Категорія: Записи

1. Російські війська продовжують активно використовувати керовані 152-мм артилерійські боєприпаси типу «Краснополь-М/М2» у зоні так званої «ес-ве-о». Однак, судячи з самих російських звітів, їхня ефективність залишається досить низькою.

Отже, у листопаді 2025 року, згідно зі звітами командування частин і з’єднань російських військ, де ці боєприпаси використовувалися найактивніше, рівень ефективності їх безпосередньо на полі бою становив не більше 52-53% від загальної кількості пострілів.

У цьому контексті слід нагадати, що на момент початку більш-менш масового їх використання відповідний показник у середньому становив 66-67%, досягаючи 70-72% у певні періоди.

За словами російських артилеристів, таке радикальне зниження ефективності застосування 152-мм керованих снарядів типу «Краснополь-М/М2» пов’язане з низкою факторів.

По-перше, це пов’язано з необхідністю лазерного «підсвіту» цілі від БПЛА. Оскільки в реальних бойових умовах наземний підсвіт цілі часто або неможливий, або надзвичайно ускладнений.

Адже, наземний розрахунок артилерійської розвідки з 2-3 всл, використовуючи автоматизовану систему управління вогнем «Малахит», лазерний далекомір-цілевказівник, може підсвітити ціль типу «танк» лише з відстані 5-7 км вдень і до 4 км вночі. Однак за нинішніх умов бойових дій такий розрахунок у більшості випадків виявляється українськими засобами моніторингу та розвідки поля бою ЩЕ ДО початку процесу наведення снаряда(ів) на ціль. Що, у свою чергу, призводить до майже миттєвого вогневого ураження цього розрахунку, або його атаки українськими БПЛА-камікадзе.

У цьому контексті російські артилеристи зазначають, що процес наведення цих снарядів на ціль за допомогою підсвічування з БПЛА фактично стає безальтернативним способом їх застосування. Однак, на їхню думку, у більшості випадків він також стикається з дуже серйозними труднощами, зокрема:

– Досить ефективна робота українських систем радіоелектронної боротьби в тактичній зоні (основна причина нестабільної роботи каналів керування на борту самих російських БПЛА — до 75-80% випадків зриву наведення снаряда або його нестабільного ведення).

– Несвоєчасне активування далекоміра-цілевказника на самому БПЛА через низький рівень професійної підготовки оператора або з інших причин (наприклад, непослідовність та неузгодженість дій оператора БПЛА, командної ланки та самого артилерійського розрахунку).

– Наявність «природніх» різноманітних і численних перешкод для ефективної роботи лазерного далекоміра-цілевказника в зоні знаходження цілі (рясна рослинність, численні будівлі, складки рельєфу тощо), що призводить або до порушення процесу наведення, або до наведення боєприпасу на «непридатну» ціль.

– Спроби застосувати боєприпас у погодних умовах, які зазвичай виключають процес його ефективного наведення (наприклад, густий туман або опади, що різко обмежують видимість, сильний вітер, що виключає «стабілізацію» БПЛА, необхідну для високоякісного підсвічування цілі тощо).

Довідка:

Цей снаряд (3OФ39 «Краснополь») має напівактивну лазерну «головку» самонаведення 9Э421, яка працює за рахунок прийому відбитого від цілі сигналу. Цей боєприпас, фактично, є одним із основних елементів російського, так званого «комплексу керованої зброї» тактичної зони (самі росіяни називають і вважають його основою свого «передового» «разведывательно-огневого контура» (РОК).

Окрім самого снаряда, цей комплекс обов’язково включає лазерний далекомір-цілевказник типу 1Д15 (або його подальші модифікації типів 1Д20, 1Д22). Разом із ним може використовуватись обладнання для синхронізації пострілів (наприклад, 1А35), а також радіостанція Р-159М.

Росіяни зазвичай «шмаляють» (тобто стріляють) цим снарядом із досить широкого спектра артилерійських систем, які є у їхньому арсеналі, як ще «радянського» походження, так і розроблених вже у рф (Д-20, 2С3М «Акація», 2С19 «Мста-С», 2А65 «Мста-Б», 2С35 «Коаліція-СВ» тощо).

Російські артилеристи бачать кілька способів розв’язати проблему «підсвічування» снарядів типу «Краснополь». Окрім підвищення перешкодозахищенності БПЛА, що використовуються для підсвічування цілей, вони пропонують суттєво збільшити виробництво модифікованих снарядів цього типу («Краснополь-Д»), які забезпечують процес наведення за допомогою супутникової навігації (відповідний модуль вкручується у головну частину снаряда замість стандартного підривника, й складається з приймача супутникового сигналу та комбінованого підривника).

Між тим, цей тип снарядів є досить рідкісним у БК російських артилерійських підрозділів. Зазвичай їх видають батареї/дивізіону майже «по штучно», їх використання суворо регламентується й резервується для «спеціальних» цілей і переважно там, де очікуються активні наступальні дії. Наприклад, у артилерійським підрозділам російської 51-ї загальновійськової армії (ЗВА) під час запеклих боїв в районі Авдіївки видавали по 3-5, іноді до 10 штук на дивізіон в місяць.

2. Російське військово-політичне керівництво запланувало на 2026 рік досить значне поповнення авіації своїх повітряно-космічних сил (пкс), як для компенсації втрат, яких вони зазнали під час так званого «ес-ве-о», так і для подальшого підвищення їхніх бойових можливостей.

Згідно з «уточненим державним замовленням», планується передати на озброєння пкс у 2026 році — 82 літаки та 84 вертольоти.

