Porsche, Rolex і мільйони готівки: як у декларації Тетяни Крупи «знайшлися» десятки мільйонів за місяць

Поки фотографія чоловіка колишньої керівниці Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії розлітається мережею як мем, в офіційних документах його родини відбуваються куди цікавіші метаморфози. За один місяць між двома версіями декларації активи подружжя Крупів збільшилися майже на 60 мільйонів гривень. Без нового бізнесу, без виграшу в лотерею — просто завдяки “уточненню” поданих даних.

Про це йдеться у сюжеті Галини Капустинської для “Стоп Корупції ТБ”.

Журналісти вивчили обидві версії декларації Тетяни Крупи — колишньої очільниці Хмельницької МСЕК — та проаналізували, що саме змінилося між січневим і лютневим поданнями за 2024 рік.

Два документи, одна родина — і 59 мільйонів різниці

Перша версія декларації з’явилася у відкритому реєстрі у січні 2026 року. Вже у лютому — її оновлена редакція. Саме між цими двома документами і “матеріалізувалися” десятки мільйонів.

Ключові зміни стосуються грошових активів чоловіка чиновниці — Володимира Крупи. У розділі “банківські рахунки” лютневої декларації він зазначає: 2 мільйони 558 тисяч 13 гривень, 22 тисячі 427 євро, 230 тисяч 20 доларів та 3 тисячі 400 злотих. У січневій версії суми були дещо іншими: 1 мільйон 766 тисяч 562 гривні, 42 тисячі 427 євро, 205 тисяч 602 долари та ті самі 3 тисячі 400 злотих.

Porsche, Rolex і 160 мільйонів збагачення: що приховувала декларація керівниці Хмельницької МСЕК Крупи quuiqhhidzzierhab

Читайте по темі: «Мийка» під прикриттям ОП: як Павло Щербань рятує свої гроші від краху банку «Альянс»

Але справжня “знахідка” — в розділі готівки, яку вилучили правоохоронці під час обшуків. Якщо у січні Крупа вказував 3 мільйони 174 тисячі доларів, то в лютневій версії ця сума зросла до 3 мільйонів 728 тисяч 200 доларів. Різниця — більш ніж 554 тисячі доларів готівки, які просто “з’явилися” між двома поданнями.

Окрім доларів, у декларації фігурують 135 тисяч 290 євро та 1 мільйон 197 тисяч гривень — також вилучені правоохоронцями. А серед незаарештованих активів задекларовано ще 789 тисяч 200 доларів готівкою.

Porsche, Rolex і 160 мільйонів збагачення: що приховувала декларація керівниці Хмельницької МСЕК Крупи

Гроші Тетяни: вилучені прикраси і таємнича передоплата

Грошові активи самої Тетяни Крупи в декларації виглядають скромніше, але не менш цікаво. Серед вилученого майна — 93 тисячі доларів та 2 тисячі євро готівкою. Однак увагу привертає окремий рядок: попередня оплата у розмірі 595 тисяч доларів. Жодних пояснень щодо природи цього платежу декларація не містить.

Porsche, Rolex і 160 мільйонів збагачення: що приховувала декларація керівниці Хмельницької МСЕК Крупи

При цьому є і зворотна динаміка. На банківських рахунках самої Тетяни Крупи між двома версіями документа сума, навпаки, зменшилася: у січні там значилося 24 тисячі 418 доларів, у лютому — лише 2 тисячі 500. Понад 20 тисяч доларів між версіями просто зникли з рахунків — тоді як загальні активи родини зросли.

Porsche, Rolex і 160 мільйонів збагачення: що приховувала декларація керівниці Хмельницької МСЕК Крупи

Доходи, які “пригадали” між двома поданнями

Не менш показовий розділ “доходи”. У першій версії декларації Володимир Крупа вказував 105 тисяч гривень від підприємницької діяльності. У виправленій — вже 210 тисяч, рівно вдвічі більше. Крім того, у лютневому варіанті з’являється принципово новий рядок, якого в січні не існувало взагалі: відсотки від акціонерного товариства “Комінбанк” на суму 77 тисяч 717 гривень.

Читайте по темі: Вирок за «дружні зв’язки»: адвокат із Чернівців сплатить штраф за зловживання впливом у суді

Доходи Тетяни Крупи в обох версіях виглядають відносно стабільно: заробітна плата в Хмельницькій обласній МСЕК — 298 тисяч 742 гривні, сумісництво в обласній лікарні — 55 тисяч 876 гривень, дохід від оренди майна — 47 тисяч 130 гривень. Але є і масштабніші позиції: дохід від електроенергії з альтернативних джерел — 809 тисяч 916 гривень, дивіденди від ТОВ “Солар-Інвест” — 641 тисяча 525 гривень, пенсія — 175 тисяч 839 гривень.

Каталог нерухомості на Хмельниччині

Розділ “нерухомість” у декларації родини Крупів нагадує довідник місцевого ринку нерухомості. На Тетяну оформлено гараж у Хмельницькому площею 19,1 кв. м, три житлові будинки від 15 до 17 квадратних метрів та 15 земельних ділянок.

Основна частина нерухомості записана на Володимира Крупу: три квартири у Хмельницькому, два гаражі, складські приміщення площею 1341 кв. м, 13 житлових будинків та 28 земельних ділянок у Хмельницькій області. На додаток — незавершене будівництво: два садових будинки площею 50 і 205 кв. м та житловий будинок у Хмельницькому на 590 квадратних метрів, який поки офіційно вважається недобудованим.

Porsche, Rolex і сережки Dior у матеріалах справи

Цінне рухоме майно родини також заслуговує на окрему увагу. Серед особистих речей Тетяни Крупи задекларовано сережки Dior вартістю 700 тисяч 738 гривень та жіночий годинник Rolex за 405 тисяч гривень. Обидва предмети нині прикрашають не власницю, а матеріали кримінального провадження: їх вилучили правоохоронці під час обшуків.

