Категорія: Закон

Олександр Орловський позиціонує себе як успішного криптовалютного мультимільйонера. Його Financial Freedom Academy обіцяє навчати заробітку на крипторинку, тоді як сам Орловський будує образ заможного трейдера, розповідаючи про мільйонні статки, життя в Дубаї, дорогі автомобілі та прибуткову торгівлю криптовалютами.

Це – парадний фасад. Але є й інша сторона Олександра Орловського, про яку він чомусь мовчить. Якщо прибрати рекламну оболонку і подивитися не на соцмережі, а в український реєстр компаній, виявляється досить несподівана деталь.

Орловський є співвласником одразу кількох компаній, які до криптовалюти мають дуже віддалене відношення: страхового посередника «Старлайф №2», фондової компанії «Таврійські цінні папери» і депозитарно-брокерської компанії «Інвінтум».

І тут виникає просте питання: навіщо людині, яка позиціює себе як успішного криптомільйонера, знадобилися частки в старих українських структурах страхового та фондового ринку? Причому аж ніяк не найуспішніших: чистий дохід цих компаній у масштабах Орловського (принаймні, тих, про які він заявляє) – сущі копійки.

Читайте по темі: Росія почала диверсії проти данських оборонних компаній, які постачають товари Україні — Reuters

Наприклад, «Інвінтум» у 2025 році отримав усього 311 тисяч гривень чистого прибутку. Небагато більш як сім тисяч доларів. Частка Орловського в компанії – 8,1%. ТОВ «Таврійські цінні папери» взагалі заробило три тисячі гривень. Частка Олександра Орловського в компанії – 5%. Скільки він заробив – рахуйте самі, калькулятор не може оперувати настільки малими цифрами.

Це, звісно, жарт. Але якщо серйозно, то виходить досить дивна конструкція: публічно Олександр Орловський криптовалютний мільйонер з усіма атрибутами – Дубай, бізнес-джети, суперкари, яхти та інше «лакшері-життя», водночас усередині українського бізнесу Орловський – співвласник невеликих часток у практично збитковому страховому та фондовому бізнесі.

Але чим глибше дивишся на історію цих компаній, тим більше питань виникає не до їхнього прибутку, а до того, яку функцію вони можуть виконувати в загальній бізнес-конструкції Олександра Орловського.

FFA: основний бізнес Орловського

Financial Freedom Academy є головним публічним проєктом Орловського: FFA продає навчання криптовалюті, закриті спільноти, програми з трейдингу та інвестиційні продукти. На сайті зараз заявлені десятки тисяч учнів і великі обсяги торгівлі учасників. Сайт Financial Freedom Academy виглядає дуже солідно, він повідомляє про десятки тисяч успішних кейсів, сотні тисяч задоволених учнів і мільярди доларів зароблених ними грошей.

Але водночас офіційна звітність різко дисонує із сайтом: один працівник, 2 800 гривень активів і рівно стільки ж прибутку. Одне з двох: або повне фуфло (вибачте) – сайт Financial Freedom Academy, або повне фуфло (вибачте ще раз) – звітність ТОВ «ФФА Академія».

На цьому тлі слід пам’ятати, що ще 2024 року Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку України включила пов’язані з FFA проєкти FFA Crypto, FFA Crypto RISE і FFA Crypto CAPITALIST до переліку сумнівних інвестиційних проєктів. Паралельно в ЗМІ фігурують судові спори, оплата освітніх продуктів через сторонніх ФОП і кримінальне провадження №120232110400002635, у якому Орловський згадується у зв’язку із заявою про інвестиційне шахрайство.

Читайте по темі: У збитих російських дронах знайшли польські SIM-картки: прокуратура припинила розслідування

Але тепер до цієї картини додається ще один пласт: чому молодий криптобізнесмен взагалі починає набувати частки в компаніях, що працюють на зовсім іншому фінансовому ринку, з криптовалютами не мають нічого спільного?

«СТАРЛАЙФ №2»: страховий бізнес за тисячу гривень

Перша дивність — ТОВ «Старлайф №2» (код 40281843). Компанію зареєстровано в Чернівцях у лютому 2016 року. Основний КВЕД — діяльність страхових агентів і брокерів. Статутний капітал зараз становить 74 тисячі гривень.

