Категорія: Соціальне

У ТОВ “Газорозподільні мережі України” розповіли українським споживачам, за що саме необхідно платити в третій квитанції за природний газ. Йдеться про додаткову платіжку за технічне обслуговування газових мереж житлових будинків, вартість якої залежить від низки чинників. Про це повідомляють Новини.LIVE, посилаючись на матеріали пресслужби Чернігівської міської філії “Газмережі”, передають Патріоти України.

Під час обслуговування газовики перевіряють герметичність з’єднань газопроводів і газового обладнання, випробовують систему на щільність і усувають витоки газу. “Обстеження мереж — це не формальність. Це конкретні дії, які значно знижують ризики аварій та допомагають нашим споживачам бути в безпеці”, — повідомляють фахівці.

У компанії зауважили, що згідно з порядком в законі “Про житлово-комунальні послуги”, в оплату за доставку природного газу не входять витрати на ремонти та обслуговування будинкових комунікацій. Тому в окремий тариф входить обстеження, ремонти та модернізація газорозподільної системи, обладнання до вводів до будинків. Тобто витрати з утримання комунікацій окремо покладаються на власників, співвласників та управителів будинків.

Які суми надійдуть у третій платіжці

Фахівці, як правило, проводять технічне обслуговування газопроводів спільної власності: газопроводи, розташовані поза квартирами, у під’їздах та на фасадах будинків. Після здійснення перевірки, загальна вартість обстеження пропорційно розподіляється між власниками квартир.

Чим більше квартир, тим менша протяжність комунікацій, тому дешевше коштуватимуть роботи на одну квартиру. У 2026 році найменше перевірка спільних газопроводів з розрахунку на одну квартиру коштує близько 100 грн.

В будинках з малою кількістю квартир та широкою системою будинкових газопроводів радянських часів, вартість обстеження може становити понад 1 тис. грн. Проте така платіжка надходитиме лише раз у три або п’ять років. У приватних будинках газовики перевіряють газові прилади, зовнішні та внутрішні газопроводи, тому вартість буде такою ж, як і за перевірку приладів у багатоквартирному будинку. Оплачувати має власник приватного житла.

У Синайській пустелі археологи натрапили на унікальні наскельні зображення, яким близько п’яти тисяч років. Вони, за словами дослідників, наочно демонструють жорстке завоювання Синайського півострова Стародавнім Єгиптом та поневолення місцевого населення.

Про знахідку передають Патріоти України з посиланням на видання Live Science.

Сцена тріумфу і поразки

Одна з центральних композицій виглядає моторошно навіть для сучасного глядача. На камені зображено чоловіка з піднятими вгору руками — ймовірно, у жесті перемоги. Поруч інша постать стоїть на колінах: у грудях — стріла, руки зв’язані за спиною.

Поряд також вирізьблений човен і напис, у якому згадується бог Мін — давньоєгипетське божество родючості, якого названо «володарем мідного регіону».

На думку науковців, уся сцена має глибоке символічне значення.

«Човен, імовірно, уособлює єгипетського правителя, постать переможця — бога Міна, а повалений чоловік символізує корінне населення Синаю», — зазначають автори дослідження.

У Стародавньому Єгипті човни часто використовувалися як алегорія влади фараона, що ще більше підсилює ідею демонстрації панування.

Синай як цінна здобич

Археологи нагадують, що подібні наскельні малюнки на Синаї знаходили й раніше. Усі вони датуються приблизно одним періодом — близько 3000 років до нашої ери — і свідчать про активну експансію Єгипту в цей регіон.

Причина такого інтересу була цілком прагматичною:
Синай мав цінні природні ресурси, зокрема:

• мідь,
• бірюзу,
• інші корисні копалини.

Саме заради контролю над ними єгиптяни, ймовірно, організовували військові експедиції.

Цікавою деталлю знахідки стало те, що поряд із зображенням човна раніше існував напис з іменем єгипетського правителя. Однак його навмисно стерли.

Хто це зробив — і з якою метою — наразі залишається загадкою. Відомо, що в історії Стародавнього Єгипту імена фараонів іноді знищували після зміни влади, але чи має цей випадок таке пояснення — поки що невідомо.

