“Ми сидимо з виробниками топових морських дронів, обговорюємо проблематику галузі. Один із них раптом звертає увагу на новину: Трамп сказав, що, якби морські дрони існували, він би про це знав. Тобто наших дронів не існує, російські кораблі ними теж не топили – усім наснилось. Одним словом, згортаємося! По цеху шириться веселий український сміх”, – пише волонтерка Марія Берлінська у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:
“12 років тому, коли безпілотна галузь тільки починалась, українські чиновники сприймали дрон, як щось середнє між чупакаброю й сніжною людиною. Тобто теоретично, може, десь існує, але що воно, для чого – абсолютно незрозуміло.
Тоді кілька десятків ентузіастів намагалися переконати владу, що майбутня війна буде технологічною, де дрони будуть одним із ключових інструментів. Але у 2014 році це звучало занадто фантастично, для чиновницьких голів. Саме так, як зараз для Трампа звучать морські дрони.
Минуло 12 років. Про дрони тепер активно говорять навіть лідери світу, щоправда з різним рівнем компетентності.
У цій конфігурації президент України має унікально сильну позицію – позицію з досвіду лідера суспільства, яке перебуває в найбільшій технологічній війні в історії людства. Він говорить про технології, як про одну з наших основних карт у геополітичних процесах. Це абсолютно правильна ставка, із цим важко не погодитися.
Але чи роблять чиновники у вертикалі президента все необхідне, щоб технології стали нашим повноцінним активом у великій геополітичній грі?
Щоб українські технології стали не лише інструментом війни, а повноцінною індустрією, бюджетогенеруючим експортним продуктом і стратегічним геополітичним активом України?
Щоб військово-політичне керівництво країни справді в будь-який момент могло поставити цю золоту карту на стіл і перемогти. Навіть якщо за столом проти тебе в основному політичні лицеміри й шулери.
У цій колонці буде короткий опис того, де ми зараз у гонці військових технологій, і про те, що варто невідкладно зробити. Щоб знову не втратити шанс, отриманий ціною життя й здоров’я доброго мільйона наших людей. Щоб знову не залишитися на узбіччі історії серед політичних і технологічних хижаків за світовим столом.
Де ми зараз на історичній карті світу?
Березень 2026-го, безпілотники стали центральним елементом сучасних конфліктів: розвідувальні БПЛА, наземні роботи, ударні тактичні дрони-камікадзе, мультироторні бомбери, middle і deep strikes.
Приблизно 80–90% уражень ворога на фронті зараз здійснюються дронами, евакуація поранених – виключно наземними роботами. Ізоляція поля бою, перерізання логістики і складів – middle strike.
Дрони використовуються для ISR і точкових уражень на всю глибину від сотень метрів до тисяч кілометрів, для підриву логістики, складів, виробничих потужностей, а також для психологічного тиску.
В Україні з’явилися кілька сотень сталих виробників військових технологій, які покривають, по суті, майже всю екосистему – від зв’язку, перехоплювачів і ПЗ із донаведенням – до НРК і тих же морських дронів.
Серед них є ті, хто вже працює над рішеннями, які можуть стати актуальними за лічені роки – лазерна й електромагнітна зброя, автономні роботи на базі ШІ, ПЗ по швидкій обробці інформації з різних сенсорів тощо.
У перші роки повномасштабного вторгнення сонна європейська бюрократична машина спостерігала за нашим бурхливим розвитком індустрії вкрай відсторонено.
Консервативний погляд забезпечувало поєднання старовірів і серед топчиновників, і серед старих гігантських оборонних компаній. Ні ті, ні інші не хотіли прощатися зі старим світом, де воювати треба виключно системами вартістю в десятки мільйонів доларів, де контракти укладаються на мільярди й на десятки років уперед. Де на одного інженера припадає добра сотня лобістів і лоєрів.
Однак останніми роками представники європейських і американських компаній почали їздити сюди тисячами. Вони раніше за власних чиновників зрозуміли, що в нашій війні винайдено щось, що визначить хід майбутніх війн. А значить, треба це швидко перейняти й продати своїм урядам.
Війна з Іраном тільки пришвидшила світову технологічну гонку. І підсвітила низку схожих речей у сучасних конфліктах. Один із прикладів – це атаки в повітряному домені. Застосовуються масовані ракетно-дронові угруповання, які спрямовані на ліквідацію інфраструктури (енергетика, порти, заводи, штаби), атаки на військові об’єкти й судна в морі.
Постійне поєднання крилатих ракет плюс дронів для одночасного перевантаження ППО. Дешеві й масовані дронові атаки проти дорогого й нечисленного ППО показали – старими способами прикрити все важливе неможливо. І дуже дорого. Занадто дорого навіть для США і нафтових монархій.
Президент України одразу направив понад 200 кращих фахівців, щоб допомогти захистити американські військові бази й об’єкти критичної інфраструктури від атак Ірану.
