Зважена оцінка поточного стану економіки Росії, її рушійних сил і структурних обмежень, стійкості до зовнішньоекономічних шоків і «далекобійних» санкцій ЗСУ дає змогу об’єктивно оцінити спроможність Кремля вести війну високої інтенсивності з Україною та її можливі часові рамки.

Після початку повномасштабного вторгнення в Україну і запровадження західних санкцій більшість експертів і міжнародних організацій передбачали для Росії глибоку економічну кризу. Однак такі очікування не справдилися внаслідок неповноти санкційного режиму (неприєднання країн Глобального Півдня), збереження високих світових цін на нафту, використання російською владою накопичених фінансових резервів, реалізації імпортозаміщення та переходу до політики воєнного кейнсіанства.

Навпаки, у 2023–2024 роках спостерігалося активне зростання реального ВВП (на 4,1 і 4,9% відповідно), зумовлене безпрецедентним вливанням державних коштів у розширення військово-промислового комплексу (ВПК) і фінансування поточних витрат на ведення війни.

Поточного року економіка агресора увійшла в стадію стагнації, засвідчивши вичерпання ефектів воєнного кейнсіанства. У І кварталі 2026-го реальний ВВП зменшився на 0,2%, а в ІІ кварталі зріс на 1,3% порівняно з попереднім роком. Крім цього, у 2025–2026 роках сповільнюється промислове виробництво (див. рис. 1), скорочуються інвестиції в основний капітал, поглиблюються дефіцит робочої сили та технологічна деградація економіки, зростає бюджетний дефіцит і вичерпуються фінансові резерви держави (детальніше ці тенденції розкрито у дослідженні «Поточний стан і майбутні перспективи воєнної економіки Росії»).

Промисловість досі має позитивні темпи приросту, але пояснюються вони переважно виконанням державних замовлень. Драйверами зростання залишаються виробництво зброї та військової техніки, будівництво за держзамовленням, логістика війни. При цьому темпи приросту промвиробництва впали з 4,6% 2024 року до 2,1% 2025-го і менш як 1% 2026 року.

ВПК є ядром економіки Росії, але й тут темпи зростання знижуються — з близько 20% 2024 року до 3–6% 2026-го. Причини цього — вичерпання вільних виробничих потужностей, дефіцит кадрів, ускладнення доступу до високотехнологічних компонентів. Економіка Росії впритул підійшла до межі своїх виробничих можливостей і стикається зі зменшенням віддачі від вкладень. Ці обмеження накладаються на радикальне скорочення інвестицій в основний капітал, які знижуються шість кварталів поспіль.

Падіння інвестиційної активності — індикатор серйозних проблем в економіці, який сигналізує про погіршення очікувань бізнесу та високу ймовірність переходу до рецесії. У І півріччі 2026 року спад інвестицій в основний капітал становив 7,3%.

Проте економіка Росії досі має певний ступінь міцності завдяки мікроекономічній гнучкості ринків, значним доходам від експорту енергоносіїв, високій централізації ресурсів для досягнення військових цілей, активній співпраці з Китаєм, Індією, країнами Близького Сходу і Центральної Азії.

Обсяги накопичених золотовалютних резервів (понад 700 млрд дол.) і наявний профіцит поточного рахунку не дають змоги розраховувати на вичерпання можливостей агресора фінансувати війну в найближчому майбутньому. Профіцит поточного рахунку платіжного балансу Росії у І півріччі 2026-го становив 34,1 млрд дол. і був у 1,5 разу більшим, ніж у І півріччі 2023 і 2025 років (див. рис. 2).

Станом на вересень 2026 року немає ознак неминучої економічної кризи в Росії, хоча макроекономічні дисбаланси там поглиблюються, посилюючи вразливість до впливу несприятливих зовнішніх і внутрішніх соціально-політичних шоків. Ступінь стійкості економіки зменшується і під впливом структурних обмежень — дефіциту робочої сили, поглиблення технологічної відсталості, браку приватних інвестицій, сильної залежності економіки від державних стимулів.