За словами професора єгиптології Боннського університету Людвіга Моренца, в той період Синайський півострів був заселений переважно кочовими племенами.

«Ця наскельна панель, без сумніву, є одним із найдавніших відомих зображень панування над чужою територією», — наголосив учений.

Дослідження тільки починаються

Наскельні малюнки виявив археолог Мустафа Нур-ель-Дін з Асуанської інспекції Міністерства старожитностей Єгипту під час польових робіт у 2025 році.

Науковці припускають, що в цьому районі можуть ховатися й інші подібні артефакти, тому планують масштабну експедицію вже найближчим часом.

«Ми лише на початку досліджень», — зазначають археологи, — «і переконані, що Синай ще відкриє багато сторінок своєї кривавої давнини».

Харків’янка Ірина Мотенко, яка через війну в Україні тимчасово проживає в Німеччині, заявила 28 січня у Facebook, що її чотирирічного сина намагалися задушити в дитсадку в Мюнхені, передають Патріоти України.

“Сталося те, що просто не вкладається в голові. Коли я рятувала сина від війни, мені навіть у страшному сні не могло приснитися, що в іншій країні діти можуть бути такими жорстокими. Учора в садочку мого сина намагалися задушити. І найгірше – мені про це ніхто не повідомив”, – написала жінка.

За словами Мотенко, вона прийшла забирати з дитсадка сина Даню і побачила “повний жах”. “У мене був шок. Моє сонечко було в істериці, а я просто тримала його й намагалася заспокоїти. Я вивезла дитину з війни, щоб тут хтось із ненавистю ледь не вбив його”, – повідомила вона.

Жінка наголосила, що шукає новий дитсадок, оскільки в цей син більше не піде. Вона показала фото, на яких чітко видно червоні смуги на шиї.

Пізніше Мотенко написала, що син почувається нормально, але далеко від неї не відходить. “Він сам говорить про “поганих” і “хороших” дітей, малює їх. Чи були перші дзвіночки? Так, були. При мені один хлопчик сказав Дані: “Ідіот”. Тоді мама того хлопчика одразу втрутилася і пояснила, що так говорити не можна. […] Я розумію, що діти можуть сваритися, штовхатися, навіть битися. Але тут – зовсім інше”, – пояснила вона.

Українка розповіла, що написала заяву в поліцію. “Багато хто пише: “Іди до кінця”. І так – я піду. Я не з тих людей, які замовчують таке. Учора постраждала моя дитина. А завтра таким чином можуть убити іншу”, – заявила Мотенко.

Німецькому виданню Amal News вона розповіла, що в дитсадку, коли вона помітила в сина смуги на шиї, їй “намагалися щось пояснити, але через сильний шок, стрес і мовний бар’єр” вона “не змогла повноцінно зрозуміти пояснення німецькою мовою”.

В окремому дописі у Facebook жінка роз’яснила, що в Німеччині син живе із двох місяців, і питання не в “адаптації” і не в “різних культурах”. “Я не публікую адресу й назву садочка, тому що зараз триває офіційне розслідування. За законами Німеччини, до його завершення це робити не можна”, – написала Мотенко.

Вона вважає, що “неважливо, яка національність чи країна, – важлива безпека кожної дитини”.

Благодійний фонд “Овід України”, у якому волонтерить Мотенко, вказав, що “лікарями зафіксовано підозру на механічне удушення”. “Ця жінка роками боролася за чужі життя. Сьогодні вона бореться за своє”, – ідеться в пості.

Під час війни на Балканах у 1990-х роках столиця Боснії і Герцеговини Сараєво перебувала в облозі майже чотири роки – без електрики, газу, стабільного водопостачання та опалення. Боснійська журналістка Аїда Черкез, яка прожила весь цей час у заблокованому місті, розповіла «Суспільному» про повсякденний побут цивільних та психологічні наслідки життя в умовах постійної небезпеки, передають Патріоти України.