Наша експертиза зараз унікальна і єдина у світі: Shahed коштує умовних $50 тис. Українці збивають Shahed інтерсепторами вартістю орієнтовно від $1 тис. до $5 тис., а то й дешевше. Американці ракетами від Patriot по $3–4 млн. Математика очевидна.
Українці в перші ж тижні почали технологічно допомагати партнерам в їхній війні з Іраном. Щоправда Трамп цього не бачить. Власне, як і морських дронів.
Що важливо зробити, щоб не втратити своє провідне місце у дроновій гонці?
Як тільки почалась війна на Близькому Сході, десятки українських виробників тут же поїхали туди. Цілими командами. Інтерес зрозумілий – там умовно “всі нафтові гроші світу” і нуль експертизи дешевої боротьби із Shahed. Це відкриває величезний простір для можливостей.
Де-юре в державі не закритий експорт. Де-факто – випускають одиниці, у ручному режимі. Тому всі, хто має спроможності щось виготовляти, ще з 2022 року поступово “витікають” в інші країни. У ЄС, а тепер і на Близькому Сході з’являється все більше компаній, де у співвласників українські прізвища. Перефразовуючи класика: неможливо зупинити експорт Miltech, час якого настав.
Ніякі заборони пострадянського ДСЕК не стримають талановитих інженерів, які за лічені місяці можуть заробити десятки мільйонів доларів. Якщо держава роками не дає дозвіл – вони просто відкривають компанію в іншій країні.
Заборонити не можна – значить, треба очолити. Саме це ключова роль вертикалі президента в питаннях експорту військових технологій. Установити прозорі, чіткі правила гри й отримувати економічні й геополітичні переваги від того, що в українців блискучий інженерний розум.
Важливо розуміти – ми самі штучно поставили власні компанії, які створили індустрію, у неконкурентні умови з іноземцями. Поки Україна довго визначалася з правилами, іноземні компанії вже встигли використати український театр бойових дій як доказ ефективності своїх рішень.
У 2025–2026 роках на фоні війни й великого переозброєння Європа різко вклала більше грошей у defense-tech. За даними Reuters: $626 млн у 2024 році проти $254 млн – у 2023-му й усього $62 млн – у 2022-му. Різниця колосальна.
Як це виглядає для України? Наче всі вже побігли, а тебе ще тримають на старті.
Приклад. Німецька Quantum Systems у травні 2025-го залучила €160 млн. Перед цим – подвоїла виручку за рік. А вже в липні заявила про велику угоду в Україні разом із Frontline. Звучить добре, але є нюанси: це поки одинична історія. І Україна ще не отримала жодного дрона за цією угодою. Зате оцінка компанії вже виросла.
Ще кейс – Helsing. У червні 2025-го вони підняли €600 млн. Оцінка – орієнтовно $12 млрд. І прямо кажуть: цей ріст – через нову війну і нові витрати на оборону. Велику роль тут зіграла Україна.
Висновок простий: Україна створює досвід і попит. Але гроші часто йдуть не нам.
І головна помилка – думати, що світ зачекає. Не зачекає.
Іноземні компанії вже тут. Вони відкривають R&D, тестують продукти на фронті, покращують їх: зв’язок, алгоритми, захист від РЕБ. А потім продають це по всьому світу.
Разом із продуктом продається і наш досвід. І часто без жодних обмежень. Виглядає це просто: наше поле бою – їхній полігон. А “combat proven in Ukraine” – їхній маркетинг.
Як вони заробляють? Дуже просто. Приходять в Україну, тестують продукт у війні, отримують фідбек, допрацьовують – і продають як перевірене рішення.
Для них – швидкий ріст і мінімум ризиків. Для нас – ризик залишитись країною, яка все це придумала й довела, але не заробила.
До цього часу ніхто не запропонував, якою має бути ця модель. Але нещодавно команда Міноборони зібрала виробників і вперше запропонувала чітку модель експорту, з якою погоджуються, по суті, майже всі гравці на ринку. Хочеш експортувати – будь ласка! У галузі вважають, що правила зрозумілі й цілком справедливі:
- лише в ті країни, що є партнерами (щоб не потрапити в умовну Білорусь);
- лише те, що не потрібно для фронту;
- плюс сплати 10% вивізного мита від вартості договору або кожного продажу у треті країни. Це вивізне мито йде в державний Спецфонд на закупівлю необхідного на фронт.
- а головне – тебе або купують вдома, або мають випустити за 30 днів. Ніяких корупційних дозволів тривалістю в роки.
Це модель чистого, класичного експорту.
А ще є модель, про яку президент кілька разів згадував у розмовах з європейськими колегами – Build with Ukraine.
