Наприкінці липня – на початку серпня одразу кілька провідних соціологічних центрів (КМІС, SOCIS та група “Рейтинг”) оприлюднили дослідження суспільних настроїв. Їхні цифри відрізняються в нюансах, однак загальна тенденція схожа: відставка Михайла Федорова та події навколо неї стали для влади відчутним політичним ударом, а показники довіри та електоральної підтримки Володимира Зеленського пішли вниз.
За даними SOCIS, 63% опитаних негативно або радше негативно поставилися до відставки Федорова, а 58% підтримали протести проти цього рішення. Водночас майже половина респондентів хотіла б бачити Федорова на майбутніх виборах самостійним політичним гравцем, а не частиною команди Зеленського.
Ще виразніше зміни у ставленні до влади проявляються в оцінці корупції. Понад 90% опитаних SOCIS називають її рівень високим або дуже високим, а 57% покладають відповідальність за збереження високого рівня корупції особисто на президента. Для порівняння: в лютому 2025 року таких було 36%. Майже половина респондентів називає державну корупцію одним із чинників, які найбільш негативно впливають на ситуацію в країні.
Протести останніх тижнів показали: українці продовжують робити поправку на війну, але вже не готові давати владі карт-бланш на будь-які рішення.
З якими настроями Україна входить у важкі осінь та зиму? Чому корупція стає дедалі небезпечнішою проблемою для Зеленського? Кого суспільство бачить політичною альтернативою? Та чому чинний президент уперше отримав від виборців сигнал “досить”? Про це Українська правда вела розмову з політтехнологом, стратегом президентської кампанії Віктора Ющенка часів Помаранчевої революції, Петра Порошенка – 2014 і 2019 років та кінцевим бенефіціаром SOCIS Ігорем Гринівим.
Чи буде новий Майдан / Хто наступний президент / Кого чекає «гільйотина»? – ГРИНІВ
Надія щодо країни, розчарування щодо влади
– З чим Україна заходить в осінньо-зимовий період 2026 року: це втома, радикалізація чи, можливо, вже очікування на зміну влади?
– Головною емоцією українців сьогодні залишається надія.
Однак коли ми запитуємо про владу чи ставлення до влади, то з’являється інша – розчарування. Не агресивна, а досить пасивна емоція.
Навіть в умовах війни суспільство зберегло прагнення до змін, і це те, що відрізняє Україну від більшості інших країн.
Для порівняння: ми уважно стежимо за соціологією в Польщі і бачимо, що однією з причин українсько-польського конфлікту є те, що польське суспільство залишилося в дуже консервативній парадигмі. Воно весь час повертається назад, тоді як українське суспільство навпаки – все більше і більше дивиться вперед. Навіть у таких деталях, як носіння вишиванки ми закладаємо не намагання робити, як наші старші покоління, а навпаки – робити так, як вчора було ще не дозволено чи немодно.
Суспільство націлене на майбутнє, є достатньо оптимістичним, вірить у перемогу, але не є наївним. Ми питаємо: а коли це станеться, завтра? Суспільство відповідає – ні. А завтра буде гірше чи краще? Люди відповідають, що, напевно, буде гірше, але в кінці все буде добре.
Зараз ми спостерігаємо за картонковим майданом. Це насправді сильний сигнал від людей, які вийшли не за когось і не проти. Вони вийшли за невідворотні зміни, за неповернення минулих правил. І ключовим словом, яким вони фіксують минуле або фіксують все погане, є “корупція”.
– Під час повномасштабного вторгнення війна витіснила решту інших проблем, на думку українців. У який момент корупція знову опинилася на вершині ключових викликів?
– Періоду, коли корупція відходила б на другий план, і не було. Часом вона опускалася на друге місце, але завжди була в топі трьох найважливіших проблем. Перша – це війна, друге – корупція, і третє – соціально-економічні виклики, зарплати, ціни, робота і т.д. У більшості країн на першому місці – соціально-економічні проблеми, а потім все інше.
Наш парадокс у тому, що в умовах війни корупція є ще більшою проблемою і причиною для звинувачень на адресу влади. Навіть причиною продовження війни люди бачать зростання корупції.
Не впевнений, що сама корупція зросла в якомусь процентному вимірі.
Ми досить довго жили за умов певного суспільного договору – усі чули страшні цифри відкатів умовно при будівництві доріг. Це як в американському фільмі “День незалежності”, коли президент приїжджає на закриту військову базу і питає: “За які гроші ви це збудували? Я ж не підписував виділення коштів”. А йому відповідають: “Ви справді вірили, що молоток для армії коштує тисячу доларів?”.