Перерозподіл фінансових і трудових ресурсів на користь ВПК стримує розвиток цивільних галузей промисловості. Сучасна російська економіка дедалі більше набуває ознак «двошвидкісної». Перший її сегмент — ВПК і пов’язані галузі — продовжує зростати завдяки великому державному фінансуванню й іншим формам підтримки. Тоді як другий сегмент — цивільні виробництва — скорочується під впливом підвищення податків, звуження внутрішнього попиту, дефіциту робочої сили, проблем з імпортом та експортом.

У галузях, орієнтованих на приватний попит і залежних від приватних інвестицій, виникла найскладніша ситуація. Найвищі темпи падіння промвиробництва у І півріччі 2026 року зафіксовано у металургії (9,4% порівняно з І півріччям 2025-го), виробництві коксу і нафтопродуктів (7,5%), поліграфії (7,3%), виробництві будматеріалів (6,8%), добуванні інших корисних копалин (крім вугілля і металічних руд, 5,7%), виробництві одягу (5,6%), виробництві машин і обладнання (4,9%).

Оцінки близького до уряду РФ Центру макроекономічного аналізу і короткострокового прогнозування свідчать про те, що у червні 2026 року темпи падіння промислового виробництва в цивільних галузях становили 2,1% порівняно з червнем 2025-го. У липні зафіксували мінімальний позитивний приріст, однак липневий обсяг виробництва був на 3,2% нижчим за середньомісячний рівень 2024 року.

Модель двошвидкісної економіки забезпечує нарощування і підтримання військових зусиль держави, проте погіршує її структуру, стримує підвищення продуктивності праці та знижує потенціал довгострокового економічного зростання.

Різні сектори економіки РФ стикаються з гострою нестачею робочої сили. Рівень безробіття за методологією Міжнародної організації праці у липні 2026 року становив лише 2,3%. Ще до повномасштабного вторгнення в Україну від’ємний приріст населення Росії становив близько 600 тисяч осіб на рік. З осені 2022-го кілька сотень тисяч росіян виїхали за кордон, уникаючи мобілізації та політичних переслідувань. Оцінки воєнних втрат агресора упродовж 2022–2026 років наближаються до 1,5 мільйона осіб убитими, пораненими і зниклими безвісти.

Додатково відбувається постійний перехід людей із цивільної економіки до ВПК та армії РФ. Крім того, обсяги зовнішньої імміграції в Росію останніми роками суттєво зменшилися. Усі ці чинники формують значний дефіцит трудових ресурсів в економіці, який тисне на зростання заробітних плат і витрат бізнесу.

У січні—травні 2026 року щомісячні темпи зростання реальної заробітної плати порівняно з відповідним місяцем 2025-го коливалися від 4,5 до 8,6%. А 2024 року такі темпи були ще вищими — 12,9% у березні та 10,8% у лютому. Брак робочої сили, вочевидь, стримуватиме темпи зростання російської економіки у тривалій перспективі.

Помітний негативний вплив на економіку агресора справляють і «далекобійні» санкції Сил оборони України. Атаки на нафтопереробну промисловість та енергетичну інфраструктуру створили в Росії паливну кризу, яка з червня 2026 року почергово проходить стадії загострення і пом’якшення. Станом на кінець вересня 2026-го близько 50% потужностей російських НПЗ виведено з ладу. Паливна криза супроводжується гальмуванням промисловості, збільшенням логістичних витрат, погіршенням стану федерального бюджету. Сільське господарство виявилося особливо вразливим, оскільки паливна криза збіглася із сезоном збирання врожаю, коли стрімко зростає попит фермерів на пальне.

Синхронізація ударів по НПЗ, портах, нафтобазах, тіньовому флоту й товарній логістиці Росії засвідчила реалізацію Силами оборони України комплексної стратегії, націленої на руйнування вразливих ланок економіки агресора.

Найімовірнішим на майбутнє є сценарій поступового виснаження російської економіки, за якого держава ще зможе кілька років підтримувати високі військові видатки, але матиме наслідки: економічний спад чи стагнацію, накопичення внутрішніх дисбалансів, зниження толерантності населення до загарбницької війни.

Воєнна економіка Росії продовжуватиме функціонувати, але ціною зниження ефективності використання ресурсів. Дефіцит робочої сили, деградація цивільних секторів, скорочення приватних інвестицій, труднощі з фінансуванням військових видатків бюджету поступово скорочуватимуть можливості держави-агресорки підтримувати війну високої інтенсивності.