Суть цієї моделі: українець відкриває спільне підприємство де-небудь у Норвегії. Разом із норвежцями робить дрони, залучає наш бойовий досвід, їхнє обладнання, об’єднані команди науковців. Уряд Норвегії купує ці дрони, з них 10% залишає собі, а 90% їдуть українським солдатам.
Ця пропозиція від українського керівництва держави справді Win-Win Strategy для всіх сторін, і ось чому…
Залучення додаткового фінансування з Європи
Build with Ukraine це не про перерозподіл існуючих коштів. Це про створення умов, у яких грошей стає більше.
Сьогодні підтримка України в Європі залежить не лише від політичної волі, а й від сприйняття виборців. Політики збільшують фінансування тоді, коли можуть пояснити, чому це вигідно їхній країні.
Build with Ukraine дає їм таку аргументацію.
Виробництво в Європі створює робочі місця, податкові надходження й розвиток локальної промисловості.
У цій моделі витрати на Україну перестають бути “чистою допомогою” за кошти їхнього виборця. Ці кошти тепер – розумна інвестиція, яка частково повертається в економіку ЄС.
Це відкриває можливість для збільшення фінансування.
Логіка для європейського політика змінюється: не “або підтримувати Україну, слухаючи критику від опонентів, або витрачати гроші вдома”, а “підтримувати Україну так, щоб це приносило вигоду вдома”.
У багатьох країнах ЄС одним із популярних популістичних аргументів стає наратив про те, що українці (як в Україні, так і ті, хто шукає прихистку від війни) живуть за рахунок європейських платників податків. У такій політичній реальності моделі на кшталт Build with Ukraine змінюють саму логіку дискусії – від “благодійної допомоги Україні” до “спільних інвестицій у промисловість і безпеку Європи”.
Доступ до ресурсів і стійкість виробництва
Build with Ukraine відкриває доступ до ресурсів, які зараз обмежені – це інженерні таланти, університетські R&D і широкі фінансові інструменти (кредити, страхування, інвестиції). Це підсилює український ОПК за рахунок зовнішніх можливостей.
Також Росія постійно намагається послабити Україну через удари по критичній інфраструктурі. Узимку основною ціллю була енергетика – щоб залишити країну без світла і змусити піти на поступки. Це не спрацювало.
Але тиск нікуди не зник – він змінює фокус. Наступна логічна ціль – оборонно-промисловий комплекс, щоб впливати на виробництво озброєння.
За таких умов спільні виробництва – це вже не просто економіка, а питання безпеки й безперервності постачання.
Build with Ukraine дозволяє зменшити вразливість постачання військових технологій і забезпечити безперервність виробництва навіть під атаками.
Це своєю чергою дозволить стримувати зростання вартості за рахунок меншої залежності від кризових факторів. Суть: постачання для фронту не можна зупинити одним ударом.
Build with Ukraine – це не лише про виробництво. Це інтеграція в безпекову систему Європи. На рівних.
Кожен спільний проєкт – це елемент реальної взаємозалежності з Європою. Так формується практична система безпекових гарантій. Спільний технологічний щит від майбутніх війн із Росією, Китаєм, Іраном, Білоруссю та їхніми проксісоюзниками.
Build with Ukraine також дає Україні можливість впливати на формування політик у ЄС – через інтеграцію українського досвіду швидких оборонних інновацій.
Чому це спрацює?
Партнери отримують прямий доступ до українського досвіду війни, бачать ефективність швидких циклів розробки й адаптації і розуміють, що сучасна війна вимагає кардинально інших підходів.
У результаті європейські країни змінюють свої політики, стандарти підготовки й інвестиції – і це створює реальну безпекову інтеграцію.
Окрім того, спільні виробництва в рамках Build with Ukraine дають українцям за кордоном можливість стати корисними для оборони країни.
Навіть ті, хто зараз не має спеціальних навичок, можуть навчатися й брати участь у виробничих процесах, отримувати практичний досвід і робити реальний внесок у забезпечення фронту сучасними системами.
Таким чином, українці за кордоном стають частиною оборонної спроможності України, підтримуючи країну на відстані й допомагаючи зміцнювати національну безпеку.
Отже, модель Build with Ukraine максимально вигідна для нашої країни, її точно потрібно запускати якомога швидше. До того ж у ній абсолютно немає комунікаційних ризиків.
Російська ботоферма не зможе запустити по соцмережах кампанію: “Поки наші хлопці воюють в окопах, ці покидьки заробляють мільярди, відриваючи дрони від фронту за кордон”. Бо це якраз для фронту.
Звісно, тут дуже важливе особисте управлінське сприяння прем’єра й міністра оборони. Як для класичного експорту, так і для Build with Ukraine.
Однак усі в галузі впевнені: якщо президент особисто підтримає, саме це стане точкою відліку – модель Build with Ukraine запуститься за лічені дні. І буде давати Україні технологічну карту, незалежно від того, що сьогодні чи завтра скаже Трамп”.