Зокрема, для літаків планується наступний розклад:

– 2 одиниці стратегічного бомбардувальника типу Ту-160М2

– 7 одиниць заправників Іл-78М-90А

– 47 одиниць оперативно-тактичної авіації (13 винищувачів Су-57, 2 винищувачі Су-30СМ2, 17 винищувачів Су-35С і 15 фронтових бомбардувальників Су-34НВО)

– 26 навчальних літаків (14 типу УTS-800 і 12 типу ДA-12T)

По вертольотам:

– 59 ударних вертольотів, також відомих як «вогневої підтримки» та розвідки (20 Ка-52М, 34 одиниці Мі-28НМ і 5 одиниць Ка-35, також відомого як «сухопутна» версія морського гелікоптера РТР Ка-31)

– та 25 одиниць транспортно-бойових, а також РЕБ / РТР (10 Мі-8МТВ-5М, ще 10 Мі-8АМТШ-В і 5 Мі-8МТРП-1).

Загалом на період до 2036 року планується виготовити або модернізувати для потреб повітряно-космічних сил та інших структур зс рф — до 1,4 тисячі одиниць авіаційної техніки (включно з усім спектром БПЛА), згідно з «скоригованою» державною програмою озброєння зс рф.

У зв’язку з усім цим «громадьём планов» значна частина стороніх спостерігачів і експертів висловлює досить обґрунтовані сумніви щодо реальної здатності рф реалізувати все вищезазначене. Серед основних аргументів скептиків — такі фактори:

– Наявність у цих зразках досить значної частини комплектуючих (особливо з точки зору «авіоніки»), які рф змушена імпортувати для виробництва військової авіації з-за кордону в рамках схем «сірої контрабанди», що саме по собі є дуже нестабільним фактором, що безпосередньо впливає на обсяги та якість виробленя літаків. Імпортозаміщення в цій сфері досі їде у росіян «туго» (для певних типів комплектуючих воно не перевищує 10-15% від потреби).

– Очевидне і досить швидке погіршення загальної економічної ситуації на рф (включно з фінансовим фактором і відтоком кваліфікованого персоналу, як у самому виробництві літаків, так і на суміжних підприємствах), коли цілі «ланки» (субпідрядники) можуть «випасти» з ланцюгів виробництва авіації через «нетехнологічні» обставини.

– Темпи авіаційного виробництва на основних російських авіаційних підприємствах дуже нестабільні з низки причин (від фінансових до кризових явищ у суміжних галузях). Вони постійно то прискорюються, то суттєво сповільнюються, що разом – не сприяє «досягненню запланованих показників» у встановлений термін.

І так далі…

На мою думку, дуже близький час, коли процес нарощування бойових можливостей пс зс рф буде базуватися переважно не на виробництві нової авіаційної техніки, а на «модернізації» вже існуючої. Виробництво авіаційної техніки, особливо військової, є дорогою і складною справою (як з фінансової, так і з технологічної точки зору), тривалим (адже сучасний винищувач — це не літак Другої світової війни).

Тому, очевидно, всі ці красиві плани, явно будуть «скореговані» в черговий раз

3. Зведений загін «центра передовых беспилотных технологий» ворога (ЦПБТ) «Рубикон», що діє на Покровському та Краматорському напрямках (починаючи з 5 листопада 2025 року), проаналізував власний досвід використання БПЛА «Молния-2», оснащеного системою супутникового зв’язку Starlink.

За думкою командування цього загону, у цьому контексті варто відзначати низку факторів:

– Досить слабкі можливості ППО ЗСУ щодо перехоплення БПЛА такого типу в темний час доби у ближній тактичній зоні. Особливо коли їх використовують методом «рою дронів».

– Оснащення БПЛА «Молния» системою Starlink суттєво підвищує ефективність і результативність їх використання.

– Дуже «приємне» для росіян співвідношення «ціна-результат», у випадках, коли використовується цей досить дешевий БПЛА.

– Необхідність збільшити вагу і об’єм «корисного навантаження» цього БПЛА (особливо бойової частини), оскільки це підвищує шанси гарантованого знищення цілі.

Для тих, хто забув, нагадаю, що БПЛА «Молния-2», на відміну від базової «Молнии», має дві важливі особливості — командний модуль, захищений від перешкод, і систему донаведення на ціль. Дальність його дії — 50 км, може нести бойову частину (ну, або якусь іншу «шкідливий вантаж», включаючи міни та гранати), вагою до 10-12 кг.

Враховуючи, що російське військово-політичне керівництво профінансувало виробництво цих БПЛА значною мірою (за деякими повідомленнями, за 8 місяців минулого року воно інвестувало в це ПОНАД МІЛЬЯРД ДОЛАРІВ і змогло виготовити на спеціально розгорнутому Таганрогському заводі «Атлант-Аеро» — понад 900 тисяч таких простих, але досить загрозливих «літачків»).

Насправді, у цьому випадку, враховуючи ці дані (навіть якщо припустити, що вони перебільшені, принаймні наполовину), ми маємо справу з своєрідною «бойовою сараною» — найбільшою і досить МАСОВОЮ загрозою для всього нашого тилу на глибину до 50 км.

Дешевий, технологічно простий і саме тому МАСОВИЙ дрон, але достатньо багатофункціональний (оскільки його можна використовувати для виконання різних завдань — для розвідки, як камікадзе-дрон й навіть як носій FPV-дронів) безсумнівно становить дуже серйозну загрозу для наших військ і їхнього безпосереднього тилу.

Джерело

Активні штурмові дії на Гуляйполі, ситуація в місті та околицях, ексклюзивні кадри самознищення росіян, а також про проблеми зі 108 бригадою.

Ситуація навколо Степногірська та окупація Андріївки на Сумщині — про все це у нашому випуску сьогодні.

В районі Гуляйполя росіяни пробують протиснутися вглиб оборони.

Кількість штурмів вже більше 100.

Проблема зі 108 бригадою ТрО – що там сталося?

Степногірськ може опинитися в дуже неприємній ситуації – окупанти просочуються через Приморське.

На Сумщині ворог захопив Андріївку, але в Силах оборони спростовують – то що там насправді відбувається?

Більше подробиць про ситуацію на Запоріжжі розповідає співзасновник та аналітик DeepStateUA Роман Погорілий у новому випуску огляду фронту.

