Категорія: Записи

На Запоріжжі оператор 73-го центру ССО врятував своє життя завдяки короткоствольній зброї, опинившись буквально впритул до російського солдата, передають Патріоти України.

«Ми закріпилися в одному з будинків, які раніше вже зачистили. Наступного дня побачили ворога, який забирав посилку, доставлену дроном. По ньому спрацювали наші БпЛА», — розповідає командир бойової групи «Сарат».

Коли український боєць відкрив вікно для виставлення антени, він раптом почув шурхіт. Через пів метра перед ним вискочив військовий РФ і почав піднімати автомат.

«Я зробив три постріли — один у груди і два в шию. Він упав. Якби я потягнувся за автоматом, що стояв за метр від мене, — не встиг би», — згадує боєць. Цей інцидент підтвердив ефективність короткоствольної зброї на війні та її здатність рятувати життя в критичні моменти.

1. Противник (російські війська) продовжує наступ на правому фланзі свого угрупування військ (УВ) «Днепр», намагаючись прорватися до рубежу оборони ЗСУ вздовж річки Конка (на ділянці Малокатеринівка — Комишувака), а також охопити Оріхівський район оборони ЗСУ з заходу та південного заходу, просуваючись своїми передовими підрозділами у напрямку Малі Щербаки — Новопавлівка.

У наступі задіяні сили та засоби 58-ї загальновійськової армії (ЗВА) та частини і з’єднання повітряно-десантних військ (пдв) зс рф, придані їй для підсилення. Зокрема:

58-а ЗВA

– 19-та мотострілецька дивізія (мсд) – 392-й, 503-й та 429-й мотострілецькі полки (мсп)

– 42-га мотострілецька дивізія – зафіксовані підрозділи щонайменше трьох її полків – 70-го, 291-го мсп та 78-го моторизованого полку спеціального призначення (мтп СпП) «Ахмат-Север»

– 136-та окрема мотострілецька бригада (омсбр)

– Зведені полкові тактичні групи зі складу 4-ї військової бази (ВБ) з Південної Осетії (Цхінвал) та 201-ї ВБ з Таджикистану (Душанбе, Куляб, Бохтар)

повітряно-десантні війська

– 7-ма десантно-штурмова дивізія (дшд) – фіксуються підрозділи її двох десантно-штурмових полків (дшп) – 108-го та 247-го дшп.

– 76-та десантно-штурмова дивізія – ймовірно, діє своїми головними силами (104-й, 234-й і 237-й дшп, хоча, можливо, без одного з них, «дуже зайнятого» на Сумському напрямку).

Окрім згаданих вище сил і засобів, цілком можливо, що в смузі російської 58-ї ЗВА також задіяна низка формувань зі складу УВ «Днепр», зокрема 47-ма мсд 18-ї ЗВА (найімовірніше, один-два полки з її основного складу — 1152-й, 1153-й і 1154-й мсп) або кілька батальйонів 104-ї десантно-штурмової дивізії.

Також на тому ж напрямку, у смузі 58-ї ЗВА, діють низка підрозділів 100-ї окремої розвідувальної бригади (орвбр) та 45-ї окремої бригади спеціального призначення (обр СпП) повітряно-десантних військ.

Іншими словами, за звітний період бойовий та чисельний склад (БЧС) російського угрупування, яке веде наступ безпосередньо в напрямку Запоріжя, суттєво не змінився.

