Категорія: Записи

У Москві в будівлі Роскомнадзору вбили заступника начальника управління контролю та нагляду у сфері зв’язку Олексія Беляєва. Про це повідомляє видання “Важные истории” з посиланням на витоки з баз даних, передають Патріоти України.

Зазначається, що вбивство сталося 19 січня в будівлі Роскомнадзору. Агентство. Новости дізналося, що в цей день ІПН Беляєва був визнаний недійсним. Його паспорт також виявився недійсним. Як з’ясували Важные истории, Беляєв дійсно працював в будівлі РКН у Китайгородському проїзді.

Медуза з посиланням на джерела стверджує, що державним і проросійським ЗМІ було рекомендовано не висвітлювати інформацію про Беляєва в день вбивства.

ВЧК-ОГПУ повідомляє, що вбивство скоїв 16-річний школяр Артем, який вдарив Беляєва ножем у груди прямо на прохідній. Цю інформацію отримали від матері Артема, Інни, яка шукала адвоката для сина, однак пост вже видалений.

Проти підлітка порушили кримінальну справу за статтею про вбивство на ґрунті політичної ненависті (ч. 2 ст. 105 п. л КК), і його арештували, пише ВЧК-ОГПУ з посиланням на матір Артема. ФСБ повністю засекретило інформацію про інцидент.

За версією слідства, Артем був противником діяльності Роскомнадзору і давно готував напад. Вказується, що юнак ще в грудні відвідував будівлю відомства в Китайгородському проїзді та ходив навколо.

Важные истории не знайшли записів про кримінальну справу або обрану міру запобіжного заходу на сайті суду. ВЧК-ОГПУ звернулися до школи, де навчався Артем, і отримали підтвердження, що він припинив відвідувати заняття.

Беляєв працював в Роскомнадзорі понад 10 років. На сайті РКН є декларація на ім’я Беляєва, датована 2011 роком. За даними видання, останні роки він обіймав посаду заступника начальника управління контролю та нагляду в сфері зв’язку.

Згідно з витоками, Беляєв отримав цю посаду в 2021 році. Рік до цього він був начальником відділу дозвільно-реєстраційної діяльності у сфері зв’язку. У 2019 році обіймав посаду головного фахівця-експерта в відділі контролю та нагляду у сфері зв’язку.

У 2017 році Беляєв отримав подяку від російського диктатора Володимира Путіна за забезпечення надійного і безперебійного зв’язку для держсистеми Вибори.

Однак з 2022 року Беляєв працював таксистом, а у 2023 році його середній місячний заробіток на основній роботі становив 148 тисяч рублів з урахуванням премій. У Беляєва залишилась п’ятирічна донька, додає видання.

Український співак Іво Бобул в інтерв’ю українському журналісту, засновнику інтернет-видання “ГОРДОН” Дмитрові Гордону розповів, як на святкуванні 70-річчя експрезидента України Леоніда Кучми одержав комплімент від британського музиканта Елтона Джона, передають Патріоти України.

За словами Бобула, він виконував на святі разом з артистами студії “Квартал 95” пісню My Way. Він додав, що там були й артисти з Росії. “Ну, я десь якусь ноту взяв, дивлюся – Елтон Джон раз: “Хто ж це там хуліганить?” А я в білому піджаку, заховався і співаю. Потім я вийшов співати сам. Після цього оголосили перерву. Я стою там, де на сцену заходять. Стою й розмовляю з мером Сімферополя. І дивлюся – іде [Елтон Джон]. Ці всі стали – [російські] артисти. Йому пофіг. Він так розвернувся – і просто до мене”, – розповів Бобул.

Співак зізнався, що злякався, усвідомивши, що британський співак іде саме до нього. “У мене серце – бах! – і в п’ятах. А він просто до мене йде і так в очі дивиться. А він же невеликого зросту. Він потис руку і каже: “Ти шикарний співак, тільки не там ти народився”, – переповів Бобул свій діалог з Елтоном Джоном.