Усі чули про ціни на яйця в українській армії. Але одна справа, коли за ці гроші будують секретну військову базу, про яку не знає навіть президент, а інша – коли гроші осідають у криптогаманцях. Рано чи пізно перед власниками цих гаманців виникне просте питання: до чого готуватися? Вишколювати омони, як це робив Янукович, чи готувати вертолітний майданчик, яким все для нього і закінчилося?
Маркс у “Капіталі” писав: якщо рівень рентабельності 100%, то бізнес перестає звертати увагу на закони; а коли рівень прибутку стає 300%, то немає такого злочину, на який цей бізнес не піде. Часто забувають кінець цієї цитати: “…і навіть перестає боятися шибениці”.
Влада отримала страшну спокусу у вигляді абсолютної влади: контроль за урядом, контроль за парламентом, контроль за силовими структурами, контроль за більшістю медіа. І відповідно отримала стовідсоткову відповідальність.
Ще недавно, коли ми запитували в людей, хто несе відповідальність за корупцію, відповідь була така: антикорупційні органи. Після атаки на НАБУ і фактично витирання ніг об парламент при формуванні уряду вся відповідальність перейшла на президента. І це небезпечна річ – настільки сильна відповідальність лежить на президенті, який одночасно має боронити країну. У влади в цій ситуації має бути вищий інстинкт самозбереження.
З фрази про 300-відсоткову рентабельність вони пам’ятають, що “немає такого злочину, на який готові не йти”, але забувають про страх перед можливою шибеницею. Нехай це не буде розцінено як погроза. Це Маркс, не я.
– Попри те, що корупція – це головна претензія до влади і до президента, сам Зеленський як політик і глава держави як інститут мають високий рівень суспільної довіри. Як це уживається в одній українській голові?
– Хочете, скажу, як уживається в моїй голові? Я розумію, що під час війни займатися політичними розборками чи виборами – шкідливо. Під час виборів ми можемо настільки розхитати країну, що потім докупи не зберемо. Тому це нормальний інстинкт самозбереження суспільства, яке розуміє, що під час війни ми про багато речей мовчимо.
– Чи настав той момент, коли українці припиняють робити поправку на війну і оцінюють владу за критеріями мирного часу – за ефективністю, прозорістю, чесністю?
– Війна розпочалася в 2014 році. А момент, про який ви говорите, настав у 2019. Усім здалося, що війни насправді немає і політика має тепер бути легкою – “давайте ми перестанемо стріляти і повіримо, що в очах Путіна є мир”.
У 2022 році все змінилося, і люди відчувають відповідальність. З одного боку ми бачимо молодь, яка вийшла на вулицю, а з іншого – її адекватність і конструктивні вимоги. Мені кажуть – от є третій Майдан. Але Майдану немає.
Майдан – це революція, це тоді, коли змінюється влада. А коли люди виходять на протест – це спроба сказати владі: “Ми є, почуйте нас, і ми готові до наступних дій, якщо ви перейдете червоні лінії”. Суспільство вибудувало певні червоні лінії і не дозволяє їх переходити нікому. У тому числі владі, у тому числі – під час війни.
– Усю владу уособлює Володимир Зеленський…
– Не зовсім.
– Ви самі стверджували, що він несе відповідальність і за інститут президента, і за уряд, парламент…
– Найбільшу відповідальність суспільство покладає на парламент. Хоча, звісно, він ніякої влади нині не має. Так, суспільство усвідомлює, що всю повноту влади має президент. Але якщо запитати: “Кого ви найбільше не любите?”, то люди скажуть: “Депутатів”.
– Безіменних чи конкретних депутатів?
– Безіменних, весь парламент. Ми запитуємо: яким інституціям ви довіряєте? На першому місці будуть безперечно Збройні сили України.
Кудись зникла церква і так далеко зникла, що вже сама злякалася. Суспільство висловлює до неї такі ж претензії як до влади, вважаючи, що про себе церква думає більше, ніж про свою паству.
Вона не зуміла бути аскетичною. І навіть під час війни вчасно не зорієнтувалася щодо свого місця і ролі.
Мова не про якусь конкретну конфесію. Хоча саме російська церква стала чітко ворожою до України в розумінні людей.
Свого часу ми перевіряли так званий план Віткоффа і запитували, на які компроміси люди готові піти заради миру. Вони були не готові до зняття санкцій і відновлення прав Російської православної церкви. Тобто справедливість під час війни починає бути дуже важливим елементом. Говорячи соціологічною мовою, тут суспільство налаштоване дуже категорично. Воно залишилося націленим на зміни, втомилося, але готове ще стояти і стояти довго.