Олександр Орловський справді присутній серед учасників. Таких налічується загалом 74 особи. Усі вони, зокрема й Олександр Орловський, мають частки по 1,35%. Це вже саме по собі цікаво. Перед нами не компанія, яку Орловський придбав для контролю. Це масова структура з великою кількістю дрібних учасників.

При цьому компанія пов’язана з окремою юридичною особою — «Старлайф №1», яка на 100% належить «Старлайф №2». Тобто формально Орловський отримує невелику частку в структурі, яка сама володіє іншою компанією.

Якщо копнути минуле «Старлайф», то тут виявляється вельми неприємний фон. У 2016–2017 роках ТОВ «Старлайф №2» фігурувало в кримінальному провадженні про схему з десятками ФОП, через яких страхова компанія оформляла витрати, зменшуючи оподатковуваний прибуток. Слідство також перевіряло версії про перерахування коштів пов’язаним особам і подальше обготівковування.

Таким чином, «Старлайф №2» — не просто маленька страхова компанія з копійчаним прибутком. Це частина структури, навколо якої вже існували податкові, кримінально-процесуальні та корпоративні конфлікти.

Саме тут виникає питання до Орловського: що змусило його увійти в цю структуру? За даними реєстрів частку було придбано 12 травня 2023 року. Чому саме тоді? Навіщо йому копійчана частка в відверто мутній конторі?

«Таврійські цінні папери»: фондовий ринок, Крим і ВАКС

Друга компанія значно цікавіша. ТОВ «Таврійські цінні папери» (код 32695089) працює на ринку цінних паперів. Компанію зареєстровано ще 2003 року, а НКЦПФР видавала їй ліцензію на депозитарну діяльність.

Свою частку в 5% Олександр Орловський придбав у травні 2026 року. Також серед власників фігурують Сергій Голубицький, Олексій Амфітеатров та інші особи; кінцевим бенефіціаром у відкритому агрегованому реєстрі вказано Амфітеатрова.

А за рік до цього, у січні 2025 року, Вищий антикорупційний суд забезпечив позов Міністерства юстиції про конфіскацію активів російського «Морського регістру судноплавства». Суд заборонив проводити операції з відповідними цінними паперами, а як депозитарні установи в рішенні прямо вказані «Таврійські цінні папери» і «ПРДТ Фондовий центр».

Тобто компанія, в якій Орловський придбав частку, опинилася всередині надзвичайно чутливої для української держави інфраструктури — операцій з активами російського державного підприємства. Причому в момент придбання частки Орловський про цей факт знав. І тут ідеться вже не про криптовалютні курси, а про професійного учасника українського ринку капіталу, який працює з великими пакетами акцій та активами, що потрапляють у санкційні та конфіскаційні процеси. У чому був інтерес Орловського, коли він придбав частку в цій компанії?

«ІНВІНТУМ»: найцікавіший актив

А от «Інвінтум» — мабуть, найважливіша компанія в цьому портфелі. Компанія займається брокерською та депозитарною діяльністю. І, на відміну від «Старлайф №2», тут можна побачити реальні фінансові показники.

У 2025 році: дохід — 9,468 млн грн; чистий прибуток — 311 тис. грн; активи — 14,589 млн грн; 10 співробітників. У 2024 році дохід був суттєво вищим — 15,873 млн грн, а прибуток становив 2,068 млн грн. Тобто бізнес справді існує і працює, хоча це не золота жила. Ба більше, у 2025 році основний дохід надійшов від депозитарних послуг — 9,443 млн грн. Брокерські доходи становили всього 25 тис. грн проти 13,635 млн грн роком раніше.

Але й тут є цікаві нюанси. Так, компанію було засновано Каневською Ольгою Єфимівною, на момент заснування 2013 року мала статутний капітал у 707 гривень. Але 2024 року Каневська виходить із переліку засновників і бенефіціарів, статутний капітал збільшується до 7 770 000, а серед бенефіціарів з’являється така собі Орловська Оксана Вікторівна, яка стає водночас керівником фірми. У цьому статусі Оксана Орловська пробуде недовго – до січня 2025 року, коли її змінить Орловський Олександр Олександрович.

І ось тут виникає дуже цікава деталь. Орловський отримав частку в «Інвінтум» 30 січня 2025 року за договором дарування. Спочатку йшлося про частку 9,97%. Після зміни капіталу вона зросла до 10,04%, а потім 27 червня 2025 року Орловський продав частину частки Сергію Голубицькому.

