Кирило Буданов був у колоді кандидатів на посаду керівника офісу президента від самого початку. Його публічно «засвітив» сам Володимир Зеленський у фотозвітах із зустрічей з іншими претендентами: віцепрем’єром Михайлом Федоровим, заступником міністра закордонних справ Сергієм Кислицею та заступником керівника ОПУ Павлом Палісою.
Та що більше часу минало від моменту скандальної відставки Андрія Єрмака (який із кола спілкування Зеленського, як ми вже детально писали, нікуди не зник), то вищою ставала ймовірність, що буде призначено технічного кандидата. Людини, яка де-факто стала б руками екскерівника офісу на Банковій. Одним із таких варіантів був уповноважений із санкційної політики Владислав Власюк. Перевірені джерела, як і раніше, стверджують: саме він був ключовим у списку, коли Зеленський вирушав на зустріч із Дональдом Трампом.
Однак після повернення президента з Mar-a-Lago все змінилося. Настав перелом. Інформація, з якою Зеленський повернувся зі Штатів, зрештою підштовхнула його ухвалити інше рішення. Чи сталося це після офіційних переговорів, де стало зрозуміло, що Трампу не вдасться переломити Путіна в питанні територій, чи внаслідок особистої зустрічі, присвяченої гарантіям для президента, його родини та найближчого оточення, — можемо лише припускати.
Повторимо: Зеленський не збирався призначати Буданова керівником свого офісу. І місяць цього не робив. Пропозиції Буданова, оформлені у вигляді пакета з 12 пунктів, його не вразили. Протягом усього цього часу вони, як і ініціативи Михайла Федорова, припадали пилом на столі президента.
Що ж сталося? Чим керувався Зеленський, зробивши несподіваний хід Будановим? І чому сам Буданов погодився розміняти крісло легендарного начальника ГУР на пеленальний столик керівника президентської канцелярії, над яким досі нависає тінь Єрмака?
Чинників тут може бути декілька.
Чинник перший. Відволікання уваги від Єрмака
«Кінець Єрмаку!» — смачний пряник, неочікувано викладений президентом на стіл. Його із задоволенням з’їли й медіа, й лідери громадської думки. Однак люди — зокрема й президенти — не віддають іншим те, чим живляться самі.
Єрмак, як і раніше, скрізь. Єрмак удома. Єрмак у спортзалі. Єрмак забезпечує їжу із «Санаханта». Аж до масажиста, за якого він теж відповідає. Він поруч. І він свій.
Однак публічна токсичність екскерівника ОПУ — й усередині країни, й поза її межами — змусила президента на ключовому етапі своєї каденції викинути козирного туза. Не для того, щоб відмовитися від Єрмака, а щоб відбитися. І спробувати виграти партію.
З колоди витягнуто нову козирну карту.
Безумовно, призначення військового важковаговика Кирила Буданова — без політичного досвіду, але з високим політичним рейтингом (третє місце після Валерія Залужного та Володимира Зеленського) — внесе свої корективи до системи влади. Вплив Єрмака буде обмежено. Хоча б тому, що сидіти в президента «на вухах» і роздавати команди з офісу на Банковій — різні речі.
Та нагадаємо ще раз для тих, хто забув: це не система Єрмака. Це система Зеленського. Усі призначення й усіх людей погоджував особисто президент. Він і вирішуватиме, наскільки її змінювати — реально, а не формально.
Питання тільки в тому, чи розуміє це тепер уже колишній начальник ГУР Кирило Буданов. Видання Financial Times дуже помиляється, стверджуючи, нібито Зеленський місяць умовляв Буданова очолити його офіс. Це не так. Буданов хотів цього статусу. І ті самі 12 пунктів, які він приніс президенту, — пряме підтвердження цього.
Про мотиви Буданова поговоримо нижче. Наразі зафіксуймо, що він ухвалював це рішення, впевнений, що може багато чого змінити. Правда, що саме він хоче змінювати та якими засобами — питання. Дотепер одним із ключових інструментів, які використовував Буданов, були зв’язки. У кого тільки немає «корочок» ГУР. Хоча така діаспора може мати як плюси, так і жирні мінуси. Принаймні основну ставку на підтримку своїх дій Буданов робить не всередині України, а зовні. Тобто той, на кого він може спиратися, перебуває поза її межами.