Зеленський уперше отримав сигнал “досить”
– Після відставки Михайла Федорова, як і після звільнення Валерія Залужного, президент втратив 5% як рейтингу, так і довіри. Як би ви охарактеризували його поточне становище? Чи існує щось, що може обвалити його рейтинг в нуль або, навпаки, радикально підвищити?
– Між відставкою Залужного і Федорова є суттєва різниця. Відставка підняла Залужного в космос за рівнем як довіри, так і рейтингу. Не було жодних пояснень, чому його було звільнено. В нинішній ситуації була спроба переконати суспільство в тому, що проблема полягає в конфлікті між Федоровим та Сирським, відбулися й інші відставки – цілий уряд довелося міняти, щоб закамуфлювати відставку Федорова. Але наразі його рейтинг не виріс настільки ж, як рейтинг Залужного після його звільнення з посади головкома.
– Хіба причина не в тому, що в Залужного до відставки вже було понад 20% рейтингу, а у Федорова він ріс з нуля?
– Джерело зростання у Залужного і у Федорова різне. Ми чітко бачимо, звідки взялися відсотки ексміністра оборони. Моделюючи можливий другий тур виборів, ми питали: Зеленський чи Залужний? 20% відповідали: проти обох. Вибір між цими двома був на користь Залужного із великим відривом, але частині людей не подобалися обидва. На останніх опитуваннях кількість таких респондентів різко впала. І портрет цих людей – картонки. Це молоде покоління.
Донедавна Федоров був людиною з команди Зеленського, який поглинався рейтингом президента. Тепер стало зрозуміло, що це дві різні людини, і починається формування суб’єктності самого Федорова.
Ми зафіксували якусь цифру, і цікаво, вона буде рости чи падати.
Наприклад у Залужного після відставки рейтинг тривалий час зростав, а потім почав дуже повільно опускатися. Але коли доходило до вибору між ним і Зеленським, співвідношення цифр не змінювалося. Щонайменше 20% було на користь Залужного. Зараз це 30%. Останнє опитування – 65% на 35% фактично.
Другий важливий момент, на який варто звернути увагу: Зеленський вперше вийшов на перше місце як постать, за яку не голосуватимуть за жодних обставин. І тут він обігнав Петра Порошенка, який тривалий час був тією людиною, яка побула президентом і досить.
Зеленський вперше отримав настільки сильний сигнал “досить”.
Хоча ми ж вийшли на Майдан не проти Зеленського насправді. На Майдан вийшли, щоб не було корупції, за зміни. І тут же виставили жовту картку. Це ще не червона, але на неї вже треба реагувати.
Важливий момент, на який звернуть увагу політтехнологи: у можливому другому турі Зеленський не приростає новими голосами. До нього не переходять ні голоси Буданова, ні Федорова.
– Що для людей уособлює Федоров, що саме за нього вони вийшли на вулицю?
– Бажання до змін.
Відставка Залужного і його високий рейтинг – більш раціональний і тому досі зберігається. Він пов’язаний з основою піраміди Маслоу – з безпекою. Із ним пов’язують не боротьбу з корупцією, а віру в безпеку і що він – фігура, адекватна воєнним викликам.
Щось схоже було в 2014 у Порошенка, який виграв у першому турі в усіх областях України. Основою цього була надія на безпеку. Залужний – це той, хто в уявленні людей захистить і приведе до перемоги. Через запит на безпеку і ЗСУ мають високий рейтинг, і в списку потенційних кандидатів – прізвища військових.
– Що повинні зробити Буданов і Федоров, щоб мати такий же стійкий результат, як у Залужного, і не залишитися ситуативними трендами?
– У Буданова є цілий Офіс президента для таких порад, у Федорова також є багато радників.
Суспільство не хоче, щоб ключовою мотивацією дій цих людей був рейтинг. Це точна порада і одному, і другому, і третьому. Якщо суспільство буде розуміти, що все, що вони роблять – заради рейтингу, на них чекатиме доля політиків, за яких не готові голосувати.
– Чи можемо констатувати смерть класичного політика на кшталт Порошенка, Тимошенко, Бойка – як виду, і запит на політика нового типу – технократа, військового, візіонера?
– Не раджу вживати такі сильні слова, як “смерть” щодо політиків. Рейтинг Петра Олексійовича перед переможними для нього президентськими виборами був нижчий, ніж є зараз. Ніколи не кажи “ніколи”. У суспільстві змінюються настрої.
Так, загальний тренд – люди хочуть змін і будуть голосувати за нових політиків. Але ставити все на зеро, як у 2019 році, люди вже не готові. Вони зазиратимуть у портфоліо людини. І серед питань – а що ти робив під час війни, які в тебе погляди щодо українсько-російських відносин та рівень професіоналізму? Дилетантизм і неосвіченість для суспільства – вже не варіант.