У підсумку на кінець 2025 року в Орловського залишилося 9,002%, а у квітні 2026 року — уже 8,1%. З часткою відбувалися корпоративні операції, але мета їх незрозуміла.

Історія «Інвінтума» має ще один дуже специфічний шлейф: компанія багато років брала участь у судових спорах навколо акцій «Промінвестбанку», що належали російській державній ВЕБ.РФ.

У матеріалах Верховного Суду зазначено, що на рахунку ВЕБ.РФ у депозитарній системі «Інвінтум» обліковувалося понад 5 млрд акцій «Промінвестбанку», тобто близько 99,77% його капіталу. Ці папери були заблоковані за судовими рішеннями.

ВЕБ.РФ потім судився з «Інвінтум», вимагаючи зняти обмеження. Підкреслимо ще раз: «Інвінтум» у цих справах виступав як депозитарна організація, а не як власник російських активів чи обвинувачений у їхньому незаконному виведенні. Але сам факт того, що сьогодні співвласником цього депозитарію є Орловський, додає ще одне питання до його корпоративного портфеля.

А навіщо це все Орловському?

Якщо дивитися лише на прибуток, придбання таких часток справді виглядає дивно.

Наприклад, 8,1% «Інвінтума» за прибутку компанії 311 тис. грн у 2025 році — це економічно нікчемне джерело доходу. Навіть якщо весь прибуток розподілявся б між учасниками, частка Орловського дала б йому близько 25 тис. грн на рік.

Для людини, яка публічно заявляє про доходи в десятки тисяч доларів на місяць, це практично нічого. Тому версія «Орловський купив ці компанії, щоб заробити на дивідендах» виглядає вкрай слабкою.

Гадати, навіщо Олександру Орловському частка в цих компаніях, можна нескінченно. Але є одна деталь: Сергій Голубицький є найбільшим власником «Інвінтума» — близько 47,9%, а в «Таврійських цінних паперах» також фігурує серед учасників.І тут же виникає Орловський.

У всьому цьому є ще одна дивність: вік Орловського. Орловському 28 років. При цьому він опиняється співвласником компаній, історія яких сягає десятиліть тому: «Таврійські цінні папери» існує з 2003 року; «Інвінтум» — з 2013 року; «Старлайф №2» — з 2016 року. Тобто це бізнеси, створені задовго до того, як Орловський став публічним криптопідприємцем.

Тому питання вже не лише в тому, скільки коштують його частки. Питання — хто запропонував йому ці частки та навіщо. Бо в підсумку Олександр Орловський опинився вбудованим у сектор, який працює зі страхуванням, брокерськими послугами, депозитарним обліком і цінними паперами.

І тут і виникає найголовніше питання: навіщо криптогуру Олександру Орловському доступ до старої української фінансової інфраструктури, якщо гроші ці компанії практично не приносять? Або ж навпаки: навіщо власникам цих компаній криптовалютний мільйонер Олександр Орловський, мільйони якого до того ж викликають сумніви?

Вемір Давітян прийшов у Запоріжжя не як звичайний бізнесмен, а як людина, яка швидко почала називати себе місцевим «смотрящим». Він розповідав про дружбу з Давидом Арахамією та зв’язки з Офісом президента, вимагав від бізнесу 20–30% із тендерів і демонстрував вплив на кадрові рішення в області. За його спиною при цьому стояв дніпровський бізнесмен Олександр Петровський, відомий як «Нарік».

Публікуємо це розслідування повторно, щоб нагадати, як Давітян заходив у Запоріжжя, як будував там власну систему впливу та звідки взявся його статус людини, через яку, за його словами, мали проходити владні й бізнесові «питання».

Про це, що сталося в Україні, про те, що сталося з «службою» Володимир Зеленський відомий як «інститут спостерігачів», вже, здається, знають усі. Ганебність цього явища сама по собі виключається ще й фігурами тих, кого в Офісі президента відзначають «смотрящими» за цією чи іншою галуззю або регіоном.

І чим далі від столиці, тим гірше. Хоча у випадку «слуг» навіть важко підібрати характеристику, настільки сама партія по собі жахає рівнем членів, які в ній перебувають. Втім, перейдемо до конкретного «смотрящего» і конкретного регіону. Йтиметься про Запоріжжя та людину, яка там видає себе за «смотрящего» від Зеленського.