Чинник другий. Особисті зв’язки Буданова з американцями та росіянами
Буданов — єдина людина в українській системі влади, яка нині має довіру й повагу чинної американської команди. Він вибудував систему особистих стосунків не лише з Кітом Келлогом (який і досі вхожий до кабінету Дональда Трампа), а й із Джей Ді Венсом, Стівом Віткоффом і рядом інших людей із найближчого оточення американського президента. ЦРУ як партнерська організація, та й її директор Джон Лі Реткліфф також підтримують Буданова. Вони вважають його не лише героєм війни, а й людиною з реалістичним поглядом на війну. А також людиною, не заплямованою знаковим «міндічгейтом» і класичною корупцією на державних грошах. І це принципово важливий момент, який автоматично розширює вплив Буданова. (Ба більше, якби не особливі стосунки Буданова з американцями, Зеленський і Єрмак «з’їли» б його ще півтора року тому).
Крім того, колишній начальник ГУР протягом усього цього часу говорив із росіянами. Саме він багато років безальтернативно (Єрмак був додатковим пазлом) займався обміном полонених і нині очолює відповідний штаб. Водночас зрозуміло, що обговорення обмінів ніколи не обмежується лише гуманітарним треком: розмови регулярно сягають далеко за його межі. Отже, у Буданова є реальна робоча комунікація з росіянами, й вона унікальна.
Саме тому його наближення й призначення в цей період виглядає функціонально виправданим. За наявною інформацією, надалі передбачається формування щонайменше двох переговорних груп. Одну — з питань відновлення — найімовірніше, очолить прем’єр Юлія Свириденко. Друга зосередиться на завершенні війни та мирному треку. І саме тут роль Буданова стає ключовою. Фактично йдеться про потенційного керівника ключової переговорної делегації.
Хоч як далі розгортатимуться події (вдасться укласти мир чи триватиме війна), Буданов цілком органічно виглядає на цій посаді як для внутрішньої аудиторії (вона вірить у зміну системи), так і для зовнішньої (її максимально влаштовує Буданов).
Чинник третій. Нейтралізація конкурента
Формально в Буданова третій політичний рейтинг у країні. Проте стверджувати, що в нього були реальні шанси стати першою людиною в державі, все-таки складно. Ще до кінця не зрозуміло, як суспільство — й особливо зовнішні партнери — ставитимуться до військових фігур за умов мирних або перехідних виборів. Це неочевидна історія.
Проте Зеленський цей рейтинг бачить. І призначення Буданова до ОПУ можна читати як спробу виконати одразу два завдання. Перше — відірвати його від власної силової бази, від того «кореня», з якого й виростала його політична вага. Друге — збити йому електоральну траєкторію. З посади керівника офісу президента на вибори, як свідчить практика, вдало не стартує майже ніхто. Це не трамплін, а якір.
Хоча є й альтернативна версія: хтось вважає, що саме цей статус може, навпаки, посилити позиції Буданова.
Однак тут важливим є інше: перші домовленості президент порушив одразу після того, як за Будановим зачинилися двері його кабінету. Не секрет, що, йдучи з ГУР, Буданов розраховував зберегти вплив у вибудуваній ним «державі в державі». Саме тому він просив президента призначити начальником ГУР свою формальну праву руку Вадима Скібіцького або когось зі своєї команди. Проте наступним указом президента після призначення Буданова став указ про призначення начальником ГУР Олега Іващенка. Але тепер уже колишній голова СЗР Іващенко — не просто людина Єрмака. Він виріс у ГУР, це класичний кадровий військовий, професійний офіцер і досить сильний керівник військової розвідки. Але не тієї конструкції, яку вибудував Буданов. Це принципово різні моделі. Іващенко — не з того типу людей, які готові бути «сурогатним керівником». Він не обслуговуватиме ні політичних, ні комерційних інтересів, ні зовнішніх проєктів, що виходять за межі прямих функцій військової розвідки.
Для Буданова це означає одне: з Іващенком домовитися не вийде. Він несумісний із усім, окрім класичної логіки служби, яку розуміє жорстко. І саме тому його призначення — серйозний удар по можливостях Буданова й по тій системі впливу, яку він вибудовував роками.
Тобто, призначаючи Буданова й водночас проводячи кадрове рішення з Іващенком, президент не просто «наблизив» конкурента — він одразу вибив його опору. Це вже не союз, а полон.
