Категорія: Записи

“Ми сидимо з виробниками топових морських дронів, обговорюємо проблематику галузі. Один із них раптом звертає увагу на новину: Трамп сказав, що, якби морські дрони існували, він би про це знав. Тобто наших дронів не існує, російські кораблі ними теж не топили – усім наснилось. Одним словом, згортаємося! По цеху шириться веселий український сміх”, – пише волонтерка Марія Берлінська у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

“12 років тому, коли безпілотна галузь тільки починалась, українські чиновники сприймали дрон, як щось середнє між чупакаброю й сніжною людиною. Тобто теоретично, може, десь існує, але що воно, для чого – абсолютно незрозуміло.

Тоді кілька десятків ентузіастів намагалися переконати владу, що майбутня війна буде технологічною, де дрони будуть одним із ключових інструментів. Але у 2014 році це звучало занадто фантастично, для чиновницьких голів. Саме так, як зараз для Трампа звучать морські дрони.

Минуло 12 років. Про дрони тепер активно говорять навіть лідери світу, щоправда з різним рівнем компетентності.

У цій конфігурації президент України має унікально сильну позицію – позицію з досвіду лідера суспільства, яке перебуває в найбільшій технологічній війні в історії людства. Він говорить про технології, як про одну з наших основних карт у геополітичних процесах. Це абсолютно правильна ставка, із цим важко не погодитися.

Але чи роблять чиновники у вертикалі президента все необхідне, щоб технології стали нашим повноцінним активом у великій геополітичній грі?

Щоб українські технології стали не лише інструментом війни, а повноцінною індустрією, бюджетогенеруючим експортним продуктом і стратегічним геополітичним активом України?

Щоб військово-політичне керівництво країни справді в будь-який момент могло поставити цю золоту карту на стіл і перемогти. Навіть якщо за столом проти тебе в основному політичні лицеміри й шулери.

У цій колонці буде короткий опис того, де ми зараз у гонці військових технологій, і про те, що варто невідкладно зробити. Щоб знову не втратити шанс, отриманий ціною життя й здоров’я доброго мільйона наших людей. Щоб знову не залишитися на узбіччі історії серед політичних і технологічних хижаків за світовим столом.

Де ми зараз на історичній карті світу?

Березень 2026-го, безпілотники стали центральним елементом сучасних конфліктів: розвідувальні БПЛА, наземні роботи, ударні тактичні дрони-камікадзе, мультироторні бомбери, middle і deep strikes.

Приблизно 80–90% уражень ворога на фронті зараз здійснюються дронами, евакуація поранених – виключно наземними роботами. Ізоляція поля бою, перерізання логістики і складів – middle strike.

Дрони використовуються для ISR і точкових уражень на всю глибину від сотень метрів до тисяч кілометрів, для підриву логістики, складів, виробничих потужностей, а також для психологічного тиску.

В Україні з’явилися кілька сотень сталих виробників військових технологій, які покривають, по суті, майже всю екосистему – від зв’язку, перехоплювачів і ПЗ із донаведенням – до НРК і тих же морських дронів.

Серед них є ті, хто вже працює над рішеннями, які можуть стати актуальними за лічені роки – лазерна й електромагнітна зброя, автономні роботи на базі ШІ, ПЗ по швидкій обробці інформації з різних сенсорів тощо.

У перші роки повномасштабного вторгнення сонна європейська бюрократична машина спостерігала за нашим бурхливим розвитком індустрії вкрай відсторонено.

Консервативний погляд забезпечувало поєднання старовірів і серед топчиновників, і серед старих гігантських оборонних компаній. Ні ті, ні інші не хотіли прощатися зі старим світом, де воювати треба виключно системами вартістю в десятки мільйонів доларів, де контракти укладаються на мільярди й на десятки років уперед. Де на одного інженера припадає добра сотня лобістів і лоєрів.

Однак останніми роками представники європейських і американських компаній почали їздити сюди тисячами. Вони раніше за власних чиновників зрозуміли, що в нашій війні винайдено щось, що визначить хід майбутніх війн. А значить, треба це швидко перейняти й продати своїм урядам.