Російська економіка дедалі більше демонструє ознаки слабкості, і в такому стані вона не зможе забезпечувати значні військові витрати безкінечно довго. Час не є нейтральним фактором для РФ — кожен наступний період війни збільшуватиме її ціну для агресора. Для підтримки економічного двигуна війни російській владі доведеться посилювати командно-адміністративні заходи з примусової мобілізації людських і матеріальних ресурсів на військові цілі. Такі заходи через свою непопулярність зменшуватимуть масову підтримку війни серед російського населення.

Найуразливішим елементом економіки РФ є зростання вартості ведення війни та ізоляції від Заходу, які звужують ресурсну базу для військових апетитів Кремля і підривають соціальну стійкість режиму. Макроекономічний і соціальний простір Росії для продовження агресивної війни з Україною поступово звужуватиметься. Наскільки швидко він зникне, залежить від дієвості та перманентності ударів ЗСУ по ключових вузлах економіки агресора, рівня експортних цін на нафту, ефективності міжнародних санкцій і перебігу соціальних процесів у Росії.

Водночас не слід недооцінювати здатності Росії підтримувати нинішню інтенсивність війни у короткостроковій перспективі. Ймовірно, що за умови збереження жорсткості санкційного режиму на нинішньому рівні, цін на нафту в діапазоні 70–80 дол. за барель і стабільної політики Китаю агресор зможе підтримувати нинішній темп фінансування війни принаймні ще два роки.

У політичній площині отримані висновки означають необхідність відмови від очікувань швидкої економічної кризи в Росії під час застосування стратегії економічного виснаження агресора та його «підштовхування» до соціальної турбулентності. Зупинити військову машину Кремля можна як через послаблення військово-економічної спроможності агресора, так і через каскадне наростання труднощів серед широких мас населення, що підриватимуть соціальну стабільність режиму.

У цьому контексті пріоритетними є заходи, які зменшують дохідність експорту, ускладнюють функціонування логістичних ланцюгів і вражають больові точки агресора в економічному та соціальному плані. Удари Сил оборони мають зосереджуватися на соціально найчутливіших напрямах і об’єктах (з найбільшим соціальним мультиплікатором).

Поряд з постійними ударами по НПЗ, військових виробництвах, інфраструктурі морського експорту та системах e-commerce варто було б розглянути і такі напрями «далекобійних санкцій» проти Росії:

• скоординовані удари по енергетичній інфраструктурі Московської агломерації та досяжних міст — обласних центрів для переривання постійної подачі електроенергії;
• щоденний запуск відповідних моделей БпЛА для перекриття основних аеропортів і зупинки авіасполучення в європейській частині Росії;
• здійснення кібератак на інфраструктуру цифрового рубля для нарощування попиту на готівку і посилення дестабілізаційних тенденцій у банківському секторі.

Такі дії дали б змогу завдати максимальних збитків агресору і створити умови для внутрішніх соціальних протестів проти російської диктатури, що під тиском нових обставин змушена буде відмовитися від своїх планів поглинути Україну.

Джерело

«Космічний» — так Володимир Зеленський 18 вересня охарактеризував дефіцит українського бюджету під час першого Карпатського саміту на Івано-Франківщині. Кількома днями раніше схожа риторика прозвучала з уст прем’єр-міністра Сергія Корецького, який назвав ситуацію з державними фінансами «близькою до критичної». Ризик недофінансування наразі стає найсерйознішим випробуванням для нового прем’єра, поки парламентська криза затримує надходження міжнародної допомоги, а держава готується до чергової складної зими та продовження активних воєнних дій.

Реальні обсяги дефіциту бюджету

Ухвалений Верховною Радою наприкінці минулого року державний бюджет України передбачав доходи на рівні 2 трлн 904 млрд грн і видатки обсягом 4 трлн 804 млрд грн — рекордні в історії країни на той момент. Дефіцит у 1,9 трлн — найбільший у світі у відсотках до ВВП (18,5%), передбачалося покривати програмами зовнішньої підтримки: з боку Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Європейського Союзу та національних урядів дружніх держав. Однак реальні умови швидко почали вносити корективи в початкові плани: основна стаття видатків — оборона — постійно дорожчає та потребує розширення фінансування. Безпековий блок мав би поглинати більш як половину видатків — 2 трлн 807 млрд грн (27% ВВП, також найвищий показник у світі), але навіть цього, як швидко виявилося, недостатньо. За словами голови бюджетного комітету ВР Роксолани Підласої, без урахування наданої партнерами зброї один день війни 2026 року обходиться Україні у 190 млн дол., що на 50 млн більше, ніж два роки тому.

