Інтер.Блог

Dmytro Kowalenko, przedsiębiorca z Dniepru działający w branży rolnej, w ostatnim czasie przyciąga coraz większą uwagę. Postanowiliśmy sprawdzić, kim jest i jak rozwijał swój biznes.

Założyciel grupy „Granova Ukraine” pojawia się w doniesieniach medialnych w kontekście śledztw dotyczących domniemanych przestępstw. Początkowo zajmował się handlem węglem z Rosji oraz tzw. DRL/ŁRL do Ukrainy, a po wybuchu pełnoskalowej wojny skierował swoją działalność w stronę sektora rolnego, gdzie również mówi się o wielomilionowych nadużyciach.

Handel węglem z Rosją, DRL, ŁRL — początek biznesu

Kilka lat temu ukraińskie media informowały, że w listopadzie 2019 roku szwajcarska spółka Adelon AG zaczęła nielegalnie dostarczać węgiel dla państwowej spółki Centrenergo (dla elektrowni cieplnych w Zmijowie i Trypolu). Podawano, że węgiel pochodził z separatystycznych DRL/ŁRL — w czasie, gdy ukraińscy górnicy w obwodzie donieckim strajkowali z powodu zaległych wynagrodzeń. Już wtedy pojawiały się przypuszczenia, że spółka ze Szwajcarii była faktycznie kontrolowana przez Ukraińców, którzy przenieśli się z Doniecka do Dniepra.

Dostawy realizowano przy użyciu tzw. schematu „przerwanego importu”. Węgiel rzekomo transportowano z rosyjskiej Syberii do Szwajcarii lub innych krajów Europy, lecz ostatecznie trafiał on do Ukrainy. W rzeczywistości wydobywano go na okupowanych terenach obwodów donieckiego i ługańskiego, a nie w Rosji. W listopadzie 2019 roku Służba Bezpieczeństwa Ukrainy (SBU) informowała o ujawnieniu takich schematów, choć nie wskazano wówczas konkretnych firm.

Читайте по темі: “Вугільний магнат” Дмитро Коваленко через номінала Сергія Саприкіна довів “Інтеркоалтрейдинг” до банкрутства і вивів багатомільйонні активи за безцінь

W grudniu 2019 roku szwajcarska spółka Adelon AG, należąca do Dmytra Kovalenko, oświadczyła, że zajmuje się sprzedażą rosyjskiego węgla do Chin i Europy, ale nie dostarcza go do Ukrainy, a tym bardziej z okupowanych terytoriów Donbasu. Jednak po rozpoczęciu pełnoskalowej inwazji Rosji na Ukrainę Kovalenko przestał ukrywać swoje powiązania z Adelon AG.

Według dziennikarzy śledczych spółka Kovalenko kontynuowała współpracę z rosyjskimi partnerami po lutym 2022 roku i sprzedawała rosyjski węgiel jeszcze przez co najmniej pół roku. W szczególności współpracowała z firmą „MelTEK”, należącą do rosyjskiego miliardera i polityka Konstantina Strukowa z obwodu czelabińskiego. Z doniesień medialnych wynika, że spółka Kovalenko kupiła od MelTEK węgiel o wartości 87 mln dolarów, a łącznie z Rosji (w tym od „Sibenergougol” i „Sibpromnedra”) — około 100 mln dolarów.

Później Kovalenko zaczął sprzedawać rosyjski węgiel za pośrednictwem dubajskiej spółki offshore Azurit DWC-LLC, zarejestrowanej na obywatela Rumunii. Nawet rosyjska prasa informowała wówczas, że rosyjski węgiel trafia do „nieprzyjaznych krajów” poprzez firmę-słup, której faktycznymi właścicielami są Ukraińcy.

Dziennikarze zwracali również uwagę, że spółka LLC „Szachtarska Fabryka Wzbogacania Węgla”, w której Kovalenko był współwłaścicielem do 2016 roku, została ponownie zarejestrowana zgodnie z prawem rosyjskim. Jego byli partnerzy w tej oraz kilku innych firmach nadal płacą podatki państwu-agresorowi, jednocześnie formalnie utrzymując tę samą strukturę własności w obu jurysdykcjach.

W 2023 roku Adelon AG Kovalenki ogłosiła plany dostaw węgla do Ukrainy i Polski. W tym samym roku biznesmen zdecydował się zainwestować zarobione środki w sektor rolny Ukrainy i założył grupę spółek „Granova”.