2. Поточна ситуація

За останній місяць, внаслідок низки контратак, проведених ЗСУ на цьому напрямку, вона до певної міри змінилася. Головним чином це стосується темпів просування (наступу) передових частин і підрозділів російських військ. Вони різко впали, а на деяких ділянках навіть взагалі «обнулилися». Більше того, на певних відтінках противник був змушений тактично відступати зі своїх передових позицій. Зокрема:

– Очевидно, контратаки передових підрозділів ЗСУ за напрямком Річне — Приморське призвели до того, що російські малі піхотні групи були змушені відступити з північних і центральних районів Приморського, проте їм вдалося закріпитися в його південній частині (район вулиць Залізничної та Дачної)

– Діючи по напрямках Запасне — Новояковлівка та Новобойківське — Новояковлівка, ЗСУ, очевидно, змогли «зачистити» саму Новояковлівку від російських «інфільтрантів» і навіть відтіснити противника значно південніше Павлівки. Хоча російське командування намагалося запобігти цьому наполегливи зустрічними атаками з боку Степового.

– У районі міста Степногірськ і села Лук’янівське, ймовірно, протягом двох тижнів, відбувалися запеклі зустрічні бої, внаслідок яких ЗСУ змогли витіснити російські підрозділи з північної частини міста та зайняти кілька передових позицій противника на південний захід від Лук’янівського.

Наразі, очевидно, противник (російські війська) продовжує утримувати район Степногірської дитячої музичної школи (так званий район «висоток» у південній частині міста) та кілька кварталів на західній околиці (район Аграрної вулиці та перехрестя Таврійської та Радянської). Хоча, очевидно, українські передові штурмові групи вже змогли просунутися впритул до району «висоток».

– Крім того, низка джерел стверджує, що окремі штурмові групи ЗСУ навіть спроміглися прорватися між Степногірськом і Приморським (до того ж, на техніці), «зачепившись» за північні околиці Плавнів. Хоча я ще не бачив реального підтвердження цієї інформації, тому не схильний їй сильно довіряти.

– На протилежному фланзі, в районі Оріхова (у смузі 76-ї дшд), російські війська ведуть наполегливі атакуючіштурмові дї в районі Білогоір’я та Малої Токмачки (за загальною дирекцією Новопокровка — Червона Криниця), намагаючись прорватися з південного сходу на ближні підступи до Оріхова. Поки що — без особливого успіху.

Кілька спроб провести подібні дії на південь від Оріхова (напрямок Роботіно — Новоданилівка) та на південний захід від міста (напрямок Малі Щербаки — Новопавлівка) також не принесли успіху російським військам.

Отже, можна констатувати, що наразі наступ російської УВ «Днепр» практично вкрай сповільнився. І хоча його командування, очевидно, навряд чи відмовиться від подальших наступальних дій (про це свідчить продовження ним наполегливих атакуючих дій у низці районів та на цілому ряді ділянок, зокрема в районі Оріхова, вздовж дороги Е-105, на захід від Степногірська та в районі Приморського), наразі підрозділи та формування російської 58-ї ЗВА, а також сили й засоби, придані їй зі складу пдв, змушені, фактично відбити контратаки ЗСУ, замість того, щоб продовжувати власний наступ.

3. Щодо майбутніх перспектив

Як на мене, то загальна оперативна ситуація на Запорізькому напрямку сьогодні визначається парою ключових факторів, а саме:

– Здатністю командування російського УВ «Днепр» знайти додаткові сили та засоби для цього напрямку зі свого ВЛАСНОГО складу, при цьому, не звертаючись за ними до свого «вищого командування», яке, очевидно, у цьому плані схильне більше допомагати УВ «Восток» ніж УВ «Днепр».

Для цього генерал Теплінський, звісно, може й надалі «препарувати» свій другорядний Придніпровський (він же – Херсонський) напрямок (18-та ЗВА), але все, що можна було звідти забрати (47-ма та 70-та мсд, а також 104-та дшд), значною мірою вже взято. Наприклад, найбільш боєздатна дивізія 18-ї ЗВА (а саме, 70-та мсд) була у терміновому порядку перегрупована для наступу на Костянтинівку і Дружківку, ще раніше, «тотально мобілізаційна» 47-ма мсд («им. Аксёнова-Гоблина») вже була активно задіяна у атаках/штурмах саме на Запорізькому напрямку тощо.