Porsche, Rolex і 160 мільйонів збагачення: що приховувала декларація керівниці Хмельницької МСЕК Крупи

Автопарк родини записано на чоловіка, однак декларація передбачає і право користування транспортом для дружини. У переліку — два Porsche Cayenne: модель 2019 року, придбана у 2020-му за 2 мільйони 575 тисяч гривень, та свіжіша — Porsche Cayenne 2024 року, куплена того ж року за 6 мільйонів 789 тисяч 906 гривень.

Porsche, Rolex і 160 мільйонів збагачення: що приховувала декларація керівниці Хмельницької МСЕК Крупи

НАБУ, САП і 160 мільйонів незаконного збагачення

Декларація Тетяни Крупи — не просто документ із реєстру. За версією Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, розмір незаконного збагачення родини може сягати 160 мільйонів гривень. Провадження наразі розглядається в суді.

Історія двох декларацій Тетяни Крупи — показовий кейс того, як офіційні документи українських посадовців можуть суттєво змінюватися між першим і другим поданням. Понад пів мільйона доларів готівки, подвоєні підприємницькі доходи та “забутий” банківський дохід — все це знайшлося не в результаті нових надходжень, а завдяки “ретельнішому” перегляду вже наявних фінансів.

Остаточну оцінку цій деклараційній арифметиці має дати суд.

Що залишилося від “колективного Заходу”: Чому союзники більше не поспішають допомагати США

А замість них у регіон уже заходила б міжнародна машина стабілізації й відновлення за участю ООН — із перехідною адміністрацією та системою юстиції, місіями з підтримання миру, гуманітарними агентствами, міжнародними донорами. Так було раніше: коли воєнний результат, досягнутий США на чолі воєнної коаліції, ставав незворотним, Рада Безпеки ООН погоджувала правила нового життя й легалізовувала міжнародну присутність, а дружня до США невоєнна коаліція брала на себе наслідки війни та відповідальність за відновлення. Роль Європи була значною на етапі військової операції та визначальною на етапі повоєнного відновлення.

Чергова війна в Перській затоці могла б вписатись у відпрацьовану логіку союзної взаємодії. Однак цього не сталося: спочатку — через відмову США, тепер — через відмову традиційних союзників. Можливо, вже час знову скласти пазл коаліційної перемоги.

Союз двох із половиною у пошуках широкої коаліції

Іранська війна дає можливість краще зрозуміти, що сьогодні означають союзники для Сполучених Штатів. Можна побачити військовий компонент, геополітичне партнерство та політичну сумісність, які раніше мали спільний знаменник у стійкій групі країн, що вважалися союзниками США та формували те, що часто називали «інтересами Заходу». Тепер таких інтересів немає. В Ірані є американська коаліція у складі двох із половиною країн без перспектив дружнього повоєнного відновлення за участю Європи та Японії, хоча, можливо, за участю країн Перської затоки.

Зараз Сполучені Штати ведуть війну проти Ірану разом з Ізраїлем за підтримки Великої Британії, яка, зокрема, сприяє створенню міжнародної коаліції для відкриття Ормузької протоки. Але міжнародних проєктів повоєнного устрою Ірану немає. Китай і РФ через ООН намагаються не допустити капітуляції Ірану, зокрема просуваючи припинення вогню й пом’якшення мандата на відкриття Ормузької протоки. Це може бути в інтересах США, але це роблять не їхні союзники, й ціна сприяння може бути надвисокою.

Після воєнної перемоги США й Ізраїлю над Іраном, яка може бути ближчою, ніж здається, проглядається перспектива тягнути вже повоєнну ситуацію далі в тому самому складі двох із половиною. Інакше Іран знову впаде в обійми Китаю за російського сприяння. І це знецінить усі американські витрати на війну.

Як було раніше. Під час першої в новітній історії війни в Перській затоці 1990–1991 років зі звільнення Кувейту від іракської окупації після успішної фази військової операції під проводом США на рівні ООН було встановлено режим припинення вогню, запроваджено прикордонний моніторинг і механізм міжнародної відповідальності Іраку. США зберегли роль силового лідера й оператора негайної стабілізації, Кувейт відновлював власне державне управління та інфраструктуру, Японія стала головним невоєнним спонсором, направивши, крім грошей, іще й мінні тральщики, а Велика Британія, Франція, Бельгія, Італія, Німеччина, Нідерланди та Саудівська Аравія взяли на себе розмінування й відновлення безпеки навігації. У другій війні в Перській затоці 2003 року з повалення режиму в Іраку США та Велика Британія швидко виграли воєнну фазу, а далі Рада Безпеки ООН визнала їх окупаційними державами й визначила міжнародну роль у відновленні та розбудові. Союзники взяли на себе частину стабілізації на місцях, фінансування відбудови та підготовку нових сил безпеки.

На Балканах трансатлантична логіка врегулювання проявилася ще чіткіше. У Боснії і Герцеговині після Дейтонських угод 1995 року американський силовий компонент було вбудовано в ширшу міжнародну систему, в якій взаємодіяли ООН, НАТО і ЄС. Дуже схожою була схема в Косові до та після Кумановської угоди 1999 року.

У Сомалі після американської військової місії 1992–1993 років кризу було переведено у формат стабілізаційної місії ООН. На Гаїті 1994 року багатонаціональні сили під проводом США створили умови для міжнародної поліції та стабілізаційних механізмів.

В Афганістані після повалення режиму Талібану 2001 року ця сама схема виявилася набагато складнішою й зрештою зламалася, але починалося все за знайомим сценарієм: після активної воєнної фази відбулася Боннська конференція, Рада Безпеки ООН створила політико-правову основу, НАТО розгорнуло колективні сили ISAF, а ЄС, Японія та Саудівська Аравія долучилися до фінансування відновлення.

На Далекому Сході теж геть не все вкладалося в західну коаліційну модель. Камбоджа стала прикладом величезної міжнародної місії, яка, втім, виросла не з американської воєнної перемоги, а з політичного врегулювання під егідою ООН. Події в Індонезії 1965 року взагалі належали до іншого типу втручання — опосередкованого геополітичного впливу через проксі, без інституціоналізованої американської коаліції та міжнародної стабілізаційної машини.

