Ольга Коломийська – Сторінка 5

Діяли чітко по наводці: Двоє українських штурмовиків полонили вісьмох російських окупантів (відео)

Двом українським штурмовикам вдалося взяли в полон вісьмох російських військових. Операцію провели бійці 1-ого окремого штурмового полку та показали, як всі відбувалося в відео, викладеному на YouTube-каналі, передають Патріоти України.

В результаті розвідки українські захисники виявили можливе проникнення ворога в смугу їхньої відповідальності.

Група українських штурмовиків в кількості двох осіб рухалася в напрямку бліндажів, де ховалися російські окупанти. Наблизившись до ворожого кубла українці відпрацювали з командуванням по радіозв’язку злагоджено дії з зачистки.

В відео вказується, що українські військові закликали противників вийти з бліндажа, а у відповідь ті відкривали вогонь. Проте згодом вони почали вилазити, щоб здатися в полон ЗСУ.

В штурмовому полку зазначають, що таку кількість окупантів вдалося взяти в полон завдяки злагодженим та правильним діям українських захисників.

“Це реальний приклад чіткої взаємодії розвідки, командирів і сталевого характеру бійців батальйону”, – зазначає прес-служба полку.

Псевдо‑СБУ і вимагання 60 тисяч доларів: на Хмельниччині діяло угруповання з «Мости», «Скіфів Поділля» та рецидивіста Геселева

Псевдо‑СБУ і вимагання 60 тисяч доларів: на Хмельниччині діяло угруповання з «Мости», «Скіфів Поділля» та рецидивіста Геселева

До складу угруповання хмельницьких кримінальників, про викриття яких на вимаганні (ч.4 ст.189 КК України) понад 60 тис. дол. у перший день квітня 2026 року синхронно відзвітували в Нацполіції та обласній прокуратурі, входили Євген Геселев, Валерій Канчалаба та Олександр Киричок.

Про це повідомляє Dетектив-Info та підтверджується матеріалами судового реєстру.

В інтерпретації слідства, достойники видавали себе за працівників Служби безпеки України та “кошмарили” голову експертної команди розташованої в селі Мукша Кам’янець-Подільського району КНП “Багатопрофільна центральна районна лікарня”. Останній спочатку виставили “рахунок” у вигляді нібито неіснуючого боргу, а отримавши частину коштів у розмірі 5 тис. дол. – надалі схиляли до налагодження “взаємовигідного співробітництва” в царині надання послуг із оформлення фіктивних груп інвалідності військовозобов’язаним.

26 березня 2026 року слідчий суддя Хмельницького міськрайонного суду застосувала відносно трьох підозрюваних у здирництві запобіжні заходи у вигляді арештів з можливістю звільнення на волю під заставу в розмірі близько 2 млн. грн.

Читайте по темі: Справа «айдарівця» і тюремний вплив: як Некруз Нарзуллоєв після стрілянини у Вишгороді став «смотрящим» у Лук’янівському СІЗО

Лідером угруповання, якому на додачу до вимагання також інкримінується підбурювання до надання неправомірної вигоди службовій особі (ч.3 ст.369 КК України) вважається відомий на Хмельниччині бізнесмен Євген Геселев. У досьє останнього – чотири вироки (зокрема, за фінансові махінації на початку 90-х, грабіж, хуліганство та незаконний обіг зброї), а також дотичність до історії кримінального переслідування восени 2010 року тодішнього міського голови Кам’янець-Подільського Анатолія Нестерука.

Згідно офіційної версії СБУ, мер в обмін на “сприяння” передачі в оренду земельної ділянки для будівництва СТО та гаражів Геселеву волав отримати від останнього 300 тис. грн. “Я просто втомився за все платити хабарі. В мене було два варіанти: або заяву написати, або піти дати йому в морду і в тюрму сісти. Повірте, мені було дуже тяжко наважитися на такий крок. Хоча я не з лякливих. Я, свого часу, коли мав проблеми із законом – відсидів, чому ж чиїсь, значно більші за мої злочини, повинні залишатися без покарання?”, – наводило видання “Є” коментар Євгена Олександровича по гарячих слідах скандалу.

(Євген Геселев)

У свою чергу, прибічники Нестерука влаштовували акції протесту та натякали, що закидами у вимаганні Нестерука позбавили крісла, аби не допустити його подальшого висування на посаду мера, що зрештою й відбулося.

Як би там не було, але через десять років Геселев знову опинився в епіцентрі передвиборчого скандалу в Кам’янці-Подільському з кримінальним присмаком. Наприкінці жовтня 2020 року тодішній кандидат на посаду міського голови Михайло Посітко звернувся до поліції з заявою про погрози, що буцімто озвучив йому в телефонній розмові авторитетний бізнесмен. Євген Геселев у відповідь дав зрозуміти, що просто порадив опоненту “ходити та озиратися”.

В фокусі ще більш гучної історії, остаточна крапка в якій не поставлена й понині, за наслідками одного з найгучніших кримінальних інцидентів, що сколихнули Хмельниччину п’ятнадцять років тому, опинився ймовірний спільник Геселева в поточних здирницьких звитягах. Йдеться про Олександра Киричка, якого нарикінці “нульових” зараховували до складу одного з найзухваліших ОЗУ регіону, що діяло під орудою авторитета Олександра Мостового на прізвисько “Мост”.

25 липня 2010 біля нічного клубу “Токіо” Киричок та Ко ініціював з’ясування стосунків з хмельницьким спортсменом Вадимом Галузінським. У забитті останнього до смерті за командою “Моста” брало участь ледь не з десяток зловмисників.

Згідно відомостям порталу “Судова влада”, розгляд гучного провадження відносно низки обвинувачених за бандитське свавілля в хмельницькому “Токіо” (зокрема, й Киричка) триває досі.

Що ж стосується третього члена викритого на Хмельниччині угруповання вимагачів, то на рахунку уродженця міста Городок Валерія Канчалаби – також справжня палітра кримінальних історій та вироків, здебільшого, пов’язаних із побиттям та хуліганством. Разом із цим, ці звитяги не стали шлагбаумом для долучення структур достойника (йдеться про громадське формування “Скіфи Поділля”, створеного під орудою Канчалаби) до охорони громадського порядку на Городоччині та його намірів у побудові політичної кар’єри.

Обстріл Нікополя: кількість постраждалих зросла до 25, п’ятеро людей загинули

Кількість поранених унаслідок ранкового удару РФ по ринку у Нікополі зросла до 25 осіб. П’ятеро людей загинули.