Наскільки він таким є — справа дещо дискусійна, оскільки в системі влади «слуг» навіть з інститутом «смотрящих», які підмінюють собою законодавчу, виконавчу та судову владу, порядку немає, як і в усьому іншому. Однак не суть — «смотрящий» він офіційний чи лише видає себе таким, головне — чи сприймають його в такому статусі більшість ключових фігур регіону.

Читайте по темі: Російські удари по Україні 7 жовтня забрали життя 28 людей — Вигівський

Засвітився як «смотрящий» Вемір Суренович Давітян близько року тому, коли почав представлятися таким як місцевим «слугам», так і представникам влади та бізнесу. У розмовах з ними він наполягав на тому, що всі «питання» тепер слід «вирішувати» суворо через нього. І нав’язливо розповідав, що він є другом не кого-небудь, а самого Давіда Арахамії, який очолює фракцію «слуг» у Парламенті.

До того ж, стверджував Давітян, він має зв’язки в Офісі президента на рівні Кирила Тимошенка, куратора регіональної політики від ОП. Паралельно Давітян наполегливо рекомендував бізнесменам, яким дозволяють вигравати тендери, «відкатувати» йому від 20 до 30% суми тендера. Причому це стосується не лише поточних і майбутніх тендерів, а й раніше виграних.

Судячи з цифри крадіжок, яку свого часу озвучив віце-прем’єр Уруський, Давітян не вимагає надмірного — нагадаємо, за словами Олега Уруського (віце-прем’єра в уряді Шмигаля), тільки на «Великому будівництві» крадуть рівно половину виділених з бюджету коштів. Тож ділитися переможцям тендерів є чим, хай не скаржаться.

Але питання в іншому — хто такий Вемір Суренович Давітян, який дозволяє собі відверто «наїжджати» на еліти регіону? Як виявилося — такий самий ніхто, як і більшість слуг. Звісно, на відміну від більшості депутатів і міністрів він має кілька фірм і формально є бізнесменом.

Усі ці фірми мають найрізноманітніші сфери діяльності — видобуток піску, гравію та глини; прокат автомобілів, управління нерухомістю, охоронна діяльність, виробництво тютюну для кальяну. Як фізична особа-підприємець Вемир Суренович надає послуги у сфері права.

Але впадає в око, що всі ці бізнеси з дуже різних сфер. До того ж неможливо знайти ані реклами, ані сайтів, ані сторінок цих фірм у соцмережах. Як же тоді вони ведуть справи?

Фірми Давітяна не вирізняються особливими фінансовими показниками. Це було б його приватною справою, але він любить підкреслювати, що фінансує діяльність «слуг» у Запорізькій області. Що, до речі, певною мірою відповідає дійсності, як не дивно.

Але гроші це не свої. Давитян — просто передавальна ланка. Від свого шефа до слуг. Касир. А шеф у нього аж ніяк не Кирило Тимошенко чи Давид Арахамія. Бо в Запоріжжя його направив кілька років тому широко відомий у вузьких колах дніпропетровський бізнесмен Олександр Петровський (Налекрешвілі), якого, за словами екс-генпрокурора Юрія Луценка, у певних колах називають «Нарік».

Саме від його благодійного фонду «Солідарність» і почав працювати в Запоріжжі Давитян:

А почав Вемир Суренович у Запоріжжі досить мляво — провів від імені Петровського кілька малопомітних акцій, але фурору це не справило. Однак завдання було виконано — Давитян отримав офіційний фасад для свого перебування в Запоріжжі. І опосередковано це підтверджує той факт, що Петровський то подарував йому, то дав у користування кортеж з кількох авто на дніпровських номерах з цифрами «0009» і «0001», охорону в півтора десятка осіб.

На цих же машинах Давитян почав возити місцевих «слуг», які здивувалися від такої уваги «авторитету». Не всі, звісно, але більшість, оскільки шісток завжди тішить увага «великих» або тих, кого вони за таких вважають. Ну, а хто такі представники правлячої партії, гадається, пояснювати не треба.