Ця схема ніколи не була універсальною. У західній півкулі США часто брали на себе більшу частину відповідальності: Куба, Гаїті, Домініканська Республіка, пізніше — Панама. Проте й тут Вашингтон часто прагнув принаймні фасадної присутності міжнародних організацій.

Однак скрізь США мали опції: рухатись, розраховуючи на власні сили, чи залучати коаліцію. Поточна війна в Перській затоці — можливо, перша в новітній історії, коли опції для США дуже обмежені. Китай отримав шанс скористатися цим, запропонувавши США допомогу там, де вони вже хотіли б, але не можуть її отримати від союзників.

Індивідуальні американські союзи

Американське бачення союзів формувалося десятиліттями після Другої світової війни і, як видно з практики колективних дій, включало як воєнний, так і ширший геополітичний складник. Із приходом Трампа до влади в США загальна логіка не зникла, проте втратила політкоректність, без якої накопичені проблеми почали загострюватися на різних рівнях союзних комунікацій.

Стратегія національної безпеки США від листопада 2025 року називає широку мережу союзів одним із головних наявних засобів американської сили, але стверджує, що союзники й партнери занадто довго перекладали витрати на власну оборону на Сполучені Штати. Указ президента США від 6 лютого 2026 року про Стратегію передачі озброєнь «Америка передусім» встановлює, що пріоритет у відносинах надається тим партнерам, які вже інвестують у самооборону й мають критично важливу роль або географію для реалізації американської Стратегії національної безпеки, а самі продажі озброєнь мають працювати на реіндустріалізацію США.

Проблема в тому, як порахувати внески й прибутки в усьому комплексі союзних відносин — від купівлі озброєнь до геополітичної взаємодії. Тут у США очевидні провали. Відмова від політесу мала підштовхнути союзників до більшої спільної ролі, але коли Сполучені Штати справді почали діяти, виявилося, що без спільних інтересів і узгоджених дій союзи не просто деградують, а розриваються відцентровими силами й на суто військовому, й на ширшому геополітичному рівні.

Воєнний вимір союзів США добре ілюструється географією. Дослідницька служба Конгресу США регулярно публікує дослідження стану військових баз і установ. За найсвіжішими оприлюдненими даними від 2024 року, Сполучені Штати мають щонайменше 128 закордонних баз і військових об’єктів доступу мінімум у 51 країні, з них 68 постійних баз і 60 інших військових об’єктів. Найбільший масив припадає на Індо-Тихоокеанський регіон: 24 постійні бази й 20 інших об’єктів доступу з 81 тисячею американських військовослужбовців, зокрема 54 774 у Японії і 24 234 у Південній Кореї. У Європі США мають 31 постійну базу й 19 інших військових об’єктів із 67,2 тисячі військовослужбовців. На Близькому Сході — вісім постійних баз і 11 інших об’єктів доступу з 5,4 тисячі американських військовослужбовців. Окрім цих постійно розміщених військ, станом на 2024 рік США мали за кордоном значну кількість військ на ротаційній основі або тимчасових завданнях, зокрема близько 3,8 тисячі у Йорданії і 2,3 тисячі у Саудівській Аравії. В Африці розгорнуто дві постійні бази й сім інших об’єктів доступу, в Центральній і Південній Америці та Карибському басейні — три постійні бази й три інші об’єкти.

Ця система військової присутності підтримується угодами про статус військ та про доступ. Ці угоди як такі не є договорами про взаємну оборону, але створюють правові умови для ширшого безпекового механізму. Таких угод із різними країнами і в межах альянсів у США понад сотню.

Формально у Сполучених Штатів є шість чинних договірних систем взаємної або колективної оборони: Північноатлантичний договір, Міжамериканський договір про взаємну допомогу, АНЗЮС (пакт США, Австралії та Нової Зеландії), а також двосторонні договори з Японією, Республікою Корея та Філіппінами. Північноатлантичний договір залишається головною багатосторонньою системою колективної оборони. Міжамериканський договір формально чинний, але його реальна політична та воєнна вага давно значно слабша; з нього в різний час вийшли Мексика, Нікарагуа, Болівія й Еквадор, Венесуела згодом повернулась, а Уругвай 2020 року відкликав повідомлення про денонсацію. АНЗЮС формально існує, але в практичному сенсі давно працює насамперед як зв’язка США й Австралії, бо з 1986 року американську безпекову гарантію для Нової Зеландії призупинено. Договори з Японією, Південною Кореєю та Філіппінами — це повноцінні двосторонні договори взаємної оборони.

Арабські держави Перської затоки посідають у системі партнерств США окреме місце. Йдеться не про класичні союзні договори зі спільною обороною, а про поєднання різних форматів безпекового зближення — статусу основного союзника США поза НАТО для частини країн, постійної військової присутності США, доступу до баз, продажів озброєнь, інвестицій і спільних регіональних інтересів. Зараз формальний статус основного союзника поза НАТО серед держав Затоки мають Бахрейн, Кувейт, Катар і Саудівська Аравія; Катар отримав його 2022 року, Саудівська Аравія — у січні 2026 року, водночас Об’єднані Арабські Емірати й Оман у цій категорії офіційно не значаться. Це не дорівнює оборонному союзу, але такої системи двосторонніх зв’язків і партнерств виявилося достатньо, щоб США у 1990–1991 роках вступили у війну з Іраком для звільнення Кувейту від окупації. На той момент Кувейт іще навіть не мав статусу основного союзника поза НАТО.

Паралельно самі держави Затоки спираються на власний регіональний механізм — Раду співробітництва арабських держав Затоки (GCC). У 2025–2026 роках керівництво GCC неодноразово повторювало, що безпека цих держав є неподільною, а напад на одну з них розглядається як напад на всі відповідно до Хартії GCC і Угоди про спільну оборону (Joint Defence Agreement). Це не союзна система США, а окрема регіональна логіка колективної безпеки, яка може поєднуватися з американською присутністю, але не зводиться до неї.