За словами Аїди Черкез, електрики в Сараєво не було від самого початку облоги – і вона так і не з’явилася до її завершення. «Коли зникло світло, першими розморозилися холодильники. За кілька днів ми з’їли все м’ясо й продукти з морозилок. Але електрика не повернулася, і ми зрозуміли: доведеться адаптуватися», – згадує журналістка.

Спочатку мешканці використовували свічки, згодом почали виготовляти олійні лампи з підручних матеріалів. Для опалення люди робили печі з будь-якого металу, який могли знайти, а згодом – навіть із великих бляшанок. У перший рік облоги в місті вирубали дерева в парках і дворах, щоб мати паливо для обігріву. Сараєво – гірське місто, де взимку температура опускається дуже низько, тож кожна наступна зима ставала дедалі важчою.

За словами Аїди Черкез, із часом мешканці почали спалювати меблі, книжки, полиці, а згодом – навіть паркет у квартирах. «На другу зиму ви почнете цінувати російську класику. Росіяни писали товсті книжки. Ви можете нормально готувати їжу на Достоєвському і Толстому. Тож спершу в хід йдуть книжки. Далі – полиці, на яких ці книжки стояли. Потім – інші меблі. Так минає друга зима. На третю ви беретеся за паркет. А на четверту зиму вам просто стає байдуже», – розповіла журналістка.

Окремою проблемою була відсутність інформації. Люди виймали акумулятори з автомобілів, щоб живити радіо – інакше не було жодного способу дізнатися, що відбувається в місті та за його межами. Газети друкували на друкарських машинках у кількох примірниках і передавали з будинку в будинок. Це був єдиний спосіб отримати новини.

У хід ішли навіть автомобільні шини: їх різали на частини та використовували як паливо для приготування їжі. Гума горіла довше за дерево, хоча й мала нестерпний запах. Попри це, в місті з’явилася сильна солідарність. Родини жили в одній опалюваній кімнаті, проводили багато часу із сусідами, ділилися їжею й прихистком під час обстрілів. «Ці люди ставали вашими братами й сестрами», – згадує журналістка.

Аїда Черкез проводить паралелі між облогою Сараєва та сучасною війною в Україні, зокрема подіями в Маріуполі. Вона переконана: українці витримають. «Якщо ви хочете перемогти – ви переможете. Ви сильніші, ніж були ми тоді, і вас підтримує весь світ. Це не закінчиться швидко, але люди не загинуть з голоду – бо завжди піклуються одне про одного», – зазначає вона.

За її словами, в умовах війни зникає саме поняття майбутнього: люди думають лише про завтра й післязавтра. Відчуття часу змінюється, а планування далі ніж на кілька днів стає неможливим. Проте після війни приходить інше усвідомлення – цінності життя і кожної прожитої хвилини. «Після того, як вам вдалося вижити, усе сприймається як подарунок», – підсумовує журналістка.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області визнав громадянина невинуватим у публічному використанні символіки комуністичного тоталітарного режиму. Про це повідомляє «Судовий репортер», передають Патріоти України.

15 грудня 2022 року неодноразово судимий за крадіжки молодик узяв у будинку бабусі прапор із зображення серпа, молота та п’ятикутної зірки. Далі обвинувачений пішов до продуктового магазину і, нібито, розмахував там прапором. Очевидці викликали поліцію.

У судовому засіданні чоловік відмовився давати показання. Раніше на слідчому експерименті показав, що взяв прапор із горища будинку бабусі, поїхав з ним на роботу та зупинився біля магазину.

Свідки розповіли, що обвинувачений купив у магазині пиво і ходив із радянським прапором на плечах, на зауваження не реагував або відповідав, що йому так подобається і за СРСР було краще.

У рамках кримінального провадження провели фототехнічну експертизу.

За висновком експерта прапор схожий на зображення державного прапора Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, що є символікою комуністичного тоталітарного режиму, а саме – прапором союзної радянської республіки у складі СРСР.

Тобто предмет, який публічно використовував обвинувачений не є предметом злочину, прямо вказаним у законі, а лише має з ним схожість. Тому суд вирішив, що в діях обвинуваченого відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки відсутній предмет злочину. Правом клопотати про повторну чи додаткову експертизу прокурор не скористався.