До того ж, лівий берег Дніпра, у його нижній течії, теж має чимось утримуватися. Скорочувати ці сили та засоби до критичного рівня може стати дорожче для самого себе. Більше того, а як ОДНОЧАСНО, з контратаками на Запорізькому та Гуляйпільскому напрямках, ЗСУ знову «перестрибнуть» Дніпро у східному напрямку?

– Другий фактор стосується МОЖЛИВОГО рішення командування УВ «Днепр», зокрема його 58-ї ЗВА, щодо переходу від спроб широкого оперативного охвату Оріхівського району оборони ЗСУ із заходу, особливо, з необхідністю наступати на широкому фронті в смузі 19-ї мсд (приблизно від Приморського до Степового) до більш «приземленого» варіанту тактичного масштабу — тактичних проривів до Новопавлівки та в напрямку Червоної Криниці через Малу Токмачку і Білогір’я.

Судячи з низки крайніх заяв полковника В. Волошина, речника СОУ у Південній операційній зоні, щодо певної «розвідувальної інформації» про існування намірів російського командування прорватися до околиць Оріхова і закріпитися там, така можливість, принаймні у відповідних російських штабах і органах управління, таки розглядається.

Насправді, якщо цей варіант буде успішно реалізований, це дозволить російському командуванню зекономити власні сили та засоби, й одночасно продемонструвати певну власну «ефективність наступальних дій». Хоча насправді з точки зору оперативної цінності це буде набагато гірше, ніж гіпотетичний прорив російських військ на широкому фронті в смузі їхньої 19-ї мсд до рубежу оборони ЗСУ вздовж річки Конка.

Так, з політичної точки зору це виглядатиме успішно — «ми прорвалися до ще одного більш-менш великого населеного пункту». Російські генерали навіть можуть отримати, з цього приводу, купу різних медалек, ніштяків тощо.

Адже нинішнє військово-політичне керівництво ри-фи (або те, що ми називаємо кремлівським режимом) навряд чи здатне належним чином насправді оцінити та порівняти значення обох варіантів з оперативної точки зору. І той факт, що спроба лобового штурму Оріхівського району оборони ЗСУ (це, якщо вона все ж буде успішною для російських військ, але ж, цілком можливо, що й не стане такою), фактично означає зрив їхнього великого оперативного наступу в напрямку Запоріжжя цього літа, для них явно – незрозумілий. Водночас для будь-якого військового, який знайомий із основами (навіть не з нюансами) оперативного планування дій військ, ця дилема – цілком зрозуміла.

Простіше кажучи, те, що могло і мало би наступати на Запоріжжя літом нинішнього року, у цьому випадку, російському командуванню доведеться витратити переважно на Оріхів. І, схоже, на сьогоднішній день, ніхто в генеральному штабі зс ри-фи не особливо поспішає «прояснити» власному військово-політичному керівництву це питання, обираючи простіший і дешевший варіант з «проривом на Оріхів».

Ну, як кажуть — краще Оріхівська синиця в руках, ніж якийсь недоступний Запорізький журавель у небі. Єдина проблема для російського військового командування полягає в тому — що йому цієї весни буде дуже і дуже важко «спіймати» й саму Оріхівську синицю …

Джерело

“У Білому домі настає момент «А біс його знає, що далі робити». Порівняйте два висловлювання, зроблені в перший тиждень двох різних воєн”, – пише політичний оглядач Іван Яковина на своїй сторінці в соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:

“Ось це кілька днів тому:

«Закликаємо іранських дипломатів по всьому світу запросити притулку та допомогти нам у формуванні нового, кращого Ірану, у якого є величезний потенціал», — сказав Трамп на заході в Білому домі.

І ось це ось чотири роки тому:

«Ще раз звертаюся до військовослужбовців збройних сил України. Беріть владу у свої руки! Схоже, нам із вами буде легше домовитися, ніж із цією зграєю наркоманів і неонацистів, яка засіла в Києві і взяла в заручники весь український народ», — сказав Путін у Кремлі.