Війна з Іраном тільки пришвидшила світову технологічну гонку. І підсвітила низку схожих речей у сучасних конфліктах. Один із прикладів – це атаки в повітряному домені. Застосовуються масовані ракетно-дронові угруповання, які спрямовані на ліквідацію інфраструктури (енергетика, порти, заводи, штаби), атаки на військові об’єкти й судна в морі.

Постійне поєднання крилатих ракет плюс дронів для одночасного перевантаження ППО. Дешеві й масовані дронові атаки проти дорогого й нечисленного ППО показали – старими способами прикрити все важливе неможливо. І дуже дорого. Занадто дорого навіть для США і нафтових монархій.

Президент України одразу направив понад 200 кращих фахівців, щоб допомогти захистити американські військові бази й об’єкти критичної інфраструктури від атак Ірану.

Наша експертиза зараз унікальна і єдина у світі: Shahed коштує умовних $50 тис. Українці збивають Shahed інтерсепторами вартістю орієнтовно від $1 тис. до $5 тис., а то й дешевше. Американці ракетами від Patriot по $3–4 млн. Математика очевидна.

Українці в перші ж тижні почали технологічно допомагати партнерам в їхній війні з Іраном. Щоправда Трамп цього не бачить. Власне, як і морських дронів.

Що важливо зробити, щоб не втратити своє провідне місце у дроновій гонці?

Як тільки почалась війна на Близькому Сході, десятки українських виробників тут же поїхали туди. Цілими командами. Інтерес зрозумілий – там умовно “всі нафтові гроші світу” і нуль експертизи дешевої боротьби із Shahed. Це відкриває величезний простір для можливостей.

Де-юре в державі не закритий експорт. Де-факто – випускають одиниці, у ручному режимі. Тому всі, хто має спроможності щось виготовляти, ще з 2022 року поступово “витікають” в інші країни. У ЄС, а тепер і на Близькому Сході з’являється все більше компаній, де у співвласників українські прізвища. Перефразовуючи класика: неможливо зупинити експорт Miltech, час якого настав.

Ніякі заборони пострадянського ДСЕК не стримають талановитих інженерів, які за лічені місяці можуть заробити десятки мільйонів доларів. Якщо держава роками не дає дозвіл – вони просто відкривають компанію в іншій країні.

Заборонити не можна – значить, треба очолити. Саме це ключова роль вертикалі президента в питаннях експорту військових технологій. Установити прозорі, чіткі правила гри й отримувати економічні й геополітичні переваги від того, що в українців блискучий інженерний розум.

Важливо розуміти – ми самі штучно поставили власні компанії, які створили індустрію, у неконкурентні умови з іноземцями. Поки Україна довго визначалася з правилами, іноземні компанії вже встигли використати український театр бойових дій як доказ ефективності своїх рішень.

У 2025–2026 роках на фоні війни й великого переозброєння Європа різко вклала більше грошей у defense-tech. За даними Reuters: $626 млн у 2024 році проти $254 млн – у 2023-му й усього $62 млн – у 2022-му. Різниця колосальна.

Як це виглядає для України? Наче всі вже побігли, а тебе ще тримають на старті.

Приклад. Німецька Quantum Systems у травні 2025-го залучила €160 млн. Перед цим – подвоїла виручку за рік. А вже в липні заявила про велику угоду в Україні разом із Frontline. Звучить добре, але є нюанси: це поки одинична історія. І Україна ще не отримала жодного дрона за цією угодою. Зате оцінка компанії вже виросла.

Ще кейс – Helsing. У червні 2025-го вони підняли €600 млн. Оцінка – орієнтовно $12 млрд. І прямо кажуть: цей ріст – через нову війну і нові витрати на оборону. Велику роль тут зіграла Україна.

Висновок простий: Україна створює досвід і попит. Але гроші часто йдуть не нам.

І головна помилка – думати, що світ зачекає. Не зачекає.

Іноземні компанії вже тут. Вони відкривають R&D, тестують продукти на фронті, покращують їх: зв’язок, алгоритми, захист від РЕБ. А потім продають це по всьому світу.