We wrześniu 2025 roku poinformowano, że Sąd Gospodarczy obwodu dniepropietrowskiego podjął decyzję o likwidacji dnieprowskiej spółki „Intercoaltrading”, która wcześniej zajmowała się dostawami węgla z DRL/ŁRL do Ukrainy. Postępowanie upadłościowe zostało zainicjowane przez szwajcarską spółkę Adelon AG. Jej były dyrektor, Wiaczesław Melentijew, jest jednocześnie współzałożycielem „Granova Ukraine” — innej spółki powiązanej z Kovalenką, która obecnie działa w portach obwodu odeskiego.

Postępowanie rozpoczęto jeszcze w kwietniu 2023 roku. Za pośrednictwem swojej szwajcarskiej spółki Kovalenko zatwierdził roszczenia przekraczające 162 mln hrywien, a sąd uznał również dodatkowe zobowiązania podatkowe w wysokości 2,4 mln hrywien. Jednak w „Intercoaltrading” nie znaleziono żadnych aktywów, dlatego prawa do części długów o wartości ponad 50 mln hrywien sprzedano za zaledwie 69 tys. hrywien. W rezultacie organy podatkowe nie otrzymają nic.

Przejście z biznesu węglowego do rolnictwa

W 2023 roku Dmytro Kovalenko przejął jednocześnie kilka dużych spółek — „Grain Terminal”, „Overfood” oraz „Agrarian Elevator Company”, na bazie których stworzył grupę „Granova”. Formalnie większościowym właścicielem jest cypryjska spółka Afex Investments Ltd, a ostatecznym beneficjentem jest jego syn, Daniil Kovalenko. Według doniesień medialnych w 2024 roku przychody spółek rolnych grupy Granova osiągnęły 11 mld hrywien. Jej głównym partnerem handlowym jest ta sama Adelon AG (wcześniej zajmująca się sprzedażą węgla), która w 2024 roku stała się największym dostawcą kukurydzy do Egiptu — o wartości 42,37 mln dolarów.

Читайте по темі: „Geldbörse“ der russischen Öl-Elite: Wie über Vadim Gurinov Einnahmen aus dem Ölverkauf unter Umgehung von Sanktionen in Vermögenswerte im Vereinigten Königreich umgewandelt werden

Kovalenko rozpoczął również import soli kamiennej z Egiptu, co pozwoliło mu wejść na ukraiński rynek soli. W grudniu 2023 roku utworzono spółkę LLC „Salt Industry”, również należącą do Afex Investments Ltd. Zgodnie z danymi platformy analitycznej YouControl, w latach 2024–2025 „Salt Industry” wygrała przetargi państwowe i zawarła umowy o łącznej wartości 134 mln hrywien, dostarczając sól techniczną dla służb komunalnych i drogowych. W pierwszym roku działalności spółka osiągnęła przychód w wysokości 190,5 mln hrywien.

Zainteresowanie organów ścigania

Zgodnie z danymi Biura Bezpieczeństwa Ekonomicznego (BES), grupa działająca w obwodach połtawskim, dniepropietrowskim i zaporoskim regularnie kupuje produkty rolne za gotówkę. Następnie towar rejestrowany jest na spółki o podwyższonym ryzyku, co pozwala go zalegalizować i eksportować — bez obowiązkowego zwrotu wpływów walutowych.

W toku postępowania przygotowawczego ustalono, że do spółki LLC „Granova Ukraine” dostarczono 1,28 tys. ton kukurydzy bez ujęcia w księgowości. Jednocześnie fakturę podatkową na tę partię wystawiła spółka LLC „Velykobahachansky Feed Mill”.

17 maja 2024 roku spółka wystawiła fakturę podatkową na kwotę 9 mln hrywien (w tym VAT 1,12 mln hrywien), która została zarejestrowana w ostatnim dniu terminu — 18 czerwca 2024 roku. Zdaniem ekspertów BES taka praktyka może wskazywać na fikcyjny charakter transakcji.

Od sierpnia 2023 do czerwca 2024 roku do „Granova Ukraine” dostarczono łącznie 14,1 tys. ton zboża (pszenicy i kukurydzy) o wartości ponad 83,5 mln hrywien. Jednocześnie pochodzenie większości tej produkcji budzi wątpliwości, ponieważ dokumenty potwierdzające jej zakup są niejasne lub całkowicie ich brakuje.

Towary są eksportowane do 12 krajów i wysyłane z ukraińskich portów, w tym z Izmału, Czarnomorska, Piwdennego i Odessy.