В обох випадках явно присутня розгубленість: початковий план не спрацював, доводиться на ходу придумувати якісь екзотичні субститути з надією «а раптом вийде?».

Ні, не вийде. Змінити владу в чужій країні — це суперскладна операція, яку потрібно довго і ретельно готувати.

Насправді, дивних паралелей ще більше. Американські ліберали називають усе це «війною Трампа». Російські — «Путінською війною». (Мовляв, народ ні до чого).

Міністр оборони США Піт Хегсет заявив, що «не ми почали цю війну, але ми її закінчимо». Приблизно те ж саме часто можна чути в Москві щодо вторгнення в Україну.

Ну, і найсмішніше: прихильникам Трампа настійно рекомендували не називати війну війною. Тепер у США в Ірані «Обмежена (limited) військова операція». ЛВО, так би мовити.

У мене нуль симпатій до іранської влади — країною там керують релігійні фанатики, садисти і психопати. Але я не перестаю дивуватися тому, що США та Ізраїль виявилися не готовими до того, що буде після перших ударів із повітря. У них же взагалі ніякого виразного плану дій немає! Таке враження, що ними всіма там Шойгу командує. Навіть на рівні слів і формулювань”.

“Прогноз Інституту чорноморських стратегічних досліджень про найближчі дії РФ із ганебним ЧФ. Як відкриється навігація на річковому шляху Дон – Волга – Ладога – Фінська затока (Бєломорканал – Баренцеве море), а це станеться у квітні – травні, і по-різному, бо льодова ситуація різної складності, то РФ почне перекидати свої ракетні корвети типу “Буян” і “Каракурт”, а також неракетні корвети проєкту 22160 по цих річках на Балтику й Північ”, – пише журналіст Андрій Клименко на своїй сторінці в соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:

“Це ж стосується й тих, що зараз ховаються на Каспії. На Балтиці вони будуть “грозіть швєду” й супроводжувати танкери, бо там атмосфера біля Данських проток усе більше згущується, і головне – російські страхи щодо перекриття проток на очах перетворюються на жах. А там ще чотири – п’ять боєготових українських тральщиків із прапорами, українськими назвами й бойовими екіпажами нудьгують у Великобританії й Бельгії…

На Чорному морі для обстрілів “Калібрами” по Україні залишаться два поранені фрегати і три вцілілі підводні човни (два із шести застрягли за Босфором, один – у вічному типу ремонті після ракетного удару)”.

5 лютого з полону країни-агресора РФ звільнили українського військового Володимира Коляду. Через кілька тижнів його відправили до Вінницького СІЗО за дезертирство, а суд пізніше виніс вирок — 8 років позбавлення волі. Про це 4 березня повідомляє проект Слідство.Інфо з посиланням на його сина Сергія, передають Патріоти України.

За словами Коляди-молодшого, його батько близько 3 років перебував у російському полоні. Володимира обміняли 5 лютого 2026 року, а вже 26 лютого його затримали і доправили до Вінницького СІЗО.

«26 лютого йому (Володимиру Коляді — ред.) тільки допомогли зробити паспорт, видали на руки. Буквально через пів години приїхала поліція і затримала», — розповів Сергій Коляда.

Згідно з вироком Дружківського міського суду (ухваленим у липні 2024 року), Володимир Коляда з грудня 2019 року служив за контрактом електрозварником в одній із механізованих бригад ЗСУ. У травні 2022 року він мав прибути з Бахмута до Курахового (Донецька область), проте «самовільно залишив місце служби».

У квітні 2023 року в одному з російських пропагандистських ЗМІ з’явилося його «інтерв’ю», повідомляє Слідство.Інфо. На камеру Коляда розповідав, що українські військові нібито «закидали гранатами мирних мешканців», які ховалися в підвалі в Бахмуті, а потім «стріляли їм у спину», коли тих «евакуювали» найманці з ПВК Вагнера.