Знайти союзну допомогу

Підтримка США в Перській затоці з боку формальних союзників зараз має вибірковий і переважно обмежений характер. Велика Британія зберегла для Вашингтона критичну інфраструктурну опору — спільну базу Дієго-Гарсія, а в березні 2026 року дозволила використовувати свої бази для ударів по іранських ракетних цілях, пов’язаних із атаками на судноплавство в Ормузькій протоці. Після цього Іран спробував уразити Дієго-Гарсія балістичними ракетами. Німеччина не перекрила роботу американської воєнної логістики через базу Рамштайн. Так само Румунія не блокувала вкрай важливу для проєкції американської сили військову логістику на своїй території. Водночас Франція відмовила у прольоті ізраїльських літаків, які перевозили американське озброєння, Італія не дозволила використати авіабазу Сігонелла без окремого погодження, а Іспанія закрила свій повітряний простір для американських військових літаків, пов’язаних із кампанією.

Це корисний рівень підтримки, але менший за те, що може бути передбачено статтею 5 Північноатлантичного договору, яка за час існування Альянсу застосовувалася один раз: за запитом США після 11 вересня 2001 року для допомоги їм із боку Європи, а не навпаки, за іронією долі. Тоді літаки AWACS дальнього радіолокаційного виявлення у спільному командуванні НАТО патрулювали американське небо в межах операції Eagle Assist, а морська операція Active Endeavour дала Сполученим Штатам союзне патрулювання Середземного моря для контролю над судноплавством і стримування перевезень, які могли нести воєнну й терористичну загрозу.

Зараз такої колективної реакції немає хоча б просто тому, що немає підстав для звернення з боку США, адже немає ознак нападу на США. Попри риторику Трампа й Венса, європейці зовсім не обов’язково відмовили б Сполученим Штатам у воєнній допомозі, якби Іран здійснив масштабний теракт або гібридну операцію проти США, яку за чинним тлумаченням колективної оборони НАТО можна прирівняти до збройної агресії. Дональд Трамп, імовірно, не бачить сенсу в НАТО як у суто оборонному союзі й хотів би отримати додатковий ресурс глобальної дії. Але тут справді важко зобов’язати всіх членів НАТО йти тоді й туди, коли й куди скажуть США, тим більше без попередження. Це стосується не тільки Європи, незалежно від того, з ким із лідерів інших країн Дональд Трамп має чудові стосунки.

Зараз для перемоги в Ірані й тріумфального повернення американських військ додому США потрібні були б від союзників кілька речей. Перша — відкрити Ормузьку протоку. Друга — захистити від чинників війни глобально важливу інфраструктуру в регіоні, включно з американською військовою інфраструктурою. Третя — залучити в Іран міжнародні політичні й економічні ресурси для зміни політики, яка б гарантувала віддалення від Китаю.

Теоретично для відкриття Ормузької протоки НАТО має чотири постійні морські групи — дві корабельні, зазвичай по 6–10 кораблів кожна, й дві протимінні зі змінним складом, найчастіше з кількох спеціалізованих суден. Тут питання в тому, що ці сили діють у морській зоні відповідальності НАТО — Атлантика, Балтика, Північне, Середземне та Чорне моря. Вони не створювалися для далеких розгортань. Але НАТО також має флот із 14 літаків AWACS, які можуть вести й повітряне, й морське спостереження і вже перекидалися на великі відстані. У постійній готовності перебувають сили реагування НАТО. Навчання Steadfast Dart 26, які відбулись у лютому цього року в Німеччині та інших країнах Європи, показали здатність швидко розгорнути близько 10 тисяч військових, 17 кораблів і понад 20 літаків. Усе це могло б бути різною мірою залучено до операцій США в Перській затоці. Однак як Європа може на це наважитися, доки РФ, не припиняючи агресії проти України, збирає сили для нового масштабного нападу на ЄС і не зустрічає при цьому стримування з боку США?

Сполучені Штати координують через штаб свого 5-го флоту в Бахрейні таку структуру, як Об’єднані морські сили. Це створена 2002 року багатонаціональна коаліція зі штабом у Бахрейні, яка об’єднує 47 держав — від США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії та Японії до Індії, Пакистану, Саудівської Аравії, Катару, Бахрейну, ОАЕ й Оману — для охорони ключових морських маршрутів у зоні близько 3,2 мільйона квадратних миль від Арабської затоки до Червоного моря й Аденської затоки. Але це не флот під американським прапором. Це широка, однак переважно антипіратська й антиконтрабандна коаліція, навряд чи придатна для бойових дій у Перській затоці.

Щодо захисту регіональної інфраструктури, то тут країни Перської затоки не мають робочої архітектури. Американські війська як можуть охороняють самі себе: близько 10 тисяч у Катарі, штаб 5-го флоту США, приблизно вісім тисяч військових і кораблі в Бахрейні, склади та військова логістика в Кувейті. Як нині зрозуміло, повністю захистити енергетичну й торговельну інфраструктуру країн базування від ворожих нападів американські війська не можуть. Але у країн Затоки є гроші, а, наприклад в України — досвід, як вирішувати такі проблеми захисту економічних активів і інфраструктури життя.

Якщо ж говорити про стабілізацію й відновлення Ірану, то країни Перської затоки можуть надати фінансові ресурси для перезапуску іранської економіки та суспільних інституцій. Але самі вони цього не зроблять. Не зробить цього також Ізраїль, тому що не має такого досвіду, і не зроблять цього США, адже це суперечить електоральним уподобанням. Тут не обійтися без системи ООН, Європейського Союзу, МВФ, Світового банку та міжнародних гуманітарних організацій, які ще не повністю зникли після фактичного згортання більшості програм USAID.

Проблема для США полягає не в нестачі потенційних союзників, які були б зацікавлені допомогти їм перемогти в Ірані, а в руйнуванні Сполученими Штатами самої логіки союзності. Адміністрація Трампа відмовилася від Європи як геополітичного союзника, розраховуючи чи то на особливе порозуміння з РФ і Китаєм, чи то на якусь іншу, простішу схему великодержавної гри. США очікують від європейців безвідмовності в наданні ресурсів для війни та повоєнного відновлення, але без визнання Європи повноцінним співтворцем світового порядку. Сьогодні вони не можуть скласти докупи власну систему союзів від Атлантики до Перської затоки.