00:00 Огляд фронту від DeepStateUA

00:21 Ворог активізувався на Запоріжжі

02:54 Дивна ситуація у 108 бригаді ТрО

04:46 Степногірськ опиняється у скрутній ситуації

07:51 Правда про ситуацію в Андріївці на Сумщині

Джерело

Раптове і недоречне,на думку більшості свідомих громадян, звільнення з-під варти Нестора Шуфрича сколихнуло інформаційний простір країни. Політтехнолог Олексій Голобуцький виклав своє бачення та інформацію того, що відбувається, зазначають Патріоти України.

“На початку минулого року я випадково зачепив тему схем повернення проросійських діячів до української політики. Це, власне, план, який пропонував Портнов. Після цього на мене здійснили серйозний наїзд шістки ОП – і я зрозумів, що справді намацав важливу тему.

Загалом, я вже пару років кажу, що важливою частиною “обов’язкових”, а не “для торгівлі і компромісів” вимог Путіна неодмінно буде повернення проросійських політиків, партій, медіа і організацій. Їх повна амністія і відновлення позицій всюди. І, судячи з реакції на абсурдне рішення суду щодо зрадника Шуфрича, так воно і є.

Звісно, я все ще трохи сподіваюсь, що помилився з такими оцінками і прогнозами – і тоді, і тепер, і взагалі. Але…”, – написав політтехнолог у Телеграмм.

“У стрічці зранку було немало оцінок щодо оприлюдненої вчора “коаліцією охочих” Паризької декларації. В тому числі й негативних…” – пише у своєму блозі Рефат Чубаров, передають Патріоти України.

“Моя ж оцінка позитивна. Документ прямо спирається на принципи Статуту ООН: суверенітет і територіальну цілісність у міжнародно визнаних кордонах. Формула “справедливого миру” означає одне: силову зміну кордонів не визнають зараз – і далі ніхто не визнаватиме.

Природно, що ми, українці, вимагаємо в подібних документах фіксації відновлення територіальної цілісності України в межах 1991 року. Але цього разу європейські партнери змогли сформулювати цю вимогу лише в такий спосіб, аби знайти консенсус з урахуванням особливої позиції США. Це реальність дипломатії, але не капітуляція.

Тому підстав для істерик немає. Україна й українці не відмовляться від жодного метра своєї землі “в обмін на мир”. Із цього виходять і наші переговорники, і це чудово розуміють наші партнери. І за це варто подякувати тим, хто холодно й системно робить свою роботу.

Росія ж упевнена, що вона все ще всесильна, й абсолютно не відчуває “берегів”.Що буде далі? Далі зірветься Москва. У найбрутальніший спосіб, із прямими погрозами застосувати ядерну зброю.

Головне, щоб до цього найвідповідальнішого моменту завдяки переговорам були створені всі умови, аби Україна разом з усіма партнерами, включно зі США, мала б у собі сили для рішучого ривка, який зрештою прикінчить цього скаженого російського звіра. Ось до цього і слід іти далі: без криків і взаємних звинувачень”.

9 січня за новим церковним календарем (22 січня за старим стилем) християни східного обряду згадують мученика Полієвкта і преподобного Євстратія.

Полієвкт жив у III столітті у Вірменії і був першим мучеником у місті Мелітині. Чоловік був воїном за імператора Декії та постраждав за віру в Христа за імператора Валеріана. У Полієвкта був друг – теж воїн, Неарх, який сповідував християнство. Полієвкт залишався язичником, але вів доброчесне життя. Коли почалися гоніння на християн, Неарх попередив Полієвкта, що скоро вони можуть розлучитися. Тоді Полієвкт вийшов на міську площу і розірвав на шматки царський указ, що висів там, про поклоніння ідолам, а потім, вибив з рук жерців і самих ідолів, яких вони несли. Тесть Полієвкта, правитель Фелокс, повинен був виконати цей царський указ і тому він жахнувся вчинку зятя і заявив, що тепер той повинен буде померти. Полієвкт попрощався з дружиною і дітьми і пішов на страту.

За рівноапостольного Костянтина в Мелітині було споруджено храм в ім’я святого мученика Полієвкта. За молитвами до святого відбувалося багато чудес.

***

Євстратій був родом із міста Тарса. 20 років він таємно пішов із рідної домівки до Авгарівської обителі (на Олімпі в Малій Азії). Там вів суворе подвижницьке життя, ночами молився, а харчувався лише хлібом і водою. Через деякий час його обрали настоятелем монастиря. За часів правління іконоборця Лева Вірменина преподобний Євстратій переховувався в горах і пустелях, а після смерті царя повернувся в монастир. Помер святий у віці 95 років, а перед смертю дав настанову: думати про майбутнє життя і не прив’язуватися до земних благ.

Свято 9 січня за старим стилем – день пам’яті святого апостола від 70-ти Стефана.

Про що говорять прикмети на 9 січня

• ворони сидять на верхівках дерев – холоди затягнуться надовго, гуляють по снігу – до потепління;
• птахи раптом зникли – піде сніг;
• туман цього дня – скоро чекай відлигу.

У народному календарі 9 січня – свято Євстратія. Вважається, що якщо цього дня мороз, то рік буде врожайним.

Що не можна робити 9 січня

У свято є низка заборон. Що сьогодні не можна робити:

• лаятися і сваритися один з одним;
• ображати близьких, сусідів;
• лихословити і пліткувати.

У цей день категорично заборонено байдикувати – покаранням може стати безгрошів’я. За народними прикметами цього дня також не слід пришивати ґудзики – вважається, що таким чином можна “пришити” старі проблеми.

Що можна робити 9 січня

У святих цього дня просять захисту від життєвих негараздів, швидкого одужання і зцілення від хвороб, а також моляться за тих, хто опинився в полоні.