Про це у Телеграмі повідомив начальник Дніпропетровської ОВА Олександр Ганжа.

“До 25 зросла кількість поранених через ранкові удари росіян по ринку у Нікополі. 8 постраждалих ушпиталені. 14-річну дівчинку перевели до обласної лікарні”, – йдеться у повідомленні.

Також посадовець зазначив, що росіяни забрали життя п’ятьох людей. Він висловив співчуття тим, хто втратив своїх рідних.

Money for Russia during the war: how Ukrainian trader Dmytro Kovalenko continues trading Russian coal through schemes and offshore structures

The fact that after 2014, a significant part of Ukrainian business continued to work with the Russian Federation, creating various «gray schemes», was no secret to anyone. One of the most profitable sectors in this regard was coal supplies, which were delivered both to Ukraine and to European markets. Journalists name Ukrainian coal trader Dmytro Kovalenko as one of the key figures in this scheme.

In 2022, the situation changed sharply – sanctions rained down on Russia, and selling raw materials became much more difficult. But coal supplies continued nonetheless. And here the name of Dmytro Kovalenko also surfaces, who successfully continued to work in this market, despite the fact that both before the full-scale war and after it, a number of publications published materials that documentarily reveal the schemes and volumes of Mr. Kovalenko’s supplies.

Let us recall that Dmytro Kovalenko is one of the most well-known Ukrainian traders in the energy coal market. For many years, his companies have been engaged in international fuel supplies, working with markets in Europe, Asia, and the Middle East.

According to journalistic investigations, a key role in this system is played by the Swiss company Adelon AG, registered in the canton of Zug — one of the main European jurisdictions for commodity traders. Officially, Adelon AG positions itself as an international supplier of coal from various countries around the world, including South Africa, Australia, the USA, and Indonesia.

However, in the documents cited by journalists, supplies of Russian coal also appear, which casts doubt on the official structure of the fuel’s origin. A detailed analysis of Dmytro Kovalenko’s schemes and documents confirming his involvement in trading Russian coal are published in the material: Ukraine’s main coal trader Dmytro Kovalenko continues to work with Russia during the war: schemes, details, and specifics.

Читайте по темі: Latvian oil trader Michael Zeligman exploits sanctions gaps to move Russian crude through Dubai-based networks

One of the coal suppliers for trading operations, according to the investigation, is the Russian company LLC «Meltek», which operates in the Kemerovo region — the center of Russia’s coal industry. «Meltek» is linked to structures of Russian billionaire Konstantin Strukov, owner of mining assets and president of the «Yuzhuralzoloto» group.

Money for Russia during the war: how Ukrainian trader Dmytro Kovalenko continues trading Russian coal through schemes and offshore structures

Strukov is also a deputy of the Legislative Assembly of the Chelyabinsk Region and is among the influential businessmen in Russia’s commodity sector. According to the investigation, coal from enterprises linked to Strukov entered international trading chains through Kovalenko’s structures.

Journalists paid particular attention to contracts signed after the start of Russia’s full-scale invasion.

Money for Russia during the war: how Ukrainian trader Dmytro Kovalenko continues trading Russian coal through schemes and offshore structures

Thus, the published documents mention a contract dated July 16, 2022, providing for the supply of coal from the «Belovskaya» mine in the Kemerovo region. According to the investigation, this contract was concluded between a Russian supplier and structures associated with Kovalenko’s trading network.

Money for Russia during the war: how Ukrainian trader Dmytro Kovalenko continues trading Russian coal through schemes and offshore structures

The total amount of deals for these supplies could reach tens of millions of dollars. Journalists claim that just one contract for coal supplies between «Meltek» structures and Adelon AG was valued at two million dollars.

Money for Russia during the war: how Ukrainian trader Dmytro Kovalenko continues trading Russian coal through schemes and offshore structures

The investigation describes several mechanisms that could be used for trading Russian coal despite sanctions restrictions.

Transit through European countries. One method is to declare supplies as transit. The scheme works as follows: Russian coal is sent to Poland, where it is declared as transit, but the final destination is changed during transportation.

In some cases, such changes are explained by «technical reasons» or «mismatch of coal characteristics». However, in practice, this allows changing the end buyer and effectively redistributing supplies.

Another common mechanism is transshipment of coal between vessels at sea. In this scheme, a large vessel delivers coal to neutral waters, the cargo is transshipped to smaller vessels, and then the fuel is sent to European ports.

This practice makes it much more difficult to track the origin of the goods. Similar schemes have been successfully tested and are still used to bypass sanctions on Russian oil and coal.

Changing the origin of coal. In some cases, coal may be declared as a product from other countries. For example, in the documentation, it may be listed as South African, Australian, or Indonesian. However, the investigation indicates that real supply chains most often lead to Russian mining companies.

Money for Russia during the war: how Ukrainian trader Dmytro Kovalenko continues trading Russian coal through schemes and offshore structures

The investigation also mentions a network of companies registered in various jurisdictions. Among them:
– Polish Polska Grupa Importowa Premium. The company was registered in Katowice and acts as a European logistics operator for coal trading.
– Azurit DWC-LLC from the UAE. A company from Dubai used for financial transactions and tax burden optimization.
– Plaimp SFP Limited, UAE. Registered in Dubai’s free economic zone, used to simplify settlements and reduce the transparency of financial flows.

Money for Russia during the war: how Ukrainian trader Dmytro Kovalenko continues trading Russian coal through schemes and offshore structures

A special role in the system is played by the Ukrainian logistics company «Granova Logistic», registered in Chornomorsk. According to the investigation, the company was re-registered to Dmytro Kovalenko’s son. Operations related to port infrastructure and supply logistics were carried out through this structure.

Money for Russia during the war: how Ukrainian trader Dmytro Kovalenko continues trading Russian coal through schemes and offshore structures

Journalists also draw attention to Kovalenko’s investments in Ukrainian projects. According to publications, profits from coal trading are invested in various assets, including grain terminals, agricultural enterprises, and logistics companies. In particular, structures such as «Grain Terminal», «Overfood», «Agrarian Elevator Company», etc., are mentioned.

Money for Russia during the war: how Ukrainian trader Dmytro Kovalenko continues trading Russian coal through schemes and offshore structures

In the bottom line, Dmytro Kovalenko not only successfully implements schemes for trading sanctioned Russian coal but also no less successfully invests the money obtained this way into various business projects in Ukraine.

