Зовнішньополітична діяльність нового британського прем’єра Енді Бернема буквально розпочалася з України. Він обійняв посаду 20 липня, а вже за тиждень Британію з візитом відвідав Володимир Зеленський. Український президент став першим іноземним лідером, узагалі першим іноземним високопосадовцем, із яким Бернем зустрівся як глава уряду. Звісно, візит планували заздалегідь, Зеленського запрошував попередній прем’єр Кір Стармер. Але Бернем сам усіляко наголошував, наскільки важливим є для нього цей саміт і наскільки він відображає реальні пріоритети нового уряду.
Від початку війни Велика Британія залишається одним із головних і найпослідовніших партнерів України. Британці роблять акцент на військовому складнику підтримки (із загального обсягу допомоги у двадцять п’ять мільярдів фунтів понад шістнадцять припадає на озброєння та підготовку українських військових), підтримують ідею повернення територій у межах 1991 року та дотримуються одного з найжорсткіших режимів антиросійських санкцій. Жоден британський уряд не поступався цими принципами, і нинішній не є винятком. Під час візиту Зеленського його британський візаві не обмежився черговими запевненнями в підтримці: Україна отримала можливість виробляти британську систему РЕБ Stone Cloak, яка підвищує непомітність дронів і ракет для радарів противника.
Підтримка України — «золотий стандарт» поведінки будь-якого впливового політичного діяча сучасної Британії, особливо коли йдеться про традиційні політичні сили на кшталт керівної Лейбористської партії. Та й практична цінність такого підходу очевидна: Великій Британії після виходу з Євросоюзу доводиться підтверджувати, що вона досі залишається великою державою, і без діяльної участі в головному європейському конфлікті тут не обійтися.
Однак сучасна Британія стикається з чималою кількістю економічних і соціальних проблем, для розв’язання яких бюджету країни рішуче бракує. Тому постає питання: якою мірою за теперішніх реалій британської політики готовність підтримувати Україну може бути перетворено на практичну допомогу і чи може Британія збільшити її обсяги, коли інші джерела вичерпуються? Відповідь на нього шукає кожен новий уряд країни — а їх за останні десять років було для Британії незвично багато, аж сім.
Новому уряду доведеться шукати власний рецепт балансу інтересів у внутрішній і зовнішній політиці. Так, виклики, з якими стикнеться кабінет, здебільшого залишаються тими самими, що й у його попередників. Але в нинішній політичній ситуації є важливі відмінності. Бернем урахував помилки Стармера, через які той був змушений піти у відставку, і намагатиметься їх не повторити. Новий прем’єр насамперед присвячуватиме більшу частину часу розв’язанню внутрішніх проблем. Адже одна з головних претензій до Стармера полягала в тому, що він приділяв забагато уваги зовнішній політиці, часто на шкоду внутрішній.
Бернем уже перелічив головні пріоритети свого уряду: соціальна політика, доступність і якість охорони здоров’я й освіти, реіндустріалізація та зміцнення місцевого самоврядування. Усі вони без винятку стосуються внутрішньої політики й потребують чималих капіталовкладень. Видатки на оборону та допомогу Україні не скорочуватимуть через коригування цілей уряду, але збільшити ці видатки тепер навряд чи вдасться: будь-яку економію бюджету, найімовірніше, буде спрямовано на фінансування пріоритетних для прем’єра статей.
Окрім того, Бернем прагне подолати поділ партії на фракції та домогтися більшої єдності лейбористів. Для досягнення своєї мети прем’єр уже зробив перші кроки: у його уряді знайшлося місце представникам усіх фракцій, від центристів до лівих. Позбутися фракцій у партії ці заходи навряд чи допоможуть, а от зробити уряд менш керованим — цілком. Не дивно, що Бернем створив у своєму уряді нове відомство: офіс прем’єр-міністра та кабінету наглядатиме за членами уряду й гаситиме конфлікти, що виникатимуть між ними. Безперечно, таких заходів недостатньо: прем’єрові самому доведеться шукати компроміси між міністрами та витрачати значну частину робочого часу на управління різношерстим урядом.
Є потенційні проблеми й на зовнішньополітичному треку глави уряду. Неважливо, що зараз на словах він надає пріоритет внутрішній політиці: Стармер дотримувався такої самої позиції два роки тому, коли прийшов до влади, а завершив як прем’єр, чиї зовнішньополітичні зусилля цілком затьмарили внутрішню політику. Бернем скептично ставиться до ідеї повернення до Євросоюзу. Але імпульс для економічного розвитку Британії необхідний, як і розширення зовнішньої торгівлі. Бернем бачить розв’язання проблеми в поглибленні зв’язків зі США. От тільки сам Бернем не сподобався Дональду Трампу: той вважав британського прем’єра занадто лівим і тому підозрілим. Бернему доведеться якось долати упередження американського президента, а отже, йти на поступки. Залишатися водночас адвокатом України, як це намагався робити Стармер, буде набагато складніше. Адже до Стармера Трамп спочатку ставився нейтрально, що давало змогу вести вільніший діалог.
Нелегко буде Бернему знайти спільну мову і з Євросоюзом. Британський прем’єр уже заявив, що не прагнутиме перегляду результатів Брекзиту й не піде на суттєві політичні поступки Брюсселю заради митного союзу (а це й питання ірландського кордону, й виплати за британськими боргами перед об’єднанням). Така позиція є відходом від політики Стармера, якому вдалося зблизитися з лідерами ЄС значною мірою завдяки прагненню відновити інституційні зв’язки. Навряд чи кардинальний перегляд підходу з боку Британії сприятиме збереженню довірчих відносин, що склалися за останні два роки. А це загрожує зменшенням британського впливу в Європі, що може негативно позначитися на позиціях Британії і в НАТО, і в неформальних коаліціях, створених європейцями, зокрема для підтримки України.