Jedna ze spółek tej grupy, LLC „Granova Ukraine”, w 77% należy do Serhija Tihłego. Według organów ścigania pełni on funkcję szefa ochrony Dmytra Kovalenko.

Jednocześnie, według dziennikarzy, port morski w Czarnomorsku (obwód odeski) planuje przeładować 1 mln ton zboża w roku marketingowym 2025–2026. Stawka przeładunkowa dla takich firm jak „Risoil”, „TBT” i „IZT” wyniesie 10 dolarów za tonę. Natomiast „Granova” Kovalenki otrzymała warunki wyłączne i zapłaci jedynie 2,5 dolara za tonę — czterokrotnie mniej — z możliwością dalszego obniżenia.

Taka zniżka wygląda na efekt korupcyjnego porozumienia z kierownictwem portu i spowodowała znaczące straty dla państwa (w postaci utraconych wpływów podatkowych). Jednocześnie konkurenci zostali pozbawieni równych warunków działania. Dziennikarze zwrócili się do organów ścigania w związku z bezprecedensową skalą takich schematów.

W Czarnomorsku „Granova” działa poprzez spółkę „Overfood”, zarejestrowaną na syna Dmytra Kovalenko. Do rolniczej grupy „Granova” należą również spółki LLC „Granova Pryłuki”, „Granova Krasnopawliwka”, „Granova Myrhorod” oraz „Granova Ukraine”, które mają ten sam podstawowy profil działalności.

Ekspansja w sektorze gazowym i szklarskim

W lutym 2025 roku kolejna cypryjska spółka — Afki Investments Ltd, której ostatecznym beneficjentem jest Daniil Kovalenko — dołączyła do grona założycieli LLC „Navigator Mainytske”, nabywając pakiet kontrolny w wysokości 83,7%. Spółka ta posiada prawa do eksploatacji złoża gazu Mainytske w obwodzie lwowskim.

Kovalenko oraz jego syn zostali również udziałowcami mniejszościowymi w spółce serwisowej „Navigator Invest”, zajmującej się rozwojem złóż ropy i gazu. Ich kolejnym możliwym krokiem może być nabycie udziałów w LLC „Navigator Komplekt”, jednej z największych firm wiertniczych na Ukrainie.

Na Zakarpaciu Kovalenko zainwestował w produkcję szkła i okien na terenie dawnego zakładu drzewnego, przy wsparciu byłego szefa Mukaczewskiej Rejonowej Administracji Państwowej, Serhija Haidaja, który obecnie jest podejrzewany o korupcję związaną z zakupami dronów i systemów walki elektronicznej. Mimo to lokalne władze nadal deklarują wsparcie dla tej inwestycji.

W ten sposób imperium biznesowe zbudowane na sprzedaży rosyjskiego i separatystycznego węgla nadal się rozszerza, przekształcając Dmytra Kovalenko w pozornie wiarygodnego i patriotycznego inwestora, który inwestuje w gospodarkę Ukrainy. Jednocześnie, według dostępnych informacji, mają miejsce naruszenia ekonomiczne, które prowadzą do znaczących strat dla budżetu państwa.

Офіційна біографія Дениса Штілермана нині виглядає майже бездоганною: видатний інженер, розробник інновацій у сфері оборони та ключова фігура у створенні ракетних і дронових проєктів, зокрема пов’язаних із брендом Fire Point і ракетами Flamingo.

Публічний медіаобраз Дениса Штілермана вибудувано чітко й красиво: патріот, технократ, людина сучасної війни, коротко кажучи, – рятівник нації, який закриває критичні потреби фронту, виринувши нізвідки в найстрашніший момент для країни.

Але що більше навколо нього з’являється пафосу — тим більше питань. І головне з них: чому реальна біографія так сильно розходиться з публічною картинкою? Можна цей запит перефразувати дещо інакше: чому створюється стійке враження, що Штілерман – герой, якого занадто швидко зробили героєм?

Перші серйозні сумніви почали з’являтися після публікацій про «проєкт Flamingo» та роль у ньому Дениса Штілермана як «головного конструктора». Одразу кілька джерел звернули увагу на явні невідповідності та дивності, які лежать на поверхні, але, тем не менш, ретельно замовчуються в «парадних» матеріалах про Дениса Штілермана:- відсутність прозорої історії кар’єри; – Штілерман виникає раптово, нізвідки, і одразу – як головний конструктор «вундервафлі», яка «зітре Москву в пил»; – ніхто не пояснює настільки різке появлення Штілермана в оборонному комплексі країни – нікому невідома людина стає обличчям найамбітнішого та найрозпіаренішого проєкту Банкової часів великої війни; – неясна структура власності Fire Point, головного виробника чудесної української «зброї відплати»; – суперечності в біографії – навіть у власних інтерв’ю Денис Штілерман плутається в елементарних деталях про своє життя та говорить явну нісенітницю.