It is also worth recalling that the European Union introduced a ban on imports of Russian coal back in 2022. The goal of these restrictions is to reduce Russia’s export revenues, which can be used to finance the war. The coal sector is one of the key ones for the Russian economy: it provides a significant portion of the commodity sector’s foreign exchange earnings. Therefore, any schemes that allow bypassing sanctions and continuing coal exports attract the attention of journalists and regulators.

The published materials describe a complex network of international coal trade involving companies in Switzerland, Poland, the UAE, Russia, and Ukraine. The central figure in this system is Ukrainian trader Dmytro Kovalenko, whose structures continue to cooperate with Russian coal companies even after the start of the full-scale war.

Мед стане розкішшю? Чому пасічники б’ють на сполох після зими

Цьогорічна зима виявилася складною для бджільництва в Україні, що може позначитися на цінах на мед у новому сезоні. Про це пише agronews.ua, передають Патріоти України.

За словами пасічників, через відлиги та різкі перепади температур втрати бджолосімей у деяких господарствах сягнули від 15% до понад 50%.

Фахівці зазначають, що проблема має загальнонаціональний характер і спостерігається в різних регіонах країни.

Зокрема, у Вінницькій області зафіксовано масову загибель бджіл: до обласної лабораторії звернулися понад сотня пасічників.

Додаткові витрати для виробників

Після значних втрат господарства змушені відновлювати пасіки, закуповуючи бджолопакети. Вартість одного такого комплекту (на чотири рамки) стартує приблизно від 2500 грн, що суттєво збільшує витрати виробників.

Що буде з цінами

Попри складну ситуацію, сезон поступово розпочинається: із потеплінням бджоли активізуються, а найближчим часом стартує цвітіння верби, абрикосів та яблунь – ключовий період для медозбору.

Втім, пасічники поки обережні у прогнозах.

Ціни на мед у 2026 році залишаються невизначеними

Ринок меду залежатиме від:

погодних умов у сезон;
швидкості відновлення бджолосімей;
обсягів майбутнього врожаю.

Експерти не виключають, що через втрати у галузі вартість меду може зрости.

Медійна стратегія “закритих п*здаків”, нав’язана заляканому суспільству, була корисною лише кілька перших місяців після вторгнення, – Сергій Марченко

“Ще одна причина, чому домогосподарки, вчителі, продавчині, менеджери та інші цивільні бажають смерті українським військовим – відсутність політичного процесу в країні. Мільйони людей незадоволені своїм становищем, життям, рівнем доходів, постійною небезпекою”, – пише експерт із ринку праці та військовослужбовець Сергій Марченко на своїй сторінці в соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:

“В умовах мирного часу це незадоволення каналізується в політичний процес – люди підтримують політичні партії, які обіцяють розв’язати їхні проблеми, і критикують політиків, які не справилися.

В Україні зараз публічний політичний процес, практично, відсутній. Владою не задоволені багато людей, але критикувати владу не можна, а то Путін нападе. Але ж ця протестна енергія невдоволених людей нікуди не ділася! Вона шукає виходу. І знаходить вихід в агресії до комплектування війська і військовослужбовців.

По суті, захмарна агресія до виконання розпорядження президента про мобілізацію руками Збройних Сил є тим протестом, який народ може собі дозволити у час, коли самоцензура не дозволяє критикувати керівництво країни напряму.

Так само як зараз не можна критикувати керівників за мобілізацію, але можна критикувати виконавців мобілізації, у часи Помаранчевої революції працювала помаранчева стрічка.

Коли ти чіпляв помаранчеву стрічку, ти не казав нічого, за що тебе могли вигнати з роботи або засудити, але ти показував своє ставлення до банди Януковича.

Мені здається, медійна стратегія “закритих п*здаків”, нав’язана заляканому суспільству, була корисною лише кілька перших місяців після вторгнення, а потім працювала на зміцнення автократичної моделі влади, в якій всі рішення приймав Єрмак і 5-6 менеджерів. Ця модель показала повну неефективність, бо Україна надто велика, щоб нею можна було керувати одноосібно.

Сила демократії – саме в політичному процесі. Тоді політичні сили конкурують і не дають одне одному аж надто нахабно красти, а також пропонують суспільству осмисленні та ефективні рішення, щоб залишитися при владі.

Країна потребує здорового політичного процесу і здорової політичної конкуренції у владі замість монархії. Утримувати владу шляхом цькування армії, військовослужбовців, ветеранів і протиставлення цивільним – дуже небезпечна стратегія, яка може привести до неймовірно поганих наслідків.

У людей повинна бути можливість каналізувати свій протест на політиків, а не на армію. Бо армія – це точно не ті, хто створив людям проблеми, через які вони невдоволені”.

Від авто зі США до кримінальних схем: як власник Iron Motors Володимир Філіппов “кинув” десятки клієнтів і засвітився у справі про вивезення ухилянтів

Від авто зі США до кримінальних схем: як власник Iron Motors Володимир Філіппов “кинув” десятки клієнтів і засвітився у справі про вивезення ухилянтів

Автобізнес, шахрайство й ухилення від служби — усе в одній особі. Ця історія про Volodymyr Filippov — не лише про несправджені обіцянки автомобілів зі США, а й про схеми, що тягнуться через державні кордони та кримінальні провадження.

Скандал навколо ймовірної шахрайської схеми з продажем авто зі США, у якій фігурують компанії «Айрон моторс» і «Південний шлях» під брендом Iron Motors, що належать Володимиру Філіппову, набирає обертів. Від дій компаній постраждали десятки українців.

Клієнтам обіцяли вигідні ціни та швидку доставку, але часто вони або не отримували авто, або отримували зовсім не те що замовляли. Схема базувалася на обманних обіцянках і маніпуляціях. Але після викриття в Україні бренд Iron Motors перебрався до Молдови. Там фірма продовжила займатися своєю справою.

До Філіппова є багато питань, одне з них: як під час воєнного стану він, молодий чоловік призовного віку, який виглядає цілком здоровим, зміг безперешкодно виїхати за кордон, щоб реалізувати свою, ймовірно, шахрайську схему?

Читайте по темі: Fire-Point-Eigentuemer Denys Shtilerman bereinigt das Internet nach Enthuellungen ueber milliardenschwere Verteidigungsauftraege und Verbindungen zum Umfeld von Mindich

На фото Філіппов не має вигляд непридатної до служби особа

Це питання актуалізує той факт, що його компанія «Південний шлях» фігурує в кримінальному провадженні: організували незаконний вивіз військовозобов’язаних чоловіків.