Цього дня належить зробити прибирання в будинку, зайнятися пранням та іншими господарськими справами. За народною традицією після низки свят також потрібно сходити в лазню – “змити Святки”. Вважається, що після цього всі клопоти будуть легко даватися.

“Орєшнік” – дуже неточна зброя. Важко кудись влучити. Але й его Трампа немаленьке. Тут важко промахнутися. Навіть кидаючи свої болванки кудись на Львівщину”, – пише інвестиційний банкір Сергій Фурса на своїй сторінці в соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:

“Путін образився. За друга Мадуро. За танкер. Особливо – за танкер. І в якості помсти довбанув “Орєшніком” по бандерівцях. Вони ж десь там, в уяві Путіна, досі й сидять. У схронах.

Оце проявив сміливість. Оце показав кузькіну мать. Ескалював. Ще й в американський прайм-тайм.

Дуже стандартна історія. Коли гопнік, який булить малечу, вдома страждає від насильства. Судячи з усього, може, і сексуального. І от, отримавши чергову порцію вдома, приходить і забирає в першачків бутерброд із сиром. Отак і Путін. Його принизив Трамп із танкером. А він “Орєшніком” по сплячих українцях. Мужньо відповів. Ще і придумав це пояснити страшною помстою за удар по його палацу на Валдаї. Якого не було. Ну чисто гопнік. І не зізнаватися ж, що це все через сексуальне приниження в морі від Трампа…

Ну і разом Путін дав чітку і зрозумілу відповідь на мирні ініціативи Трампа. Кажуть, у Парижі Дмитрієву показали мирний план. І він обіцяв передати Путіну. От, передав. Заодно й відповідь усі почули. Могли десь у блоці НАТО фізично почути. Від Стрия там недалеко…

І, звісно, Путін був би не Путіним, якби під час різкого похолодання не довбанув би по газовій інфраструктурі. Не тільки ж електрику. Гуманіст відомий. Але є в них це давнє сексуальне бажання – когось заморозити. Європу не змогли, хоч стільки роликів про це зняли, майже на останні газпромівські гроші, нас пробують уже який рік. І от ще одна спроба. Хоча, звісно, стріляти “Орєшніком” по газовій інфраструктурі – це як гарматою по горобцях. Але від доповіді про факт удару в когось може виникнути оргазм”.

Біля Мирнограда Донецької області українські військові виявили укриття російських окупантів на території фермерського господарства та ліквідували їх. Про це повідомив 7-й корпус Десантно-штурмових військ ЗСУ в п’ятницю, 9 січня, передають Патріоти України.

У корпусі зауважили, що останні пів року захоплення Мирнограду залишається однією з ключових цілей армії РФ на Покровському напрямку. Ситуація у місті залишається складною.

Російські війська намагаються знайти слабкі місця в обороні міста, змінювати тактику, нарощувати сили та шукати можливості для прориву. Попри постійний тиск, Сили оборони України утримують Мирноград, запевнили у 7-му корпусі.

Там зазначили, що росіяни накопичують сили на півдні та північно-східних околицях міста, зосередивши навколо Мирнограду більш ніж 10 підрозділів.

З початку 2026 року російська армія знизила відкриті штурмові дії та збільшила зусилля з проникнення в центр міста. «Для недопущення подальшого просування ворога тривають пошуково-ударні дії Сил оборони у Мирнограді та на підступах до міста», — йдеться у повідомленні.

Під час однієї з таких операцій українські захисники виявили росіян на території фермерського господарства. Окупанти намагалися використати ферму для накопичення сил, подальшого перерізання логістики ЗСУ та диверсій у тилу позицій Сил оборони.

У 7-му корпусі додали, що кілька груп загарбників тривалий час використовували фекальні ями для маскування. Після виявлення місця укриття окупантів підрозділи 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади ліквідували росіян.

Удар країни-агресора Росії по Львову ракетою “Орєшнік” не мав на меті щось глобально уразити. Про це написав у Telegram військовий експерт Сергій Бескрестнов (Флеш), передають Патріоти України.

Він вважає, що це було послання, адресоване Європі, про “можливості й рішучість” Росії. Тому для удару обрали західне місто України. “Щоб ви розуміли енергетику вражаючих елементів цього удару на одному прикладі: пробило дві плити перекриття і спалило повне зібрання творів Леніна в приміщенні (архiв у подвалi). Я не жартую”, – написав він.

Експерт підкреслив, що історії російських каналів про проникальні глибинні удари на десяток метрів у землю не відповідають дійсності.

Гібридна роздача прапорів РФ танкерам нічого не означає, передають Патріоти України з посиланням на на Укрінформ.

Не менш, ніж американська «СВО» із арештом венесуельского диктатора Мадуро, Росію вразила друга частина цієї спецоперації. Яка вже безпосередньо торкнулася її особисто. А саме – захоплення спецназом США двох танкерів «тіньового флоту»: «Marinera» і «Sophia».

Ця історія розгоралася буквально на очах. Нагадаємо, США переслідують танкер «Marinera» із середини грудня – після того, як він, прямуючи з Ірану до Венесуели, різко змінив курс, намагаючись уникнути затримання американською береговою охороною. Вашингтон уже тоді наголосив, що «Marinera» порушила морську блокаду Венесуели, яка поширюється на судна, що перебувають під санкціями (сам танкер перебуває під ними із 2024 року).

Вашингтон не вразила сочинська «Marinera»

«Операція із захоплення “Marinera” може розпочатися вже цього тижня», – ще 6 січня попереджали CBS і CNN двоє американських посадовців. Після того як Мін’юст США видав ордер на арешт танкера, американці намагалася піднятися на його борт. Але екіпаж судна намалював на корпусі російський прапор та заявив, що танкер перебуває під захистом РФ. Москва негайно направила Вашингтону ноту з вимогою припинити його переслідування. Одначе США резонно вирішили, що формальний перехід під російську юрисдикцію не дає судну жодного імунітету, адже на момент першого контакту з береговою охороною воно не ходило під російським прапором.