«У липні 2023 року українські правоохоронці відкрили кримінальне провадження за обвинуваченням військового в дезертирстві. Допитаний під час судового засідання командир роти військової частини, в якій служив Коляда, розповів, що обвинувачений і раніше не мав бажання нести військову службу, про що відкрито говорив своїм побратимам. Крім цього, командир і заступник командира роти зазначили, що Коляда мав антипатріотичні погляди», — пише Слідство.Інфо.

У вироку Дружківського суду йдеться, що Коляда «не з’являвся на судові засідання», попри повістки (оголошення), опубліковані в газеті Урядовий кур’єр.

Як заявив Коляда-молодший Слідству.Інфо, на той момент його батько вже був у полоні в окупантів.

Дружківський суд Донецької області виніс вирок у липні 2024 року. Володимира Коляду визнали винним у скоєнні кримінального злочину і призначили йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі.

За словами сина Коляди, його батько не міг поїхати в Курахове через хвору дружину — і з цієї ж причини самовільно покинув свою військову частину. «До 2023 року він був у Бахмуті (де тоді жив із дружиною). А коли вже (у місто) увійшли російські війська і почалися активні бойові дії в нас на вулиці, то і його, і кількох сусідів „Вагнер“ витягнув уночі», — розповів Коляда-молодший і додав, що батька окупанти одразу взяли в полон як українського військового.

Коляда-молодший також стверджує, що пропагандистське відео його батько записував під наглядом і під примусом співробітників ФСБ РФ. «Один стояв з автоматом, а другий стояв, виходить, із текстом. І він (Володимир Коляда — ред.) читав написаний ФСБівцями текст», — сказав він.

Коляда-молодший також зазначив, що планує оскаржити рішення суду. «Будемо домагатися перегляду справи. Щоб врахували ті факти, що людина перебувала в полоні, слідчий і прокурор знали про це», — підсумував він.

Президент ГО Ліберально-Демократична Ліга України Артур Харитонов розповів, що Китай не зацікавлений у втраті Ірану, і є інформація, що він таємно передає іранцям зброю, хоча перевірити це неможливо, передають Патріоти України.

«Але що далі? Це для Китаю, звісно, питання. Тому що вони, очевидно, не зацікавлені у втраті Ірану. Але і виступити за Іран вони також не можуть, навіть якби десь хотіли. Є інформація, що китайці таємно щось передають іранцям — щось з ракетами, щось з радарами. Різна надходить інформація, перевірити це достеменно ніхто не може, це предмет, звісно, розслідувань», — сказав Харитонов.

Водночас він зауважив, що морем передавати зброю Ірану проблематично, а робити це суходолом заважають сутички між Пакистаном та Афганістаном, які почались перед ударом США та Ізраїлю по Ірану. «Це інцидент, який перекрив сухопутний маршрут для Китаю до Ірану, який вони використовували, тому що Афганістан загалом останніми роками, з моменту, відколи там стався переворот, слугував китайською колонією — не індійською колонією, як стверджує це Пакистан. Але цей конфлікт є дуже вигідним для Сполучених Штатів. І дуже важливо, щоб зараз він залишався в такій незрозумілій фазі, з перекриттям доріг, перекриттям якихось процесів між цими недемократичними державами», — пояснив експерт.

Харитонов додав, що предметом для здогадок залишається те, наскільки сутички Пакистану з Афганістаном були скоординовані з США, зважаючи на покращення відносин Сполучених Штатів з Ісламабадом.

У разі атак на об’єкти водопостачання в Україні можуть запровадити графіки відключення води. Про це розповів ексзаступник міністра захисту довкілля та природних ресурсів Михайло Хорєв, передають Патріоти України з посиланням на “Новини.LIVE”.