Разом із продуктом продається і наш досвід. І часто без жодних обмежень. Виглядає це просто: наше поле бою – їхній полігон. А “combat proven in Ukraine” – їхній маркетинг.

Як вони заробляють? Дуже просто. Приходять в Україну, тестують продукт у війні, отримують фідбек, допрацьовують – і продають як перевірене рішення.

Для них – швидкий ріст і мінімум ризиків. Для нас – ризик залишитись країною, яка все це придумала й довела, але не заробила.

До цього часу ніхто не запропонував, якою має бути ця модель. Але нещодавно команда Міноборони зібрала виробників і вперше запропонувала чітку модель експорту, з якою погоджуються, по суті, майже всі гравці на ринку. Хочеш експортувати – будь ласка! У галузі вважають, що правила зрозумілі й цілком справедливі:

• лише в ті країни, що є партнерами (щоб не потрапити в умовну Білорусь);
• лише те, що не потрібно для фронту;
• плюс сплати 10% вивізного мита від вартості договору або кожного продажу у треті країни. Це вивізне мито йде в державний Спецфонд на закупівлю необхідного на фронт.
• а головне – тебе або купують вдома, або мають випустити за 30 днів. Ніяких корупційних дозволів тривалістю в роки.

Це модель чистого, класичного експорту.

А ще є модель, про яку президент кілька разів згадував у розмовах з європейськими колегами – Build with Ukraine.

Суть цієї моделі: українець відкриває спільне підприємство де-небудь у Норвегії. Разом із норвежцями робить дрони, залучає наш бойовий досвід, їхнє обладнання, об’єднані команди науковців. Уряд Норвегії купує ці дрони, з них 10% залишає собі, а 90% їдуть українським солдатам.

Ця пропозиція від українського керівництва держави справді Win-Win Strategy для всіх сторін, і ось чому…

Залучення додаткового фінансування з Європи

Build with Ukraine це не про перерозподіл існуючих коштів. Це про створення умов, у яких грошей стає більше.

Сьогодні підтримка України в Європі залежить не лише від політичної волі, а й від сприйняття виборців. Політики збільшують фінансування тоді, коли можуть пояснити, чому це вигідно їхній країні.

Build with Ukraine дає їм таку аргументацію.

Виробництво в Європі створює робочі місця, податкові надходження й розвиток локальної промисловості.

У цій моделі витрати на Україну перестають бути “чистою допомогою” за кошти їхнього виборця. Ці кошти тепер – розумна інвестиція, яка частково повертається в економіку ЄС.

Це відкриває можливість для збільшення фінансування.

Логіка для європейського політика змінюється: не “або підтримувати Україну, слухаючи критику від опонентів, або витрачати гроші вдома”, а “підтримувати Україну так, щоб це приносило вигоду вдома”.

У багатьох країнах ЄС одним із популярних популістичних аргументів стає наратив про те, що українці (як в Україні, так і ті, хто шукає прихистку від війни) живуть за рахунок європейських платників податків. У такій політичній реальності моделі на кшталт Build with Ukraine змінюють саму логіку дискусії – від “благодійної допомоги Україні” до “спільних інвестицій у промисловість і безпеку Європи”.

Доступ до ресурсів і стійкість виробництва

Build with Ukraine відкриває доступ до ресурсів, які зараз обмежені – це інженерні таланти, університетські R&D і широкі фінансові інструменти (кредити, страхування, інвестиції). Це підсилює український ОПК за рахунок зовнішніх можливостей.

Також Росія постійно намагається послабити Україну через удари по критичній інфраструктурі. Узимку основною ціллю була енергетика – щоб залишити країну без світла і змусити піти на поступки. Це не спрацювало.

Але тиск нікуди не зник – він змінює фокус. Наступна логічна ціль – оборонно-промисловий комплекс, щоб впливати на виробництво озброєння.

За таких умов спільні виробництва – це вже не просто економіка, а питання безпеки й безперервності постачання.

Build with Ukraine дозволяє зменшити вразливість постачання військових технологій і забезпечити безперервність виробництва навіть під атаками.