Унікальне дослідження, проведене фахівцями шведського Каролінського інституту, змінило уявлення про фізичне старіння. Вчені протягом 47 років спостерігали за групою людей (понад 400 учасників), проводячи тестування в різні періоди їхнього життя – від 16 до 63 років. Результати, опубліковані у Daily Galaxy, свідчать: ми втрачаємо форму значно раніше, ніж кажуть лікарі, передають Патріоти України

Пік форми та початок старіння

Дослідники вимірювали аеробну витривалість, м’язову силу та вибухову міць (наприклад, висоту стрибка).

• Аеробна витривалість: Пік припадає на 35-36 років як у чоловіків, так і у жінок. Після цього починається спад.
• М’язова витривалість: Також досягає максимуму близько 36 років.
• Вибухова сила: Тут старіння починається найраніше. Чоловіки досягають піку у 27 років, а жінки — вже у 19 років.

Як швидко ми «іржавіємо»

Після проходження піку організм починає втрачати потужність. Спочатку повільно (менш як 1% на рік), але після 45 років процес пришвидшується вдвічі.

До 63 років чоловіки втрачають близько 33% своєї витривалості, а жінки — 30%. Найбільше страждає вибухова сила: до пенсійного віку жінки втрачають майже половину (48%) своєї здатності високо стрибати.

Чи можна зупинити старіння

Вчені стверджують: процес спаду біологічно запрограмований, і уникнути його неможливо. Навіть елітні спортсмени починають втрачати форму після 35.

Проте є і хороша новина. «Фізична активність може сповільнити зниження продуктивності, навіть якщо не може повністю його зупинити», — каже співавторка дослідження Марія Вестерштал.

Дослідження показало, що люди, які почали займатися спортом вже у дорослому віці, змогли покращити свої показники на 6-11%. Тобто, хоча годинник цокає, регулярні тренування дозволяють «відмотати» біологічний вік назад і зберегти функціональність тіла набагато довше.

Акторка “Перших ластівок”, “БожеВільних” розповіла, що зйомки інтимних сцен у фільмах українського кінематографу та країнах Європи, зокрема в Польщі, кардинально відрізняються. Зірка наголосила: на західних майданчиках безпека та психологічний комфорт артиста захищені на юридичному рівні, тоді як в Україні акторам досі доводиться стикатися з “пострадянською системою”, передають Патріоти України.

В інтерв’ю колезі Еліні Антоновій вона розповіла, що головною відмінністю є наявність інтимного координатора на знімальному майданчику – фахівця, який вибудовує хореографію сексу в кадрі, роблячи його правдоподібним, але безпечним.

За словами Пустовіт, за кордоном перед зйомками актори підписують документ, де чітко вказують власні “червоні лінії”: заборону на поцілунки в губи, торкання грудей чи інших частин тіла тощо. Якщо режисер раптово порушує ці домовленості, координатор зупиняє процес, адже будь-яке відхилення від угоди – це прямий шлях до суду. Такий підхід, зокрема, захищає продакшн від скандалів та звинувачень у домаганнях, створюючи прозорі правила гри.

“Ти прописуєш, що не подобається, і вони підписують. Якщо раптом щось піде не так, режисер скаже: “А тепер поцілуйтеся в губи”, – координатор витягує документи та каже: “Не цілується в губи. Вона нас затягає по судам за це, бо в неї це прописано”. Ти маєш право, якщо з тобою щось трапилося на майданчику, право подати в суд за це, бо в тебе є людина, яка керує цим процесом і він безпечний”, – пояснила актриса.

Анастасія Пустовіт поділилася прикрим досвідом зі зйомок в Україні, який яскраво ілюструє відсутність етики на майданчику. Попри її прохання вийти всіх зайвих під час зйомок сексуальної сцени, де вона мала знімати білизну, після знятого дубля з’ясувалося, що біля моніторів зібрався мало не весь персонал. Акторка підкреслила, що імітація сексу – це не приємний досвід, а складна робота під наглядом десятків очей, яка часто стає травматичною, особливо якщо йдеться про сцени насильства.