Фіналістка МастерШеф 14 Анастасія Завадська, у якої свій ресторанний бізнес, зізналася, скільки заробляє. Про свої доходи Завадська розповіла блогерці Ангеліні Пичик, передають Патріоти України.

«Мінімум потрібно 2000−3000 доларів на місяць, щоб якісь покрити свої базові потреби. Я витрачаю від п’яти до десяти тисяч доларів. Але це з затратами на бізнес, на якісь інвестиції, реінвестиції, тому якось так. У мене свій будинок у Києві», — зазначила бізнесвумен.

Завадська, яка відкрила вже три заклади, їздить на рожевому Porsche. «Рожевий Porsche — це була моя мрія. Був чорний, а потім я зробила апгрейд. В мене свої заклади у Києві. Зараз їх уже три. Я почала працювати з 17 років, працювала офіціанткою, потім почала на кухні допомагати, була менеджеркою, адміністратором. Пройшла дуже великий шлях, і потім почала потроху своє відчиняти. Відчинилися у 2022 році, тоді оренди були копійки. І ми спробували так відчинитися. Незаміжня, але вже час, серце зайняте. Віра в себе — і все буде круто», — розповіла 26-річна Анастасія Завадська, яка поступилася перемогою на МастерШеф 14 Наталці Нікішиній.

Поки Україна витрачала час на підготовку до поміркованих або позитивних сценаріїв зими, Росія відшліфовувала тактику ударів по українській енергетиці. У результаті потужність, якої не вистачає енергосистемі, щоб забезпечити потреби українців в електриці під час морозів, дорівнює споживанню невеликої європейської країни.

Хай нікого не втішає можливе «енергетичне перемир’я» — вже наявних проблем достатньо, щоб обтяжувати життя українців у найближчі роки. Наслідки російських атак посилюються і мультиплікуються управлінськими помилками влади. Без чесної роботи над їх виправленням Україна в найближчій перспективі ризикує не вийти з порочного кола графіків відключень, а згодом — програти «енергетичну війну» остаточно.

Четверта зима під час повномасштабної війни наочно продемонструвала, хто і як зробив «роботу над помилками». Україна, енергетика якої вже б мала стати зразком стійкості й опору російському терору, чи росіяни, що вдало використовують українські проблеми підготовки як власні військові переваги.

Правда в тому, що цієї зими «рахунок» не на користь України. Що це означає в цифрах? Українські електростанції зараз здатні виробити лише 11 ГВт за потреби не менше 18 ГВт. Ці дані в січні підтвердив президент Зеленський. Якщо врахувати технічні спроможності імпорту електрики з ЄС, то дефіцит енергії в системі на максимумі споживання може сягати близько 4–5 ГВт.

Тобто потужність, якої зараз не вистачає Україні, дорівнює піковому споживанню електрики таких країн, як Данія, Ірландія й трохи більше, ніж споживання країн Балтії. При цьому дефіцит енергії внаслідок російських обстрілів цієї зими вполовину більший, ніж під час енергетичного терору РФ узимку 2022/2023 років.

Нам досі не вдалося змусити росіян відмовитися від їхньої стратегічної мети — надовго занурити нашу країну у темряву та холод. Навіть навпаки, перші ж атаки по нашій енергетиці восени тільки запевнили ворога у правильності обраної ним тактики. Цю тактику, яку українські енергетики називають «випалена земля», росіяни почали тестувати ще з весни 2023 року — тоді їм вдалось на тривалий період «вибити» з енергосистеми Одещину — і продовжили влітку 2024 року.

Експерти Ukraine Facility Platform детально описали можливі дії росіян ще восени. Спрощено логіка дій ворога така: якщо не вдається досягти довготривалого колапсу енергосистеми України масованими «килимовими бомбардуваннями» всіх великих енергооб’єктів, то треба «відшматувати» значну частину енергосистеми, зосередившись на інфраструктурі й електростанціях окремих регіонів. Оперативна мета — перетворити Лівобережжя України включно з Києвом на дефіцитну частину системи й значно послабити технічні можливості постачати туди електрику, зокрема й з атомних електростанцій.