Це своєю чергою дозволить стримувати зростання вартості за рахунок меншої залежності від кризових факторів. Суть: постачання для фронту не можна зупинити одним ударом.

Build with Ukraine – це не лише про виробництво. Це інтеграція в безпекову систему Європи. На рівних.

Кожен спільний проєкт – це елемент реальної взаємозалежності з Європою. Так формується практична система безпекових гарантій. Спільний технологічний щит від майбутніх війн із Росією, Китаєм, Іраном, Білоруссю та їхніми проксісоюзниками.

Build with Ukraine також дає Україні можливість впливати на формування політик у ЄС – через інтеграцію українського досвіду швидких оборонних інновацій.

Чому це спрацює?

Партнери отримують прямий доступ до українського досвіду війни, бачать ефективність швидких циклів розробки й адаптації і розуміють, що сучасна війна вимагає кардинально інших підходів.

У результаті європейські країни змінюють свої політики, стандарти підготовки й інвестиції – і це створює реальну безпекову інтеграцію.

Окрім того, спільні виробництва в рамках Build with Ukraine дають українцям за кордоном можливість стати корисними для оборони країни.

Навіть ті, хто зараз не має спеціальних навичок, можуть навчатися й брати участь у виробничих процесах, отримувати практичний досвід і робити реальний внесок у забезпечення фронту сучасними системами.

Таким чином, українці за кордоном стають частиною оборонної спроможності України, підтримуючи країну на відстані й допомагаючи зміцнювати національну безпеку.

Отже, модель Build with Ukraine максимально вигідна для нашої країни, її точно потрібно запускати якомога швидше. До того ж у ній абсолютно немає комунікаційних ризиків.

Російська ботоферма не зможе запустити по соцмережах кампанію: “Поки наші хлопці воюють в окопах, ці покидьки заробляють мільярди, відриваючи дрони від фронту за кордон”. Бо це якраз для фронту.

Звісно, тут дуже важливе особисте управлінське сприяння прем’єра й міністра оборони. Як для класичного експорту, так і для Build with Ukraine.

Однак усі в галузі впевнені: якщо президент особисто підтримає, саме це стане точкою відліку – модель Build with Ukraine запуститься за лічені дні. І буде давати Україні технологічну карту, незалежно від того, що сьогодні чи завтра скаже Трамп”.

Перший транш кредиту Європейського Союзу загальним обсягом 90 млрд євро Україна отримає лише влітку. Про це, як повідомляє у Telegram народний депутат Ярослав Железняк, заявила прем’єр-міністерка Юлія Свириденко на нараді між Кабінетом міністрів та представниками депутатських груп та фракцій 26 березня, передають Патріоти України.

За словами Железняка, на нараді Кабмін, окрім Свириденко, представляли міністр фінансів Сергій Марченко та міністр економіки Олексій Соболев. «Марченко [розповів], що наш дефіцит зараз $52 млрд. Тобто нам треба кожного місяця отримувати по $5 млрд, але… По Ukraine Facility купа маяків не виконано. По Світовому банку теж, тому нічого не отримуємо. Вже зараз відстаємо від графіку на $3,5 млрд за перші два місяці року», — написав Железняк.

Він додав, що поки на рахунку Казначейства є необхідні кошти для продовження виплат за витратними статтями бюджету, «але якщо так продовжиться Мінфін розглядає варіант обмеження ряду невійськових виплат (як було у 2022-му)».

Також Железняк повідомив деякі подробиці про так званий великий податковий закон (one big beautiful bill), який наразі розробляє Кабінет міністрів, і який має врахувати всі зобов’язання, які Україна взяла на себе перед МВФ для затвердження програми фінансування обсягом $8,1 млрд.

За словами депутата, Кабмін поки не вирішив, чи подавати всі зміни до податково системи в одному закону, чи розділити їх на декілька. «Умовно в одному 5% військовий збір + [податок на] платформи і інший — ПДВ для ФОП + [податок на] посилки», — написав він.