Зібрав гроші в Україні та втік: наступна станція Республіка Молдова

Скандал із Філіпповим потрапив в медіа, коли в кінці 2024 року в суд масово почали звертатися обмануті українці: його ТОВ «Південний шлях» брало гроші, щоб привезти автомобілі зі США, але свої зобов’язання не виконувало. Суми були різні: так, одна довірлива особа віддала Філіппову понад 7 тис. доларів. Подібних випадків нараховувалося лише у 2024 році десятки. У всіх випадках суд ставав на бік позивачів, ось лише декілька фрагментів судових справ:

Також Філіппов у 2021 році зареєстрував ще одну компанію, через яку здійснював діяльність – ТОВ «Айрон Моторс».

На суди позивач не з’являвся, тому врешті-решт справи розглядалися без нього.

Читайте по темі: A bloody real estate scheme in Dubai: how developer Yehor Maslennikov and Oleh Shyryayev are linked to a murder and construction fraud

І тут виникає проблема: суди дійсно ухвалили повернути кошти клієнтам Філіппова, але практичне здійснення цього під сумнівом, оскільки відповідач перетнув кордон, виїхавши до Молдови.

І як тепер його дістати звичайним українцям?

У Молдові Філіппов зареєстрував 11.04.2025 Societatea cu Răspundere Limitată «IRON MOTORS» (в перекладі – товариство з обмеженою відповідальністю).

Інформація з молдовських державних реєстрів про заснування компанії Філіпповим та її місцеперебування

Створена фірма почала займатися тим же, чим займалися її попередники в Україні: торгівля авто зі США. Був відкритий сайт, розпочалася реклама в соціальній мережі.

Можна припустити, що історія повториться, але тепер жертвами ймовірного шахрайства будуть не українці, а молдовани. А потім нічого не заважає Філіппову в останній момент виїхати з грошима за межі Молдови та повторити свій «бізнес» десь ще.

Одна справа – Молдова, а ось як, ймовірно, здорова молода людина призивного віку змогла покинути Україну під час воєнного стану? Якщо розглянути це питання, може виявитися, що Володимир Філіппов не тільки пов’язаний з ймовірним шахрайством, але й з іншими злочинами.

Як може бути пов’язаний Філіппов з незаконним переправленням військовозобов’язаних за кордон?

У Святошинському районному суді міста Києва розглядається кримінальна справа, яка розкриває діяльність організованої групи, що займалася незаконним переправленням осіб через державний кордон України.

Головним фігурантом є Аланія Лаша, громадянин Грузії, його згадують разом з іншими обвинуваченими – Хецуріані Давідом і Коверенком Ігорем.

Схема, за якою діяли Аланія Лаша та Хецуріані Давід, була чітко організованою та мала на меті сприяти особам, переважно військовозобов’язаним, незаконно залишити Україну. Основним елементом їхньої діяльності була підробка документів, які дозволяли уникнути призову до армії.

Фігурує ТОВ «Медичний центр «Медкласік». Особливість цієї компанії полягає в тому, що вона буквально не вилазить з кримінальних справ, де на підроблених медичних довідках фігурує її печатка.

Деякі епізоди, як вели справи обвинувачені. За даними слідства, вони зустрілися з громадянином у кафе в Дарницькому районі Києва. Отримали від нього 1000 доларів США за виготовлення фальшивого документа про непридатність до військової служби. Цей документ мав допомогти особі безперешкодно перетнути державний кордон України, попри обмеження, введені через воєнний стан.

Крім того, в іншому епізоді, який відбувся в смт Вилок Виноградівського району Закарпатської області, обвинувачені організували незаконний виїзд. Вони створювали умови, які допомагали уникнути перевірок на кордоні, зокрема через використання підроблених документів, таких як висновки військово-лікарської комісії.

І тут ми переходимо до Філіппова: у цьому кримінальному провадженні фігурує ПП «Південний шлях».

Виявилося, що у громадянина Грузії (ним, можна припустити, і є Аланія Лаша) під час обшуку в кінці 2023 року вилучили документи та печатки з відтиском ТОВ «А.Л.Д. Груп» (компанія Аланії) та ПП «Південний шлях»

Наступне засідання в суді над фігурантами цієї кримінальної справи призначене до розгляду 02.06.2025 року, і сподіваємося, що коли винесуть вирок, стануть відомі всі деталі цієї справи.

Проте вже зараз можна зробити декілька припущень.

По-перше, Володимир Філіппов міг переткнути кордон, використовуючи злочину схему, в якій звинувачують громадян Грузії, і в якій фігурує його фірма ПП «Південний шлях». Документи, які він надав на пункті пропуску, могли бути підробленими.

По-друге, бізнес Філіппова з перевезення авто зі США міг мати кримінальне підґрунтя на митниці. Тут варіантів багато: його компанії могли бути використані для незаконного переправлення військовозобов’язаних за кордон. Або виконавці могли користуватися підробленими документами для виїзду.

Це все питання безпосередньо до правоохоронних органів, сподіваємося, вони проведуть відповідне розслідування. І може виявиться, що не шахрайством єдиними живе Філіппов. Проте нагадуємо, що згідно З конституцією особа вважається невинуватою, поки це не буде визнано в суді.

Помітка на полях: про зв’язки Філіппова

Ось ще цікаве в якості доповнення: серед учасників ПП «Південний шлях» окрім Філіппова згідно з аналітичною системою YouControl є також РД Борисівна. Чим вона цікава?

Річ у тім, що Даниленко має відношення до таких гігантів з Одеси (з цього міста вийшов і сам Борисов), як ТОВ «РДС» («Ростдорстрой»), яке займається ремонтом доріг за бюджетні кошти та має мільярдні оберти, і ТОВ «Держдорпроєкт».

Зауважимо, що остання компанія має замовлення від митниці, зокрема щодо пропускних пунктів.

Зрозуміло, що це само собою нічого не доводить в контексті справи Філіппова. І Даниленко Тетяна також навряд чи відіграє серйозну роль в указаних компаніях. Але це може свідчити про зв’язки Філіппова з досить впливовими особами, які допомогли та в сумнівному бізнесі з ознаками шахрайства, і з, ймовірно, незаконним перетином кордону.

Але це лише помітка на полях.