Був, до речі, і ще один привід: двоє джерел у розвідці США повідомили CBS, що венесуельська влада (ще до захоплення танкера), обмірковувала варіант розміщення на борту озброєних військових під виглядом цивільних і використання ними ПЗРК. Телеканал припустив, що американці мають намір саме захопити судно, а не знищити його, до того ж передбачив імовірність, що це може спровокувати пряме загострення між США і РФ.

У самій Росії ще 1 січня роз’яснили, навіщо танкер перейменували та надали йому свій прапор: «Судно офіційно змінило ім’я на «Marinera», і його внесено до суднового реєстру РФ із портом реєстрації – Сочі. Це ускладнює ситуацію для американців з погляду морського права. Тому що, згідно з відповідною Конвенцією ООН, судно можуть затримати і оглянути в разі відсутності реєстрації (або її підробки). Але тепер у судна є російська реєстрація, тому прав затримувати корабель у США вже немає».

Проте, як довели подальші події, – не так сталося, як Москві гадалося. Вона, як повідомляли світові ЗМІ, навіть спрямувала на захист судна «Marinera» свої військові кораблі та підводний човен. Дійшло до того, що подейкували про повторення Карибської кризи між СРСР і США 1962 року. Але як повідомило агентство Reuters, «російський флот перебував поруч із танкером і просто дивився, як його захоплюють американці».

МЗС РФ після того, як все відбулося, заявило, що «вимагає від США гуманного поводження з росіянами на борту танкера, дотримання їхніх прав і свобод та не перешкоджання їхньому поверненню додому». І на цьому все. Причину цієї жалюгідної вимоги на тлі всесвітнього телевізійного приниження намагаються пояснити хіба що «патріотичні» ресурси. Деякі з них, щоправда, водночас закидають Кремлю, що він сам у цьому винен.

«Весь ажіотаж, істерику і місцями трагедію з цим танкером створили ми самі. Якби Росія не видала йому свого прапора, то МЗС не треба було б висловлювати занепокоєння його долею, тим самим привертаючи увагу всього світу до його існування. До 25 грудня (дня зміни прапора) всім було байдуже на цей танкер. І про його існування загалом мало хто знав, хоча він вже пару тижнів намагався сховатися від американців. І куди це в підсумку б дійшло, ніхто не знає. Можливо, видаючи прапор судну, ми розраховували, що тупі піндоси не викрадуть Мадуро і побояться чіпати судно з російським прапором. А вони “несподівано” не злякалися».

Москва зараз справді на розтяжці. Адже гібридна роздача прапорів «сірим» танкерам (чи, наприклад, того ж громадянства РФ на ТОТ України), як виявилося, нічого не означає. Насправді нікого це не вражає і не лякає. Путін може скільки завгодно запевняти, що «кордони Росії ніде не закінчуються». Реалії на землі і вже на воді – інші.

Саме тому жодних коментарів від нього так і не пролунало. Хоча за чверть століття його правління вже всі звикли, що під час надзвичайних подій (ще починаючи з катастрофи атомної субмарини «Курськ»), він просто ховається.

«Вагнери» танкерам не допоможуть

«Воєнкор» Котенок по слідах «військово-морської тіньової» ганьби Росії заявив: «Якщо відкинути сльози й голосіння, то є факт – уперше в новітній історії США зробили публічний образливий жест щодо нас у вигляді захоплення двох танкерів РФ. Уперше! Подібного не було навіть у лукаві часи Єльцина. Про СРСР і говорити не варто – з усією кондовістю системи ми завжди намагалися дати відповідь на хамство американців. Нині ми демонструємо слабкість. Знак тривожний і поганий. Неміч ніколи не приводить до успіху. На жаль, цей день увійде в історію. Ми на порозі великих випробувань. Ще більших, ніж із 2022 року».

А поки МО РФ принижено мовчить (хоча б щодо того, навіщо його військові кораблі плили просто подивитися на захоплення танкера), одні «воєнкори» вже пропонують забезпечити охорону тіньового флоту за допомогою ПВК, на озброєнні яких будуть стрілецька зброя, дрони та ПЗРК. Інші вказують, що «це забезпечить захист хіба що від піратів, але не допоможе в прямому зіткненні з першим флотом світу. По-перше, треба ще зважитися відкрити вогонь, коли тебе переслідує американський фрегат і готує абордажну команду, а, по-друге, після того, як ПВК відкриє вогонь по ній, фрегат може просто бахнути з головного калібру, якому танкер протиставити нічого не зможе. Його бій проти військового корабля буде героїчним, але марним».

Отже, реальних важелів як військових, так і юридичних чи геополітичних (на що й була ставка), протистояти таким діям Кремль просто не має. Практика роздачі своїх прапорів «гібридним» танкерам (а такі випадки не поодинокі) і розрахунок на те, що американці побояться їх чіпати ба більше, виявилася безрезультатною й довела (тим самим європейцям), що росіян не варто боятися.

Чим 7 січня 2025 року схоже на 24 лютого 2022-го

А той самий «воєнкор» Котенок, до речі, має рацію щодо «7 січня 2025 року, яке увійшло в історію. Росія на порозі великих випробувань. Ще більших, ніж із 2022 року». Вслід за українцями, які тоді, 24 лютого, відправили «Москву» за відомою адресою, тепер це зробили і США. Американський поворот курсу російського корабля призведе Москву до не менш важких наслідків.

Трамп дав добро двопартійному законопроєкту (його було представлено ще у квітні минулого року), що дозволяє вводити 500-відсоткові мита проти країн, які купують російську нафту, газ, уран та інші продукти. Про це 8 січня заявив сенатор Ліндсі Грем, зазначивши, що «ухвалення цього закону зараз було б своєчасним, оскільки Україна йде на поступки заради миру, а Путін тільки говорить, продовжуючи вбивати невинних… Очікую на голосування за законопроєкт у Конгресі вже наступного тижня».