“Ризик виник не вчора, і не позавчора, тому що у нас є удари. Наприклад, по греблі Карачунівського водосховища у Кривому Розі. Там зруйнували шлюзи. І там була проблема. Відповідно, можуть бути удари по водоканалах”, – зазначив спеціаліст.

Експерт каже, що у великих містах водопостачання забезпечується через різні джерела – поверхневі та підземні. Це ускладнює повне виведення системи з ладу одним ударом. “Наприклад, Київ – він має декілька джерел. Декілька поверхневих, декілька підземних. Достатньо розгалужену інфраструктуру”, – каже Михайло Хорєв.

Водночас він попереджає, що ушкодження окремих об’єктів водопостачання може спричинити локальні перебої та запровадження графіків подачі води, подібно до відключень електроенергії.

“Держава до цього (до атак об’єктів водопостачання, – ред.) готується, над цим працюють. Пропрацьовають контрзаходи, посилюють нашу протиракетну оборону”, – додав фахівець.

Повна окупація Покровська російськими військами може спровокувати стрімкий обвал оборони на цій ділянці. Як повідомило УНІАН обізнане із ситуацією джерело у Силах оборони, за такого сценарію лінія фронту ризикує швидко зміститися на 5–10 кілометрів углиб території, передають Патріоти України.

“Це дуже незначне угруповання. Але українські військові тут є”, – заявив співрозмовник ЗМІ. Як він пояснив, за такого перебігу подій повне захоплення міста – це лише питання часу. Але нашим військовим важливо “чіплятися” за урбанізовану місцевість.

“В урбані простіше тримати оборону. Є за що зачепитися. Зараз росіяни у Покровську вільно себе почувають. Але наші позиції у місті стримують від подальшого швидкого просування на північ. Якщо Покровськ повністю окупують, в полях буде оборонятися дуже складно в умовах дронової війни. Тому фронт досить швидко може посунутися на 5-10 км на північ, де знаходиться нова лінія житлових забудов”, – розповіли в Силах оборони.

“Путін і аятола Хаменеї – близнюки за суттю своєю. Обидва – хворі фанатики, які заради своїх міражів, заради своїх галюцинацій і безглуздих ідей легко йдуть на вбивство мільйонів людей”, – пише російський публіцист Олександр Нєвзоров у своєму Телеграм-каналі, передають Патріоти України, та продовжує:

“Хаменеї був одержимий ідеєю торжества найкривавішої форми ісламізму. А Путін схиблений на російській величі й на відновленні кордонів СРСР. Те, що ніби ці манії мають формальну зовнішню відмінність, жодної ролі не відіграє. Обидва абсолютно неадекватні й, у принципі, однаково небезпечні.

Тож іранську драму мають добре вивчити в Росії: вона має пізнавальний та освітній зміст для жителів РФ. До них, можливо, почне потихеньку доповзати ступінь жахливості ситуації, у якій вони опинилися.

Адже настане час, коли сьогоднішні саджання, репресії, заглушення інтернету здадуться епохою милоти і граничного гуманізму. Річ у тім, що однаково неминучий день, коли в Російській Федерації гнів переможе страх. Режим однаково доведе жителів країни до бунтів – і з насолодою ці бунти чавитиме, без вагань, по-іранськи.

І наївно думати, що в разі небезпеки для себе або для своєї манії в Путіна здригнеться рука чи хтось утримає його від масових убивств. Кремлівський аятола вже всі свої карти розкрив. Він убиває легко й не замислюючись, навіть легше, ніж Хаменеї.

На сьогоднішньому прикладі іранського аятоли дуже легко прорахувати, що робитиме його російський двійник. Утім, Путін і так довів, що готовий убивати мільйони, він їх уже вбив. Але жодних меж зла у кремлівського фанатика немає, як їх немає в Хаменеї”.