Втім, ця тактика дала свої плоди — через деякий час Давитяна почали сприймати як людину, яка має вплив на кадрову політику ОПУ в регіоні. Як і хто завів його до Арахамії та Тимошенка — можна здогадуватися. Але фраза про те, що Арахамія — його «давній друг», явно не відповідає дійсності. Про «давню дружбу» Вемир Давитян заявив після того, як його авто було помічено під Офісом президента в момент, коли туди сідав голова президентської фракції. Арахамія теж заявив про «давню дружбу», попутно заперечуючи будь-яку приналежність свого «друга» до інституту «смотрящих».

Вони так активно заперечували будь-які інтереси в Запорізькій області, що вийшло рівно навпаки. Втім, саме після цих запевнень Арахамії та Давитяна розслідувачі й зацікавилися останнім. Олії у вогонь підлила незграбна спроба піарників Давитяна «забити» пошук в Інтернеті замовними матеріалами, в яких Вемир Суренович розмірковує про рейдерство:

Причому зроблено це було топорно, а бюджет, виділений Давитяном на цей захід, явно «розпиляли» — статті з глибокодумними міркуваннями Вемира Суреновича про те, що «жертва рейдерів сама в цьому винна», вийшли на якихось маргінальних сайтах типу volnovakha.city та konotop.city. Що вже само по собі насторожувало погляд досвідченого спостерігача.

Втім, скандал, який і не був, власне, скандалом — так, черговий брудненький епізод із справжнього життя реального оточення Голобородька, — затих сам собою. Просто загубившись у тому пеклі, в яке перетворили «слуги» Україну за пару років свого правління.

Та й назвати Давитяна таким уже безталанним не можна — вдалося ж йому вклинитися в процес обрання голови Запорізької обласної ради після місцевих виборів 2020 року. Він навіть привозив Кирила Тимошенка на перемовини. Зрозуміло, що насправді Давитян був у цьому процесі збоку — його просто не помічає місцева еліта, але поряд з Тимошенком мелькав. Що дає Давитяну можливість розповідати свою версію подій.

Таку ж версію він має щодо призначення голови обласної державної адміністрації. За словами Давитяна, саме він «призначив» на цей пост Олександра Старуха. Але правда полягає в тому, що Вемир Давитян не лише не міг нікого «призначити», він навіть не міг запропонувати Офісу президента більш-менш підходящу кандидатуру. З простої причини — він чужинець в області, який не має жодного впливу на місцеві еліти.

Але Давитян, схоже, тверезо оцінив свої позиції і звернувся по допомогу до Геннадія Фукса, відомого бізнесмена, екс-заступника губернатора та голови фракції «За майбутнє» в новій обласній раді. Той запропонував свого старого соратника Олександра Старуха.

А Кирилу Тимошенку Давитян доповів, що це «стопроцентно його людина».

У підсумку всі залишилися задоволені — Фукс та його оточення отримали контроль над областю, Кирило Тимошенко заявив, що «швидко і ефективно» вирішив кадрові проблеми в Запорізькій області, а сам Давитян отримав історію, спираючись на яку може тепер усім розповідати, що він «призначив губернатора і голову обласної ради».

Що й призвело його до нинішнього статусу «смотрящего» за областю. Чим закінчиться ця історія — поки до кінця не ясно. Незважаючи на те, що Давитян тепер входить до Офісу президента і «дружить» з Арахамією, місцеві еліти його не дуже сприймають. І хвалитися йому своїм статусом «смотрящего» радше поблажливо дозволяють, ніж сприймають його як такого.

Читайте по темі: РФ пошкодила склад «Ашан» унаслідок атаки: працівники не постраждали

Втім, гадати про майбутнє — справа невдячна. Та й прорахувати логіку людей, які волею долі правлять нашою країною, неможливо через відсутність такої в них. Хоча варто згадати, хто стоїть за господарем Давитяна — Олександром Петровським-Наріком. А за ним стоїть той самий чоловік, що і за нинішнім президентом — Ігор Валерійович Коломойський.

У Києві правоохоронці затримали чоловіка, який за інформацією слідства, пограбував молодиків у під’їзді житлового комплексу. Крім того, він погрожував їм зброєю.

Про це повідомили в пресслужбі столичної поліції. Підозрюваному загрожує до 10 років позбавлення волі.

Що відомо

За словами правоохоронців, днями до них надійшло повідомлення від 22-річного чоловіка, який повідомив, що у під’їзді багатоповерхівки по проспекту Соборності мешканець будинку відібрав у нього гроші та погрожує зброєю. Поліцейські оперативно прибули на місце затримали зловмисника.