Тому якщо США справді хочуть отримати союзний ресурс для переможного завершення чергової війни в Перській затоці та безпечного повернення американських військ додому, доведеться переглянути ставлення до НАТО як до локальної європейської історії, потрібної тільки для закупівель американської зброї під тиском російської загрози. Наразі США самі ж позбавляють старих союзників можливостей та інструментів для їхньої допомоги.

Джерело

Були символом спротиву радянському впливу: На мітингах Орбана та його опонента Мадяра угорці скандували антиросійські гасла (відео)

Під час передвиборчого мітингу лідера опозиційної партії Тиса Петера Мадяра в угорському місті Надьканіжі зʼявилися російські кореспонденти. Їх окремо привітав Мадяр, а натовп голосно скандував: «Росіяни, додому!». Про це пише Telex, передають Патріоти України.

Гасло «Ruszkik, haza» стало символом спротиву радянському впливу ще під час Угорського повстання 1956 року.

Угорські протестувальники також скандували «Росіяни, додому!» і на адресу прем’єр-міністра Віктора Орбана під час передвиборчого мітингу. Це сталося на тлі інформації про співпрацю уряду Орбана з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим та передачу росіянам за спиною союзників документів ЄС.

Раніше журналісти The Insider повідомили, що у посольстві країни-агресора Росії в столиці Угорщини Будапешті під прикриттям дипломатів працює кілька пропагандистів і офіцерів спецслужб, які беруть участь у передвиборчих перегонах.

Російське Агентство пише, що з 47 співробітників посольства РФ в Угорщині 15 пов’язані з різними спецслужбами, а ще шестеро можуть бути пов’язані з ними.

War metals for Europe: how Oleg Tsyura’s network moved Russian ferrochrome through fake origins and shell routes despite sanctions

War metals for Europe: how Oleg Tsyura’s network moved Russian ferrochrome through fake origins and shell routes despite sanctions

Following a series of investigative reports exposing his alleged involvement in sanctions-evasion schemes and cooperation with the Russian defense sector, Oleg Tsyura has reportedly begun an active effort to clean up the information space. He is said to be attempting to remove from the public domain references to his alleged financial maneuvers, business dealings, and connections with Russian business circles.

In response, we are publishing the material this fraudster–businessman is so desperate to hide — an investigation into how, through the company Phoenix Resources AG, Tsyura organized the supply of Russian ferrochrome to the EU despite international sanctions.

Ukrainian prosecutors have launched an investigation into the supply of strategic raw materials for the Russian defense complex to the European market, despite international sanctions.

The case is registered as No. 42025000000000510 (ERDR dated June 23, 2025) by the Office of the Prosecutor General of Ukraine under Article 111-2 of the Criminal Code of Ukraine (“assistance to the aggressor state”). The main suspect is businessman Oleg Tsyura, of Ukrainian origin, who also holds Swiss citizenship. 

Fraud-financier Oleg Tsyura and Phoenix Resources AG: how the “grey logistics” of Russian ferrochrome entered the EU despite sanctions qhtiquuiehiqzkhab dqdiqzdieriehhab tidttiqzqiqkdhab quuiqhhidzzierhab

Читайте по темі: Financial operator in the shadows: Oxana Hadjipavlou signed off on multimillion transfers through Mettmann Public Company Limited and Sword Dragon S.L

Investigators suggest that Tsyura might have organized a channel for the supply of ferrochrome—a key component for the production of steel, armor alloys, and armored vehicle parts—from Russia to the EU bypassing sanctions. The scheme was based on the principle of “re-export with a change of origin”: the product was officially declared as produced in another country, although it actually remained Russian. According to the data, ferrochrome from MidUral group enterprises, owned by Russian businessman Sergey Gilvarg, was allegedly declared as Indian and then arrived in Europe, particularly Estonia.

Journalistic investigations and customs data describe the supply route in 2024: Russian ferrochrome went through the Swiss Phoenix Resources AG, associated with Tsyura, then through the Indian Vardhman Ferro Alloys, and further to European companies, such as the Estonian MBR Metals OÜ. Changing the country of origin is a serious signal for compliance and sanctions policy services, as it concerns strategically important raw materials that could be used by the Russian army.

Ukraine has officially requested international legal assistance from Switzerland, Estonia, Germany, and India. A full investigation requires examining export contracts, certificates of origin, customs declarations, bank SWIFT transfers, insurance policies, and other documents to confirm the supply chain and connections between companies.

In particular, investigators are checking:

  • the role of Phoenix Resources AG and Tsyura’s personal connection with this company;

  • contracts between Russian producers and traders;

  • financial transactions and cargo insurance;

  • customs declarations of India, Estonia, and Switzerland. 

Fraud-financier Oleg Tsyura and Phoenix Resources AG: how the “grey logistics” of Russian ferrochrome entered the EU despite sanctions

According to the investigation, Oleg Tsyura is a native of Ukraine with citizenship in Switzerland and Germany, who was previously mentioned in cases related to Ukrainian privatization and the entourage of former head of the State Property Fund Dmytro Sennychenko. His company, Phoenix Resources AG, serves as a central link between the Russian manufacturer MidUral and European and Asian partners.

MidUral is one of the key Russian producers of ferroalloys, with assets including “Russian Chrome 1915” and the Klyuchevsky Ferroalloy Plant (KFZ). The group’s raw materials are used for the production of stainless steel, armor alloys, and heat-resistant materials for military equipment, making it strategically critical.

Tsyura’s case becomes a litmus test for the effectiveness of the sanctions system. Even with dozens of sanction packages from the EU and the U.S., “gray routes” allow Russian defense to receive necessary materials. The case demonstrates that controlling small batches of strategic raw materials, which are easily disguised, is as important as blocking large supplies, like oil or gas.

Ukraine has taken the first step—opened a criminal case. Now the success of the investigation depends on coordinated actions by European partners and Swiss authorities. This case may set a precedent that significantly complicates sanctions evasion and hinders the supply to Russia’s military industry.