Обіцянки влади про вступ України до Європейського Союзу у 2027 році є шкідливими. Реалістичні прогнози відсувають цей термін, а головною умовою залишається проведення антикорупційної та правоохоронної реформ. Про це сказала головна редакторка сайту “Еспресо” Марина Данилюк-Ярмолаєва, передають Патріоти України.

“Якщо говорити про корупцію і про обіцянки, що ми будемо в Європейському Союзі 1 січня 2027 року, то я вважаю їх шкідливими. І так само їх оцінюють люди, які з українського боку працюють над відкриттям кластерів. Минулого тижня у мене було кілька цікавих розмов у посольстві ЄС із представниками, які співпрацюють із європейцями та намагаються показати Україну з кращого боку. І всі вони кажуть, що дедлайни, які виставляє українська влада, лише шкодять нам.

Тому що це нагадує обіцянки “кави в Криму” чи завершити війну до конкретного року, а коли цього не стається, люди починають думати, що все це брехня, отримують велику порцію зневіри і перестають вірити навіть у стратегічні плани держави.

Я запитала своїх співрозмовників: чи вступимо ми колись до Європейського Союзу? Вони відповіли: однозначно так. Але потрібно називати реальні дати. У кращому випадку серйозна розмова може розпочатися у 2028 році – за умови, що буде вирішене питання війни і ми виконаємо необхідний обсяг реформ, яких регулярно вимагають наші західні союзники з ЄС.

Водночас більшість схиляється до реалістичнішої дати – 2034 рік. Адже Європейський Союз працює бюджетними циклами, і перед кожним новим циклом приймає нових членів, які потім інтегруються в економіку. Тому питання реформ залишається ключовим”, – пояснила Данилюк-Ярмолаєва.

За словами головної редакторки сайту “Еспресо”, європейські бюрократи висунули дві основні вимоги до української влади – провести антикорупційну та правоохоронну реформи. Обидві є взаємопов’язаними.

“Як зазначають українські юристи-міжнародники та дипломати, які працюють над відкриттям кластерів, на жаль, усе впирається у правоохоронний комітет. А про які реформи може йтися, якщо серед топспікерів є Макс Бужанський? Тому спеціалісти покладають великі сподівання на перші повоєнні вибори, після яких правоохоронний і антикорупційний комітети представлятимуть більш професійні люди, які не тягнутимуть країну вниз. І які за своєю ментальністю не будуть лайт-версією радянщини, як той самий Макс Бужанський”, – наголосила Данилюк-Ярмолаєва.

Головна редакторка також додала, що в статті Reuters західних дипломатів зачепило інтерв’ю Володимира Зеленського з нагоди роковин повномасштабного вторгнення. На запитання про те, чи існує корупція в його близькому оточенні, а це був натяк іноземних журналістів на справу Міндіча, Зеленський відповів, що корупції в Україні немає, і вона не вища, ніж в інших державах, і загалом ситуація під контролем.

“Стаття Reuters детально пояснює, де Зеленський був неправий. Там є інсайди від європейських дипломатів, які зазначають, що їх насторожують подібні заяви. Вони також побоюються, що якщо Україну поспішно приймуть до Європейського Союзу під конкретну дату, озвучену Володимиром Олександровичем Зеленським, то це може призвести до згортання необхідних реформ.

А правоохоронну та антикорупційну реформи ми зобов’язані будемо провести. І якщо повернутися до інсайдів, які мені озвучили наші дипломати та міжнародні юристи, то довіру до України під час повномасштабного вторгнення суттєво підірвали спроби знищити НАБУ і САП влітку минулого року та намагання будь-якою ціною зам’яти так званий Міндічгейт.

Саме після подій літа 2025 року наші західні європейські партнери вирішили, що більше неможливо заплющувати очі на корупційні дії оточення Банкової. Вони почали відкрито говорити: Володимире Олександровичу, потрібно працювати. Ми розуміємо, що аргумент про війну іноді спрацьовує, але не можна пояснювати війною абсолютно все”, – зауважила Данилюк-Ярмолаєва.