Під час міжнародних навчань НАТО “REPMUS/Dynamic Messenger 2025”, що проходили в Португалії, український підрозділ, який оперував морськими дронами Magura V7, повністю “розгромив” групу Північноатлантичного альянсу – “потопивши” фрегат “противника” ще до того, як той зафіксував загрозу.
Це стало черговим доказом того, що країни НАТО не готові до сучасних викликів війни, класична концепція якої не працює не лише на суходолі та в повітрі, а й на морі. Своєю чергою Україна з 2022 року домоглася повного контролю в Чорному морі, не маючи в класичному розумінні флоту і навіть флотилії.
За чотири з гаком роки повномасштабної війни Україна, використовуючи можливості безекіпажних катерів (БЕК) і розширюючи їх різними модифікаціями, змусила російський Чорноморський флот втекти з Севастополя, скоротитися до розмірів флотилії і не почуватися в безпеці навіть у Новоросійську.
У ніч на 2 березня 2026 р. українські повітряні ударні дрони взагалі завдали в Новоросійську ушкоджень одразу п’ятьом російським військовим кораблям, серед яких був фрегат проєкту 11356 вартістю близько $450 млн. Але що найцікавіше – які Росія зараз будувати не має можливості.
Після втрати ракетного крейсера “Москва” у 2022 році удар по цьому фрегату, навіть без його повного затоплення, став найболючішим. Адже саме фрегати проєкту 11356 створювалися не тільки для того, щоб запускати крилаті ракети 3М14 “Калібр” і тероризувати цивільне населення, а й як морська ППО.
Фрегат проєкту 11356 мав у розпорядженні кілька радарних постів, систему фіксації та супроводу повітряних цілей (ПЦ), з подальшим наведенням флотської ППО (теж під назвою “Фрегат”), радари ТК-25 – які забезпечували радіоелектронне придушення ПЦ, а також систему управління вогнем “Орєх”, зокрема вона розпізнає низьколітаючі та малогабаритні об’єкти.
Але насправді все це виявилося абсолютно марним в умовах добре спланованої операції, що призвела до одного з найрекордніших уражень морських цілей у Чорному морі протягом одного удару – за весь період повномасштабної війни в Україні.
Своєю чергою схожі проблеми на собі відчувають і учасники близькосхідної “пісочниці”.
Близький Схід як маркер
Операція США та Ізраїлю проти Ірану “Epic Fury”, що розпочалася 28 лютого, протягом менш ніж двох тижнів повністю позбавила ВМС ІРІ значення флоту, а згодом і флотилії. На сьогодні військово-морські сили Ірану (як і російський Чорноморський флот) – не більше ніж човнова станція або суднобудівний гурток.
Проте Іран продовжує опір, погрожує мінуванням Ормузької протоки, атакує повітряними дронамі не тільки сусідні країни, а й авіаносні ударні групи США.
На другий тиждень проведення операції “Epic Fury” атомний авіаносець USS Abraham Lincoln ВМС США (водотоннажністю 97 тис. тонн) був атакований іранським БЕК у зоні ходової частини. Жодних подробиць і офіційних заяв про цю атаку не робили, але вже 13 березня авіаносець узяв неспішний курс на вихід із регіону в супроводі кораблів охорони.
15 березня USS Abraham Lincoln ВМС США вже перебував у районі Оману, або приблизно за 1100 км від Ірану, хоча попередньо його зона оперування була за 350 км від берега ІРІ.
Одночасно атомний авіаносець USS Gerald R. Ford також відійшов у зону оперування в південній частині Червоного моря до узбережжя в район Джидди.
Офіційних повідомлень від США щодо причин виведення із зони бойових дій основної “робочої конячки”, ну або точніше “робочої русалки” операції “Epic Fury”, якою була авіаносна ударна група Abraham Lincoln, досі так і не прозвучало. Хоча очевидно, що потенційного боєкомплекту в авіаносця ще щонайменше на два тижні і його виведення – це явно не вичерпання ударного потенціалу!
Тобто, дешевий безекіпажний катер (вартістю від $100 до $200 тис.) і справді вивів з ладу молот ударного морського кулака США, побудований свого часу за $4,5 млрд, а сьогодні оцінюваний у $7,5 млрд?
Не потопив, зрозуміло, і потопити настільки великий корабель він не зміг би, але за наявності бойової частини масою від 500 кг до 1 тонни навіть такий потужний корабель, як авіаносець Abraham Lincoln, є вразливим у зоні ходової частини.
Вимирання мозазаврів
Війна в Україні ще у 2022 році показала, що великі кораблі водотоннажністю понад 1-2 тисячі тонн перетворилися на пережиток минулого. Дорогі, вразливі, неповороткі, вони фактично не вирішують у внутрішніх водах, акваторіях завдань, вищих за тактичний рівень.
Всі вони знищуються або досить серйозно уражаються в зоні ходової частини, а також у районі радарних надбудов (чого достатньо щонайменше для втрати боєздатності) протикорабельними ракетами, засобами ураження класу повітря-поверхня, а також дешевими БЕК і повітряними ударними дронами.
Ракетний крейсер “Москва” (вартість станом на 2022 рік оцінювали в $1 млрд) потопили двома ракетами Р-360 ПКРК “Нептун” вартістю близько $1 млн кожна. Вище наведено ще більш шокуючий приклад співвідношення цін засобу ураження і цілі на прикладі атомного авіаносця Abraham Lincoln.
Звичайно, може здатися, що для розв’язання стратегічних завдань в океані та більших територіальних водах (а не замкнутих акваторіях, таких як Чорне море) авіаносні ударні групи можуть відігравати вирішальну роль, але насправді – ні.
Якби обороною Ірану займалися не іранці та росіяни, а українські фахівці, то Abraham Lincoln змушений був би покинути близькосхідний регіон ще до того, як наблизився б до зони оперування. І не факт, що покинув би.
Під час свого виступу 17 березня в британському парламенті президент України Володимир Зеленський зазначив, що найближчим часом в українських військових з’явиться можливість завдавати ударів за допомогою морських дронів навіть у відкритому океані.
Це значною мірою погіршує становище Росії в міжнародних водах – по суті перетворюючи її військові кораблі, а також тіньовий танкерний флот на абсолютно законну цціль в будь-якій точці на світовій карті.
Сучасний морський бій – це такий самий злам стереотипів і класичних методичок, які нав’язували поколіннями і які на сьогодні не становлять жодної цінності для вивчення. Сучасна війна – це смерть динозаврів. Дорогих, енерговитратних, неповоротких. І проти країни з правильно поставленою оборонною стратегією – збиткових і ганебних.
Так, країни, які звикли десятиліттями і поколіннями ганяти високотехнологічними винищувачами, що злітають з авіаносних платформ, пустелями бедуїнів, будуть до останнього триматися за фактор авіаносця, ракетного есмінця, а решта – чіплятися за фрегати і крейсери.
Але нова реальність морського бою, що почала своє формування у 2022 році, викреслює ці пережитки минулого із сучасної історії, диктуючи нові правила і вимоги до адаптивності.
Джерело