Удар поблизу АЕС у Бушері: є загиблий, реактор не пошкоджено — МАГАТЕ

Удар поблизу АЕС у Бушері: є загиблий, реактор не пошкоджено — МАГАТЕ

Поблизу Бушерської атомної електростанції в Ірані завдано удару, повідомляє МАГАТЕ.

За даними агентства, снаряд влучив неподалік об’єкта, внаслідок чого загинула одна людина. Водночас сам реактор не зазнав пошкоджень, підвищення рівня радіації не зафіксовано.

На тлі цього глава МЗС Ірану Аббас Аракчі заявив про можливі «радіоактивні наслідки» для країн Перської затоки у разі подальших атак.

Він також порівняв ситуацію з реакцією Заходу на бойові дії поблизу Запорізької АЕС, заявивши, що удари по об’єктах ядерної інфраструктури можуть мати масштабні наслідки для регіону.

 quuiqhhidzzierhab

Хабарі за експорт до ЄС: на Кіровоградщині судитимуть посадовця Держпродспоживслужби

На Кіровоградщині судитимуть посадовця Держпродспоживслужби за вимагання хабарів з експортерів агропродукції.

Про це повідомило Державне бюро розслідувань.

Слідство встановило, що начальник відділу фітосанітарних заходів на кордоні Головного управління Держпродспоживслужби в області вимагав гроші з фермерських господарств регіону за оформлення фітосанітарних сертифікатів, необхідних для експорту агропродукції до країн ЄС.

Сума хабара залежала від обсягів продукції. Тим, хто відмовлявся платити, він погрожував заблокувати видачу документів. Щороку через його відділ проходило понад 4 200 сертифікатів.

Посадовцю висунули обвинувачення в одержанні неправомірної вигоди службовою особою за ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України. Санкція передбачає до 10 років позбавлення волі.

Підвищення пенсій 2026 року в Україні: Ось хто отримав надбавку, а кому не додали нічого

Індексацію пенсій-2026 завершено, Пенсійний фонд України (ПФУ) оприлюднив офіційні її підсумки. Чи вдалося державі наздогнати ціни, і кому цього разу пощастило більше за інших? Сайт ТСН.ua розібрався в цифрах, які стоять за новою пенсійною реальністю, передають Патріоти України.ю

Наскільки зросли пенсії 2026 року: від 93% до 648 гривень

За інформацією ПФУ, цього року підвищення пенсій отримали 9,5 млн пенсіонерів або 93% від загальної кількості. Середній розмір підвищення становить 648 грн 93 коп., а середня пенсія після індексації зросла до 7137 грн 26 коп., вона наразі на 10% більша, ніж було рік тому. Враховуючи, що, за даними Держслужби статистики, інфляція за 2025 склала 8%, це означає: статки середньостатистичного українського пенсіонера арифметично зросли.

Чому збільшення виплат виявилось у середньому лише 10%, а не 12,1%, як було передбачено постановою Кабміну №236? У ПФУ пояснили: індексація на 12,1% стосувалась лише «чистої» пенсії кожного пенсіонера, тобто без доплат і надбавок — за понаднормовий стаж роботи (це найпоширеніша надбавка), за особливі заслуги (орден, почесне звання тощо), за доплати до мінімальної пенсії 65-річним з повним стажем (35 років для чоловіків і 30 років для жінок) тощо. Пенсія з доплатами і надбавками називається «пенсійна виплата». Пенсія не може бути більшою, ніж пенсійна виплата, може бути тільки меншою або дорівнювати пенсійній виплаті. Тому 12,1% підвищення отримали ті, хто відпрацював рівно 35 (30) років і не мають доплат за особливі заслуги.

Пенсії проіндексували не всім і не однаково. Виплати не переглядалися для осіб, яким пенсію було призначено з початку 2026 року, а також для тих, чия пенсія вже досягла максимального розміру (25950 грн) і спеціальні пенсії — прокурорам і довічне утримання суддям. Для пенсіонерів, котрим пенсії було призначено у 2021–2025 роках, застосовано знижений коефіцієнт перерахунку. Пенсії за 2021–22 роки проіндексовано на 6,1%, за 2023 рік — на 4,8%, за 2024 рік — на 3,6%, за 2025-й — на 2,4%.

За поясненням Міністерства соціальної політики, це зроблено для зменшення диспропорції між пенсіями. Бо середні показники заробітної плати для розрахунку пенсій за останні роки значно вищі, ніж ті, що використовувались 10–15 років тому і вони вже частково враховують інфляцію останніх років. Згідно з цією логікою, середнє підвищення пенсій, призначених до 2021 року, склало 631 грн, воно торкнулось трьох пенсіонерів з чотирьох. Менші суми — від 290 до 324 грн — отримали від 3% до 3,5% відсотків пенсіонерів, в залежності від року призначення пенсії, мається на увазі у 2021–2025 роках.

Мінімальне підвищення було 100 грн, максимальне — 2595 грн (один прожитковий мінімум для непрацездатних, ці суми встановлені постановою Кабміну №236).

Підвищення пенсій в Україні: кому було густо, кому майже, а то й зовсім пусто

Якщо співставити дані ПФУ про кількість пенсіонерів за розміром пенсій із підсумковими даними ПФУ щодо індексації пенсій 2026 року, то розрахунки показують: приблизно у половини тих, кого стосувалось підвищення, а це 4,7 млн пенсіонерів, пенсійні виплати зросли на 400–700 грн. Серед них в основному «старі» пенсіонери (вийшли на пенсію до 2021 року) із середнім стажем роботи (35–40 років). Ця група найбільше вплинула на середній показник підвищення майже у 649 грн.

Друга за кількістю група отримала мінімум — лише 100 грн. Таких близько 2,8 млн осіб або 30%, майже кожний третій. У неї входять як «молоді» пенсіонери 2024–2025 років виходу на пенсії через низький коефіцієнт індексації, так і ті, у кого розрахункова пенсія нижча за мінімальну.