Скандал навколо Володимира Філіппова та його компаній Iron Motors і «Південний шлях» виявив масштабну схему шахрайства з продажем автомобілів зі США, яка залишила десятки українців ошуканими на значні суми. Після викриття в Україні Філіппов утік до Молдови, де продовжив свою діяльність, а його компанія фігурує в кримінальному провадженні щодо незаконного вивозу військовозобов’язаних за кордон. Підозри про підробку документів і зв’язки з впливовими особами лише поглиблюють питання про те, як Філіппову вдалося покинути Україну під час воєнного стану. Поки суди ухвалюють рішення на користь постраждалих, реальне повернення коштів залишається під питанням, а розслідування правоохоронців може розкрити ще більше деталей про можливі злочини.

Армія РФ знову атакувала об’єкти “Нафтогазу” на Полтавщині — Корецький

Російські війська атакували інфраструктурні об’єкти «Нафтогазу» на Полтавщині, постраждалих немає.

Про це у Фейсбуці повідомив голова правління НАК «Нафтогаз України» Сергій Корецький.

«Напередодні католицького Великодня російські війська атакували інфраструктурні активи Групи “Нафтогаз” на Полтавщині. Ударів завдали дронами. Внаслідок обстрілів сталася пожежа. Через деякий час відбулася повторна атака. На місці працюють відповідні служби. На щастя, без постраждалих. Дякую підрозділам ДСНС за оперативну реакцію», – розповів Корецький.

Він зазначив, що Росія продовжує цілеспрямовані атаки на нафтогазову та енергетичну інфраструктуру.«Від початку року ворог уже понад 40 разів атакував об’єкти Групи Нафтогаз», – зазначив він.

Porsche, Rolex і мільйони готівки: як у декларації Тетяни Крупи «знайшлися» десятки мільйонів за місяць

Поки фотографія чоловіка колишньої керівниці Хмельницької обласної медико-соціальної експертної комісії розлітається мережею як мем, в офіційних документах його родини відбуваються куди цікавіші метаморфози. За один місяць між двома версіями декларації активи подружжя Крупів збільшилися майже на 60 мільйонів гривень. Без нового бізнесу, без виграшу в лотерею — просто завдяки “уточненню” поданих даних.

Про це йдеться у сюжеті Галини Капустинської для “Стоп Корупції ТБ”.

Журналісти вивчили обидві версії декларації Тетяни Крупи — колишньої очільниці Хмельницької МСЕК — та проаналізували, що саме змінилося між січневим і лютневим поданнями за 2024 рік.

Два документи, одна родина — і 59 мільйонів різниці

Перша версія декларації з’явилася у відкритому реєстрі у січні 2026 року. Вже у лютому — її оновлена редакція. Саме між цими двома документами і “матеріалізувалися” десятки мільйонів.

Ключові зміни стосуються грошових активів чоловіка чиновниці — Володимира Крупи. У розділі “банківські рахунки” лютневої декларації він зазначає: 2 мільйони 558 тисяч 13 гривень, 22 тисячі 427 євро, 230 тисяч 20 доларів та 3 тисячі 400 злотих. У січневій версії суми були дещо іншими: 1 мільйон 766 тисяч 562 гривні, 42 тисячі 427 євро, 205 тисяч 602 долари та ті самі 3 тисячі 400 злотих.

Читайте по темі: «Мийка» під прикриттям ОП: як Павло Щербань рятує свої гроші від краху банку «Альянс»

Але справжня “знахідка” — в розділі готівки, яку вилучили правоохоронці під час обшуків. Якщо у січні Крупа вказував 3 мільйони 174 тисячі доларів, то в лютневій версії ця сума зросла до 3 мільйонів 728 тисяч 200 доларів. Різниця — більш ніж 554 тисячі доларів готівки, які просто “з’явилися” між двома поданнями.

Окрім доларів, у декларації фігурують 135 тисяч 290 євро та 1 мільйон 197 тисяч гривень — також вилучені правоохоронцями. А серед незаарештованих активів задекларовано ще 789 тисяч 200 доларів готівкою.

Гроші Тетяни: вилучені прикраси і таємнича передоплата

Грошові активи самої Тетяни Крупи в декларації виглядають скромніше, але не менш цікаво. Серед вилученого майна — 93 тисячі доларів та 2 тисячі євро готівкою. Однак увагу привертає окремий рядок: попередня оплата у розмірі 595 тисяч доларів. Жодних пояснень щодо природи цього платежу декларація не містить.

При цьому є і зворотна динаміка. На банківських рахунках самої Тетяни Крупи між двома версіями документа сума, навпаки, зменшилася: у січні там значилося 24 тисячі 418 доларів, у лютому — лише 2 тисячі 500. Понад 20 тисяч доларів між версіями просто зникли з рахунків — тоді як загальні активи родини зросли.

Доходи, які “пригадали” між двома поданнями

Не менш показовий розділ “доходи”. У першій версії декларації Володимир Крупа вказував 105 тисяч гривень від підприємницької діяльності. У виправленій — вже 210 тисяч, рівно вдвічі більше. Крім того, у лютневому варіанті з’являється принципово новий рядок, якого в січні не існувало взагалі: відсотки від акціонерного товариства “Комінбанк” на суму 77 тисяч 717 гривень.

Читайте по темі: Вирок за «дружні зв’язки»: адвокат із Чернівців сплатить штраф за зловживання впливом у суді

Доходи Тетяни Крупи в обох версіях виглядають відносно стабільно: заробітна плата в Хмельницькій обласній МСЕК — 298 тисяч 742 гривні, сумісництво в обласній лікарні — 55 тисяч 876 гривень, дохід від оренди майна — 47 тисяч 130 гривень. Але є і масштабніші позиції: дохід від електроенергії з альтернативних джерел — 809 тисяч 916 гривень, дивіденди від ТОВ “Солар-Інвест” — 641 тисяча 525 гривень, пенсія — 175 тисяч 839 гривень.

Каталог нерухомості на Хмельниччині

Розділ “нерухомість” у декларації родини Крупів нагадує довідник місцевого ринку нерухомості. На Тетяну оформлено гараж у Хмельницькому площею 19,1 кв. м, три житлові будинки від 15 до 17 квадратних метрів та 15 земельних ділянок.