Кабмін планує терміново подати ці один чи декілька законопроєктів до Верховної Ради та просить депутатів підтримати їх на засіданнях з 7 по 9 квітня, оскільки вже з 13 квітня урядова делегація вирушає до Вашингтону на Spring Meetings, які проводить МВФ (Весняні наради, які щороку проводять МВФ та Група Світового банку, — ред.), розповів Железняк. Проте на його особисту думку це є «чистою маніпуляцією» з боку уряду.

«Будуть терміново вносити податкові закони і просити Раду їх схвалити, та ще і по скороченій процедурі подачі альтернативних [законопроєктів]», — додав він.

Українські захисники збили новітній та рідкісний російський дрон-камикадзе Клин, який має бойову частину до п’яти кілограмів та летить на швидкості до 120 км/год. Про це у неділю, 22 березня, повідомив радник міністра оборони України Сергій (Флеш) Бескрестнов, публікуючи фото ворожого БпЛА у своєму Telegram, передають Патріоти України.

«Авто захоплення цілі та можливість повітряного підриву. Дальність польоту до 120 км. Швидкість до 120 км/год. Час у польоті 60−90 хвилин», — розповів Флеш у описі до знімків.

Він також вказав на сучасний акумулятор нової технології Li-AFB. Коли саме і де було знищено цей російський БпЛА Бескрестнов не уточнив.

У лютому 118-та окрема механізована бригада (ОМБр) Сухопутних військ Збройних сил України повідомили про знищення українськими захисниками нового російського безпілотника Клин зі штучним інтелектом.

Даний БпЛА був презентований у жовтні 2025 року. Заявлялося, що дрон здатний автономно виявляти й вражати цілі на відстані до 120 км. Втім, 10 лютого, коли цей безпілотник залетів у зону відповідальності 118 ОМБр, він одразу ж був знищений перехоплювачами БпЛА бригади.

Успішне знищення цього типу безпілотника вкотре свідчить про здатність наших воїнів швидко адаптовуватися до нових загроз та ефективно їм протидіяти, наголошували українські захисники.

Сьогодні 22 березня.

Триває 1488-а доба мужньої оборони України проти повномасштабної навали російських окупантів.

Російські війська змогли просунутися лише на лічені кілометри без будь-якого стратегічного прориву.

Сили оборони України продовжують вимотувати супротивника, зривати його плани та утримувати ключові напрями фронту.

Аналізуємо ситуацію на Запорізькому, Покровському, Лиманському та Куп’янському напрямах та робимо висновки про реальний стан наступу РОВ.

Докладніше дивіться онлайн

Джерело

В українській мові існує багато назв одягу, які прийшли з інших мов разом із модою. Одним із таких слів є камізелька — давня назва безрукавного верхнього одягу, яку сьогодні часто замінюють більш уживаним словом «жилетка», передають Патріоти України з посиланням на посиланням на ресурс “Горох”.

Слово камізелька належить до побутової лексики української мови та означає короткий верхній одяг без рукавів, який носять поверх сорочки або блузи. Такий елемент гардероба може бути як чоловічим, так і жіночим.

У Словник української мови в 11 томах це слово тлумачать як «короткий верхній одяг без рукавів; жилетка». Подібне визначення подає і Великий тлумачний словник сучасної української мови, де камізельку описують як різновид безрукавного верхнього одягу.

Нині у повсякденному мовленні частіше використовують слово жилетка, однак «камізелька» вважається старішою та традиційною назвою.

Звідки походить це слово

Етимологія слова має європейське коріння. До української мови воно прийшло через польське kamizelka, що означає жилет або безрукавку.

Польська назва, своєю чергою, походить або від французького camisole, або від німецького Kamisol, а ще глибше — від латинських слів, пов’язаних із назвою сорочки чи нижнього одягу.

Подібні мовні запозичення були звичним явищем: коли новий предмет побуту приходив до країни, разом із ним часто з’являлася і його назва.