Отже, США протягом двох днів наочно довели, що стратегія Путіна на одночасне обходження санкцій і продовження війни проти України – матиме для нього наслідки. Йому, зрештою, доведеться заплатити. І з огляду на все, не тільки свою «сірою» нафтою.

Макс Мельцер

Кирило Буданов був у колоді кандидатів на посаду керівника офісу президента від самого початку. Його публічно «засвітив» сам Володимир Зеленський у фотозвітах із зустрічей з іншими претендентами: віцепрем’єром Михайлом Федоровим, заступником міністра закордонних справ Сергієм Кислицею та заступником керівника ОПУ Павлом Палісою.

Та що більше часу минало від моменту скандальної відставки Андрія Єрмака (який із кола спілкування Зеленського, як ми вже детально писали, нікуди не зник), то вищою ставала ймовірність, що буде призначено технічного кандидата. Людини, яка де-факто стала б руками екскерівника офісу на Банковій. Одним із таких варіантів був уповноважений із санкційної політики Владислав Власюк. Перевірені джерела, як і раніше, стверджують: саме він був ключовим у списку, коли Зеленський вирушав на зустріч із Дональдом Трампом.

Однак після повернення президента з Mar-a-Lago все змінилося. Настав перелом. Інформація, з якою Зеленський повернувся зі Штатів, зрештою підштовхнула його ухвалити інше рішення. Чи сталося це після офіційних переговорів, де стало зрозуміло, що Трампу не вдасться переломити Путіна в питанні територій, чи внаслідок особистої зустрічі, присвяченої гарантіям для президента, його родини та найближчого оточення, — можемо лише припускати.

Повторимо: Зеленський не збирався призначати Буданова керівником свого офісу. І місяць цього не робив. Пропозиції Буданова, оформлені у вигляді пакета з 12 пунктів, його не вразили. Протягом усього цього часу вони, як і ініціативи Михайла Федорова, припадали пилом на столі президента.

Що ж сталося? Чим керувався Зеленський, зробивши несподіваний хід Будановим? І чому сам Буданов погодився розміняти крісло легендарного начальника ГУР на пеленальний столик керівника президентської канцелярії, над яким досі нависає тінь Єрмака?

Чинників тут може бути декілька.

Чинник перший. Відволікання уваги від Єрмака

«Кінець Єрмаку!» — смачний пряник, неочікувано викладений президентом на стіл. Його із задоволенням з’їли й медіа, й лідери громадської думки. Однак люди — зокрема й президенти — не віддають іншим те, чим живляться самі.

Єрмак, як і раніше, скрізь. Єрмак удома. Єрмак у спортзалі. Єрмак забезпечує їжу із «Санаханта». Аж до масажиста, за якого він теж відповідає. Він поруч. І він свій.

Однак публічна токсичність екскерівника ОПУ — й усередині країни, й поза її межами — змусила президента на ключовому етапі своєї каденції викинути козирного туза. Не для того, щоб відмовитися від Єрмака, а щоб відбитися. І спробувати виграти партію.

З колоди витягнуто нову козирну карту.

Безумовно, призначення військового важковаговика Кирила Буданова — без політичного досвіду, але з високим політичним рейтингом (третє місце після Валерія Залужного та Володимира Зеленського) — внесе свої корективи до системи влади. Вплив Єрмака буде обмежено. Хоча б тому, що сидіти в президента «на вухах» і роздавати команди з офісу на Банковій — різні речі.

Та нагадаємо ще раз для тих, хто забув: це не система Єрмака. Це система Зеленського. Усі призначення й усіх людей погоджував особисто президент. Він і вирішуватиме, наскільки її змінювати — реально, а не формально.

Питання тільки в тому, чи розуміє це тепер уже колишній начальник ГУР Кирило Буданов. Видання Financial Times дуже помиляється, стверджуючи, нібито Зеленський місяць умовляв Буданова очолити його офіс. Це не так. Буданов хотів цього статусу. І ті самі 12 пунктів, які він приніс президенту, — пряме підтвердження цього.

Про мотиви Буданова поговоримо нижче. Наразі зафіксуймо, що він ухвалював це рішення, впевнений, що може багато чого змінити. Правда, що саме він хоче змінювати та якими засобами — питання. Дотепер одним із ключових інструментів, які використовував Буданов, були зв’язки. У кого тільки немає «корочок» ГУР. Хоча така діаспора може мати як плюси, так і жирні мінуси. Принаймні основну ставку на підтримку своїх дій Буданов робить не всередині України, а зовні. Тобто той, на кого він може спиратися, перебуває поза її межами.

Чинник другий. Особисті зв’язки Буданова з американцями та росіянами

Буданов — єдина людина в українській системі влади, яка нині має довіру й повагу чинної американської команди. Він вибудував систему особистих стосунків не лише з Кітом Келлогом (який і досі вхожий до кабінету Дональда Трампа), а й із Джей Ді Венсом, Стівом Віткоффом і рядом інших людей із найближчого оточення американського президента. ЦРУ як партнерська організація, та й її директор Джон Лі Реткліфф також підтримують Буданова. Вони вважають його не лише героєм війни, а й людиною з реалістичним поглядом на війну. А також людиною, не заплямованою знаковим «міндічгейтом» і класичною корупцією на державних грошах. І це принципово важливий момент, який автоматично розширює вплив Буданова. (Ба більше, якби не особливі стосунки Буданова з американцями, Зеленський і Єрмак «з’їли» б його ще півтора року тому).

Крім того, колишній начальник ГУР протягом усього цього часу говорив із росіянами. Саме він багато років безальтернативно (Єрмак був додатковим пазлом) займався обміном полонених і нині очолює відповідний штаб. Водночас зрозуміло, що обговорення обмінів ніколи не обмежується лише гуманітарним треком: розмови регулярно сягають далеко за його межі. Отже, у Буданова є реальна робоча комунікація з росіянами, й вона унікальна.