Ця тактика росіян — результат виваженого розрахунку ворога, який базується на «слабкостях» України. Тут врахована і відсутність в енергосистемі Запорізької АЕС, і дефіцитність київського енерговузла, й окуповані, знищені або пошкоджені в попередні періоди електростанції. Ставка на дрони, яких за одну атаку застосовується більше, ніж за всю першу зиму повномасштабної війни. Розширена й мапа цілей — під ударом не тільки теплові, гідроелектростанції та високовольтні підстанції, а й газова, електрична інфраструктура областей, а також системи теплопостачання.

А який розрахунок був у нас?

Урядовці, місцеві влади, а відповідно й енергетичний сектор, готувалися до поміркованих, якщо не позитивних сценаріїв. Влада звітувала про успішну підготовку до опалювального сезону, появу в системі нових гігаватів нової генерації. Результат добре відомий: місцеві органи влади не готові до кризи й не мають ані генераторів, ані пропрацьованих сценаріїв дій, фізичний захист автотрансформаторів від дронів так і залишився побудованим лише на підстанціях «Укренерго», а гігавати нової генерації, які начебто вже є в системі, чомусь не рятують Київ та інші міста від відключень світла і відсутності опалення.

На чому базуються ці помилки державного управління галуззю? Україна досі готується до опалювального сезону за алгоритмами мирного часу. А в мирний час Україна десятиліттями скорочувала споживання природного газу та електроенергії. Ці тенденції досі беруться до уваги при формуванні запасів палива, енергоресурсів та обладнання напередодні опалювального періоду: склади формуються впритул до потреб, без спроби розрахувати їх на випадок постійних масованих російських атак.

Простіше кажучи, урядовці досі щороку вирішують короткострокове завдання — як пройти прийдешню зиму, а не як підготувати країну до всіх наступних зимових періодів з постійною загрозою з боку Росії. Якщо це помножити на очікування поміркованих обстрілів, то питання розбудови фізичного захисту на енергооб’єктах і нової генерації поступаються місцем значно «цікавішим» речам. На кшталт як зберегти ручний контроль над державними енергетичними підприємствами і їхніми грошовими потоками, як поставити «своїх» людей у наглядові ради цих компаній, як встановити «шлагбауми» для бізнесу, який працює з державними підприємствами.

Ці управлінські прорахунки лише мультиплікують наслідки російських обстрілів. Приватний бізнес не отримує від уряду чітких сигналів, куди інвестувати кошти. Відповідно не зацікавлений будувати нові електростанції та підключати їх до мережі. Якщо сьогодні країна обирає стратегією децентралізації генерації — будувати невеликі електростанції по країні, а завтра намагається витратити 600 млн дол. на закупівлю старих російських атомних реакторів в Болгарії для масштабної розбудови Хмельницької АЕС, то бізнес отримує лише один сигнал — такій системі довіряти не можна. Результат — за даними Міненерго, на п’ятому році війни є лише 800 МВт «швидкої» маневрової генерації, яка підключена до магістральних мереж. Потреба лише для балансування пікових навантажень в системі становить 3 ГВт, за даними оператора «Укренерго».

Регіони, які пожинають плоди своєї підготовки до зими, виходячи з позитивних або помірно кризових сценаріїв, виявилися не готовими до швидкого переходу в режим виживання. Місцева влада досі очікує рішень і ресурсів від центру, не має сталих механізмів роботи з бізнесом, не розуміє, як структуровано залучати фінансування, і не володіє практикою підготовки інвестиційно придатних проєктів. Публічні інвестиції, фактично сконцентровані в системі DREAM, поки так і залишаються «мріями»: у ній зареєстровано понад 600 заявок від громад на енергетичні проєкти, але лише чотири з них у реалізації.

Сумнозвісні обухівські турбіни — когенераційні установки, передані місцевій владі міста Обухів міжнародними партнерами з повним комплектом устаткування, які досі залишаються не підключеними до мережі — вирок системі державного управління, децентралізації та політиці регіонального розвитку.

Які у нас перспективи, якщо наша стратегія розраховувати на потужності енергосистеми, закладена ще з радянських часів, не зміниться?