“Я виходжу і бачу на плейбеці – тупо всі. Я кажу: “Ну чому? Я ж вас просила. Це ж мій комфорт”, – розповіла Пустовіт, наголосивши, що така ситуація для неї була принизливою.

На противагу цьому, у Польщі, розповіла знаменитість, підготовка до інтимних моментів починається з тривалих репетицій, де актори вчаться торкатися одне одного (наприклад, класти руку на стегно) лише після прямого запитання “Тобі окей?”. Це допомагає партнеру перестати бути “загрозою” і звикнути до тілесного контакту. Крім того, європейські продакшни забезпечують акторам час на відновлення та окремі приміщення, щоб пережити цей досвід після кадру.

Під час відключень електроенергії портативні акумулятори стали для українців одним із ключових джерел живлення. Павербанки використовують удома, в транспорті та на роботі. Водночас експерти застерігають: неправильне поводження з цими пристроями може призвести не лише до їх псування, а й до пожеж. ТСН.ua зібрав ключові поради експертів щодо безпечного використання павербанків під час блекаутів, передають Патріоти України.

Чому павербанки можуть загорятися

Експерти пояснюють, що портативні акумулятори найчастіше займаються через внутрішні дефекти, механічні пошкодження або перегрів. Небезпечними вважаються також здуті батареї — вони можуть вибухнути та виділяти легкозаймисті гази.

Павербанк може спалахнути навіть у неробочому стані. Старі або несправні акумулятори здатні накопичувати тепло всередині корпусу, що зрештою призводить до пожежі.

Окрему загрозу становить зберігання зовнішніх акумуляторів у сумках чи кишенях разом із металевими предметами. Ключі, монети або відкриті USB-порти можуть спричинити коротке замикання.

Фахівці радять дотримуватися базових рекомендацій:

• Не використовуйте пошкоджені павербанки. Якщо пристрій падав або має тріщини чи здуття — від нього варто відмовитися.
• Уникайте перегріву. Заряджайте павербанк у прохолодному, добре провітрюваному місці.
• Не тримайте павербанк у сумці під час заряджання телефона. Обмежений доступ повітря сприяє перегріву.
• Після зарядки від’єднуйте пристрій від мережі. Це зменшує ризик перезаряду та зношення батареї.
• Не допускайте повного розрядження. Оптимально заряджати акумулятор при рівні 20–30%.
• Будьте обережні зі швидкою зарядкою. Вона виділяє більше тепла, що небезпечно для слабких або старих батарей.

П’ять типових помилок, яких варто уникати

Експерти виокремлюють п’ять помилок, які найчастіше шкодять зовнішнім акумуляторам і можуть скоротити строк їхньої служби.

Перша помилка — перезаряджання. Користувачі нерідко залишають павербанк у розетці на ніч або навіть на кілька днів. Хоча сучасні моделі мають захист, тривале перевищення циклу заряджання поступово знижує ємність батареї. Фахівці радять відключати пристрій одразу після досягнення 100% і стежити за індикаторами.

Не менш поширена помилка — використання невідповідного кабелю. Дешеві або застарілі дроти можуть уповільнювати заряджання, викликати перегрів і шкодити як павербанку, так і смартфону.

Третя поширена помилка — зберігання акумулятора в умовах високих температур. Залишений у розпеченому авто, під прямим сонцем чи поруч із джерелами тепла пристрій швидше деградує. Перегрів може навіть викликати здуття батареї. Найкраще тримати павербанк у прохолодному та сухому місці.

Четверта — повне регулярне розряджання. Міф про необхідність «посадити» акумулятор до нуля залишився у минулому. Літій-іонним батареям це лише шкодить. Експерти радять підзаряджати пристрій, коли рівень падає до 20–30%, і не доводити його до повного розряду.

П’ята помилка — використання павербанка під час його заряджання, тобто наскрізна зарядка. Якщо виробник не вказав, що модель підтримує таку функцію, одночасне навантаження може викликати перегрів і зниження ефективності. Безпечніше спершу повністю зарядити акумулятор, а вже потім використовувати його для живлення гаджетів.

