«Іранський слід» у катарській соді: Одеський апеляційний суд захистив імпортера від звинувачень митниці у контрабанді
Одеський апеляційний суд поставив крапку в резонансній справі про нібито підміну країни походження хімічної сировини. Митники намагалися довести, що українське підприємство приховало фактичні поставки з підсанкційного Ірану, задекларувавши вантаж як товар із Катару. Проте суд став на бік бізнесу, визнавши звинувачення держоргану бездоказовими.
Про це повідомляє телеграм-канал «Судом по схемах» із посиланням на остаточну постанову суду у справі № 521/18262/25.
Турецький транзит та підозри митниці
Конфлікт спалахнув навколо поставки, яка відбулася у червні 2024 року. Українська компанія ТОВ «ГРАНД СЕЙЛ» ввезла в країну велику партію гідроксиду натрію (каустичної соди) загальною вагою 22,5 тонни.
У всьому пакеті документів — від міжнародних інвойсів, технічних специфікацій та сертифікатів аналізу до безпосередньо тексту зовнішньоекономічного контракту — офіційною країною походження хімічної продукції було вказано Республіку Катар.
Читайте по темі: У Тегерані відбулася церемонія прощання з Алі Хаменеї, новий верховний лідер не з’явився
Однак згодом Одеська митниця отримала інформацію від турецьких колег. За даними митних органів Туреччини, аналогічна партія товару спочатку надійшла до них з Ірану (від компанії RADIN TARABAR ASIA INTERNATIONAL), а вже потім турецька фірма перепродала її в Україну. Митники вирішили, що імпортер умисно вказав Катар замість Ірану, щоб обійти обмеження та здійснити контрабанду, після чого склали протокол за жорсткою ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України.
Аргументи захисту: презумпція добросовісності бізнесу
Керівник компанії Едуард Степанченко та його сторона захисту у судовому процесі послідовно доводили свою абсолютну невинуватість:
-
Офіційні гарантії продавця: Турецький контрагент у всіх товаросупровідних паперах та окремому юридичному гарантійному листі чітко задекларував, що хімікати походять з Катару та не мають жодного відношення до Ірану.
-
Відсутність умислу: Український директор діяв виключно в рамках закону на підставі документів, наданих іноземним постачальником. Підстав сумніватися в їхній автентичності у нього не було, а митниця не надала доказів зворотного.
-
Брак ідентифікації вантажу: Суд погодився з тим, що митний орган не зміг довести «поза розумним сумнівом», що іранський товар, який бачили в Туреччині, і катарський товар, який прибув в Україну — це фізично одна й та сама партія соди.
Остаточний вердикт суду: митниця проігнорувала розслідування
Апеляційна інстанція повністю підтримала висновки першої інстанції (Хаджибейського районного суду м. Одеси) та ухвалила рішення закрити провадження проти підприємця.
11 червня 2026 року Одеський апеляційний суд озвучив ключові підстави:
-
Пасивність митного органу: За весь час спору митниця навіть не спробувала скористатися своїм законним правом та ініціювати офіційні міжнародні запити безпосередньо до компетентних державних органів Катару чи Ірану, щоб офіційно спростувати катарські сертифікати.
-
Добросовісність декларанта: Керівник фірми спирався на документи, які мають повну юридичну силу, отже умислу на обман держави з його боку не було.
-
Недоведеність складу правопорушення: Самих лише припущень митників на основі турецьких довідок недостатньо для притягнення бізнесу до відповідальності.
Постанова Одеського апеляційного суду є остаточною, набрала законної сили та не підлягає подальшому оскарженню в касаційному порядку. Спроба звинуватити імпортера в «іранському транзиті» офіційно визнана юридично неспроможною.