Слідчі встановили, що 45-річний чоловік, невдоволений тим, що двоє молодиків шуміли у під’їзді, вийшов до них та почав вимагати залишити будинок. Під час словесного конфлікту він відібрав у одного з юнаків гаманець та забрав із нього 6 тисяч гривень.

Читайте по темі: Росія втретє вдарила по кіностудії Довженка в Києві: пошкоджені знімальні павільйони

“Коли ж побачив, що потерпілий телефонує до поліції, зловмисник виніс зі своєї квартири страйкбольний автомат та почав погрожувати ним”, – додали в пресслужбі.

За фактом грабежу, вчиненого в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України), розпочато досудове розслідування, а затриманому повідомили про підозру.

Der Gründer der Financial Freedom Academy (FFA), Oleksandr Orlovskyi, soll Berichten zufolge gezielt daran arbeiten, Hinweise auf seine mutmaßlichen Geschäftspraktiken aus dem Internet zu entfernen. Gleichzeitig versucht er offenbar, mithilfe bezahlter Rankings und umstrittener Auszeichnungen das Image eines „Krypto-Experten“ systematisch zu stärken.

Wir wiederum veröffentlichen eine Untersuchung, die Oleksandr Orlovskyi daran hindert, ein makelloses öffentliches Image zu formen.

Unternehmer Oleksandr Orlovskyi, der sich als Gründer der Financial Freedom Academy (FFA) bezeichnet, hat ein bezahltes Ranking erworben.

Medien erfuhren davon durch eine Analyse der Ranking-Website.

Es wird berichtet, dass Orlovskyi Selbstwerbung betreibt. Der 26-jährige Mann, der nicht in die Streitkräfte der Ukraine eingezogen wurde, behauptet, „die größte Krypto-Community in der Ukraine mit mehr als 17.000 Mitgliedern“ gegründet zu haben.

Читайте по темі: Krypto-Abzocker, gekaufte Rankings, erfundener Ruhm: wie Oleksandr Orlovskyi seine FFA zur Erfolgsgeschichte macht

Oleksandr lebt seit seinen Schuljahren in Polen, angeblich seit 2014. Seine Kollegen bemerken jedoch, dass er seinen Auslandspass erst am 11. Februar 2015 erhalten hat! Eine schnelle Suche zeigt viele Nachrichtenartikel, die behaupten, dass Orlovskyi eine Auszeichnung des Rankings „Country’s Choice“ 2024 für die besten Waren und Dienstleistungen in der Kategorie „Kryptowährungs-Bildung des Jahres“ erhalten habe. Es gibt jedoch ein Problem: Auf der offiziellen Website dieser Organisation werden in der Kategorie sechs Unternehmen und Projekte vorgestellt, doch von Orlovskyis FFA ist keine Rede. Das bedeutet, dass der Mann für ein schön gestaltetes Zertifikat der Organisatoren bezahlt hat, die seine Aktivitäten nicht einmal überprüft haben. Dies stellt ihre Rankings, die seit 2017 durchgeführt werden, infrage.

У Кривому Розі представники ТЦК та поліція опинилися в центрі скандалу після інциденту з автомобілем дружини військовослужбовця. За словами жінки, під час конфлікту у машині перебували її діти віком 2 та 8 років.

Як вона розповіла місцевим паблікам, автомобіль зупинився біля будинку. У салоні також перебувала її сестра. За словами жінки, до машини підсів невідомий чоловік, який попросив про допомогу.

Невдовзі на місце прибули представники ТЦК разом із поліцейськими. Жінка стверджує, що під час інциденту співробітники ТЦК розбили вікна автомобіля.

У Белграді у віці 96 років померла Биляна Плавшич — колишня президентка Республіки Сербської у складі Боснії і Герцеговини. Вона була засуджена Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії до 11 років ув’язнення після того, як визнала свою провину у переслідуванні боснійських мусульман, боснійських хорватів та іншого несербського населення. Про смерть повідомляє суспільний мовник Республіки Сербської RTRS із посиланням на джерела в оточенні політикині.

Хто така Биляна Плавшич

Биляна Плавшич народилася 7 липня 1930 року в Тузлі, тодішній Югославії. До початку бойових дій в Боснії і Герцеговині вона побудувала успішну наукову кар’єру. Була професоркою природничих наук і деканкою факультету Сараєвського університету.