Саме тому його наближення й призначення в цей період виглядає функціонально виправданим. За наявною інформацією, надалі передбачається формування щонайменше двох переговорних груп. Одну — з питань відновлення — найімовірніше, очолить прем’єр Юлія Свириденко. Друга зосередиться на завершенні війни та мирному треку. І саме тут роль Буданова стає ключовою. Фактично йдеться про потенційного керівника ключової переговорної делегації.

Хоч як далі розгортатимуться події (вдасться укласти мир чи триватиме війна), Буданов цілком органічно виглядає на цій посаді як для внутрішньої аудиторії (вона вірить у зміну системи), так і для зовнішньої (її максимально влаштовує Буданов).

Чинник третій. Нейтралізація конкурента

Формально в Буданова третій політичний рейтинг у країні. Проте стверджувати, що в нього були реальні шанси стати першою людиною в державі, все-таки складно. Ще до кінця не зрозуміло, як суспільство — й особливо зовнішні партнери — ставитимуться до військових фігур за умов мирних або перехідних виборів. Це неочевидна історія.

Проте Зеленський цей рейтинг бачить. І призначення Буданова до ОПУ можна читати як спробу виконати одразу два завдання. Перше — відірвати його від власної силової бази, від того «кореня», з якого й виростала його політична вага. Друге — збити йому електоральну траєкторію. З посади керівника офісу президента на вибори, як свідчить практика, вдало не стартує майже ніхто. Це не трамплін, а якір.

Хоча є й альтернативна версія: хтось вважає, що саме цей статус може, навпаки, посилити позиції Буданова.

Однак тут важливим є інше: перші домовленості президент порушив одразу після того, як за Будановим зачинилися двері його кабінету. Не секрет, що, йдучи з ГУР, Буданов розраховував зберегти вплив у вибудуваній ним «державі в державі». Саме тому він просив президента призначити начальником ГУР свою формальну праву руку Вадима Скібіцького або когось зі своєї команди. Проте наступним указом президента після призначення Буданова став указ про призначення начальником ГУР Олега Іващенка. Але тепер уже колишній голова СЗР Іващенко — не просто людина Єрмака. Він виріс у ГУР, це класичний кадровий військовий, професійний офіцер і досить сильний керівник військової розвідки. Але не тієї конструкції, яку вибудував Буданов. Це принципово різні моделі. Іващенко — не з того типу людей, які готові бути «сурогатним керівником». Він не обслуговуватиме ні політичних, ні комерційних інтересів, ні зовнішніх проєктів, що виходять за межі прямих функцій військової розвідки.

Для Буданова це означає одне: з Іващенком домовитися не вийде. Він несумісний із усім, окрім класичної логіки служби, яку розуміє жорстко. І саме тому його призначення — серйозний удар по можливостях Буданова й по тій системі впливу, яку він вибудовував роками.

Тобто, призначаючи Буданова й водночас проводячи кадрове рішення з Іващенком, президент не просто «наблизив» конкурента — він одразу вибив його опору. Це вже не союз, а полон.

У цьому самому ключі варто розглядати й іще одне важливе кадрове рокірування — заміну міністра оборони Дениса Шмигаля на Михайла Федорова. Тут думки коментаторів розділилися. Одні стверджують, що тільки Федоров здатний розворушити зашкарубле генеральське гніздо і що саме він має реальний план війни (й тому варто очікувати знакових відставок в армії). Інші впевнені, що системного Шмигаля, який тільки-но вникнув у кухню міністерства, не можна було чіпати, а тим паче «міняти на креативного Федорова, який і за п’ять років не докопається до суті того, куди прийде».

Військова бюрократія — не цивільна. Вона значно жорсткіша й небезпечніша. Це система, яка вміє завалювати інфографікою, відсотками, звітами, бездоганно клацати підборами, кивати й робити рівно те, що робила завжди, — імітувати управління, не змінюючи суті. Саме тому заміна Шмигаля на Михайла Федорова виглядає дуже ризикованою. Федоров розбудовував своє міністерство в майже стерильному неконкурентному середовищі, де він сам задавав правила й темп. У Міністерстві оборони все інакше. Там система живе за своїми законами, й вона чинитиме спротив.

Ба більше, саме на Шмигаля могла спиратися людина радше старої, ніж нової військової системи — Буданов. Зокрема й політично. Тому що саме Арахамія, Шмигаль і Буданов (Федоров примкнув до них лише в останній момент) були організаторами внутрішньокомандної фронди проти Єрмака.

Також, за інформацією наших джерел в ОПУ, ухвалено рішення про кадрове рокірування в дипломатичному блоці: чинний заступник керівника ОПУ з міжнародної політики Ігор Жовква має перейти на роботу до МЗС. Його місце посяде перший заступник очільника МЗС Сергій Кислиця. (Про що у момент написання статті заявив президент). Це призначення показове. Кислиця — фігура, максимально комфортна для Андрія Єрмака. Він тісно пов’язаний із Міністерством закордонних справ і протягом останнього року був для екскерівника ОПУ ключовим каналом комунікації із зовнішньополітичних питань. Нинішній очільник МЗС Андрій Сибіга, навпаки, Єрмака дратував, і той волів вирішувати чутливі питання не з міністром, а саме з Кислицею.

Словом, президент, наступивши на горло власній пісні та призначивши керівником свого офісу по суті чужого Буданова, відразу вказав йому його місце. Пряник — для публіки, батіг — для Буданова.

Ми вже писали, що ні Трамп, ні Путін не розглядають Зеленського як фігуру другого терміну. Та ми не знаємо, наскільки це впливає на реальні рішення президента. Тому що бачимо, як методично сьогодні «розбирають» Залужного — йому пригадують усе: і Південь, і Ківалова, й Домінікану, й комісування. Можливо, нині Зеленський просто взявся за другого потенційного конкурента. Проте не атакуючи, а керуючись іншою логікою — «наблизити й задушити в обіймах».