Основною причиною є збільшення виплат військовослужбовцям та їхнім сім’ям, однак не можна відкидати й іншого, менш помітного, але більш комплексного чинника — безперервного якісного та кількісного прогресу озброєнь. Безпілотні системи — головна зброя цієї війни — стають складнішими, дорожчими та чисельнішими як у Силах оборони України, так і з боку ворога. Збільшилася частота та важливість ударів середньої й великої дальності, розширилося застосування наземних роботизованих комплексів (НРК). Ще одним серйозним викликом є системи протиповітряної оборони, які перебувають у дефіциті й водночас потребують адаптації до вдосконалених і масштабованих засобів ураження противника: реактивних ударних БпЛА та балістичних ракет.

Останні зміни до закону про державний бюджет України на 2026 рік датовано червнем: вони збільшили обсяг видатків до 6 трлн 407 млрд грн, а доходів — до 5 трлн 196 млрд. З них 1 трлн 560 млрд грн додали саме для потреб оборони; ця практика не є новою — восени 2024 року на армію додатково виділили близько 500 млрд грн, а 2025-го — 700 млрд. Цьогоріч це стало можливим в основному саме завдяки міжнародній допомозі, яка сягнула 30,5 млрд дол. Проте і цих коштів виявилося недостатньо — новий граничний дефіцит у 1,2 трлн грн для свого покриття потребує ще понад 27 млрд дол., які необхідно «дістати» в екстреному порядку.

Де уряд шукає гроші

Війна не може зачекати, тому покриття дефіциту оборонних видатків є поточним пріоритетом Кабміну. Насамперед це стосується виплат військовослужбовцям — через нестачу коштів анонсована в червні нова система винагород так і не запрацювала на практиці. Йдеться про близько 1 трлн грн видатків, що становить абсолютну більшість заявлених потреб.

Ще 1 вересня уряд оголосив про режим «жорсткої економії» — негайне скорочення бюджетних програм, що безпосередньо не стосуються оборони. Прем’єр Сергій Корецький повідомив, що за результатами аудиту знайшли й переспрямували на потреби армії 70 млрд грн. З них 33,6 млрд грн витратили на виплати військовослужбовцям та їхнім сім’ям, лише за вересень — 25,9 млрд.

Під ніж першими потрапили незахищені видатки, які не підпадають під статтю 55 Бюджетного кодексу. Зміни, внесені Мінфіном у розпис держбюджету, перенесли виділення коштів з осінніх місяців на грудень, що на практиці означає їхнє перенесення на наступний рік. Ідеться насамперед про капітальні видатки на інфраструктуру: будівництво та реконструкцію лікарень, соціального житла та укриттів, а також підготовку енергетичних об’єктів до зими, коли вони найбільше потребуватимуть захисту. Наступним кроком має стати детальний аудит видатків Міноборони, який запланували на найближчий місяць.

Водночас у безпеці наразі залишаються захищені статті держбюджету — зарплати держслужбовців і соціальна підтримка, зокрема пенсії, закупівля медикаментів, харчів, енергоносіїв і трансферти місцевим бюджетам. Також не постраждає робота освітніх установ, видатки на дослідження та науково-технічну діяльність, продовжиться обслуговування державного боргу. Про намір зберегти недоторканність захищених статей свідчить готовність уряду вдатися до монетарного фінансування бюджету — міністр фінансів Сергій Марченко допустив такий крок у разі критичної ситуації, як це було в першій половині 2022 року.

Додаткове міжнародне фінансування

Станом на сьогодні працюють чотири програми, за якими Україна отримує основну частину іноземної допомоги: кредит ЄС Ukraine Support Loan на 90 млрд євро у 2026–2027 роках, інструмент Ukraine Facility — 50 млрд євро у 2024–2027 роках, чотирирічна програма EFF від МВФ на 8,1 млрд дол., а також позики PEACE in Ukraine від Світового банку на загальну суму 54 млрд дол. протягом 2022–2027 років.