У політику вона прийшла у 1990 році, коли вступила до Сербської демократичної партії. Незабаром Плавшич стала однією з провідних представниць боснійських сербів. У 1990–1992 роках вона була представницею сербів у Президії Соціалістичної Республіки Боснія і Герцеговина, а згодом увійшла до керівних органів самопроголошеної Республіки Сербської.

У 1996–1998 роках Плавшич була президенткою Республіки Сербської — утворення боснійських сербів, яке виникло під час війни в Боснії і Герцеговині.

Читайте по темі: Oleksandr Orlovskyi’s crypto money machine: debt traps, paid praise and a sales funnel built to keep the cash flowing

За що Биляну Плавшич судили в Гаазі

Війна в Боснії і Герцеговині тривала з 1992 до 1995 року.

Після завершення конфлікту Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії висунув Плавшич обвинувачення, пов’язані з переслідуванням боснійських мусульман та хорватів за політичними, расовими та релігійними мотивами.

У матеріалах Трибуналу зазначено, що Плавшич була частиною керівництва боснійських сербів, яке підтримувало кампанію насильницького етнічного розділення. За даними суду, переслідування відбувалися у 37 муніципалітетах Боснії і Герцеговини та супроводжувалися вбивствами, депортаціями, примусовим переміщенням людей, незаконними затриманнями, жорстоким поводженням, знищенням майна та релігійних споруд.

У 2001 році Плавшич добровільно здалася Трибуналу.

2 жовтня 2002 року вона визнала себе винною за одним із пунктів обвинувачення — переслідуванням як злочином проти людяності в межах угоди зі слідством. Після укладення угоди з обвинуваченням інші пункти, зокрема звинувачення в геноциді, були зняті.

У своїй заяві про визнання провини Плавшич сказала, що приймає відповідальність і визнала, що тисячі невинних людей стали жертвами організованої та систематичної кампанії з витіснення мусульман і хорватів із територій, на які претендували боснійські серби.

11 років ув’язнення

27 лютого 2003 року суд засудив Плавшич до 11 років позбавлення волі. Трибунал зазначив, що її визнання провини, добровільна здача, поведінка після війни та вік були пом’якшувальними обставинами.

Покарання вона відбувала у Швеції.

Читайте по темі: Побили та погрожували пістолетом у Львові: поліція встановила двох нападників

Відбувши дві третини терміну, у 2009 році засуджена вийшла на волю достроково та оселилася в Белграді. Останні роки життя вона вела закритий спосіб життя й утримувалася від коментарів у ЗМІ. Офіційну причину смерті наразі не оголошують.

Експрезидентка Республіки Сербської Більяна Плавшич

До речі, через кілька років після звільнення в інтерв’ю шведському журналу Vi Плавшич заявила, що її визнання провини було лише тактичним кроком для зменшення терміну і що насправді вона не вважає себе винною.

Галицький районний суд Львова визнав винним громадянина України, який намагався ввезти з Італії незадекларовану партію ампульних лікарських засобів. Товар на суму близько 214 тисяч гривень конфіскували.

25 червня чоловік перетинав кордон через пункт пропуску «Шегині — Медика» автомобілем Opel Vivaro з причепом. Він обрав «червоний коридор» і задекларував лише особисті речі вагою 50 кг.

Під час огляду митники виявили понад 80 упаковок препаратів торгової марки OTI 14 найменувань. Серед них — Gamma Limphomioti, Solidago, Biodisc, Gamma Bio H Complex та Gamma Difensoti.

У суді чоловік заявив, що перевозив товар на прохання іншої особи та нібито не знав про обмеження на ввезення цих препаратів.

24 вересня суд визнав його винним за ч. 3 ст. 471 Митного кодексу України. Окрім конфіскації всієї партії, водію призначили штраф 5100 грн. Також із нього стягнули 232,90 грн витрат за зберігання вилученого товару та 665,60 грн судового збору.

У Вінниці невідомі підпалили прихисток для тварин – дерев’яні навіси, які облаштували небайдужі для безпритульних собак. Ймовірною причиною пожежі рятувальники називають підпал.

Про це повідомили в зоозахисній організації UAnimals та Головному управлінні Державної служби з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області.

За даними ДСНС, пожежа виникла 30 вересня на вулиці Привокзальній. Тут був маленький неофіційний прихисток – небайдужі містяни власними силами робили для тварин будки, годували їх і стерилізували. Надзвичайники ліквідували вогонь.