Основна частина нерухомості записана на Володимира Крупу: три квартири у Хмельницькому, два гаражі, складські приміщення площею 1341 кв. м, 13 житлових будинків та 28 земельних ділянок у Хмельницькій області. На додаток — незавершене будівництво: два садових будинки площею 50 і 205 кв. м та житловий будинок у Хмельницькому на 590 квадратних метрів, який поки офіційно вважається недобудованим.

Porsche, Rolex і сережки Dior у матеріалах справи

Цінне рухоме майно родини також заслуговує на окрему увагу. Серед особистих речей Тетяни Крупи задекларовано сережки Dior вартістю 700 тисяч 738 гривень та жіночий годинник Rolex за 405 тисяч гривень. Обидва предмети нині прикрашають не власницю, а матеріали кримінального провадження: їх вилучили правоохоронці під час обшуків.

Автопарк родини записано на чоловіка, однак декларація передбачає і право користування транспортом для дружини. У переліку — два Porsche Cayenne: модель 2019 року, придбана у 2020-му за 2 мільйони 575 тисяч гривень, та свіжіша — Porsche Cayenne 2024 року, куплена того ж року за 6 мільйонів 789 тисяч 906 гривень.

НАБУ, САП і 160 мільйонів незаконного збагачення

Декларація Тетяни Крупи — не просто документ із реєстру. За версією Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, розмір незаконного збагачення родини може сягати 160 мільйонів гривень. Провадження наразі розглядається в суді.

Історія двох декларацій Тетяни Крупи — показовий кейс того, як офіційні документи українських посадовців можуть суттєво змінюватися між першим і другим поданням. Понад пів мільйона доларів готівки, подвоєні підприємницькі доходи та “забутий” банківський дохід — все це знайшлося не в результаті нових надходжень, а завдяки “ретельнішому” перегляду вже наявних фінансів.

Остаточну оцінку цій деклараційній арифметиці має дати суд.

Що залишилося від “колективного Заходу”: Чому союзники більше не поспішають допомагати США

А замість них у регіон уже заходила б міжнародна машина стабілізації й відновлення за участю ООН — із перехідною адміністрацією та системою юстиції, місіями з підтримання миру, гуманітарними агентствами, міжнародними донорами. Так було раніше: коли воєнний результат, досягнутий США на чолі воєнної коаліції, ставав незворотним, Рада Безпеки ООН погоджувала правила нового життя й легалізовувала міжнародну присутність, а дружня до США невоєнна коаліція брала на себе наслідки війни та відповідальність за відновлення. Роль Європи була значною на етапі військової операції та визначальною на етапі повоєнного відновлення.

Чергова війна в Перській затоці могла б вписатись у відпрацьовану логіку союзної взаємодії. Однак цього не сталося: спочатку — через відмову США, тепер — через відмову традиційних союзників. Можливо, вже час знову скласти пазл коаліційної перемоги.

Союз двох із половиною у пошуках широкої коаліції

Іранська війна дає можливість краще зрозуміти, що сьогодні означають союзники для Сполучених Штатів. Можна побачити військовий компонент, геополітичне партнерство та політичну сумісність, які раніше мали спільний знаменник у стійкій групі країн, що вважалися союзниками США та формували те, що часто називали «інтересами Заходу». Тепер таких інтересів немає. В Ірані є американська коаліція у складі двох із половиною країн без перспектив дружнього повоєнного відновлення за участю Європи та Японії, хоча, можливо, за участю країн Перської затоки.

Зараз Сполучені Штати ведуть війну проти Ірану разом з Ізраїлем за підтримки Великої Британії, яка, зокрема, сприяє створенню міжнародної коаліції для відкриття Ормузької протоки. Але міжнародних проєктів повоєнного устрою Ірану немає. Китай і РФ через ООН намагаються не допустити капітуляції Ірану, зокрема просуваючи припинення вогню й пом’якшення мандата на відкриття Ормузької протоки. Це може бути в інтересах США, але це роблять не їхні союзники, й ціна сприяння може бути надвисокою.

Після воєнної перемоги США й Ізраїлю над Іраном, яка може бути ближчою, ніж здається, проглядається перспектива тягнути вже повоєнну ситуацію далі в тому самому складі двох із половиною. Інакше Іран знову впаде в обійми Китаю за російського сприяння. І це знецінить усі американські витрати на війну.

Як було раніше. Під час першої в новітній історії війни в Перській затоці 1990–1991 років зі звільнення Кувейту від іракської окупації після успішної фази військової операції під проводом США на рівні ООН було встановлено режим припинення вогню, запроваджено прикордонний моніторинг і механізм міжнародної відповідальності Іраку. США зберегли роль силового лідера й оператора негайної стабілізації, Кувейт відновлював власне державне управління та інфраструктуру, Японія стала головним невоєнним спонсором, направивши, крім грошей, іще й мінні тральщики, а Велика Британія, Франція, Бельгія, Італія, Німеччина, Нідерланди та Саудівська Аравія взяли на себе розмінування й відновлення безпеки навігації. У другій війні в Перській затоці 2003 року з повалення режиму в Іраку США та Велика Британія швидко виграли воєнну фазу, а далі Рада Безпеки ООН визнала їх окупаційними державами й визначила міжнародну роль у відновленні та розбудові. Союзники взяли на себе частину стабілізації на місцях, фінансування відбудови та підготовку нових сил безпеки.

На Балканах трансатлантична логіка врегулювання проявилася ще чіткіше. У Боснії і Герцеговині після Дейтонських угод 1995 року американський силовий компонент було вбудовано в ширшу міжнародну систему, в якій взаємодіяли ООН, НАТО і ЄС. Дуже схожою була схема в Косові до та після Кумановської угоди 1999 року.

У Сомалі після американської військової місії 1992–1993 років кризу було переведено у формат стабілізаційної місії ООН. На Гаїті 1994 року багатонаціональні сили під проводом США створили умови для міжнародної поліції та стабілізаційних механізмів.

В Афганістані після повалення режиму Талібану 2001 року ця сама схема виявилася набагато складнішою й зрештою зламалася, але починалося все за знайомим сценарієм: після активної воєнної фази відбулася Боннська конференція, Рада Безпеки ООН створила політико-правову основу, НАТО розгорнуло колективні сили ISAF, а ЄС, Японія та Саудівська Аравія долучилися до фінансування відновлення.

На Далекому Сході теж геть не все вкладалося в західну коаліційну модель. Камбоджа стала прикладом величезної міжнародної місії, яка, втім, виросла не з американської воєнної перемоги, а з політичного врегулювання під егідою ООН. Події в Індонезії 1965 року взагалі належали до іншого типу втручання — опосередкованого геополітичного впливу через проксі, без інституціоналізованої американської коаліції та міжнародної стабілізаційної машини.