В українських говірках і літературній мові існує кілька назв для подібного елемента одягу:

• жилет / жилетка — найпоширеніша сучасна назва;
• безрукавка — описова назва одягу без рукавів;
• горсет / ґорсик — коротка жіноча камізелька;
• лейбик — діалектна назва, поширена на заході України;
• камазоля — варіант народної назви;
• кептар — традиційна гуцульська безрукавка з овечої шкіри;
• станік / станічок — ще одна діалектна назва.

У різних регіонах можна зустріти й інші написання слова — камазелька, камезелька, камзелька, камизелька.

Слово камізелька трапляється у творах українських письменників, де допомагає передати атмосферу побуту минулих епох. Наприклад, Іван Франко використовував його для опису персонажів:

«Поза будинком по городі ходив пан у камізельці».

Такі деталі роблять художні образи більш живими й допомагають відчути дух часу.

Сам елемент одягу нікуди не зник — змінився лише дизайн і спосіб використання. Сьогодні камізельки можуть бути:

• утепленими або пуховими;
• хутряними;
• робочими з великою кількістю кишень;
• сигнальними зі світловідбивачами.

Їх поєднують із джинсами, штанами, сукнями чи сорочками, створюючи як повсякденні, так і святкові образи.

Отже, камізелька — це традиційна українська назва безрукавного одягу, яка з часом поступилася популярнішому слову «жилетка», але нині дедалі частіше повертається у мовлення.

Російські війська просунулись у селі Міньківка та поблизу Федорівки Другої в Донецькій області. Про це повідомили в DeepState у неділю, 22 березня, передають Патріоти України.

Аналітики оновили мапу, позначивши просування окупантів.

17 березня DeepState також повідомляв, що росіяни просунулись поблизу сіл Оріхово-Василівка, Міньківка та Васюківка на Донеччині.

21 березня аналітичний проєкт написав, що ворог окупував Платонівку в Бахмутському районі, а також просунувся поблизу Різниківки, Закітного та в самому селі.

Підрозділ безпілотних систем Державної прикордонної служби України “Стрікс” 22 березня повідомив про збиття рідкісного російського безпілотника “Скат 450М”. Відео оприлюднили у Facebook, передають Патріоти України.

У дописі зазначено, що знищений дрон – це “ексклюзив”.

“БПЛА “Скат 450М” – російський дрон для глибокої аеророзвідки та наведення [оперативно-тактичного ракетного комплексу] ОТРК “Іскандер”. Оснащений оптикою і тепловізором. Вартість такого комплексу сягає близько $400 тис. Це вкрай рідкісна і дорога ціль, загалом їх збито не більше 20 одиниць (один на рахунку нашого підрозділу)”, – поінформувала пресслужба “Стрікс”.

Проводити переговори зараз нема про що, бо політичні позиції України та Росії відрізняються кардинально. Про це сказав ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко з приводу перемовин у США, де перебуває українська делегація, передають Патріоти України.

Він зазначив, що це повернення до того, чого хотіла РФ, коли до влади в США прийшов Дональд Трамп. За його словами, він починав з ідеї припинення вогню й Україна її підтримала, а Росія – ні, але переконала президента США, що треба йти до всеосяжної мирної угоди, а для цього почати переговори. “Фактично ми зараз робимо те, що хотіла Росія – вести війну та імітувати переговори. Зараз цей процес власне і відбувається”, – наголосив Огризко.

За його словами, військові могли домовитися про якісь параметри того, що може бути реальним лише після ухвалення політичного рішення. “А політичних рішень немає і їх не буде. Тому що тут два варіанти – або ми підписуємо капітуляцію, або цих рішень не буде в принципі. Думаю, що українське керівництво, слава Богу, схиляється до другого варіанту, тому що підписувати капітуляцію ніхто в Україні не хоче, не буде. І фактично йому цього права не дадуть”, – наголосив Огризко.

Він зазначив, що зараз відбуваються переговори заради переговорів і цей процес може бути безкінечним. При цьому він нагадав, що є приклади перемовин США і СРСР, які тривали роками.

Секретар Вищої ради національної безпеки Ірану Алі Ларіджані перед загибеллю намагався вийти на контакт із адміністрацією президента США Дональда Трампа через Москву. Про це пише The Washington Post з посиланням на джерела, передають Патріоти України.