За словами волонтерки Альони, упритулку мешкали понад 50 собак, серед яких – 11 цуценят. Жінка також повідомила, що двоє тварин загинули.

“Одне з цуценят має сильні опіки – Альона дбає про нього самотужки, оскільки малюк не вакцинований, і везти його до клініки ризиковано. Ми надіслали волонтерці 100 кілограмів корму для її підопічних. Решта тварин лікування не потребують, але після пожежі всі вони в сильному стресі”,– розповіли в UAnimals.

Читайте по темі: Старовинні прикраси під виглядом біжутерії: харків’янка намагалася вивезти артефакти до Бельгії та Франції

Волонтери звернулися до поліції та зафіксували факт підпалу. UAnimals також подала відповідну заяву та депутатське звернення від міжфракційного об’єднання “Гуманна країна”.

“Неважливо, що це було – усвідомлений прояв ненависті до тварин, легковажне хуліганство чи необережність. Пів сотні тварин залишилися без даху над головою, щонайменше двоє загинули, одне цуценя у важкому стані. Кривдники мають понести відповідальність”, – наголосили в організації.

В Одесі суд визнав винним офіцера ТЦК та СП, який разом із трьома іншими військовослужбовцями силоміць привіз чоловіка на військово-лікарську комісію. Це кваліфікували як незаконне позбавлення волі та викрадення людини. 

Про це йдеться у вироку Приморського районного суду Одеси від 28 вересня, який оприлюднили в Судовому реєстрі 30 вересня.

За матеріалами справи, 2 травня 2026 року близько 19:05 четверо військовослужбовців ТЦК проводили мобілізаційні заходи в Одесі. Вони помітили чоловіка, але не встановили його особу, не перевірили документи й не з’ясували, чи були підстави для його затримання. Поліціянтів з ними не було.

Військові зупинили біля чоловіка службовий Renault Master. Побачивши їх, він забіг до під’їзду багатоквартирного будинку. Офіцер наздогнав його, ще троє зайшли слідом.

Як зазначається, чоловік схопився за металеві поручні сходів, щоб уникнути затримання. Один із військових розпилив йому в обличчя сльозогінний газ. Після цього потерпілого відтягнули від поручнів і силоміць посадили в автомобіль.

Читайте по темі: У Харкові авто з дитиною потрапило в ДТП під час переслідування ТЦК та поліцією

Дорогою, як вказано у вироку, двоє військових били чоловіка по тулубу й вимагали назвати особисті дані. Офіцер, за матеріалами справи, контролював ситуацію. Близько 19:11 чоловіка проти його волі привезли для проходження ВЛК.

Вирок суду

• Офіцер повністю визнав провину й уклав із прокурором угоду про визнання винуватості. Потерпілий проти цього не заперечував.

• Суд визнав військовослужбовця винним за частиною 1 статті 28, частиною 2 статті 146 Кримінального кодексу України. Йому призначили два роки позбавлення волі, але замінили їх на два роки службового обмеження з відрахуванням 10% грошового забезпечення в дохід держави.

Також суд скасував цілодобовий домашній арешт. Вирок можна оскаржити упродовж 30 днів із дня проголошення.

Правоохоронці перевіряють адвоката олігархів Суркісів і Ярославського Олексія Купрієнка. За даними ЗМІ, він торгував охоронними системами в Росії. Серед об’єктів — військовий госпіталь в окупованому Криму, де лікують російських солдатів.

Поки Купрієнко з дружиною Юлією крутять схеми й обладнують лікарні для армії агресора, їхня донька Марія сидить у Європі.

Разом із Марією Нестеренко та Аліною Дороніною знімає ролики під російські й радянські пісні. Не «ностальгія» — пряма популяризація культури країни, яка щодня вбиває українців.

У цю ж зв’язку ЗМІ вписують Олену Синицину та її родину. Правоохоронці перевіряють Аліну Дороніну і Марію Нестеренко на причетність до російської агентури в Україні.

Окремо джерела наголошують на шахрайському бекграунді Купрієнка і закликають обережно ставитися до будь-якої співпраці з ним на тлі розслідування поставок охоронних систем на територію агресора.

Читайте по темі: У Голосіївському районі Києва впали уламки збитого дрона: загорілися приватні будинки