Ця схема ніколи не була універсальною. У західній півкулі США часто брали на себе більшу частину відповідальності: Куба, Гаїті, Домініканська Республіка, пізніше — Панама. Проте й тут Вашингтон часто прагнув принаймні фасадної присутності міжнародних організацій.

Однак скрізь США мали опції: рухатись, розраховуючи на власні сили, чи залучати коаліцію. Поточна війна в Перській затоці — можливо, перша в новітній історії, коли опції для США дуже обмежені. Китай отримав шанс скористатися цим, запропонувавши США допомогу там, де вони вже хотіли б, але не можуть її отримати від союзників.

Індивідуальні американські союзи

Американське бачення союзів формувалося десятиліттями після Другої світової війни і, як видно з практики колективних дій, включало як воєнний, так і ширший геополітичний складник. Із приходом Трампа до влади в США загальна логіка не зникла, проте втратила політкоректність, без якої накопичені проблеми почали загострюватися на різних рівнях союзних комунікацій.

Стратегія національної безпеки США від листопада 2025 року називає широку мережу союзів одним із головних наявних засобів американської сили, але стверджує, що союзники й партнери занадто довго перекладали витрати на власну оборону на Сполучені Штати. Указ президента США від 6 лютого 2026 року про Стратегію передачі озброєнь «Америка передусім» встановлює, що пріоритет у відносинах надається тим партнерам, які вже інвестують у самооборону й мають критично важливу роль або географію для реалізації американської Стратегії національної безпеки, а самі продажі озброєнь мають працювати на реіндустріалізацію США.

Проблема в тому, як порахувати внески й прибутки в усьому комплексі союзних відносин — від купівлі озброєнь до геополітичної взаємодії. Тут у США очевидні провали. Відмова від політесу мала підштовхнути союзників до більшої спільної ролі, але коли Сполучені Штати справді почали діяти, виявилося, що без спільних інтересів і узгоджених дій союзи не просто деградують, а розриваються відцентровими силами й на суто військовому, й на ширшому геополітичному рівні.

Воєнний вимір союзів США добре ілюструється географією. Дослідницька служба Конгресу США регулярно публікує дослідження стану військових баз і установ. За найсвіжішими оприлюдненими даними від 2024 року, Сполучені Штати мають щонайменше 128 закордонних баз і військових об’єктів доступу мінімум у 51 країні, з них 68 постійних баз і 60 інших військових об’єктів. Найбільший масив припадає на Індо-Тихоокеанський регіон: 24 постійні бази й 20 інших об’єктів доступу з 81 тисячею американських військовослужбовців, зокрема 54 774 у Японії і 24 234 у Південній Кореї. У Європі США мають 31 постійну базу й 19 інших військових об’єктів із 67,2 тисячі військовослужбовців. На Близькому Сході — вісім постійних баз і 11 інших об’єктів доступу з 5,4 тисячі американських військовослужбовців. Окрім цих постійно розміщених військ, станом на 2024 рік США мали за кордоном значну кількість військ на ротаційній основі або тимчасових завданнях, зокрема близько 3,8 тисячі у Йорданії і 2,3 тисячі у Саудівській Аравії. В Африці розгорнуто дві постійні бази й сім інших об’єктів доступу, в Центральній і Південній Америці та Карибському басейні — три постійні бази й три інші об’єкти.

Ця система військової присутності підтримується угодами про статус військ та про доступ. Ці угоди як такі не є договорами про взаємну оборону, але створюють правові умови для ширшого безпекового механізму. Таких угод із різними країнами і в межах альянсів у США понад сотню.

Формально у Сполучених Штатів є шість чинних договірних систем взаємної або колективної оборони: Північноатлантичний договір, Міжамериканський договір про взаємну допомогу, АНЗЮС (пакт США, Австралії та Нової Зеландії), а також двосторонні договори з Японією, Республікою Корея та Філіппінами. Північноатлантичний договір залишається головною багатосторонньою системою колективної оборони. Міжамериканський договір формально чинний, але його реальна політична та воєнна вага давно значно слабша; з нього в різний час вийшли Мексика, Нікарагуа, Болівія й Еквадор, Венесуела згодом повернулась, а Уругвай 2020 року відкликав повідомлення про денонсацію. АНЗЮС формально існує, але в практичному сенсі давно працює насамперед як зв’язка США й Австралії, бо з 1986 року американську безпекову гарантію для Нової Зеландії призупинено. Договори з Японією, Південною Кореєю та Філіппінами — це повноцінні двосторонні договори взаємної оборони.

Арабські держави Перської затоки посідають у системі партнерств США окреме місце. Йдеться не про класичні союзні договори зі спільною обороною, а про поєднання різних форматів безпекового зближення — статусу основного союзника США поза НАТО для частини країн, постійної військової присутності США, доступу до баз, продажів озброєнь, інвестицій і спільних регіональних інтересів. Зараз формальний статус основного союзника поза НАТО серед держав Затоки мають Бахрейн, Кувейт, Катар і Саудівська Аравія; Катар отримав його 2022 року, Саудівська Аравія — у січні 2026 року, водночас Об’єднані Арабські Емірати й Оман у цій категорії офіційно не значаться. Це не дорівнює оборонному союзу, але такої системи двосторонніх зв’язків і партнерств виявилося достатньо, щоб США у 1990–1991 роках вступили у війну з Іраком для звільнення Кувейту від окупації. На той момент Кувейт іще навіть не мав статусу основного союзника поза НАТО.

Паралельно самі держави Затоки спираються на власний регіональний механізм — Раду співробітництва арабських держав Затоки (GCC). У 2025–2026 роках керівництво GCC неодноразово повторювало, що безпека цих держав є неподільною, а напад на одну з них розглядається як напад на всі відповідно до Хартії GCC і Угоди про спільну оборону (Joint Defence Agreement). Це не союзна система США, а окрема регіональна логіка колективної безпеки, яка може поєднуватися з американською присутністю, але не зводиться до неї.