Ми вже не маємо спроможностей для її балансування. Цілісність та контрольованість системи підтримується переважно за рахунок відключення споживачів. Усі великі теплові та гідроелектростанції, ключові високовольтні підстанції щонайменше пошкоджені російськими обстрілами. При збереженні їх інтенсивності зберігатимуться і графіки відключень впродовж весни, й точно діятимуть, якщо на Україну чекає спекотне літо.

У той же час Росія продовжує стратегію війни на виснаження, на якій добре знається. Тому застосовує такі інструменти заколисування суспільної уваги, як так зване тижневе енергетичне перемир’я. Мета — створити ілюзію стабілізації, водночас знижуючи й без цього повільний темп рішень в Україні щодо реального посилення захисту та стійкості енергосистеми.

Як вийти з порочного кола?

Перший крок — уряду потрібно на стратегічному рівні визнати: швидко й масштабно будувати нову розподілену генерацію, здатну підтримати регіони у години максимально споживання, сьогодні здатен лише приватний бізнес у партнерстві з громадами. Спроби запускати нові мегавати через директиви державним енергокомпаніям не дали системного результату. Для цього уряд має визначити реальну потребу системи: скільки нової генерації потрібно для проходження піків споживання, скільки — для живлення критичної інфраструктури, де вона має з’явитися і який технологічний мікс є оптимальним.

Другий крок — почати нарешті помічати «слона у кімнаті». Лише від спрощення дозвільних процедур і організації чергового координаційного штабу у інвестора не з’явиться впевненість, що вироблена ним електрика буде оплачена, а правила гри не зміняться черговим політичним рішенням. Тому уряду доведеться шукати непопулярні рішення складних проблем, які нагорі звикли ігнорувати, а саме: зупинити накопичення боргів на енергоринку, відмовитися від вибіркового адміністративного ціноутворення, разом з донорами запустити механізми страхування інвестиційних ризиків.

Третій крок — робота з громадами. Мери мають ресурс цікавий бізнесу — вони можуть запропонувати землю для нової електроустановки, технічну інфраструктуру, швидкі дозвільні процедури та гарантований відбір тепла й електроенергії. Донори й міжнародні партнери можуть направляти фінансову допомогу на конкретні проєкти, підготовлені на місцях.

Головне — слід усвідомити, що Росія біля українських кордонів назавжди. У нас має бути реалістична середньострокова стратегія, як обіграти ворога в енергетичній війні. Це вимагає відповіді на запитання: як зробити так, щоб темпи відновлення переважали темпи руйнації, як синхронізувати розбудову захисту енергетичних об’єктів із розбудовою нової розподіленої генерації, яка здатна підтримувати регіони. Без цих відповідей ми ризикуємо «без бою» подарувати росіянам найцінніший для них приз — знеструмлений тил і ослаблений фронт.

Джерело

Православна церква України 27 січня за новим стилем вшановує пам’ять візантійського святителя і проповідника Іоанна Златоуста. За старим стилем 27 січня вшановували пам’ять преподобної Ніни, покровительки Грузії.

27 січня було прийнято розпалювати вогонь так, щоб зайнялися відразу всі дрова в печі, і весь день топити дім. Такий вогонь називали златоустовим. Для нього заготовляли окремі тріски і дрова. Біля печі збиралися всією сім’єю, ділилися плітками і загадували загадки.

Святому Іоанну Златоусту молилися про позбавлення від зубного болю, а також про допомогу в навчанні і краще засвоєння знань. Цей день вважається вдалим для будь-якого навчання. Все вивчене надовго запам’ятається. Також дата успішна для лікування будь-яких зубних хвороб.

За старим стилем в цей день відзначається Нінін день. Свята Ніна вважається покровителькою і захисницею домашньої худоби. Про це народне свято є приказка: “На святу Ніну порадуй худобину”. 27 січня наші предки вшановували домашню худобу, давали ласощі, мили їх і прибирали хлів, міняли солому в підстилці. Образити тварину в цей день вважається великим гріхом.