За словами одного з європейських чиновників, він шукав можливість налагодити діалог, використовуючи неформальні канали зв’язку, які раніше підтримував через Європу.

Ларіджані загинув під час серії ізраїльських ударів, унаслідок яких лише за останній тиждень було вбито щонайменше чотирьох високопоставлених іранських чиновників. Серед них – речник Корпусу вартових ісламської революції Алі Мохаммад Наїні.

В Європі побоюються, що ліквідацій могла підірвати перспективи переговорів між Іраном і Заходом. Зокрема, Ларіджані вважався одним із небагатьох представників керівництва, які мали повноваження та канали для комунікації із США.

Співрозмовник видання зазначив, що вбивства є “стрес-тестом для системи, побудованої так, щоб вижити окремих осіб”. За його словами, у короткостроковій перспективі ці події викликають занепокоєння серед іранської еліти, однак у довгостроковій — можуть лише посилити її непоступливість.

Під час міжнародних навчань НАТО “REPMUS/Dynamic Messenger 2025”, що проходили в Португалії, український підрозділ, який оперував морськими дронами Magura V7, повністю “розгромив” групу Північноатлантичного альянсу – “потопивши” фрегат “противника” ще до того, як той зафіксував загрозу.

Це стало черговим доказом того, що країни НАТО не готові до сучасних викликів війни, класична концепція якої не працює не лише на суходолі та в повітрі, а й на морі. Своєю чергою Україна з 2022 року домоглася повного контролю в Чорному морі, не маючи в класичному розумінні флоту і навіть флотилії.

За чотири з гаком роки повномасштабної війни Україна, використовуючи можливості безекіпажних катерів (БЕК) і розширюючи їх різними модифікаціями, змусила російський Чорноморський флот втекти з Севастополя, скоротитися до розмірів флотилії і не почуватися в безпеці навіть у Новоросійську.

У ніч на 2 березня 2026 р. українські повітряні ударні дрони взагалі завдали в Новоросійську ушкоджень одразу п’ятьом російським військовим кораблям, серед яких був фрегат проєкту 11356 вартістю близько $450 млн. Але що найцікавіше – які Росія зараз будувати не має можливості.

Після втрати ракетного крейсера “Москва” у 2022 році удар по цьому фрегату, навіть без його повного затоплення, став найболючішим. Адже саме фрегати проєкту 11356 створювалися не тільки для того, щоб запускати крилаті ракети 3М14 “Калібр” і тероризувати цивільне населення, а й як морська ППО.

Фрегат проєкту 11356 мав у розпорядженні кілька радарних постів, систему фіксації та супроводу повітряних цілей (ПЦ), з подальшим наведенням флотської ППО (теж під назвою “Фрегат”), радари ТК-25 – які забезпечували радіоелектронне придушення ПЦ, а також систему управління вогнем “Орєх”, зокрема вона розпізнає низьколітаючі та малогабаритні об’єкти.

Але насправді все це виявилося абсолютно марним в умовах добре спланованої операції, що призвела до одного з найрекордніших уражень морських цілей у Чорному морі протягом одного удару – за весь період повномасштабної війни в Україні.

Своєю чергою схожі проблеми на собі відчувають і учасники близькосхідної “пісочниці”.

Близький Схід як маркер

Операція США та Ізраїлю проти Ірану “Epic Fury”, що розпочалася 28 лютого, протягом менш ніж двох тижнів повністю позбавила ВМС ІРІ значення флоту, а згодом і флотилії. На сьогодні військово-морські сили Ірану (як і російський Чорноморський флот) – не більше ніж човнова станція або суднобудівний гурток.

Проте Іран продовжує опір, погрожує мінуванням Ормузької протоки, атакує повітряними дронамі не тільки сусідні країни, а й авіаносні ударні групи США.

На другий тиждень проведення операції “Epic Fury” атомний авіаносець USS Abraham Lincoln ВМС США (водотоннажністю 97 тис. тонн) був атакований іранським БЕК у зоні ходової частини. Жодних подробиць і офіційних заяв про цю атаку не робили, але вже 13 березня авіаносець узяв неспішний курс на вихід із регіону в супроводі кораблів охорони.