Удвічі менша кількість пенсіонерів — 1,4 млн або 15%, мають значне підвищення, від 1000 грн до максимальних 2595 грн. Сюди входять пенсіонери з високими офіційними зарплатами (у 2,5–3 рази і більше вищими за середні), військові пенсіонери різних категорій, чорнобильці (інваліди-ліквідатори, не плутати з постраждалими від аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році).

Нарешті 5% пенсіонерів або 0,6 млн осіб, не додали нічого, бо вони вийшли на пенсію у січні-лютому 2026 року чи вже мають пенсійний максимум у 25950 тис. грн.

Чому великі пенсії після індексації зросли більше ніж невеликі? Тут працює арифметика. Очевидно, що 12,1% від пенсії у 5000 грн — це вдвічі менше, ніж 12,1% від пенсії у 10000 грн: відповідно 605 грн і 1210 грн.

Індексація пенсій проти інфляції

Чи насправді індексація пенсій виявилась більшою, ніж зростання цін протягом року? І так, і ні.

Член Економічного дискусійного клубу заслужений економіст України Олег Пендзин вважає більш правильним порівняння індексації пенсій зі здорожчанням за рік продовольчого кошика плюс підвищення цін на ліки.

«Саме ці дві складові є найзначнішими у повсякденних витратах пенсіонерів, — аргументував Олег Пендзин. — Переважна більшість літніх людей не часто оновлює гардероб або гаджети, ремонтує житло тощо. А от витрати на продукти і ліки переважають у пенсіонерському бюджеті. Реально пенсійні виплати зросли у середньому на 10%, це навіть дещо менше, ніж збільшились ціни на продуктовий кошик у 2025 році, за даними Держстатистики, вони зросли на 10,2%. А січень і лютий додав ще 1,7% подорожчання, у березні очікується не менше 1,5%. Тобто вже маємо близько 13,5%. Завдяки введенню з 1 березня 2025 року державного регулювання на частину ліків та держпрограмі „Доступні ліки“, середня вартість препаратів зросла не більше ніж на 7%. Але до списку не входять засоби для надання швидкої допомоги чи лікування гострих симптомів. Це анальгетики, жарознижуючі, ліки для швидкого зниження тиску, антибіотики і так далі. Імпортні препарати могли подорожчати навіть на 20–30%».

Експерт порівняв купівельну спроможність середньої пенсії рік тому і після березневої індексації на прикладі щоденних продуктів харчування, коливання цін на які не є сезонними, як, наприклад, на городину, яблука, курячі яйця. Моніторинг середніх цін Держслужбою статистики показує, що хліб (батон) за рік подорожчав на 15%, м’ясо (курятина, як найдоступніша для пенсіонерів) — плюс 16%, молоко — плюс 17%, цукор — плюс 15%, макарони — плюс 14%.

Тепер за всю проіндексовану середню пенсію у 7137 грн можна купити менше на 10 хлібин, ніж на торішню середню пенсію у 6488 грн (було 263 батони, стало 253), менше на дві курки вагою 1,5 кг (було 47 тушок, стало 45), менше на 9 літрів молока (було 139 л стало 130) і так далі.

Трохи втішає вартість щоденних продуктів харчування, коливання цін на які є сезонними — це городина борщового набору і курячі яйця. У відомих торгових мережах-дискаунтерах, які в народі називають «пенсіонерськими», ціни на городину і яйця залишились приблизно такими, як торік, а на цибулю і капусту вони навіть нижчі. Тож, принаймні, яєць (з лотка, а не в картонному контейнері на 10 шт., вони дорожчі) на середню проіндексовану пенсію можна придбати аж на сто штук більше, ніж торік.

Підвищення пенсій: чи будуть кошти на виплату

Олег Пендзин відповідає ствердно.

«Так, у Пенсійному фонді України зараз достатньо коштів, хоча індексація пенсій вимагає додатково близько 7 млрд грн щомісячно, — підрахував експерт. — Якщо рік-два тому кошти на виплату пенсій були певною мірою за рахунок багатомільярдної міжнародної макрофінансової допомоги, то тепер бюджет ПФУ заповнюється нарахуваннями єдиного соціального внеску на зарплати завдяки їх зростанню».

Олег Пендзин нагадав: за законом під час дії військового стану уряд має право не проводити індексацію соціальних виплат, у тому числі й пенсій. Але це зроблено вп’яте за п’ять останніх років, аби не допустити ще більшого зниження рівня життя найвразливіших верств населення. На жаль, у 85% пенсіонерів цьогорічної індексації вистачить, образно кажучи, на додаткову сотню яєць, а у декого — лише на півтора десятка. Але такі реалії сьогодення, які показують: пенсійна система України потребує кардинальних реформ.

Путін боїться “Фламінго”? Експерт не виключає, що 9 травня Параду в Москві може не бути

Парад перемоги, який 9 травня традиційно проходить у Москві й в більшості великих міст РФ, цього року може бути скасований або проведений в усіченому форматі – у Кремлі побоюються атаки з боку ЗСУ, також ходять чутки про те, що на диктатора Володимира Путіна нібито готується замах. Про це на YouTube-каналі The Breakfast Show розповів військовий експерт Юрій Федоров, передають Патріоти України.

Зокрема, його попросили прокоментувати інформацію про те, що наразі влада обмірковує можливість скасування або перенесення параду в Калінінградській області, Москві та Санкт-Петербурзі. “У Москві відбувається щось цікаве, на мій погляд. Навіть – дивне. Що таке Парад перемоги для російської еліти…? Це приблизно те саме, що для Російської православної церкви, наприклад, святкування Великодня чи Різдва. Уявіть собі, що Патріарх Кирило скасовує у всіх російських церквах святкування Великодня – це ж скандал! Те саме можна сказати щодо скасування або перенесення Параду перемоги 9 травня”, – підкреслив аналітик.

За його словами, 9 травня – священний день для російської еліти, для російської пропаганди та взагалі – для сучасної Росії. Водночас зараз, за його словами, з’явилися чутки про те, що з Москви парад може бути перенесений, наприклад, кудись до Сибіру, що суттєво знизить значущість, важливість цього заходу.