– А як же майже 6% Усика?
– Ми платимо Усику таким рейтингом за те, що він робив для України, за геройство. Для того щоб перейти від геройства до посад, треба пройти довгий шлях Віталія Кличка. Я керував кампанією Віталія Володимировича в 2006 році і можу сказати, що суспільство повірило в його готовність до президенства чи керування містом лише з третьої спроби.
Зеленський уже не фаворит навіть першого туру
– Коли ми з вами говорили про суспільно-політичну ситуацію минулого літа, ви стверджували, що політик номер один в країні – не Зеленський і не Залужний, а той, якого ще немає. З появою Буданова, Федорова та інших у суспільства з’явилася альтернатива?
– Коли впав рейтинг Залужного з пікових практично 70% до сьогоднішніх таких самих, як у Зеленського 20% з гаком у першому турі, з’явилося розчарування. Ці відсотки перейшли до тих, хто не визначився. Зараз їхня кількість зменшилася з появою нової, вибачте, страви.
Нехай мені вибачить Михайло Федоров за порівняння з шашликом, але сьогодні суспільство має з чого вибрати. Усі гурмани дістали по кандидату. Завдяки появі нових прізвищ відсоток тих, хто не визначився, стає все меншим і меншим.
Раніше була спокуса, що Валерій Федорович раптом не піде і тоді Зеленський знову президент. Сьогодні у нього виграють другий тур і Федоров з недосяжним розривом, і Буданов, і решта стали небезпечними конкурентами.
– Хто посів би перше місце в першому турі?
– Зеленський не займе перше навіть у першому турі. Але друге матиме.
– Залужний все ще ключовий суперник чинного президента?
– Він навіть не суперник – якби вибори були зараз, він би точно став президентом. Я пояснив приблизно, чому. Стосовно ж змістовних речей, то хотів би дещо сказати з приводу не лише його заяв, а й настроїв у суспільстві: ви зарано хороните НАТО і ЄС. Чутки про їхню смерть сильно перебільшені. Саме ці структури є надією на завершення цієї війни на користь України. Європейський Союз – безальтернативна конструкція, у якій Україна швидко може відбудувати свою економіку.
– Це ви вже говорите як політик?
– Ні, я це говорю як експерт. Бо політично можна спекулювати на якихось умовних гаслах і казати, що війну завершать глобал десіжн, про яке говорить Валерій Федорович. Але і Ялта, і Брест були після світових воєн. Не майте ілюзій. Війна в Україні є достатньо локальним європейським конфліктом. Війна в Ірані є достатньо локальним регіональним конфліктом. Ми стоїмо на порозі того, що іскра цих конфліктів розгориться і перетвориться в глобальний конфлікт. Тоді справді можливі глобальні рішення.
“Ложечки знайдуться, а осад залишиться”
– У своєму останньому питанні хочу процитувати Дмитра Козятинського, який закликав людей виходити на картонкові протести: “Президент продовжує ігнорувати протести і не знаходить у своїх вечірніх зверненнях навіть одного речення для належної реакції. Натомість на протестувальників виливається купа негативу з телеграм-смітників, що так чи інакше пов’язані з ОП. Щиро сподіваюся, що Зеленський відчує політичні наслідки своїх дій на післявоєнних виборах”…
– Так що, йдемо на Майдан? Ви закликаєте усіх сьогодні вийти?
– Моє питання, чи є запит на зміну влади в подібний спосіб?
– Прочитайте, що написано картонках. Там немає закликів до зміни влади. Натомість є: “Почуйте нас і не вирішуйте під столом. А якщо будете ігнорувати чи тупнете ногою…”. Я б дуже цього не радив владі. Нікому не подобається, коли ображають молодь, ми це вже не раз спостерігали.
А поки що все це не є Майдан. Це протести, які продемонстрували, що суспільство не пасивне, не втомлене. Вони домоглися відставки головкома Сирського, який сприймався як антитеза прогресивного шляху розвитку. Це був сигнал, що ми щонайменше вже не йдемо назад. Суспільство в деякі речі не вникає, але хоче мати вектори.
– Протест розсмокчеться?
– Влада так вважає.
Ложечки знайдуться, а осад залишиться. І щоразу цей шрамик буде даватися все більше взнаки. Навіть якщо сьогодні все розсмокчеться, то наступного разу цей маховик уже може бути критичним.
Те, що відбувається на цьому Майдані – це дуже толерантна розмова суспільства з владою.
Тетяна Даниленко