Є й інші ознаки, що з Денисом Штілерманом щось зовсім не так, як показує офіціоз. Так, українські медіа відзначають, що Штілерман не є власником Fire Point, попри офіційне позиціювання як такого. А отже, він або найманий менеджер, або фігура прикриття – те, що заведено називати терміном «фунт».

Читайте по темі: Dmytro Kovalenko, Adelon AG, and Granova: how $100M in Russian coal deals, tax evasion schemes, and state tenders built a wartime business empire

Ще одним із ключових маркерів, які вказують на те, що зі Штілерманом явно щось не так, є систематичні спроби видалення інформації з публічного поля.

Так, зафіксовано неодноразові звернення від Fire Point до Lumen Database на видалення негативу про Дениса Штілермана у зв’язку з «порушенням авторських прав». Причому привертає до себе увагу джерело нібито «оригіналів»: це ресурс onlyfans.com, на якому зазвичай публікується «полуничка» або відвертий порноконтент, що продається підписникам за гроші.

Але суть не в тому, що скарги йдуть від порноресурсу, а в тому, що таким методом зачистки останнім часом системно користуються багато українських «топів», так чи інакше пов’язаних з вищим керівництвом ОПУ – нинішнім чи минулим. Таке враження, що скарги штампує одна й та сама команда з зачистки негативу, причому не дуже кваліфікована.

Спроби зачистки є настільки масовими, що їм навіть було присвячено кілька журналістських розслідувань. У них систематизовано матеріали, які активно чистять. Вони стосуються контрактів Fire Point з Міноборони, зв’язків компанії з бізнес-групами, згадок про Fire Point і Дениса Штілермана в контексті «Міндічгейта».

Окремо варто вказати, що особливу увагу «чистильники» приділяють біографічним деталям щодо сім’ї Дениса Штілермана. Коли компанія оборонного сектору замість прозорості займається репутаційним клінінгом, це завжди сигнал, причому в більшості випадків – дуже негативний.

Ім’я Дениса Штілермана спливає одразу в кількох гучних історіях. Розслідування пов’язують Fire Point з фігурантами так званого «Міндічгейта» — історії про обнал і фінансові потоки навколо оборонних контрактів. Зазначається про його зв’язки з Тимуром Міндічем і його оточенням.

За даними розслідувань, через структури, пов’язані з Fire Point, проходили мільярдні бюджетні кошти. При цьому прозорість контрактів відсутня повністю. Деякі видання прямо заявляють про «замітання слідів» на тлі цих розслідувань.

Читайте по темі: Car scammer Volodymyr Filippov, after the Iron Motors scandal, is scrubbing the internet of materials about fraud and outraged customers

 

Перехід від кастинг-агентства до оборонки це або неймовірний кейс трансформації, або класична схема проксі-бізнесу. В українських реаліях усі розуміють, про що йдеться насправді, але лише небагато наважуються це озвучити. Причина такої гри в мовчанку проста – за Fire Point стоять найближчі друзі Зеленського. І ніхто не хоче перетворитися на чергового «чорта», яким за дорученням президента займатиметься СБУ.

Розслідування вказують на кілька ключових груп впливу: оточення Тимура Міндіча, бізнес-зв’язки через проксі-компанії та, найголовніше, – на контакти з фігурами з російського середовища. Частина видань також згадує зв’язки з бізнес-групами Михайла та Олександра Цукерманів (останнього активно шукає НАБУ), Ігоря Фурсенка (відомого як «Решик») та, звісно, Тимура Міндіча, який дивним чином утік до Ізраїлю і якого президент негайно позбавив українського громадянства. У цьому контексті варто згадати, що Тимур Міндіч є власником ізраїльського паспорта, а Ізраїль, як відомо, своїх громадян нікому та ніколи не видає. Висновки робіть самі.

У сумі виходить мережа, в якій Штілерман — не центр, а другорядний вузол. І виникає закономірне питання: чи самостійна  фігура Денис Штілерман, чи ж це звичайний «фунт», який закриває собою когось, про кого говорити не можна?