До тварин 27 січня зверталися тільки ласкавими словами – не кричали і не підвищували голос. Люди вірили, що якщо бути ласкавим з живністю, то свята Ніна благословить турботливого господаря.

За прикметами, коров’яче молоко в цей день має цілющі властивості і приносить удвічі більше користі, ніж зазвичай. Тому в цей день обов’язково варто випити молока, особливо якщо воно свіже.

Що не можна робити 27 січня

Категорично заборонено ображати тварин, бити і кричати на них, грубо ставитися, не догодовувати. Собак і котів не можна виганяти на вулицю, якщо їм ніде ночувати.

Не варто забивати домашню худобу і птицю, а також продавати домашнє м’ясо.

У цей день не можна заздрити іншим людям. В іншому випадку на вас перейдуть проблеми і хвороби людини, якій ви заздрите.

Не варто приймати подарунки від незнайомців і малознайомих людей. У таких випадках варто дати людині символічну суму.

Не можна пити спиртне в цей день – підвищується ризик розвитку алкоголізму в майбутньому.

Прикмети погоди 27 січня

• Скло запітніли – до потепління.
• За ніч намело великі замети снігу – до хорошого врожаю влітку.
• Хмари пливуть проти вітру – до сильного снігопаду.
• Якщо день сонячний, але морозний, то весна цього року буде ранньою, але холодною.
• Вночі навколо місяця з’явився туман – скоро погода зіпсується.
• Якщо півні співають раніше, ніж зазвичай, то варто чекати потепління.
• Гілки покриті інеєм – до хорошого врожаю зернових культур.

Українська мова багата на діалектизми — слова, у яких закарбувалися побут, традиції та мовні впливи різних регіонів. Частина з них давно вийшла з активного вжитку, але й досі здатна здивувати. Одне з таких слів — «пʼєц», передають Патріоти України.

Цей термін можна почути переважно на заході України, а також зустріти в художніх текстах кінця ХІХ — початку ХХ століття. На перший погляд слово видається дивним, утім його значення цілком зрозуміле й має цікаве походження.

Що означає слово «пʼєц»

«Пʼєц» — це регіональний варіант слова «піч». У мовознавчих джерелах його позначають як розмовне або діалектне, тож уживання є цілком нормативним у відповідному контексті. Слово походить від польського piec, що буквально перекладається як «піч».

На Галичині, зокрема у Львові, пʼєцом називали кахляну піч, якою опалювали міські оселі. У старих львівських кам’яницях і сьогодні можна побачити такі пічки — вони виконували не лише практичну функцію, а й були важливою частиною інтер’єру.

Слово в мовній традиції

Пʼєц настільки органічно увійшов у побут, що став частиною народних висловів і сталих зворотів. Серед них:

• «Забути запалити пʼєц» — означає не розтопити піч.
• «Дати на пʼєц» — жорстоко побити; вислів пов’язують із лазнею, де воду ллють на розпечену піч.
• «Тримайся пʼєцу» — побажання залишатися сильним, гідним і діяти по совісті.

У літературі кінця ХІХ століття трапляються й похідні від цього слова. Так, у творах Івана Франка згадується «пʼєцух» — зневажлива назва лінивої людини.

Цікаво й те, що пʼєц іноді слугував умовною мірою. Наприклад, вислів «повний пʼєц хліба» означав кількість їжі, яку можна було приготувати за один раз у печі. Подібні формулювання часто трапляються у фольклорі та надають мовленню особливого регіонального колориту.

На концерті реп-мюзіклу «Ти — романтика» від культурного десанту «Мур» відбулася подія, яка стала символічною для поціновувачів української культури. Натовп фанатів активно викрикував рядки з треку «Спочатку було Слово», де згадуються Плужник, Да Вінчі, Ратушний та Курбас. Ці імена стали не просто історичними постатями, а символами вічної зустрічі героїв української культури та боротьби у безпечному й вільному просторі, який створює музика та мистецтво.