15 березня USS Abraham Lincoln ВМС США вже перебував у районі Оману, або приблизно за 1100 км від Ірану, хоча попередньо його зона оперування була за 350 км від берега ІРІ.

Одночасно атомний авіаносець USS Gerald R. Ford також відійшов у зону оперування в південній частині Червоного моря до узбережжя в район Джидди.

Офіційних повідомлень від США щодо причин виведення із зони бойових дій основної “робочої конячки”, ну або точніше “робочої русалки” операції “Epic Fury”, якою була авіаносна ударна група Abraham Lincoln, досі так і не прозвучало. Хоча очевидно, що потенційного боєкомплекту в авіаносця ще щонайменше на два тижні і його виведення – це явно не вичерпання ударного потенціалу!

Тобто, дешевий безекіпажний катер (вартістю від $100 до $200 тис.) і справді вивів з ладу молот ударного морського кулака США, побудований свого часу за $4,5 млрд, а сьогодні оцінюваний у $7,5 млрд?

Не потопив, зрозуміло, і потопити настільки великий корабель він не зміг би, але за наявності бойової частини масою від 500 кг до 1 тонни навіть такий потужний корабель, як авіаносець Abraham Lincoln, є вразливим у зоні ходової частини.

Вимирання мозазаврів

Війна в Україні ще у 2022 році показала, що великі кораблі водотоннажністю понад 1-2 тисячі тонн перетворилися на пережиток минулого. Дорогі, вразливі, неповороткі, вони фактично не вирішують у внутрішніх водах, акваторіях завдань, вищих за тактичний рівень.

Всі вони знищуються або досить серйозно уражаються в зоні ходової частини, а також у районі радарних надбудов (чого достатньо щонайменше для втрати боєздатності) протикорабельними ракетами, засобами ураження класу повітря-поверхня, а також дешевими БЕК і повітряними ударними дронами.

Ракетний крейсер “Москва” (вартість станом на 2022 рік оцінювали в $1 млрд) потопили двома ракетами Р-360 ПКРК “Нептун” вартістю близько $1 млн кожна. Вище наведено ще більш шокуючий приклад співвідношення цін засобу ураження і цілі на прикладі атомного авіаносця Abraham Lincoln.

Звичайно, може здатися, що для розв’язання стратегічних завдань в океані та більших територіальних водах (а не замкнутих акваторіях, таких як Чорне море) авіаносні ударні групи можуть відігравати вирішальну роль, але насправді – ні.

Якби обороною Ірану займалися не іранці та росіяни, а українські фахівці, то Abraham Lincoln змушений був би покинути близькосхідний регіон ще до того, як наблизився б до зони оперування. І не факт, що покинув би.

Під час свого виступу 17 березня в британському парламенті президент України Володимир Зеленський зазначив, що найближчим часом в українських військових з’явиться можливість завдавати ударів за допомогою морських дронів навіть у відкритому океані.

Це значною мірою погіршує становище Росії в міжнародних водах – по суті перетворюючи її військові кораблі, а також тіньовий танкерний флот на абсолютно законну цціль в будь-якій точці на світовій карті.

Сучасний морський бій – це такий самий злам стереотипів і класичних методичок, які нав’язували поколіннями і які на сьогодні не становлять жодної цінності для вивчення. Сучасна війна – це смерть динозаврів. Дорогих, енерговитратних, неповоротких. І проти країни з правильно поставленою оборонною стратегією – збиткових і ганебних.

Так, країни, які звикли десятиліттями і поколіннями ганяти високотехнологічними винищувачами, що злітають з авіаносних платформ, пустелями бедуїнів, будуть до останнього триматися за фактор авіаносця, ракетного есмінця, а решта – чіплятися за фрегати і крейсери.

Але нова реальність морського бою, що почала своє формування у 2022 році, викреслює ці пережитки минулого із сучасної історії, диктуючи нові правила і вимоги до адаптивності.

Джерело