Не лише позиція прем’єра становить у новому уряді потенційний інтерес для України. Серед нових міністрів чимало політиків, погляди яких можуть як активізувати співпрацю, так і поставити під загрозу її розширення. Міністром фінансів в уряді Бернема став Джон Хілі. В уряді Стармера він обіймав посаду міністра оборони й у червні пішов у відставку на знак протесту проти недостатнього збільшення фінансування військових видатків. Його звільнення фактично призвело до відставки самого Стармера, який у той момент утратив підтримку багатьох прихильників. Хілі впевнений у тому, що Британія має стати найпотужнішою військовою державою в Європі: він прагне довести оборонні видатки до 2,5% ВВП до 2030 року, зміцнити британські ядерні сили та експедиційні спроможності. Критики звинувачують його в недостатній готовності прийняти реалії сучасної війни, зокрема значно збільшувати видатки на безпілотні системи та ШІ, а не на традиційне озброєння.
Він є одним із найпослідовніших і найпринциповіших прихильників широкої військової підтримки України, що може допомогти втримати питання допомоги нашій країні у перших рядках урядового порядку денного, навіть якщо увагу прем’єра буде зосереджено на інших питаннях. Мабуть, найпроблемнішою у його позиції буде впевненість у абсолютній першочерговості збільшення оборонних видатків: він готовий досягати цієї мети, навіть скорочуючи соціальні видатки. Але навряд чи прем’єр готовий піти на такі кроки, адже це означатиме провал його власних першочергових завдань. Потенційний конфлікт двох ключових фігур в уряді може завершитися швидкою відставкою Хілі та втратою важливого адвоката українських інтересів.
Іще один потенційний конфлікт може виникнути у Бернема з Едом Мілібендом, який обійняв в уряді посаду міністра закордонних справ. Річ навіть не в потенційному конфлікті за лідерство (Мілібенд очолював лейбористів із 2010 до 2015 року, коли партія перебувала в опозиції), а в розбіжностях у поглядах на деякі принципові питання. Головною, ймовірно, стане енергетика: Мілібенд є послідовним противником розширення видобутку нафти й газу на шельфі Північного моря (він вважає екологічні наслідки такого кроку занадто руйнівними), а Бернем уже дав зрозуміти, що розраховує на такі проєкти, аби знизити вартість енергії для британців. Є й інші причини. Великий бізнес вважає Мілібенда занадто лівим, зокрема через політику підвищення податків для великих компаній, що може стати на заваді довірчому діалогу між урядом і великим капіталом, без якого реіндустріалізація Бернема навіть не розпочнеться. Врешті-решт, як керівник зовнішньополітичного відомства Мілібенд не зможе взяти на себе основне навантаження, поки прем’єр займатиметься зовнішньою політикою. Налагодити контакт із американцями йому буде складно, адже Трамп не любить його ще більше, ніж самого Бернема. А на європейському напрямі його погляди надто відрізняються від поглядів прем’єра: Мілібенд виступає за повернення до ЄС і відкрито критикує позицію Бернема щодо цього питання.
Новий міністр оборони Вес Стрітінг — останній член уряду, безпосередньо пов’язаний із зовнішньополітичними питаннями та відносинами з Україною зокрема. За часів Стармера він обіймав посаду міністра охорони здоров’я та соціальної політики й пішов у відставку після провалу лейбористів на місцевих виборах у травні цього року — на знак протесту проти політики прем’єра. Саме з його добровільної відставки почалося «повстання» проти Стармера, яке зрештою привело Бернема до влади.
Для України це призначення може бути вигідним насамперед тому, що Стрітінг підтримує поглиблення технологічного й технічного співробітництва у військовій сфері між двома країнами, зокрема спільні розробки та виробництво. У цьому питанні він виглядає послідовнішим, аніж Хілі, який раніше обіймав цю посаду.
Але саме ймовірний конфлікт із Хілі може стати ще однією проблемою для кабінету. Нинішній міністр фінансів уже дав зрозуміти, що оборонний бюджет і виконання плану переозброєння залишаться для нього головними завданнями й у новому відомстві. Але якщо це справді буде так, то Хілі неминуче втрутиться у сферу повноважень Стрітінга, що може спровокувати конфлікт між ними. Різні погляди на пріоритетні напрями розвитку озброєнь і фінансування відповідних програм можуть негативно вплинути на розвиток співпраці з Україною.
Сьогодні перспективи Бернема виглядають багатообіцяльними: серед лейбористської більшості в парламенті він має майже абсолютну підтримку, його популярність серед британців висока, після його приходу до влади лейбористи вперше за довгий час випередили в опитуваннях громадської думки правих популістів із партії «Реформа». Але Британія накопичила надто серйозний тягар проблем, щоб усе це не спричинило жодних наслідків для нового уряду.
І справжнім випробуванням на міцність для нового уряду стануть навіть не місцеві вибори у травні наступного року. До кінця року Бернем пообіцяв представити план реформ на наступні десять років. Боротьба за визначення пріоритетних напрямів у цьому плані повною мірою покаже як готовність кабінету працювати в команді, так і здатність прем’єра контролювати уряд.
А нам залишається сподіватися, що за цією масштабною роботою у британського уряду залишаться час і ресурси на підтримку України — хоча б на тому рівні, який ми бачили останніми роками.
Джерело