“Чому в Сибір, коли він завжди проходив на Червоній площі, навіть під час війни Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни – ред.) на Червоній площі проходили паради і нічого страшного не траплялося… Навіть Верховний головнокомандувач тоді особисто був там, на Мавзолеї”, – сказав Федоров.

За його словами, основний аргумент перенесення чи скасування параду – загроза, яку можуть становити, зокрема, українські ракети “Фламінго”. З іншого боку, зазначає експерт, скасування заходу означає, що в Москві “все не так просто” і загроза з боку України розглядається, як щось дуже суттєве.

“Уявіть собі: проходить парад… починається рух колон, на трибуні знаходиться Верховний головнокомандувач (Путін – ред.) в оточенні охорони, ветеранів і раптом оголошується ракетна загроза. І справді, якісь ракети летять у бік Москви, і в цей час Путін підтюпцем біжить кудись у бік Мавзолею…”, – зазначив експерт.

“Активність росіян залишається особливо високою”: Сирський розповів про ситуацію на Покровському напрямку

Сили оборони України на минулому тижні відбили близько 260 російських атак на Покровському напрямку, де активність окупаційної армії залишається особливо високою. Про це заявив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський під час поїздки в район відповідальності 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ, передають Патріоти України.

Головком повідомив, що зустрівся з командирами 155-ї окремої механізованої бригади Анна Київська, 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади та штурмових підрозділів. «Обговорили деталі оперативної обстановки та пропозиції командирів щодо підвищення ефективності бойової роботи, варіанти подальших дій. Приділили увагу шляхам протидії ворожим БпЛА, зокрема FPV-дронам», — написав Сирський у Telegram.

Він також повідомив, що обговорив з командувачем Сил безпілотних систем ЗСУ Робертом Бровді ініціативи, які мають збільшити втрати російської армії.

Inside the $90 billion shadow oil empire: how Tahir Garayev and Etibar Eyyub built a sanctions-busting network for Igor Sechin’s crude

Inside the $90 billion shadow oil empire: how Tahir Garayev and Etibar Eyyub built a sanctions-busting network for Igor Sechin’s crude

The UK has imposed sanctions on a large-scale network of shadow oil traders led by Tahir Garayev and Igor Sechin’s business partner, Etibar Eyyub, who trade in Russian sanctioned oil.

The list includes 175 companies linked to the shadow traders and the 2RIVERS GROUP (formerly CORAL ENERGY GROUP) network, as well as 48 tankers transporting oil. In total, at least $90 billion worth of oil has passed through Garayev & Co.’s hands in the past few months alone. It turns out that the empire of sanctioned oil traders includes not only the Azerbaijani segment, but also the Uzbek one.

After Etibar Eyyub and Garayev’s first companies were sanctioned and effectively unable to operate, oil traders began creating new companies en masse, processing several shipments of Russian oil through them, and then liquidating the legal entities to cut ties. Crude oil was typically documented as “export blend” with no country of origin specified. tidttiqzqiqkdatf ekideeireiqruatf tidttiqzqiqkdsld quuiqhhidzzierhab

To create a business of this scale (including a network of short-lived companies), new, “under-the-radar” managers were needed. Their partners were found in Uzbekistan. Most of the companies included in the new UK sanctions list appear unrelated at first glance—they are registered at different addresses and in different countries. However, most of them have websites offering services and contact information (the websites are currently offline, but the email addresses on the domains are still active). These domains turned out to be linked to a shared server, which British investigators used to uncover the entire network.

Читайте по темі: Вугільний схемник Дмитро Коваленко купив собі «дах» у БЕБ? Як бізнесмен із сепаратистським шлейфом гальмує власні кримінальні справи

One of the top managers of the Garayev-Eyyub network is Azerbaijani citizen Bilal Aliyev, who bought the Hong Kong company Bellatrix Energy from its previous owners in 2022 and began trading with Igor Sechin’s Rosneft, transporting oil to countries in Asia and Africa. In December 2022, Bellatrix Energy Ltd. received an average of 151,000 barrels of oil daily. Payments for the goods were transferred to it by, among others, Rosselkhozbank and the Regional Development Bank, where the company had large credit lines.

Aliyev’s activities were previously known, but it has since been revealed that he controls several other legal entities: Allegro Development Limited, Foxton FZCO, Disentis Trading Limited, Alroy Holdings Limited, Omni Marine and Transport, Zenith Global Corporation Limited, Zenrock Holding Limited, and Lumira Capital Limited FZE. Apparently, through him, Garayev’s network is connected to a structure within Azerbaijan’s state oil and gas company, SOCAR. For example, Disentis Trading Limited is believed to be a link in the chain of companies belonging to former SOCAR top manager Adnan Ahmedzad. He was detained by Azerbaijani security forces last year, and the case involves his counterparties from Azerbaijan, Malta, Cyprus, and Albania.

Foxton FZCO’s director is Uzbek citizen Islombek Blakhatov, who also manages several other companies: Al-Tasmeem Group FZE, Birchwood Resources, and Shreevaani Exim FZE. Another manager in the oil trading network is his compatriot, Feruzabonu Abdullayev (listed as the director of Zenrock Global Corporation Ltd and Disentis Trading Limited).

Additionally, four companies are registered to a certain Umid Mokhomodzhanov: Skyion Solutions FZE, Newton Resources FZE, EcoMatrix Oil and Commodity FZE, and Totcor Trade FZE. He also became the director of Vault Energy Resources DMCC, Sentura GLobal FZE, and Navratan Ventures FZE. These companies are on the new UK sanctions list.

Abdilkholim Yuldashov (whose companies include Fusion Flux Energy, Fadas Trade, Tanzhouli Integrated FZE, RafflonLine FZE, Ethos Dynamics FZE, and Colwhich Continental FZE) and Dastonbek Isakov (TradeStream FZE, Rockwell Energy, Ossydey Integrated FZE, and Marinex Trade FZE) also became employees of the “Uzbek cluster.”

After 175 companies were sanctioned, Tahir Garayev and Etibar Eyyub are now in a busy time: they need to fill the missing links in the chain and find new nominees and managers for Sechin’s oil. Companies will likely be registered in the UAE and Hong Kong in batches again.