Головний ресурс — 90-мільярдна позика Євросоюзу, ухвалена навесні цього року, згідно з якою Україна мала б отримати половину суми вже до кінця 2026 року. Із цих 45 млрд євро 28,3 млрд призначено на оборону, а ще 16,7 млрд — на покриття дефіциту бюджету та забезпечення макрофінансової стабільності.

Оборонна частина гарантована й надходить регулярними траншами — останній було здійснено 18 вересня у розмірі 3,3 млрд євро. А от виплата бюджетної частини залежить від впроваджених у законодавстві змін. Умови першого траншу на 3,2 млрд євро виконали достатньо швидко — ще у червні, а ось виконання зобов’язань щодо другого стало справжнім каменем спотикання для продовження виплат. Необхідно ухвалити закони про скасування пільг з ПДВ на міжнародні посилки вартістю до 150 євро, щодо оподаткування доходів із цифрових платформ, а також ухвалити Бюджетну декларацію 2027–2029 років і здійснити ще низку змін. До ухвалення 16 вересня багатостраждального закону про ПДВ на міжнародні посилки в першому читанні виконали 5 із 12 умов; виконання решти розблокує 3,7 млрд євро.

Третій транш розрахований на 1,45 млрд євро під умови реформи пільгових податкових режимів (ФОП), спрощення адміністрування ПДВ і подання нової Стратегії публічних закупівель.

Інші джерела фінансування менш масштабні, але все ще важливі в контексті нагальних проблем. У лютому МВФ затвердив нову програму розширеного фінансування (Extended Fund Facility) строком на чотири роки на суму 8,1 млрд дол. Надходження коштів за нею також залежать від виконання взятих Україною зобов’язань щодо реформ, які багато в чому перетинаються з умовами Ukraine Support Loan.

Попри невиконання деяких із цих вимог, від початку року були здійснені два транші загальною сумою 2,2 млрд дол. Зокрема, Фонд погодився на прохання українського уряду відкласти ухвалення контраверсійного та непопулярного законопроєкту про ПДВ для ФОПів. До кінця 2026 року очікується надходження ще 1,66 млрд дол., однак воно опинилося під ризиком — не внесено змін до закону про незалежність НКРЕКП (ухвалено в першому читанні 16 вересня), не призначено нових членів Рахункової палати та не розроблено й не подано до ВР ще трьох законопроєктів, які мають ухвалити наступного року.

Передбачені також транші за програмами Ukraine Facility від ЄС та PEACE in Ukraine від Світового банку. За першою Україна отримує періодичні платежі за результатами виконання взятих зобов’язань. Останній, сьомий, транш надійшов у червні, коли загальний обсяг підтримки за програмою досягнув 29 млрд євро. 3 вересня Єврокомісія спрямувала до Ради ЄС пропозицію щодо затвердження восьмого траншу на суму близько 3 млрд євро. Окрім того, у межах цього ж інструменту у вересні уряд Норвегії виділяє 1 млрд норвезьких крон (близько 100 млн євро). Водночас за програмою Світового банку Україна найближчим часом отримає 841 млн дол. під гарантії уряду Канади. Загальну суму надходжень міжнародної підтримки до кінця 2026 року, залежної від впровадження реформ, представники влади оцінюють по-різному: голова бюджетного комітету Верховної Ради наприкінці серпня називала суму 12,7 млрд дол., тоді як прем’єр-міністр у нещодавніх заявах говорив про «значну частину» з 29 млрд. Щоправда, структури та джерел отримання такої суми допомоги прем’єр Сергій Корецький не конкретизував.

Криза у Верховній Раді

Труднощі з фінансуванням дефіциту держбюджету багато в чому зумовлені внутрішніми українськими політичними викликами. Потреба в ухваленні непопулярних рішень, до яких належать деякі вимоги ЄС і МВФ, наприклад, щодо змін правил оподаткування доходів з цифрових платформ, ПДВ для ФОПів і на міжнародні посилки, суттєво пригальмувала й затримала планове надходження іноземної допомоги.