У цьому самому ключі варто розглядати й іще одне важливе кадрове рокірування — заміну міністра оборони Дениса Шмигаля на Михайла Федорова. Тут думки коментаторів розділилися. Одні стверджують, що тільки Федоров здатний розворушити зашкарубле генеральське гніздо і що саме він має реальний план війни (й тому варто очікувати знакових відставок в армії). Інші впевнені, що системного Шмигаля, який тільки-но вникнув у кухню міністерства, не можна було чіпати, а тим паче «міняти на креативного Федорова, який і за п’ять років не докопається до суті того, куди прийде».
Військова бюрократія — не цивільна. Вона значно жорсткіша й небезпечніша. Це система, яка вміє завалювати інфографікою, відсотками, звітами, бездоганно клацати підборами, кивати й робити рівно те, що робила завжди, — імітувати управління, не змінюючи суті. Саме тому заміна Шмигаля на Михайла Федорова виглядає дуже ризикованою. Федоров розбудовував своє міністерство в майже стерильному неконкурентному середовищі, де він сам задавав правила й темп. У Міністерстві оборони все інакше. Там система живе за своїми законами, й вона чинитиме спротив.
Ба більше, саме на Шмигаля могла спиратися людина радше старої, ніж нової військової системи — Буданов. Зокрема й політично. Тому що саме Арахамія, Шмигаль і Буданов (Федоров примкнув до них лише в останній момент) були організаторами внутрішньокомандної фронди проти Єрмака.
Також, за інформацією наших джерел в ОПУ, ухвалено рішення про кадрове рокірування в дипломатичному блоці: чинний заступник керівника ОПУ з міжнародної політики Ігор Жовква має перейти на роботу до МЗС. Його місце посяде перший заступник очільника МЗС Сергій Кислиця. (Про що у момент написання статті заявив президент). Це призначення показове. Кислиця — фігура, максимально комфортна для Андрія Єрмака. Він тісно пов’язаний із Міністерством закордонних справ і протягом останнього року був для екскерівника ОПУ ключовим каналом комунікації із зовнішньополітичних питань. Нинішній очільник МЗС Андрій Сибіга, навпаки, Єрмака дратував, і той волів вирішувати чутливі питання не з міністром, а саме з Кислицею.
Словом, президент, наступивши на горло власній пісні та призначивши керівником свого офісу по суті чужого Буданова, відразу вказав йому його місце. Пряник — для публіки, батіг — для Буданова.
Ми вже писали, що ні Трамп, ні Путін не розглядають Зеленського як фігуру другого терміну. Та ми не знаємо, наскільки це впливає на реальні рішення президента. Тому що бачимо, як методично сьогодні «розбирають» Залужного — йому пригадують усе: і Південь, і Ківалова, й Домінікану, й комісування. Можливо, нині Зеленський просто взявся за другого потенційного конкурента. Проте не атакуючи, а керуючись іншою логікою — «наблизити й задушити в обіймах».
Чинник четвертий. Можливий наступник
Є ще одна ризикована та суперечлива версія: призначення Буданова — це не нейтралізація конкурента, а перевірка наступника. Спроба передати йому не лише електоральний потенціал, а й частину адміністративних, управлінських, міжнародних можливостей.
Але проблема в тому, що ці дві логіки взаємовиключні. Або ти «гасиш» потенційного кандидата, заводячи його в крісло керівника ОПУ, або вирощуєш наступника. Одночасно робити й те, й інше неможливо. Звідси — подвійність і в мотивації Зеленського, і в рішенні самого Буданова.
Тож ключове питання, на яке в нас досі немає відповіді: чи йде Зеленський на другий термін?
Якщо йде — тоді призначення Буданова очевидно працює як нейтралізація: посада, що рідко стає трампліном на вибори.
Якщо не йде — тоді для Буданова це може виглядати як шанс. Буданов отримує переговорний трек, виходить у публічну зону не як військовий, а як державний менеджер і добирає відсутні елементи президентського пазла: досвід, міжнародні контакти, участь у ключових рішеннях. Генерал із державним досвідом — уже геть інший кандидат.
Якби Зеленський точно йшов на вибори, логічніше було б призначити керівником ОПУ Федорова. Тому є версія, що Зеленський готовий до угоди.
Ба більше, настрій усередині еліт дуже змінився. Тих, хто щиро вірить у перемогу Зеленського, стає дедалі менше — і він це відчуває. Буданов, судячи з усього, теж. І, можливо, прорахував: за будь-якого розкладу в нього з’являється вікно можливостей.