Чинник четвертий. Можливий наступник

Є ще одна ризикована та суперечлива версія: призначення Буданова — це не нейтралізація конкурента, а перевірка наступника. Спроба передати йому не лише електоральний потенціал, а й частину адміністративних, управлінських, міжнародних можливостей.

Але проблема в тому, що ці дві логіки взаємовиключні. Або ти «гасиш» потенційного кандидата, заводячи його в крісло керівника ОПУ, або вирощуєш наступника. Одночасно робити й те, й інше неможливо. Звідси — подвійність і в мотивації Зеленського, і в рішенні самого Буданова.

Тож ключове питання, на яке в нас досі немає відповіді: чи йде Зеленський на другий термін?

Якщо йде — тоді призначення Буданова очевидно працює як нейтралізація: посада, що рідко стає трампліном на вибори.

Якщо не йде — тоді для Буданова це може виглядати як шанс. Буданов отримує переговорний трек, виходить у публічну зону не як військовий, а як державний менеджер і добирає відсутні елементи президентського пазла: досвід, міжнародні контакти, участь у ключових рішеннях. Генерал із державним досвідом — уже геть інший кандидат.

Якби Зеленський точно йшов на вибори, логічніше було б призначити керівником ОПУ Федорова. Тому є версія, що Зеленський готовий до угоди.

Ба більше, настрій усередині еліт дуже змінився. Тих, хто щиро вірить у перемогу Зеленського, стає дедалі менше — і він це відчуває. Буданов, судячи з усього, теж. І, можливо, прорахував: за будь-якого розкладу в нього з’являється вікно можливостей.

Деякі обізнані співрозмовники взагалі кажуть прямо: «Ми ж ніколи не бачили другого туру «Залужний—Буданов». Розумієте? І не знаємо, як у цій конфігурації спрацює переговорний трек, міжнародна підтримка та образ людини, здатної домовлятися.

Чи може Буданов бути ставкою американців? Ми не знаємо, чи роблять вони ставки взагалі. Але Залужному точно не пробачили те, що він не підняв слухавки, коли йому телефонував Венс. У той самий критичний момент, коли президент Зеленський після скандалу в Овальному кабінеті летів до Лондона.

Чинник п’ятий. Захист від військових

Як ми вже сказали, Буданов має очолити переговорну групу. І в цьому сенсі призначення військового керівником офісу президента — не тільки зовнішній, а й внутрішній хід. Буданов потрібен Зеленському як запобіжник від самих військових — на випадок, якщо Україні доведеться підписувати занадто важку угоду. Стримувати військових здатний лише військовий.

Фактично йдеться про «чесну розмову влади із суспільством», про яку багато говорять, але яку ніхто не хоче починати. Буданов її вже почав — спершу неформально, потім фрагментарно в коментарях, потім більш явно. Зокрема в розмовах із президентом — і не зараз, а задовго до нинішніх подій. Буданов озвучує речі, які в публічному полі вважаються непопулярними. І бере їх на себе. Буданов не готовий здавати території, але прямо каже про те, що війну потрібно закінчувати. Що ресурси — насамперед людські — виснажені. Що влада провалила мобілізацію.

Це робить його незручним, але саме цим він і цінний для Зеленського, який уникає внутрішньополітичних тем. Буданов — людина, готова жертвувати багатьма, а його методи можуть бути різноплановими й далеко не завжди комфортними для системи.

Чинник шостий. Довірчі відносини з антикором

Окремий і важливий мотив — антикорупційний блок. В оточенні президента вважають, що через Буданова можна знизити градус конфронтації з НАБУ та САП. У Буданова з антикором немає тісних або дружніх відносин. Але є інше — взаємоповага та довіра в окремих принципових моментах. Це не альянс і не союз, а робочий контакт, якого сьогодні немає ні в кого іншого в близькому оточенні президента.

Водночас для повноти картини доречно буде уточнити, що саме прихід Буданова похитнув крісло під головою СБУ Василем Малюком. Він, на думку ексначальника ГУР, недостатньо чисто відіграв лінію влади в кейсі НАБУ та САП. За нашою інформацією, розмова президента з Малюком справді була, і йому запропонували очолити СЗР. Малюк відмовився як від пропозиції президента, так і від заяви про відставку. Віддавши це парламенту, де точно буде проблема з голосами. Оскільки Малюк не лише у військових, а й у депутатів асоціюється насамперед із операцією «Павутина», а не з обрізанням повноважень антикору.

…Отже, призначення Буданова — ургентний багатошаровий хід Зеленського, який, як ми вже констатували, має декілька мотивів.

Очевидно, що кожен веде свою гру.

Зеленський, концентруючись на переговорах, увів у розклад на новому рівні військового Буданова, демонструючи суспільству свою готовність як до перезавантаження влади, так і до продовження війни в разі зриву переговорів.

Військовий Буданов (водночас внутрішньо готовий до перемир’я), погодившись розділити відповідальність із Зеленським, вбачає у цьому шанс на реальну владу в майбутньому. Хоч і не може не розуміти, що буквально першого ж дня президент обрізав йому крила, підперши своїми людьми в ГУР, МО та ОПУ.

Однак наразі це лише протостадія процесу — двоїста, неоформлена, залежна від розвитку війни, переговорів, позиції США та Росії. Далі все залежатиме від ключового, поки не проясненого питання: чи йде Зеленський на вибори.

Очевидно, що призначення Буданова — це сигнал Зеленського суспільству про те, що він відчуває суспільний запит на зміни.

Однак реально ця влада вже не зміниться. По-перше, тому що всі кадрові перестановки відбуваються всередині того самого кадрового пулу — за рахунок людей, які вже перебувають у системі. Це не нова кров і не нова логіка.

По-друге, у влади просто не залишилося часу для якісної трансформації. Усе, що ми бачимо нині, — це спроба пом’якшити ставлення до неї всередині країни й насамперед у США. Однак на реальні системні зміни можна розраховувати тільки після нових виборів.

Джерело