Якщо рік тому в українському інформаційному просторі обговорювали вкид про “тисячу “Шахедів” щоночі”, то зараз уже в Росії обговорюють аналогічну, але набагато реалістичнішу загрозу. Спусковим гачком послужила атака безпілотників 17 травня на Москву, й сьогодні російські “експерти” стурбовані питанням, коли ж Україна зможе запускати по тисячі і більше дронів.
Незаперечний факт, що Україна з 2022 року поліпшила характеристики своїх дронів для ударів по Росії та урізноманітнила модифікації. А ще вийшла не тільки на паритетні показники за кількісним застосуванням, а й почала запускати більше цих засобів по РФ, ніж РОВ по українському тилу. Причому цей факт підтверджується навіть російськими Z-військовими і “експертами”, які б’ють на сполох.
Але варто враховувати комплексний фактор нинішніх успіхів Сил оборони України у питаннях проведення атак, а не тільки кількісний, технологічно-якісний і тактичний. І до цього комплексу входить тенденція незмінної деградації російської протиповітряної оборони, що російські “експерти” вже не можуть ні приховувати, ні ігнорувати.
Фактори деградації ППО РФ
Масований, комбінований наліт українських дронів 17 травня на Москву показав, що російська ППО зазнає серйозних проблем із перехопленням множинних малогабаритних, низьколітаючих, дозвукових цілей, чому є одразу кілька рівнозначних пояснень.
Перше – брак засобів ППО. Попри те, що навколо Москви було сформовано чотири кільця ешелонованої протиповітряної оборони, а щільність розміщення засобів протидії була найвищою по Росії, їх не вистачало для перехоплення всіх цілей. Як виявилося, в обороні було достатньо прогалин і вразливих місць для прориву створених кілець.
Друге – брак боєкомплекту. На п’ятий рік повномасштабної війни російська ППО починає відчувати гострий дефіцит боєкомплекту до ЗРК.
Виробництво зенітних керованих ракет на російських підприємствах значно відстає від можливостей України виробляти ударні дрони. У результаті, навіть російські Z-воєнкори змушені визнати, що часом деякі системи ППО стоять “мовчки”, тому що вони порожні.
Третє – технологічна відсталість. Зокрема, йдеться про якість деяких засобів протиповітряної оборони, які мають проблеми з системою управління вогнем, наведенням, радарами, фіксацією, супроводом і знищенням цілі.
Насамперед це дефективний ЗРПК “Панцир-С1”, який вкрай погано справляється з поставленими завданнями через множинні технологічні проблеми, вирішити які через санкції неможливо. Частково їх намагаються “розрулити” розміщенням цього найпоширенішого і основного засобу для боротьби з дронами в малому радіусі – на баштах і дахах будинків, але поліпшення ефективності від таких заходів незначне.
Четверте – скорочення засобів ППО. Сили безпілотних систем України влаштували справжнє полювання на російські системи протиповітряної оборони і переслідують їх як на тимчасово окупованих територіях України, так і в тилових зонах РФ.
Наразі російські окупаційні війська втрачають щомісяця десятки одиниць ППО – в той час як виробляти можуть одиниці. Компенсація втрат критично не встигає за рівнем самих втрат, і щомісяця засобів ППО в Росії стає все менше.
Це чотири основні причини, через які удари по Росії українськими дронами стають дедалі ефективнішими. Але що ж до побоювань росіян, що незабаром нальотів на територію РФ буде тисячею і більше БПЛА щодня?
Потенціал СБС України
Російські оглядачі та пропагандисти регулярно скаржаться на те, що Україна системно збільшує нальоти на Росію, встановлюючи раз у раз як кількісні рекорди, так і підвищуючи успішність завдання ударів по декількох об’єктах одночасно.
При цьому, офіційні українські особи, уповноважені робити подібні заяви, ніколи не надавали детальної статистики того, скільки ударних дронів застосовується для нальотів по Росії. А тому для розуміння масштабів можна використовувати тільки приблизні дані, засновані на маніпулятивних звітах Міноборони РФ.