Деякі обізнані співрозмовники взагалі кажуть прямо: «Ми ж ніколи не бачили другого туру «Залужний—Буданов». Розумієте? І не знаємо, як у цій конфігурації спрацює переговорний трек, міжнародна підтримка та образ людини, здатної домовлятися.
Чи може Буданов бути ставкою американців? Ми не знаємо, чи роблять вони ставки взагалі. Але Залужному точно не пробачили те, що він не підняв слухавки, коли йому телефонував Венс. У той самий критичний момент, коли президент Зеленський після скандалу в Овальному кабінеті летів до Лондона.
Чинник п’ятий. Захист від військових
Як ми вже сказали, Буданов має очолити переговорну групу. І в цьому сенсі призначення військового керівником офісу президента — не тільки зовнішній, а й внутрішній хід. Буданов потрібен Зеленському як запобіжник від самих військових — на випадок, якщо Україні доведеться підписувати занадто важку угоду. Стримувати військових здатний лише військовий.
Фактично йдеться про «чесну розмову влади із суспільством», про яку багато говорять, але яку ніхто не хоче починати. Буданов її вже почав — спершу неформально, потім фрагментарно в коментарях, потім більш явно. Зокрема в розмовах із президентом — і не зараз, а задовго до нинішніх подій. Буданов озвучує речі, які в публічному полі вважаються непопулярними. І бере їх на себе. Буданов не готовий здавати території, але прямо каже про те, що війну потрібно закінчувати. Що ресурси — насамперед людські — виснажені. Що влада провалила мобілізацію.
Це робить його незручним, але саме цим він і цінний для Зеленського, який уникає внутрішньополітичних тем. Буданов — людина, готова жертвувати багатьма, а його методи можуть бути різноплановими й далеко не завжди комфортними для системи.
Чинник шостий. Довірчі відносини з антикором
Окремий і важливий мотив — антикорупційний блок. В оточенні президента вважають, що через Буданова можна знизити градус конфронтації з НАБУ та САП. У Буданова з антикором немає тісних або дружніх відносин. Але є інше — взаємоповага та довіра в окремих принципових моментах. Це не альянс і не союз, а робочий контакт, якого сьогодні немає ні в кого іншого в близькому оточенні президента.
Водночас для повноти картини доречно буде уточнити, що саме прихід Буданова похитнув крісло під головою СБУ Василем Малюком. Він, на думку ексначальника ГУР, недостатньо чисто відіграв лінію влади в кейсі НАБУ та САП. За нашою інформацією, розмова президента з Малюком справді була, і йому запропонували очолити СЗР. Малюк відмовився як від пропозиції президента, так і від заяви про відставку. Віддавши це парламенту, де точно буде проблема з голосами. Оскільки Малюк не лише у військових, а й у депутатів асоціюється насамперед із операцією «Павутина», а не з обрізанням повноважень антикору.
…Отже, призначення Буданова — ургентний багатошаровий хід Зеленського, який, як ми вже констатували, має декілька мотивів.
Очевидно, що кожен веде свою гру.
Зеленський, концентруючись на переговорах, увів у розклад на новому рівні військового Буданова, демонструючи суспільству свою готовність як до перезавантаження влади, так і до продовження війни в разі зриву переговорів.
Військовий Буданов (водночас внутрішньо готовий до перемир’я), погодившись розділити відповідальність із Зеленським, вбачає у цьому шанс на реальну владу в майбутньому. Хоч і не може не розуміти, що буквально першого ж дня президент обрізав йому крила, підперши своїми людьми в ГУР, МО та ОПУ.
Однак наразі це лише протостадія процесу — двоїста, неоформлена, залежна від розвитку війни, переговорів, позиції США та Росії. Далі все залежатиме від ключового, поки не проясненого питання: чи йде Зеленський на вибори.
Очевидно, що призначення Буданова — це сигнал Зеленського суспільству про те, що він відчуває суспільний запит на зміни.
Однак реально ця влада вже не зміниться. По-перше, тому що всі кадрові перестановки відбуваються всередині того самого кадрового пулу — за рахунок людей, які вже перебувають у системі. Це не нова кров і не нова логіка.
По-друге, у влади просто не залишилося часу для якісної трансформації. Усе, що ми бачимо нині, — це спроба пом’якшити ставлення до неї всередині країни й насамперед у США. Однак на реальні системні зміни можна розраховувати тільки після нових виборів.