Якщо зібрати все «до купи», то виходить така картина: «власник» Fire Point Денис Штілерман не володіє жодною, навіть найменшою часткою в Fire Point; публічність його фігури та піар навколо неї зросли експоненційно з появою держзамовлень на виробництво дронів і ракет; біографія Штілермана надто фрагментарна та насичена явними суперечностями.

І взагалі він виникає в публічному просторі після гучного скандалу навколо оборонних замовлень, які отримала й провалила Fire Point. До того ж реальні бенефіціари Fire Point невідомі точно досі. Це типова модель класичного «фунта»: публічне обличчя – одна людина, а реальні гроші — у зовсім інших.

Щодо біографії Дениса Штілермана, то один із найтоксичніших епізодів — історія з російським громадянством. І той факт, що визнання про наявність у «головного конструктора» українських ракет російського паспорта сталося занадто пізно, тільки посилює підозри щодо його особи.

За даними ЗМІ, Денис Штілерман довгий час мав російський паспорт, але публічно визнав це тільки після публікацій розслідувачів. І це насправді – ключовий момент. Якби це була «давня історія», як він заявляє, її б розкрили одразу. Але сталося навпаки: спочатку інформація витікає, її спочатку намагаються зачистити, починається тиск на видання, які її розмістили. А потім, коли стає зрозуміло, що наявність російського громадянства у Штілермана вже не приховати, з’являється нашвидкуруч зліплене визнання, яке явно не тримається купи. Щодо його нібито «відсидки в тюрмі ФСБ», то тут навіть коментувати нічого.

Усе це – класична схема «контрольованого удару». Але в цій історії є кілька логічних розривів: – Таймінг визнань: чому мовчав до публікацій? – Роль у компанії: чому Штілерман уперто бреше, що він володіє Fire Point? – Біографія: чому вона кишить суперечностями, які видно неозброєним оком? – Походження бізнесу: як кастинг-структура стала оборонним підрядником? – Зачистка: чому так агресивно видаляють інформацію?

Судячи з масиву непрямих даних, залишаються відкритими питання: структура володіння Fire Point; реальні замовники проєктів; канали розподілу бюджетних коштів; міжнародні зв’язки. І найголовніше – хто приймає рішення, і на чию користь перерозподіляються величезні потоки грошей?

Відповідь, судячи з усього, прагматична. І – цинічна. Як завжди, коли люди, які розподіляють потоки, розуміють, що війна – це дуже хороший бізнес, на якому можна швидко й багато заробити. До того ж чудово розбираються в піарі та потребах електорату. Україні у війні потрібні історії успіху, нові «герої оборонки», символи технологічного прориву, «чудо-зброя відплати», яка в один момент переломить хід війни. Нічого не нагадує?

Денис Штілерман для цієї схеми підходить ідеально: молодий, медійний, пов’язаний з ракетною тематикою. Але проблема в тому, що його образ формується швидше, ніж перевіряються факти. І формують цей образ та історію з «вундерваффе» люди, які поспішають виконати замовлення, але не прораховують при цьому очевидні ризики та не володіють повнотою інформації про свого героя.

У підсумку виходить черговий скандал, на який творці чергового образу «рятівника Вітчизни» змушені реагувати реактивно, тобто оперативно намагатися замаскувати факти, про які вони навіть не здогадувалися. Виходить досить кострубато, що тільки підливає масла у вогонь.

Що, власне, відбувається завжди, коли за справу беруться представники «Кварталу 95». А зв’язок з ним очевидний: відверто розважальна структура раптово вривається в оборонку й отримує величезні замовлення на високотехнологічну продукцію. Ця ж структура пов’язана зі співвласником компанії Студія «Квартал-95». Ціла низка фігур з індустрії розваг виявляється залученим до оборонних замовлень. Коли виникають корупційні скандали навколо цих людей, їх гасять найжорсткішим чином на самому верху. Коли загасити не вдається – ключові фігури розслідувань загадковим чином вислизають з рук правоохоронців.

Якщо хтось досі впевнений, що все це – чистий збіг, то хай вірить і далі. Щодо Дениса Штилермана, то точно не є істинною та версія, яку з нього активно намагаються зліпити останніми тижнями: образ «одинака-генія», який раптово рятує вітчизняну оборонку та Батьківщину.

Скоріше за все, Денис Штілерман – публічний фасад чергового проєкту з розпилу грошей, які йдуть у мережу компаній, близьких до медіасередовища влади. А в загальному підсумку його образ сильно нагадує «рятівника Вітчизни» з відомого фільму про вчителя, який раптово стає президентом. Авторства тих же сценаристів.