігів». Більше того, очевидно, що потрібно врахувати у цьому питанні не тільки вже розгорнуті обсяги російської штурмової піхоти, а й їхнє гіпотетичне «мобілізаційне» зростання у найближчому майбутньому.
Як на мене, Слов’янсько-Краматорський напрямок, у цьому сенсі, дуже підходить як «експериментальний». Принаймні, його актуальність наразі, у контексті триваючої наступальної активності противника, виглядає досить переконливою та очевидною.