Поясню, що я маю на увазі.
Наприклад, 9 березня російське МО повідомило, що Україна здійснила на той момент рекордний наліт, унаслідок якого було перехоплено 754 українські безпілотники.
Зрозуміло, цим цифрам вірити не варто, адже російське командування постійно бреше – завищуючи дані і перебільшуючи свої досягнення. Але будь-яке перебільшення базується на вихідних, реальних даних. Питання тільки в тому, який відсоток цього перебільшення?
Наприклад, згідно з даними МО РФ, Україна у війні втратила понад 28 тисяч танків і ББМ, тоді як сумарно в нас ніколи й не було такої кількості ОБТ та ББМ, навіть з урахуванням поставок техніки партнерами. Сумарно, з урахуванням верифікованої інформації щодо втрат СОУ, яку публікують моніторингові майданчики, завищення реальних втрат може бути в 3-4 рази!
Ще один приклад. Навесні 2025 року російське МО звітувало про перехоплення 524 українських дронів. Тобто, з березня 2025-го по березень 2026-го приріст у звітності Міноборони країни-агресорки становив 50%. Таким чином, вкрай обережно інтерполюючи цю інформацію, можна сказати, що в березні по Росії прилетіло понад 250 дронів, а рік тому понад 170. Приріст же добового нальоту в 50% склав 80 дронів.
Але, знову-таки, це варіативне припущення.
Загалом, якщо простежити тенденцію звітності МО РФ щодо перехоплень українських дронів, то можна так оцінити їхню статистику:
– 1 вересня 2024 року РОВ звітували про перехоплення 158 українських дронів;
– 11 березня 2025 року у звітності МО РФ уже фігурувало 337 дронів;
– 7 травня 2025 року був різкий стрибок до 524 дронів, а 13 травня – 572;
– 9 березня 2026 року до звіту включено 724 перехоплених дрони;
– 17 травня 2026 року МО РФ заявило про 1 054 перехоплені українські дрони.
Навіть виходячи з цих даних очевидно, що за півтора року тенденція приросту “перехоплених” дронів (а у звітах МО РФ завжди фігурують тільки “перехоплені”), зросла в 6,6 раза! І навіть якщо варіативно припустити, що 17 травня по Москві було застосовано понад 350 засобів ураження, то до кінця року цей показник цілком може досягти системної 1 000.
Але найстрашніше для російської реальності припустити, що звітність МО РФ дійсно правдива або максимально наближена до правди. Тоді це означає, що системні нальоти по Росії українських дронів у кількості тисячі і більше матимуть місце вже цього літа.
Як би там не було, з певною впевненістю вже можна стверджувати: Україна вийшла не на паритетний рівень протистояння з Росією в питаннях застосування ударних дронів, а й випереджає її. І розрив у кількісному показнику продовжує стрімко збільшуватися.
При цьому якщо Україна впродовж понад чотирьох років орієнтувалася на посиленні засобів ППО та пошуку дешевих і масових засобів протидії дронам-камікадзе, то в Росії навпаки. ППО було категорією найчутливіших, важко компенсованих втрат, що зараз призвело не тільки до явної нестачі цих засобів по країні, а й фатального виснаження боєкомплекту до поки що наявних.
З урахуванням усього вищевикладеного можна констатувати: побоювання російських “експертів” не безпідставні. І цілком ймовірно, що ті, хто тішився блекаутами в Україні, скоро роз’їжджатимуть на метро (через брак бензину на АЗС) і шукатимуть по Москві місце, де б підзарядити телефон або павербанк.
Неодноразово, за словами істориків, в архівних джерелах згадується функціонування порту. І, зауважують вони, йдеться не про дрібні вантажі, а серйозні об’єми. Найдавніша згадка про порт Кочубіїв за часів Великого князівства Литовського належить польському історику Яну Длугошу.