Партія «Слуга народу», формально все ще володіючи абсолютною більшістю мандатів, втратила здатність ухвалювати закони винятково за допомогою внутрішнього ресурсу. У комплексі з напруженими відносинами з офісом президента та небажанням платити власним рейтингом за неоднозначні рішення це призвело до низки послідовних провалів ключових реформ.

Закон про так званий податок на ОЛХ провалювали двічі, як і закон про ПДВ на посилки з маркетплейсів. Ще одну ключову вимогу — ПДВ для ФОПів — МВФ дозволив відкласти: цей закон Верховна Рада має ухвалити до кінця квітня 2027 року.

Деякі складні вимоги Верховна Рада все ж виконала: зберегла військовий збір у 5% і таки ухвалила закон про цифрові платформи, але його й досі не підписав президент. 16 вересня з третьої спроби депутати підтримали ПДВ на посилки, однак лише в першому читанні; аналогічно ухвалили законопроєкт про посилення незалежності НКРЕКП. Попереду їхні наступні читання, створення дорадчої групи та призначення нових членів Рахункової палати, а також розгляд ще низки законів, від яких залежить позитивний перегляд програм МВФ та ЄС.

Перспективи

Запит України про додаткові 27 млрд євро оборонного фінансування Брюссель сприйняв обережно, зажадавши пояснень щодо виникнення настільки значного дефіциту. Єврокомісар з питань економіки Валдіс Домбровскіс заявив, що спершу треба з’ясувати, з чого складаються додаткові потреби, і лише потім обговорювати їхнє покриття. Водночас у межах Ukraine Support Loan 18 вересня було виділено 3,3 млрд євро на закупівлю дронів і ракет для ППО. Президент Володимир Зеленський анонсував нову зустріч із президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн і заявив, що частини нових домовленостей щодо додаткового пакета допомоги вже досягнуто.

Тиск іде і з боку внутрішніх доходів. За словами прем’єр-міністра, близько 70 млрд грн податків можуть не надійти до бюджету цього року через російські удари по інфраструктурі українського бізнесу.

За вісім місяців року вже недоотримано 33 млрд грн. За таких умов міжнародна підтримка набуває щораз більшої критичності, але вона продовжує напряму залежати від ухвалення необхідних законів. І хоча 16 вересня Верховна Рада досягла суттєвого прогресу, навіть у разі швидкого проходження другого читання макрофінансові транші ЄС та МВФ надійдуть не раніше наприкінці наступного місяця, бо парламент іде на велику перерву до 13 жовтня.

За найкращого можливого розвитку подій до планового фінансування додадуть новий оборонний пакет, який зараз обговорюють з ЄС, а також частину Ukraine Support Loan за 2027 рік виплатять завчасно.

За песимістичного сценарію голосування у парламенті застрягне на етапі поправок, що відкладе отримання планового фінансування на ще довший термін. Результатом стане не лише зупинка фінансування незахищених статей, а й затримка зарплат і соціальних виплат (перші ознаки чого вже з’явилися), що поставить українську економіку на межу прірви.

Мінфін у такому разі не виключає «увімкнення друкарського верстата» — це неминуче розжене інфляцію, знецінить гривню та значно ускладнить подальший діалог із кредиторами. Тож кінець 2026 року вже з високою імовірністю може стати схожим на режим виживання. Від успішного проходження цього етапу безпосередньо залежить здатність України продовжувати опір ворогові, зберігаючи одночасно відносно стабільний рівень життя населення.

У такій ситуації життєво необхідною є реальна, недекларативна бюджетна економія — як сьогодні, так і 2027 бюджетного року. Однак натомість проєкт державного бюджету-2027 розширює не лише оборонні видатки на 12%, що логічно, а й цивільні — аж на 14%.

Серед останніх вирізняється збільшення фінансування Верховної Ради (+30,7%), офісу президента (+22%) та особливо, на тлі гучного корупційного скандалу, Офісу генпрокурора (+13,6%). Водночас лише 43% видатків планують фінансувати внутрішніми ресурсами; аж 33 млрд дол. залишаються непокритими жодними джерелами.

Скільки ще часу українська економіка зможе перемагати у перегонах проти власного бюджетного дефіциту — питання відкрите й не найбільш приємне для роздумів.

Джерело