Знайти союзну допомогу

Підтримка США в Перській затоці з боку формальних союзників зараз має вибірковий і переважно обмежений характер. Велика Британія зберегла для Вашингтона критичну інфраструктурну опору — спільну базу Дієго-Гарсія, а в березні 2026 року дозволила використовувати свої бази для ударів по іранських ракетних цілях, пов’язаних із атаками на судноплавство в Ормузькій протоці. Після цього Іран спробував уразити Дієго-Гарсія балістичними ракетами. Німеччина не перекрила роботу американської воєнної логістики через базу Рамштайн. Так само Румунія не блокувала вкрай важливу для проєкції американської сили військову логістику на своїй території. Водночас Франція відмовила у прольоті ізраїльських літаків, які перевозили американське озброєння, Італія не дозволила використати авіабазу Сігонелла без окремого погодження, а Іспанія закрила свій повітряний простір для американських військових літаків, пов’язаних із кампанією.

Це корисний рівень підтримки, але менший за те, що може бути передбачено статтею 5 Північноатлантичного договору, яка за час існування Альянсу застосовувалася один раз: за запитом США після 11 вересня 2001 року для допомоги їм із боку Європи, а не навпаки, за іронією долі. Тоді літаки AWACS дальнього радіолокаційного виявлення у спільному командуванні НАТО патрулювали американське небо в межах операції Eagle Assist, а морська операція Active Endeavour дала Сполученим Штатам союзне патрулювання Середземного моря для контролю над судноплавством і стримування перевезень, які могли нести воєнну й терористичну загрозу.

Зараз такої колективної реакції немає хоча б просто тому, що немає підстав для звернення з боку США, адже немає ознак нападу на США. Попри риторику Трампа й Венса, європейці зовсім не обов’язково відмовили б Сполученим Штатам у воєнній допомозі, якби Іран здійснив масштабний теракт або гібридну операцію проти США, яку за чинним тлумаченням колективної оборони НАТО можна прирівняти до збройної агресії. Дональд Трамп, імовірно, не бачить сенсу в НАТО як у суто оборонному союзі й хотів би отримати додатковий ресурс глобальної дії. Але тут справді важко зобов’язати всіх членів НАТО йти тоді й туди, коли й куди скажуть США, тим більше без попередження. Це стосується не тільки Європи, незалежно від того, з ким із лідерів інших країн Дональд Трамп має чудові стосунки.

Зараз для перемоги в Ірані й тріумфального повернення американських військ додому США потрібні були б від союзників кілька речей. Перша — відкрити Ормузьку протоку. Друга — захистити від чинників війни глобально важливу інфраструктуру в регіоні, включно з американською військовою інфраструктурою. Третя — залучити в Іран міжнародні політичні й економічні ресурси для зміни політики, яка б гарантувала віддалення від Китаю.

Теоретично для відкриття Ормузької протоки НАТО має чотири постійні морські групи — дві корабельні, зазвичай по 6–10 кораблів кожна, й дві протимінні зі змінним складом, найчастіше з кількох спеціалізованих суден. Тут питання в тому, що ці сили діють у морській зоні відповідальності НАТО — Атлантика, Балтика, Північне, Середземне та Чорне моря. Вони не створювалися для далеких розгортань. Але НАТО також має флот із 14 літаків AWACS, які можуть вести й повітряне, й морське спостереження і вже перекидалися на великі відстані. У постійній готовності перебувають сили реагування НАТО. Навчання Steadfast Dart 26, які відбулись у лютому цього року в Німеччині та інших країнах Європи, показали здатність швидко розгорнути близько 10 тисяч військових, 17 кораблів і понад 20 літаків. Усе це могло б бути різною мірою залучено до операцій США в Перській затоці. Однак як Європа може на це наважитися, доки РФ, не припиняючи агресії проти України, збирає сили для нового масштабного нападу на ЄС і не зустрічає при цьому стримування з боку США?

Сполучені Штати координують через штаб свого 5-го флоту в Бахрейні таку структуру, як Об’єднані морські сили. Це створена 2002 року багатонаціональна коаліція зі штабом у Бахрейні, яка об’єднує 47 держав — від США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії та Японії до Індії, Пакистану, Саудівської Аравії, Катару, Бахрейну, ОАЕ й Оману — для охорони ключових морських маршрутів у зоні близько 3,2 мільйона квадратних миль від Арабської затоки до Червоного моря й Аденської затоки. Але це не флот під американським прапором. Це широка, однак переважно антипіратська й антиконтрабандна коаліція, навряд чи придатна для бойових дій у Перській затоці.

Щодо захисту регіональної інфраструктури, то тут країни Перської затоки не мають робочої архітектури. Американські війська як можуть охороняють самі себе: близько 10 тисяч у Катарі, штаб 5-го флоту США, приблизно вісім тисяч військових і кораблі в Бахрейні, склади та військова логістика в Кувейті. Як нині зрозуміло, повністю захистити енергетичну й торговельну інфраструктуру країн базування від ворожих нападів американські війська не можуть. Але у країн Затоки є гроші, а, наприклад в України — досвід, як вирішувати такі проблеми захисту економічних активів і інфраструктури життя.

Якщо ж говорити про стабілізацію й відновлення Ірану, то країни Перської затоки можуть надати фінансові ресурси для перезапуску іранської економіки та суспільних інституцій. Але самі вони цього не зроблять. Не зробить цього також Ізраїль, тому що не має такого досвіду, і не зроблять цього США, адже це суперечить електоральним уподобанням. Тут не обійтися без системи ООН, Європейського Союзу, МВФ, Світового банку та міжнародних гуманітарних організацій, які ще не повністю зникли після фактичного згортання більшості програм USAID.

Проблема для США полягає не в нестачі потенційних союзників, які були б зацікавлені допомогти їм перемогти в Ірані, а в руйнуванні Сполученими Штатами самої логіки союзності. Адміністрація Трампа відмовилася від Європи як геополітичного союзника, розраховуючи чи то на особливе порозуміння з РФ і Китаєм, чи то на якусь іншу, простішу схему великодержавної гри. США очікують від європейців безвідмовності в наданні ресурсів для війни та повоєнного відновлення, але без визнання Європи повноцінним співтворцем світового порядку. Сьогодні вони не можуть скласти докупи власну систему союзів від Атлантики до Перської затоки.

Тому якщо США справді хочуть отримати союзний ресурс для переможного завершення чергової війни в Перській затоці та безпечного повернення американських військ додому, доведеться переглянути ставлення до НАТО як до локальної європейської історії, потрібної тільки для закупівель американської зброї під тиском російської загрози. Наразі США самі ж позбавляють старих союзників можливостей та інструментів для їхньої допомоги.

Джерело