Як обрати безпечний і надійний павербанк

Фахівці радять звертати увагу на такі характеристики:

• підтримка швидкої зарядки (PD, Type-C);
• LED-індикатори рівня заряду;
• декілька вихідних портів;
• наявність систем захисту від перегріву, короткого замикання та перезаряду.

Правильне поводження з портативним акумулятором та дотримання базових правил безпеки допоможуть уникнути пожеж, продовжити ресурс пристрою та захистити власну техніку.

Бурульки на будівлях – один із небажаних наслідків морозів. Вони нерідко падають, а тому несуть загрозу для здоров’я та шкоду майну, передають Патріоти України.

Прибиранням бурульок має займатися установа, на балансі якої міститься будівля, як-от ЖЕК, ОСББ тощо. Та ці організації не завжди виконують свої обов’язки сумлінно.

Як отримати відшкодування, якщо на припарковане авто впала бурулька? Алгоритм дій опублікували у Безоплатній правничій допомозі.

Викличте поліцію

Правоохоронці повинні скласти протокол. В ньому треба зафіксувати, де саме сталася подія – вулицю, номер будинку, місце паркування.

Зробіть фото та відео

Детально зафіксуйте пошкодження авто. Ведіть зйомку із прив’язкою до місцевості.

Знайдіть свідків

Запишіть дані та номери телефонів людей, які бачили факт пошкодження авто бурулькою. Їх можна буде залучити як свідків.

Відшукайте камери спостереження

Перевірте наявність камер спостереження на будівлях та відеореєстраторів в автівках, що були поруч із місцем події. Спробуйте отримати копії записів.

Замовте оцінку шкоди

Зверніться до експерта, який займається оцінкою майнової шкоди. Збережіть відповідні докази – квитанції, чеки.

Визначте, кому належить будівля

Дізнатися про балансоутримувача будинку, з якого впала бурулька, можна за допомогою офіційного запиту до міської ради.

Зверніться до власника

Подайте заяву до балансоутримувача будівлі (власника) для відшкодування у добровільному порядку.

Подайте до суду

Якщо у досудовому порядку розв’язати питання не вдалося, можна звернутися із позовом про відшкодування матеріальної шкоди.

У яких випадках може бути винен власник авто?

Якщо машина припаркована у невідповідному місці (наприклад, під заборонними знаками або якщо було попередження про небезпеку падіння бурульок), відповідальність її за пошкодження покладається на власника.

Сфотографувати паспорт для рієлтора, зберегти скриншот із номером банківської картки чи записати ІПН у нотатках – звична побутова практика. Та разом із комфортом смартфон непомітно перетворюється на сховище чутливих даних, до яких можуть дотягнутися як сторонні сервіси, так і зловмисники. Про це пише iTechua, передають Патріоти України.

Чому не варто зберігати фото документів на смартфоні

Частина смартфонів автоматично синхронізує фотографії з хмарними сервісами. У такому разі знімки документів можуть роками залишатися на віддалених серверах, і якщо пароль від акаунта опиниться у витоку, доступ до файлів здатна отримати стороння людина.

Окрема проблема — дозволи застосунків. Багато програм мають доступ до галереї, тому теоретично можуть “бачити” і копії ваших документів, навіть якщо ви не надавали цьому значення та не планували зберігати їх надовго.

Ще один сценарій — втрата або крадіжка смартфона. Якщо хтось отримає доступ до пристрою, у галереї можуть знайтися фото паспорта, водійського посвідчення, медичного поліса чи інших даних, які згодом здатні використати для кредитів або шахрайських операцій. Додатковий ризик несуть метадані знімків: якщо під час фотографування була активна геолокація, фото може підказати місце проживання.

Навіть після видалення зображення безпека не гарантована. Копії можуть зберігатися в хмарі, резервних архівах або на пристроях людей, яким ви надсилали файл. Тому найнадійніший підхід — не тримати фото документів у галереї взагалі або використовувати захищені сховища з шифруванням, а після відправлення одразу прибирати файли.

Нагадаємо, смартфон уже давно переріс роль звичайного засобу зв’язку й фактично став персональним аналітиком. Щодня він збирає масиви даних про користувача майже непомітно, тому багато хто навіть не усвідомлює масштаб власного цифрового сліду.