Атмосфера концерту нагадувала живу «культурну раду», де минуле і сучасне поєднуються, а сцена стає простором свободи, творчості та пам’яті. Для багатьох глядачів це стало моментом усвідомлення: мистецтво здатне об’єднувати, надихати та створювати безпечний простір для самовираження.

І коли останні акорди треку затихли, натовп залишив зал зі світлом у серцях і відчуттям, що культура живе й дихає разом із кожним із нас. Ця зустріч героїв і шанувальників залишилася у пам’яті як маленький ритуал єдності, який нагадує: слово, музика і мистецтво завжди здатні об’єднати покоління.

Панель Who Is Winning on Energy Security?, що відбулася в межах щорічної зустрічі World Economic Forum у Давосі-2026, стала однією з небагатьох дискусій, де питання енергетики розглядали як жорстку категорію геоекономіки й національної безпеки. Уже сама назва панелі була радше провокативною, ніж описовою: учасники не намагалися визначити переможця сьогоднішньої конкуренції, натомість чітко зафіксували, що енергетична безпека перестала бути галузевою політикою й стала інструментом сили.

Ключовий меседж Давоса-2026: світ входить у «вік електрики». Йдеться про різку зміну структури попиту, який стимулюють дата-центри, штучний інтелект, масова електрифікація транспорту та побуту. Цей попит не є плавним чи прогнозованим у класичному розумінні, а створює шоки для систем планування, які будувалися десятиліттями під нафту й газ. Ключова відмінність електроенергії від традиційних енергоносіїв полягає в тому, що її неможливо зберігати у стратегічних масштабах без складної й дорогої інфраструктури. Відтак енергетична безпека зсувається від доступу до ресурсу до здатності системи стабільно виробляти й доставляти електроенергію в реальному часі.

Наразі існують три основні принципи, які формують нову неформальну доктрину енергетичної безпеки: диверсифікація, передбачуваність інвестицій і партнерства.

Диверсифікація означає відмову від будь-якої монокультури — технологічної, ресурсної чи логістичної. Передбачуваність інвестицій — це стабільні регуляторні умови в горизонті 10–20 років, без яких капіталомісткі енергетичні проєкти просто не запускаються. Партнерства ж, за логікою Давосу, перестали бути декларативною дипломатією й перетворилися на елемент стратегічного вибору: неправильний партнер сьогодні означає структурну залежність завтра. Ці принципи чітко підтверджують вже наявні глобальні тренди боротьби за ресурси та контроль ринків у всіх галузях, які забезпечують енергетичну індустрію. Експансія КНР та США у контролі важливих ресурсів та копалин тільки набирає обертів, у перегонах беруть участь не тільки уряди, а й корпорації-гіганти.

Окремий і принципово важливий зсув, який вчергове підтвердили на WEF, — підняття енергетичної безпеки до рівня національної безпеки. Це виходить далеко за рамки політичного меседжу. У термінах реальної політики та бюджетування це означає, що держави дедалі активніше намагатимуться визначати, які проєкти є критичними, кому вони дістануться і за якими правилами. Давос-2026 фактично легітимізував перехід від ринкового до державного впливу в цій галузі, навіть якщо це суперечить чистим принципам ліберальної конкуренції.

Дискусія навколо штучного інтелекту стала одним із найприкладніших моментів у цій галузі. Наразі хвилина відео в мережі еквівалентна годині споживання електроенергії середнім домогосподарством, а один великий дата-центр за навантаженням дорівнює середньому місту. За цими метафорами стоїть проста, але неприємна для багатьох істина: нова цифрова економіка потребує не швидкого нарощування фізичної генерації й мереж. Саме тому на панелі прозвучав консенсусний, хоча й політично незручний висновок: найближчими роками попит закриватиметься міксом відновлюваних джерел, газу та атомної енергетики. З найгірших позицій до цього тренду підходять ті, хто передчасно відмовився від атомної генерації, адже наразі не існує жодного подібного за масштабом засобу виробництва електроенергії. Будувати нові реактори буде важко, бо потрібного ресурсу все менше, а монополістів — все більше.

Одним із технічних рішень цієї проблеми вважають малі модульні реактори. SMR — це реальна перспектива, але не інструмент розв’язання проблем поточного десятиліття. Основні рішення сьогодні лежать у площині модернізації мереж, систем накопичення та ефективнішого використання наявної інфраструктури. Це означає, що боротьба за енергетичну безпеку у 2026 році — це боротьба за швидкість реалізації інфраструктурних рішень, а не за красиві, чи технологічні концепти.

Принципово по-різному до вирішення викликів енергетичного сектора підходять США та Китай: якщо Захід традиційно мислив доступом до ресурсів, то Пекін системно інвестував у контроль над ланцюжками постачання, критичними мінералами та інфраструктурою. У новій енергетичній реальності саме контроль, а не формальна власність на ресурс, стає ключовим фактором безпеки. Хоча США наразі вже активно змінюють підхід — КНР у цьому вимірі як мінімум на декілька років попереду.

Питання «хто виграє» є радше діагностичним, ніж оціночним. Перевагу отримують ті країни та регіони, які здатні швидко мобілізувати капітал, ухвалювати рішення без багаторічних регуляторних затримок й забезпечувати прогнозовані умови для інвесторів. У експертних колах наводять США та Близький Схід як приклади систем, де поєднуються ресурсна база, фінансові можливості й політична керованість процесів. Оцінки необхідних інвестицій — на рівні трильйонів доларів щороку, лише підкреслюють, що енергетична безпека стає тестом на інституційну спроможність держав.

Для України ці висновки мають прикладне значення. Давос-2026 чітко показав: електроенергія є стратегічним ресурсом, а мережі та енергетична інфраструктура — критичною ціллю і водночас ключовим активом, який потребує максимального рівня захисту від ворожих атак, а також постійних інвестицій та модернізації. Диверсифікація генерації, стійкість мереж і інтеграція з партнерськими ринками стають центром базової логіки безпеки й економічної конкурентоспроможності. Також, вірогідно, ці тренди значно підвищать цінність ЗАЕС у переможному процесі між Україною та РФ, адже оціночна вартість подібного проєкту з нуля — близько 50 млрд дол., а на реалізацію потрібні роки.

Джерело

“Уже бачу у стрічці пости й коментарі про необхідність капітуляції. Ніби після капітуляції з’являться світло, вода й тепло. Це навіть не магічне мислення – це відмова від мислення”, – пише викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар на своїй сторінці в соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:

“Поясню. Магічне мислення передбачає наявність суб’єкта магічної дії. Хтось зробить нам добре: чарівник, фея, духи предків, анунаки, баал, золота рибка, коник-горбоконик, жар-птиця, добрий цар, потрібне підкреслити, непотрібне викреслити. У цьому ж випадку суб’єкт магічної дії відсутній: наша дія звернена не до нього чи неї, а в порожнечу. Хто зробить нам світло, воду й тепло після капітуляції? Путін? Яким чином і навіщо? Чи він це зробив у Донецьку?

Знавці еволюції мислення знають, що це не магічна (фіолетова), а інстинктивна (бежева) парадигма. Чомусь часто думають, що у стані домінантної бежевої парадигми людина не здатна формулювати речення, писати пости у Facebook чи навіть виступати по телебаченню. Ще і як здатна. Але говорить вустами цієї людини не мислення (хай магічне), а біль. Біль нестерпний до неможливості мислити.

По-перше, не доводьте себе до цього. Щоб піднятися з інстинктивного рівня хоча б до магічного, існує безліч вправ, психологи пишуть про них щодня. Якщо не хочете чи не можете робити вправи, візьміть собі хоча б дитячу казочку почитайте (я не жартую). Усе ж таки магічне мислення краще за відсутність мислення.

По-друге, падіння вниз на нуль, на інстинктивний рівень можливе тоді, коли людина одна. Коли вона відірвана від інших (або ж сама себе відрізала). Не доводьте себе до такого. І головне: не давайте іншим туди впасти. Будь ласка. Підтримайте того, хто готовий упасти або падає на ваших очах. Просто дайте людині знати, що вона не одна. Ми виживемо тому, що ми не кинемо одне одного”.